Комунікативна професіограма фахівця

Важлива складова діяльності будь-якого фахівця – комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти:

· Робота з документами

· Вміння вести міжособистісний і соціальний діалог

· Виступати публічно

З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:

– уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

– аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

– керувати спілкуванням, регламентуючи його;

– послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

– уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини тощо;

– уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;

– уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;

– уміти доводити, обгрунтовувати, вмотивувати, аргуиентувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;

– уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;

– уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

– володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, телефонна розмова, ділова бесіда, нарада тощо);

– бути бездоганно грамотним, реалізуючи як аисьмову, так і усну форми укр. літ. мови;

– володіти технікою спілкування;

– уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами;

– уміти вкористовувати “слово” для коректування поведінки співбесідника.

Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати і розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав’язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння – дуже важливі антрибути комунікативної професіограми.

4. Словники у професійному мовленні. Типи словників.

Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури

У Максима Рильського є вірш “Мова”, в якому читаємо:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад

До цих порад треба дослухатися всім, хто хоче підвищити особисту культуру мовлення через засвоєння якомога більшої частини загальнонародного словника літературної мови. У сучасній укр. літ.мові є розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.

Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення – словники енциклопедичні й лінгвістичні.

Енциклопедичні: подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрованих слів, широко наводять власні назви.

З-поміж енциклопедичних словників виділяють:

· Загальні, що розраховані на подання найширшої інформації. 17-томна УРЕ (Українська радянська енциклопедія), видана протягом 1959-1965 рр. Друге 12-томне видання УРЕ вийшло укр. і рос. мовами у 1974-1985 рр. Таким є УРЕ-й словник у 3-х томах, що виходив двома виданнями – у 1966-68 рр. та 1985-87 рр.

· Спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кіберники тощо), які виконують важливу роль, оскільки систематизують знання певної галузі науки, техніки:

1) “ Українська мова. Енциклопедія ” (2000, 2004) – перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі подано відомості про укр. мову та укр.мовознавство;

2) “ Енциклопедія кібернетики ” в 2-х томах, видана Головною редакцією УРЕ 1973 р.

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюють слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо.

Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.

Двомовні чи багатомовні – це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу.

Найповніші двомовні (їх переважна більшість) належать:

– “Русско-украинский словарь” у 3-х томах (1968), в якому перекладено українською мовою близько 120 тисяч російських слів;

– “Українсько-російський словник” у 6-ти томах;

– “Українсько-російський словник” (уклад.: Г.П.Їжакевич та ін., 1999 р.);

– “Російсько-український словник ділового мовлення ” С.В.Шевчук (з-тє вид. – 2010) та ін.

Основний тип лінгвістичних словників – одномовні, в них у певному аспекті розкриваються особливості слів.

· Тлумачні: 11-томний СУМ (1970-1980 рр.), реєстр містить понад 135 тисяч слів. Укладений науковими співробітниками Інституту мовознавства імені О.Потебні АН України. У 2001 році вийшов “Великий тлумачний словник сучасної української мови (укладач і головний редактор В.Т.Бусел)”, містить близько 170 тисяч слів та словосполучень, зокрема й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття. Спеціально для учнів видано “Короткий тлумачний словник української мови” (1978) за редакцією Л.Л.Гумецької.

· Етимологічні: тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів. Саме таким має бути 7-томний “Етимологічний словник укр.мови”, 5 томів якого уже вийшло (Т.1–1983; Т.2–1985; Т.3–1989; Т.4 – 2003; Т.5– 2006).

· Орфографічні: подають нормативні написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. “Орфографічний словник укр.мови”, створений колективом авторів (АН України) на основі 4-го видання “Українського правопису” (К., 1993). На сьогодні є кілька академічних видань.

У 2003 р. вийшов “ Великий зведений орфографічний словник української лексики (В.Т.Бусел – укладач і головний редактор)”, враховує лексичний матеріал, представлений у майже всіх орфографічних, тлумачних, енциклопедичних, термінологічних, фахових, галузевих словниках, виданих в Україні у ІІ пол. ХХ – у перші роки ХХІ століть.

· Орфографічні довідники (спеціалізовані), розраховані на на задоволення професійних потреб певних категорій працівників: “Довідник з українського правопису” А.Бурячка, Л.Паламарчука, В.Русанівського, Н.Тоцької (1964, 3-тє вид. – 1984), “Словник-довідник з правопису” (1979), “Словник-довідник з правопису та слововживання (1989) С.Головащука”.

· Видано кілька Орфографічних словників, призначених для учнів (початкових класів, середніх і старших класів).

· Орфоепічні: фіксують основні норми літературної вимови. Вимову, відмінну від написання, у словнику подано фонетичною транскрипцією. Це словник-довідник “Українська літературна вимова і наголос (1973, укладачі І.Вихованець, С.Єрмоленко, Н.Сологуб, Г.Щербатюк)”, “Орфоепічний словник” М.Погрібного (1984).

· Словники іншомовних слів: подають пояснення слів, запозичених з інших мов. Найдосконаліший і найповніший – “Словник іншомовних слів” за ред. О.Мельничука (1974; вид. 2-ге випр. і доп., 1986), містить близько 25 тисяч слів.

· Історичні: у них пояснюються слова, зафіксовані писемними пам’ятками. Фундаментальна праця української лексикографії – “Словник староукраїнської мови 14-15 ст. (Т. 1-2) за ред. Л.Гумецької, що вийшла друком у 1977-1978 рр.

· Фразеологічні словники: подають стійкі сполучення слів. Вони можуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні), які становлять більший інтерес. У них кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням. Першими такими словниками стали короткий “Фразеологічний словник” Н.Батюка (1966); “Словник українськх ідіом” Г.Удовиченка (1968). Грунтовне видання – “Фразеологічний словник української мови” (Т. 1-2, 1984). Найповніше представлена українська фразеологія у двотомному “Фразеологічному словнику української мови” (1993), який охоплює близько 10 тисяч одиниць.

· Термінологічні словники – різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань. Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей: біології, спорту тощо. Ці словники – одномовні, двомовні чи багатомовні, наприклад: “Словник лінгвістичних термінів” Д.І.Ганича, С.Олійника (1985), “Словник гідронімів України” (А.П.Непокупний, О.С.Стрижак, 1979); “Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки” (1994); “Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології. Труднощі терміновживання” (1994).

Інші типи словників (в українській лексикографії):

1. Діалектні словники подають значення і межі поширення лексики територіальних діалектів. “Словник західнополіських говірок” Г.Л.Аркушина (Т. 1-2, 2000 р.); Словник поліських говірок П.С.Лисенка (1974).

2. Словники мови письменників фіксують лексичний склад творів певного письменника. Найповніше зібрання лексики творів Т.Шевченка – 2-томний “Словник мови Т.Шевченка” за ред В.С.Ващенка (1964).

3. Словники власних імен, прізвищ, наприклад: Трійняк І.І. Словник українських імен (2005); Редько Ю.К. Словник сучасних українських прiзвищ (2007); Чучка П.П. Прізвища закарпатських українців: історико-етимологічний словник (2005).

4. Морфемні словники розглядають будову слова: Яценко І.Т. (Т. 1-2, 1980-1981); Полюга Л.М. (1983).

5. Частотні словники, у них вказано на частотність вдживання кожного слова реєстру, наприклад: “Частотний словник сучасної української художньої прози” у 2-х томах (1981).

6. Словники-довідники з культури мови містять лексичні, морфологічні та інші норми укр. літ. мов, подають труднощі слововживання. Деякі з них видані у формі посібника, а не словника, в них подано широкі коментарі, наприклад:

· Чак Є.Д. Складні випадки вживання слів (1984);

· Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо (1991);

· Культура укр.мови: Довідник / за ред. В.М.Русанівського (1990);

· Словник-довідник труднощів укр.мови / за ред. С.Ярмоленко (1992);

· Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник (1998);

· Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури укр.мови (1996);

· Лесюк М. Словник русизмів у сучасній укр.мові (неунормована лексика) (1993).

Звичайно, цей перелік не вичерпує усього багатства української лексикографії. Широко послуговуються й іншими лінгвістичними словниками, зокрема словниками синонімів, омонімів, паронімів.

Користуючись словниками, ви підвищете свою фахову культуру мовлення, зокрема оволодієте правилами правопису, вимови, наголошення, семантично точно і стилістично доречно виберете слово з граматично й стилістично правильною його сполучуваністю. Адже до порушення норм може призвести змішування близьких за сферою вжитку, але не цілком семантично тотожних слів, які, звичайно, розрізняються своїми синтаксичними зв’язками (синонімів), близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння лексичного значення слів тощо. Саме ці проблеми можна вирішувати за допомогою словників.

Дата добавления: 2014-01-04