Організаційно-правові форми та види соціального захисту в Україні

Нині здійснення права на соціальний захист в Україні організовано у декількох формах, які розрізняються за такими ознаками: 1) коло осіб, що підля­гають забезпеченню; 2) джерела і способи фінансування; 3) види, умови та розміри забезпечення; 4) органи, що надають забезпечення.

Організаційно-правова форма соціального захисту — це об'єднана спільними принципами та методами здійснення сукупність юридичних, фінансових, організаційних засобів соціального захисту окремих категорій населення.

Основною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту є загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке, у свою чергу, становить підсистему соціального захисту і передбачає декілька видів такого страхування зі створенням відокремлених фондів та умов надання соціальних виплат і послуг.

Як відомо, й за радянських часів існувало соціальне страхування. Разом з тим, сучасна система соціального страхування в Україні за суттю й інституційно істотно відрізняється від соціального страхування радянських часів.

По-перше, вона охоплює значно ширше коло соціальних ризиків, забезпечення котрих здійснюється саме через страхову форму. Законами України вже введено загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворюван­ня, які спричинили втрату працездатності; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; з 1 січня 2004 р. запроваджено пенсійне страхування відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. Згодом, за умови прийняття відповідного закону, передбачається також введення медичного страхування.

По-друге, до фінансування витрат залучені не лише підприємства, установи й організації, а й усі роботодавці (юридичні і фізичні особи), які використовують найману працю. Самозайняті особи, які, по суті, виступають самі для себе роботодавцями, сплачують страхові внески у розмірах, що визначені для роботодавців.

По-третє, до сплати внесків залучені також самі застраховані особи, якими переважно є наймані працівники. Розмір внесків визначається у відсотковому відношенні до заробітку (доходу). Причому застосовується схема, за якою певні категорії працівників, котрі мають право на пенсійне забезпечення за спе­ціальними законами, сплачують страхові внески у більшому розмірі, ніж інші, що забезпечуються пенсіями у загальному порядку. Таким чином впроваджується принцип еквівалентності розміру соціальних виплат сплаченим соціальним внескам.

По-четверте, рівень усіх соціальних виплат через соціальне страхування поки що не забезпечує функцію соціального забезпечення, оскільки для переважної більшості громадян мінімальні розміри пенсій тільки-но досягли базового со­ціального стандарту — прожиткового мінімуму. Як відомо, після перерахунку в 2004 р. розміру пенсій за новим Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. майже в 11 млн пенсіонерів розміри пенсій не досягали рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб у 2004 р. — 284,69 грн. Щоправда, постановами Кабінету Міністрів України від 24 липня 2004 р. № 943 та від 18 вересня 2004 р. № 1215 було передбачено доплату одержувачам пенсій (крім соціальних пенсій) до ЗО грн і державну адресну допомогу (дотацію) у сумі, що не вистачає до прожиткового мінімуму. Лише 12 січня 2005 р. було опубліковано Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 23 грудня 2004 p. № 2291-IV, яким було викладено частину першу статті 28 в такій редакції: "Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом".

Щодо розмірів соціальних допомог, то вони ще зовсім далекі від прожиткового мінімуму (за винятком допомоги при народженні дитини).

Отже, говорити сьогодні, що соціальне страхування — це соціальне забезпечення, — не доводиться. Нині за розмірами соціальні виплати фактично мають характер матеріальної підтримки при настанні соціальних ризиків» Однак саме на цю організаційно-правову форму соціального захисту покладається функція належного соціального забезпечення, яке вона буде спроможна виконувати у перспективі.

По-п'яте, система загальнообов'язкового державного соціального страхування побудована на ринкових засадах, фонди соціального страхування відокремлені від державного бюджету і є самоврядними некомерційними фінансовими установами, в управлінні якими держава бере участь як рівноправний партнер з представниками працівників та роботодавців. Водночас проголошено принцип державного гарантування здійснення права на соціальний захист, а соціальні виплати та послуги надаються на умовах і в порядку, визначених відповідним законодавством.

Можна навести й інші відмінності національної системи соціального страхування від попередньої однойменної системи. В цілому, незважаючи на певні недоліки перехідного періоду, юридичний механізм соціального страхування в Україні цілком відповідає моделі європейських країн. І це дає підстави очікувати, що з часом ця система запрацює на повну потужність і продемонструє позитивні результати.

Інституту соціального страхування надається важливе значення, оскільки він є одним із важливих елементів механізму соціальної ринкової економіки. Управління таким страхуванням здійснюється на засадах соціального парт­нерства, а соціальне партнерство розглядається фахівцями як один з осново­положних принципів соціальної ринкової економіки⁴³.

Водночас в Україні має бути забезпечене залучення працездатного населення до більш вагомої власної участі у фінансуванні свого майбутнього соціаль­ного забезпечення з одночасним зменшенням частини внесків з боку роботодавців, адже в Україні левову частку внесків на соціальне страхування сплачують роботодавці. Цей фактор є одним з основних, що спонукає роботодавців приховувати укладені трудові договори з працівниками і "переводити" трудові відносини в "тіньові".

У системі соціального страхування в Україні передбачено п'ять видів такого страхування: на випадок безробіття; у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, спричиненими народженням та похованням; пенсійне страхування.

Відносини щодо соціального страхування регулюються відповідними законодавчими актами: Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності від 23 вересня 1999 р., "Про загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2001 р., "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 р. Після тривалого розгляду нарешті 9 липня 2003 р. прийнято закони України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які набрали чинності з 1 січня 2004 р.

Формування соціального страхування як організаційно-правової форми соціального захисту остаточно ще не завершено. Передбачається введення накопичувальної системи, Пенсійний фонд України протягом наступних п'яти років буде перетворений у Пенсійний фонд із повним страховим статусом. Не прийнято ще Закону України про медичне страхування, передбачене Основами 1998 р. Нині медичне обслуговування в основі своїй здійснюється державним коштом.

За державним соціальним страхуванням застрахованим особам у разі настання страхового випадку надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення:

• пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Із введенням у дію накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на персоніфікованих пенсійних рахунках, здійснюватимуться такі пенсійні виплати: довічна пенсія з установленим періодом; довічна обумовлена пенсія; довічна пенсія подружжя; одноразова виплата;

• допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини та по догляду за нею, по безробіттю, на поховання;

• амбулаторне та стаціонарне лікування, надання лікарських засобів медичного призначення;

• відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою та профорієнтацією; дотації роботодавцю для створення робочих місць тощо.

Наступною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту України є державна соціальна допомога, яка становить систему заходів щодо надання за рахунок державного та комунального (місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального обслуговування та утримання, встановлення пільг.

Державна соціальна допомога як форма соціального захисту — це система державної підтримки населення, що надається за рахунок державного бюджету у певних, визначених законами, випадках. Підставою для її надання стають складні життєві обставини — обставини, що об'єктивно порушують нор­мальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До таких належать інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість тощо.

Державна соціальна допомога за законодавством України надається у грошовій та натуральній формах, а також у формі соціального обслуговування і призначена як для всього населення України загалом, так і для окремих категорій: малозабезпечених сімей, сімей з дітьми, інвалідів, дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів та ін.

В Україні немає єдиного законодавчого акта, який би закріплював усю си­стему державної соціальної допомоги. Свого часу розроблявся такий законопроект, але законодавець, на жаль, відмовився від комплексного системного врегулювання цих відносин і пішов шляхом прийняття окремих законів щодо окремих видів соціальної допомоги.

У правовому забезпеченні державної соціальної допомоги найбільш загальний характер має Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р. Грошова державна допомога для окремих категорій громадян здійснюється на основі законів "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (в ред. Закону України від 23 березня 2001 р.)⁵¹» "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16 листопада 2000 р. та інших нормативно-правових актів.

Соціальна допомога в Україні надається за певними принципами, серед яких основними є принципи адресності (перевірка стану нужденності заявника) та обумовлення державної допомоги економічними можливостями держави.

В основу надання державної соціальної допомоги покладено базовий державний соціальний стандарт — прожитковий мінімум. Він застосовується, як правило, як для визначення права особи на допомогу, так і для визначення розміру допомоги. Ці питання регламентуються Законом України "Про прожитковий мінімум" від 15 вересня 1999 р. Система державних соціальних стандартів встановлена Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р. Однак переважно держава гарантує лише частину прожиткового мінімуму при визначенні розміру соціальних допомог, це так званий гарантований мінімум — рівень забезпечення прожиткового мінімуму.

Крім грошової допомоги державна соціальна допомога включає також забезпечення натуральною допомогою і соціальним обслуговуванням, здійснення яких регулюється значним числом нормативно-правових актів, що призводить до дублювання й складності у правозастосуванні.

Спеціальний соціальний захист становить таку форму соціального захисту, яка передбачає спеціальні (відмінні від загальних) умови його здійснення стосовно певного, визначеного законами, кола осіб.

Спеціальний соціальний захист стосується:

1) кола осіб, які виконують певний вид державної діяльності, протягом якої не підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню;

2) кола осіб, які підлягають соціальному страхуванню, але держава бере на себе обов'язок щодо їх підвищеного соціального забезпечення або покладає такий обов'язок на конкретних суб'єктів.

Стосовно першої категорії згідно з чинним законодавством до таких осіб належать військовослужбовці, особи начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи України, особи начальницького складу податкової міліції та деякі інші категорії осіб. Так, Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 р. (зі змін, і доп.) передбачено надання зазначеним особам на спеціальних умовах пенсій за вислугу років, у разі інвалідності, в разі втрати годувальника, надбавок до пенсій, допомоги при звільненні зі служби. Водночас соціальні допомоги таким особам надаються у рамках державної соціальної допомоги, яка призначена для малозабезпечених осіб або ж осіб, які не працюють і не охоплені соціальним страхуванням. Це значно знижує гарантії згаданих осіб, чим порушує принцип справедливості. Ця частина соціального захисту вимагає системного законодавчого закріплення.

До другої категорії належать особи, щодо яких спеціальними законами передбачено лише частину інших умов пенсійного забезпечення, ніж за за­гальним пенсійним Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Такі спеціальні умови передбачено такими законами України: "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про ди­пломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів" та ін. При цьому різниця між розміром пенсії, передбаченим спеціальним за­коном, та розміром пенсії із солідарної системи переважно фінансується з Державного бюджету України. Очевидно, що ця частина спеціального соціального захисту у перспективі перейде до загальної системи.

Додатковий соціальний захист становить організаційно-правову форму, передбачену законодавством для таких категорій населення, як діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування; ветерани війни; ветерани військо­вої служби та ветерани органів внутрішніх справ; ветерани праці та особи похилого віку; інваліди і особи з обмеженими фізичними можливостями; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; особи, які стали жертвами політичних репресій; біженці та ін.

Система додаткових заходів передбачає надання окремим категоріям осіб пільг у сфері працевлаштування, застосування праці, медичного та соціально­го обслуговування, надання житлово-комунальних послуг тощо.

У додатковий соціальний захист також входять "непрямі соціальні послу­ги", їх реалізація не пов'язується з безпосередніми щомісячними або одноразовидаи виплатами конкретним суб'єктам, а спрямована на соціальну підтрим­ку загалом окремих категорій населення, реалізацію державних соціальних програм, усунення та пом'якшення наслідків виробничого, організаційного, техногенного характеру, профілактику виникнення соціальних ризиків, зок­рема таких як безробіття, бідність, нещасні випадки на виробництві, професійні захворювання тощо. У цьому разі йдеться про цільове фінансування з державного бюджету на спеціальні соціальні потреби; спеціальні організаційні захо­ди щодо пом'якшення несприятливих умов, викликаних економічною кри­зою, скороченням виробництва, реструктуризацією певних галузей, демогра­фічної кризи, проведенням суспільних реформ; підтримку певних верств на­селення, які перебувають у найбільш скрутних умовах, тощо. Кошти на такі програми виділяються з Державного бюджету України.

Щодо медичного обслуговування населення (соціальний ризик — хвороба), то в Україні воно фактично здійснюється на умовах соціальної допомоги, оскільки, поки не введено медичне страхування, фінансування її здійснюється з державного бюджету. В Україні заклади охорони здоров'я структурно відокремлені від закладів соціального захисту, а їх управління здійснюється Міністерством охорони здоров'я України. В інших країнах застосовується практика, за якою заклади охорони здоров'я або включені до системи соціального забезпечення, або в організаційному й управлінському плані функціонують відокремлено.

У міжнародних актах зазвичай право на охорону здоров'я та медичну допомогу закріплюється спеціальною статтею. Так, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права у статті 10 закріплює право на соціальне забезпечення, включаючи право на соціальне страхування. А у статті 12 встановлено: "Держави, що беруть участь у цьому Пакті, зобов'язалися визнавати право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя; на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я, для забезпечення цього права держави вживуть заходів забезпечення запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними, створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби". Таким чином, право на охорону здоров'я безпосередньо пов'язується із забезпеченням певного життєвого рівня, який, у свою чергу, тісно пов’язаний із соціальним забезпеченням у разі настання соціальних ризиків. Із запровадженням в Україні державного медичного страхування буде забезпечено його включення до системи соціального страхування.

Новою організаційно-правовою формою соціального захисту в Україні, яка тільки починає впроваджуватися, є недержавне соціальне забезпечення через недержавні пенсійні фонди, банківські установи, недержавні соціальні заклади.

Недержавне соціальне забезпечення як організаційно-правова форма в Україні тільки започатковується. Так, 9 липня 2003 р. прийнято Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", який визначає систему недержавного пенсійного забезпечення як складову системи накопичувального пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Недержавні пенсійні фонди виплачують такі пенсійні виплати: пенсії на визначений строк; одноразові пенсійні виплати та ін.

Видами соціального захисту є певні матеріальні блага, які надаються особі в рамках певної організаційно-правової форми.

Незалежно від того, через яку організаційно-правову форму здійснюється соціальний захист, він поділяється на такі види: грошові виплати; натуральна допомога; пільги; субсидії; медична допомога; лікарські засоби, інші вироби медичного призначення, технічні засоби реабілітації, технічні засоби пересування; соціальне обслуговування.

Грошові (готівкові) соціальні виплати надаються у вигляді пенсій, соціальних допомог (одноразових і періодичних), компенсаційних виплат. Соціальні допомоги, у свою чергу, поділяються на допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, дітям-сиротам, у разі тимчасової непрацездатності, у разі безробіття, грошова цільова допомога на прожиття, грошові надбавки на догляд, допомоги хворим на СНІД, на утриманців, на поховання тощо.

Натуральна соціальна допомога передбачається шляхом безкоштовного забезпечення предметами першої необхідності — продуктами харчування, ліками, засобами санітарії і особистої гігієни, засобами догляду за дітьми, одягом, взуттям, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Пільги, у свою чергу поділяються на житлові, транспортні, трудові, податкові, в галузі охорони здоров'я.

Житлові субсидії надаються для оплати за користування житлом, комунальними послугами, на придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

Технічні засоби реабілітації передбачені Інструкцією про порядок забезпечення населення України технічними засобами реабілітації, затвердженою на­казом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 грудня 2003 р. № 331. В Інструкції встановлено повний перелік технічних засобів реабілітації, якими протезно-ортопедичні підприємства забезпечують інвалідів, пенсіонерів та інших осіб, які мають право на безплатне забезпечення. До них належать: протези верхніх і нижніх кінцівок та пристосування до них, чохли на кукси, шкіряні рукавички на протези верхніх кінцівок, ортези (ортопедичні апарати, корсети, тутори тощо), бандажні вироби, обтуратори, реклінатори, протези молочних залоз із ліфом для них, відвідні пристосування при вроджених вивихах стегна, ортопедичні штани» ортопедичне взуття, взуття на протези, коляски для пересування, крісла-коляски з електричним приводом, палиці, милиці та інші індивідуальні пристрої для компенсації втрачених функцій опорно-рухового апарату або користування з лікувально-профілактичною метою, передбачені Номенклатурою технічних засобів реабілітації осіб з дефектами опорно-рухового апарату, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 березня 2003 р. № 59 (зі змін, та доп.) Протезами очей, зубів, щелеп, слуховими і голосоутворювальними апаратами, ендопротезами й інши­ми засобами медичної реабілітації населення забезпечують спеціалізовані заклади Міністерства охорони здоров'я України.

Технічні засоби пересування надаються у вигляді забезпечення інвалідними колясками, автомобілем.

Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; в установах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслу­говування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду). Згідно зі стат­тею 1 Закону України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р. соціальне обслуговування — це система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або "пом'якшення" життєвих труднощів, підтрим­ки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності. Соціальні служби закон визначає як "підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послу­ги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги".

Медична допомога становить комплекс спрямованих на лікування та оздо­ровлення пацієнтів лікувальних, профілактичних, діагностичних послуг, що надаються медичними працівниками. Надання медичної допомоги здійснюється дер­жавними і приватними закладами охорони здоров'я. У сфері охорони здоров'я здійснюється державне фінансування надання консультативної, лікувальної, реабілітаційної допомоги загальнодержавними закладами охорони здоров'я. Окрім того, передбачаються заходи щодо поліпшення діагностики та медичного обслу­говування хворих на онкологічні захворювання, безкоштовне забезпечення інсулінами хворих на діабет, проведення імунопрофілактики населення, профілактика та лікування соціальне небезпечних хвороб, зокрема, інфекційних, СНІДу тощо. Основами законодавства про охорону здоров'я (1992 р.) та чинним законо­давством передбачено соціальний захист пацієнта при наданні медичної допомоги, а також соціальний захист медичних працівників тощо.

Для надання соціальних виплат та соціальних послуг населенню передбачено систему органів та установ. Це органи Міністерства праці та соціальної політики України, органи місцевого самоврядування, їх соціальні служби, соціальні страхові фонди, а також недержавні соціальні заклади.

Дата добавления: 2014-01-04