Класична соціологія початку XX ст

На початку XX ст. в суспільному житті відбувалися значні зміни, що не могло не відбитися на розвитку соціологічного знання.
Капіталізм вступив у свою розвинену стадію, яка характеризувалася революціями, світовими війнами, хвилюваннями в суспільстві. Все це вимагало розробок нових концепцій суспільного розвитку.
Одним з найвизначніших представників соціології, що вплинув на створення класичної соціології став Е. Дюркгайм (1858-1917 рр..), який висунув принципи нової методології:

1) натуралізм - встановлення законів суспільства аналогічно встановленню законів природи;

2) соціологізм - соціальна реальність не залежить від індивідів, вона автономна.
Дюркгайм також стверджував, що соціологія повинна вивчати об'єктивну соціальну реальність, зокрема, що соціологія повинна вивчати соціальні факти. Соціальний факт - це елемент суспільного життя, який не залежить від індивіда і виступає по відношенню до нього «примусовою силою» (спосіб мислення, закони, звичаї, мова, вірування, грошова система). При вивченні соціальних фактів Дюркгейм рекомендував широко застосовувати метод порівняння.

Він також запропонував використовувати функціональний аналіз, який дозволяв встановлювати відповідність між соціальним явищем, соціальним інститутом і певною потребою суспільства як цілого. Тут знаходить своє вираження інший термін, висунутий французьким соціологом - соціальна функція.

Соціальна функція - це встановлення зв'язку між інститутом і визначеною ним потребою суспільства як цілого.

Іншим елементом соціальної теорії Дюркгайма, об'єднуючим її з концепцією Конта, є вчення про згоду і солідарність як основоположних принципах суспільного устрою. Він виділяє два типи солідарності, перший з яких історично змінює другий:

1) механічна солідарність, притаманна нерозвиненим, архаїчним суспільствам, в яких дії і вчинки людей однорідні;
2) органічна солідарність, яка грунтується на розподілі праці, професійної спеціалізації, економічного взаємозв'язку індивідів.

Важливою умовою солідарної діяльності людей є відповідність виконуваних ними професійних функцій їх здібностям і нахилам.
В один час з Дюркгеймом жив і інший видатний теоретик соціологічної думки - М. Вебер (1864-1920 рр.).. Однак його погляди на суспільство значно відрізнялися від французького мислителя.

Якщо останній віддавав пріоритет суспільству, то Вебер вважав, що тільки індивід володіє мотивами, цілями, інтересами і свідомістю, термін «колективна свідомість» - швидше метафора, ніж точне поняття. Суспільство складається із сукупності діючих індивідів, кожен з яких прагне до досягнення своїх власних, а не суспільних цілей, так як конкретну мету досягти завжди швидше і для цього потрібно менше витрат. Для досягнення індивідуальних цілей люди об'єднуються в групи.
Інструментом соціологічного пізнання для Вебера є ідеальний тип. Ідеальний тип - це розумова логічна конструкція, створювана дослідником.
Іншим методом дослідження для Вебера є пошук мотивів людської поведінки. Так, щоб зрозуміти мотивацію людської дії, досліднику необхідно поставити себе на місце цієї людини.
Важливим елементом соціального вчення Вебера є також теорія про цінності. Цінності - це будь-яке твердження, яке пов'язане з моральної, політичної або який-небудь інший оцінкою.

Значну увагу приділяв Вебер також дослідженню питань соціології влади. На його думку, організована поведінка людей, створення і функціонування будь-яких соціальних інститутів неможливе без ефективного соціального контролю і управління. Ідеальним механізмом реалізації відносин влади він вважав бюрократію - спеціально створений апарат управління.

5. Соціологія марксизму.

Матеріалістичне розуміння історії. Концепція суспільно-економічної формації і соціальної революції

Зовсім інший, ніж Конт, підхід до розуміння суспільства висунув родоначальник марксизму Карл Маркс (1818-1883 рр.).. Він разом з Ф. Енгельсом (1820-1895 рр..) запропонував матеріалістичну теорію пояснення суспільства та життя.

Самі творці марксистської соціології не раз зізнавалися, що вона за своїм характером була дуже принципово політично і ідеологічно спрямована на вираження інтересів робітничого класу.

Іншим важливим елементом марксизму було вчення про соціальну революцію. На думку Маркса, перехід від однієї формації до іншої можливий тільки через революцію, тому що неможливо усунути недоліки суспільно-економічної формації шляхом її перетворення. Головною причиною переходу від однієї формації до іншої є виникаючі антагонізми.
Антагонізм - це непримиренне протиріччя основних класів будь-якого суспільства. При цьому автори матеріалістичної концепції вказували, що саме ці суперечності і є джерелом суспільного розвитку. Важливим елементом теорії соціальної революції є умови, за яких її вчинення стає можливим: вона не відбувається, поки не дозріють в суспільстві необхідні соціальні, перш за все матеріальні, передумови.

Вчення про соціальну революцію в марксистській соціології носило не тільки теоретичний, а й практичний характер. Так, вона була тісно пов'язана з революційною практикою.

Капіталізм виступає завершальною стадією розвитку експлуататорського суспільства, основою якої є приватна власність.
Завершення зазначеної стадії і перехід на нову здійснюється в марксистській теорії в результаті пролетарської революції, яка повинна привести до ліквідації класового поділу суспільства в результаті одержавлення всієї власності. У результаті соціальної революції виникає новий тип суспільства, в якому існує лише один клас - пролетаріат. Розвиток в такому суспільстві грунтується на вільному розвитку кожного його члена.
Безперечною заслугою марксистської соціології є розробка в її рамках ряду основних категорій науки: «власність», «клас», «держава», «суспільна свідомість», «особистість» і т. д. Крім того, Маркс і Енгельс розробили значний емпіричний і теоретичний матеріал у дослідженні сучасного їм суспільства, застосувавши до його дослідження системний аналіз.
Теоретичне і методологічне значення марксистської соціології зберігаються донині.

6. Американська соціологія: основні етапи розвитку

Отже, на першому етапі становлення соціології (XIX - початок XX ст.) Центром розвитку науки були три країни: Франція, Німеччина та Англія. Проте вже в 20-і рр.. XX ст. центр соціологічних досліджень зміщується в США. Величезну роль у цьому процесі відіграла неабияка допомога держави і підтримка більшості університетів. У цьому й була головна відмінність від європейської соціології, яка в основному розвивалася на ініціативній основі. У США соціологія спочатку складалася як університетська наука.
Перший у світі соціологічний факультет, на якому присвоювали докторські ступені, виник в 1892 р. у Чиказькому університеті. Іншою особливістю американської соціології став її емпіричний характер.
Якщо в Європі соціологи намагалися створити універсальні теорії, що відображають всі аспекти громадського життя, і використовували для цього загальфілософські методи пізнання, то в США вже в 1910 р. в країні було проведено понад 3 тис. емпіричних досліджень.

Головним предметом цих досліджень було вивчення процесу соціалізації людей, більшість з яких були мігрантами з Європи, до нових соціальних умов. Найбільш відомим з таких досліджень стала праця Ф. Знанецкого «Польський селянин у Європі та Америці». Саме в цій роботі були розроблені основні методологічні принципи конкретно-соціологічних досліджень, які зберігають свою актуальність і донині.
Іншим предметом емпіричних соціологічних досліджень в США були проблеми праці та управління. Головним дослідником в цій області став Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915 рр.).. Цей вчений вперше провів комплексне дослідження на підприємствах і створив першу в світі систему наукової організації праці. На основі всіх отриманих даних Тейлор розробив безліч практичних рекомендацій для оптимізації процесу виробництва, які користуються величезною популярністю.
Іншим дослідником, значно збагатили теоретичний і емпіричний матеріал соціології праці та управління, став Е. Мейо. Під його керівництвом в умовах жорстокої економічної кризи в країнах США і Західної Європи були проведені хоторнські експерименти. На основі Хоторнських експериментів соціологами була розроблена доктрина «людських відносин». У рамках цієї доктрини були сформульовані такі принципи:

1) людина - соціальна істота, орієнтована на оточуючих і включена в контекст групової взаємодії;

2) жорстка ієрархія і бюрократична організація протиприродні сутності людини;

3) для підвищення продуктивності праці необхідна насамперед орієнтація на задоволення потреб людей;

4) індивідуальна винагорода має бути підкріплено сприятливими моральними стимулами.

Найвідомішою соціологічною школою стала чиказька школа, що виникла на базі першого в США департаменту соціології, організованого з моменту створення нового університету в Чикаго. Ці дослідники першими затвердили лібералізм в якості основної доктрини соціологічної школи. Значну увагу Смолл і Самнер приділяли дослідженню звичаїв, традицій і менталітету народів. До цих пір зберегли своє значення ідеї Самнера про механізми формування звичаїв, їх ролі в розвитку суспільства і зміцнення зв'язку між поколіннями; розробці понять «ми - група» і «вони - група», «етноцентризм» як основ міжгрупової взаємодії.

Лідерами другого покоління чиказької школи були Парк і Берджесс. Парком в науковий обіг було введено новий термін «соціальна дистанція».
Соціальна дистанція - це показник ступеня близькості або відчуженості індивідів або соціальних груп.

Іншим досягненням цих досліджень стала розробка концепції маргінальності.

Ще однією відмінністю американської соціології від європейської є її зв'язок з соціальною психологією. Замість філософської субстанції американці робили акцент на поведінці і дії. Їх не цікавило те, що приховано всередині розуму і що не піддається точному виміру. Їх приваблювало те, що проявляється ззовні, в так званій відкритій поведінці. Так з'явився біхевіоризм (від англ. Behavior - поведінка), який підпорядкував собі всі соціальні науки (економіку, психологію, соціологію, політологію).

На кордоні соціології та соціальної психології була створена концепція потреб Абрахама Маслоу. Вчений поділив всі людські потреби на базисні (в їжі, відтворенні, безпеці, одязі, житлі і т. д.) і похідні (у справедливості, благополуччі, порядку та єдності соціального життя).
Маслоу створив ієрархію потреб від нижчих фізіологічних до вищих духовних. Потреби кожного нового рівня стають актуальними, т. нагальними, які вимагають задоволення лише після того, як задоволені попередні. Голод рухає людиною до тих пір, поки він не задоволений. Після того, як він задоволений, як мотивів поведінки вступають в дію інші потреби.

Дата добавления: 2014-01-04