Внутрішній фінансовий контроль та облікова політика підприємства

Внутрішній фінансовий контроль організовується самим під­приємством з метою перевірки рівня виконання управлінських рішень у сфері управління його фінансами. Комплексна система внутрішнього фінансового контролю за діяльністю фірми в краї­нах з ринковою економікою дістала назву фінансового контролінгу. Його впровадження є досить актуальним і для вітчизня­них підприємств.

Фінансовий контролінг можна визначити як саморегулівну систему методів і інструментів, спрямовану на функціональну підтримку фінансового менеджменту на підприємстві шляхом концентрації контролюючих дій за основними напрямками управ­ління його фінансами, виявлення відхилень фактичних значень контрольних показників від нормативних (планових) і вжиття оперативних заходів для нормалізації процесу управління фінан­сами.

Таким чином, фінансовий контролінг є невід'ємною підсисте­мою фінансового менеджменту. Його основні функції:

- формування інформаційних каналів надходження інформації на підприємство та її обробка;

- координація фінансових планів та різних функціональних систем фінансового управління;

- стратегічне та оперативне фінансове планування;

- контроль за виконанням фінансових планів;

- методичне забезпечення фінансової діяльності та внутрішній консалтинг.

Побудова фінансового контролінгу здійснюється на таких прин­ципах:

—узгодженість цілей і завдань із фінансовою стратегією підприємства;

—орієнтованість системи фінансового контролінгу на май­бутній розвиток підприємства в конкурентному середовищі;

—необхідність координації окремих параметрів фінансової діяльності підприємства та його функціональних систем;

—відповідність методів його специфіці методів фінансового аналізу і фінансового планування, орієнта­ція на кількісні показники;

—гнучкість побудови системи фінансового контролінгу;

—підвищення ефективності функціонування системи ранньо­го попередження та реагування з метою уникнення небажаних явищ в розвитку підприємства.

Основний зміст окремих специфічних ме­тодів, їх використання дасть можливість фінансовим менедже­рам вчасно виявити та ліквідувати "вузькі місця" на підприємстві, оперативно реагувати на появу нових шансів і можливостей роз­витку, забезпечити постійний аналіз та контроль ризиків у фінан­сово-господарській діяльності (Рис 3).

Назва методу	Зміст методу фінансового контролінгу
Бенчмаркінг	Безперервний процес порівняння фінансо­вих параметрів досліджуваного підприєм­ства (структурного підрозділу) з аналогіч­ними параметрами інших підприємств чи структурних підрозділів
Вартісний аналіз	Дослідження функціональних та вартісних параметрів продукції та виробничих проце­сів з метою виявлення резервів зменшення її собівартості
Факторний аналіз відхилень	Визначення та оцінювання основних при­чин відхилень фактичних показників ви­трат бід нормативних (планових)
Аналіз точки беззбитковості	Визначення мінімального обсягу реалізації продукції, який забезпечує беззбиткову діяльність підприємства в короткостроко­вому періоді
Портфельний аналіз	Оцінювання оптимальності інвестиційного портфеля або портфеля продукції з погляду комбінації ризику та прибутку
Опитування (анкетування)	Опитування працівників усіх структурних підрозділів та керівництва підприємства з метою виявлення причин небажаних від­хилень та пошуку шляхів удосконалення фінансової діяльності
СОФТ-аналіз	Виявлення та оцінювання сильних і слаб­ких сторін фінансової діяльності підприєм­ства, аналіз наявних шансів і ризиків
АВС-аналіз	Виявлення та оцінка кількісних значень небагатьох величин, частка яких у загаль­ній сукупності вартісних показників най­більша, з метою пошуку резервів зниження собівартості за окремими центрами витрат, інвестиційних проектів чи видів продукції
Нуль-базис бюджетування	Аналіз усіх статей витрат і визначення ре­зервів їх економії, визначення оптимально­го рівня валових витрат підприємства, а також пріоритетних напрямів використан­ня обмежених фінансових ресурсів

Рис.2.3. Зміст основних специфічних методів фінансового контролінгу

Впровадження системи фінансового контролінгу на підприєм­стві дає змогу значно підвищити ефективність його фінансового менеджменту. Фінансовий контролінг використовує загальні і специфічні методи. До загальних методів відносять: спостереження, порівняння, групування, аналіз, трендовий аналіз, синтез, систематизація, прогнозування.

Управління фінансовою діяльністю підприємства базується на використанні різноманітних методів і прийомів обґрунтування фінансових рішень.

Важливою методологічною основою фінансового менеджменту є його облікова політика [10], тобто сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються у процесі складання фінансової звітності. Облікова політика суттєво впливає на фінансові резуль­тати діяльності підприємства, і чим менше зарегламентована діяльність його облікових служб у виборі методів бухгалтерсько­го обліку, тим більше можливостей у фінансових менеджерів для маневру під час розробки фінансових рішень.

Принципове значення в обґрунтуванні фінансових рішень ма­ють методи оцінки активів, списання матеріальних ресурсів на собівартість виготовленої продукції, розподілу накладних постій­них витрат на продукцію, нарахування амортизації та ін.

Так, згідно із принципом визначення затрат для постановки активів на облік, як правило, використовується метод фактич­них затрат (придбання за початковою вартістю). В подальшому під час переоцінки вартості активів можна використовувати інші методи:

• метод поточної або остаточної вартості. Передбачає переоцінку вартості активів з урахуванням фактичного рівня і сту­пеня зносу;

• метод чистої (ринкової) вартості реалізації. Базується на оцінюванні реальної виручки від реалізації активів у поточ­ний момент;

• метод затрат на заміну. Базується на оцінюванні витрат на придбання (або будівництво) аналогічних активів за поточни­ми ринковими цінами;

• метод ліквідаційної вартості. Використовується для оці­нювання потенційної виручки від розпродажу активів збанкру­тілого підприємства.

У випадку, коли активи надійшли на підприємство як частина пайового внеску, вони можуть оцінюватися методом ринкової вартості або методом визначення дисконтованого потенційно­го доходу від використання активів.

У разі придбання активів у кредит допускається їх оцінюван­ня методом ринкової вартості або методом визначення теперіш­ньої вартості майбутніх виплат та погашення боргових зобо­в'язань, пов'язаних із купівлею активів.

Довгострокові фінансові інвестиції підприємства можуть оці­нюватися двома методами:

— методом участі у капіталі, якщо певне підприємство є асоційовим підприємством для емітента;

— методом нижчої з двох оцінок (собівартість придбання або ринкова вартість).

Значний вплив на фінансову звітність справляють методи спи­сання використаних матеріалів на собівартість виготовленої про­дукції. Для цього можуть використовуватися три основні способи списання:

— метод середньозваженої ціни (за середньою собівартістю);

— метод "ФІФО" (собівартістю найперших із закуплених партій сировини);

— метод "ЛІФО" (за собівартістю останніх з придбаних партій сировини).

При використанні методу "ЛІФО" завищується со­бівартість продукції, занижуються залишки матеріа­лів у балансі й відповідно занижується прибуток. І на­впаки, при методі "ФІФО" за рахунок зниження собівар­тості й завищення залишків матеріалів прибуток за­вищується.

Держава регламентує їх використання. У практиці світового фінансового менеджменту, як правило, розмежовується сфера застосування згаданих методів. Так, ме­тод "ЛІФО" застосовується в управлінському обліку для внут­рішнього фінансового аналізу, планування і прогнозування. Цей метод допомагає визначати реальну ціну продукції і дає змогу виробникам краще адаптуватись до інфляції. Метод "ФІФО" ви­користовується у фінансовому обліку для зовнішньої фінансової звітності, у тому числі при визначенні розміру оподаткованого прибутку.

Слід зауважити, що в країнах з ринковою економікою метод "ЛІФО", незважаючи на податкові переваги в умовах інфляції, не отримав широкого поширення у зовнішній фінансовій звітності, оскільки його застосування призводить до зменшення чистого прибутку в розрахунку на одну акцію, тобто до зниження ринко­вої вартості цінних паперів підприємства і зменшення інвести­ційної привабливості підприємства.

У процесі обґрунтування фінансових рішень слід враховувати діючий на підприємстві порядок розподілу загальних або наклад­них постійних витрат. До основних методів розподілу наклад­них постійних витрат на продукцію відносять такі:

§ повний розподіл накладних постійних витрат на всю продукцію пропорційно прямій заробітній платі, вартості всіх пря­мих витрат, розміру виручки від реалізації або іншим способом;

§ розподіл накладних постійних витрат лише на рентабельні види продукції;

§ включення до собівартості продукції лише змінних витрат і відшкодування накладних постійних витрат за рахунок прибутку.

Діючий порядок розподілу загальних витрат визначає цінову політику підприємства і складає його комерційну таємницю.

Дата добавления: 2014-01-04