Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Інвестиційна політика підприємства




Тема 8. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ

План

1. Інвестиційна політика підприємства.

2. Управління реальними інвестиціями.

3. Особливості управління фінансовими інвестиціями.

 

 

Відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуаль­них цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяль­ності, в результаті якої може бути отримано прибуток або досяг­нуто соціальний ефект.

Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є отриманий від них прибуток. Залежно від протікан­ня у часі процесів вкладення коштів і отримання прибутку від інвестицій виділяють три можливі форми:

• послідовне протікання процесів: прибуток може бути отримано одразу після вкладення інвестицій у повному обсязі;

• паралельне протікання процесів: прибуток може бути отри­маний вже після введення першої черги об'єкта;

• інтервальне протікання процесів (як у випадку інвестицій у фондові інструменти).

Залежно від виду вкладених інвестиційних ресурсів інвестиції можуть здійснюватися у формі:

—грошових коштів та цільових банківських вкладів;

—рухомого та нерухомого майна;

—ноу-хау;

—майнових прав та ін.

За формою одержання доходу інвестиції можна класифікувати на такі, що приносять матеріальні вигоди (грошові доходи, змен­шення ризику, вихід на нові ринки збуту) і такі, що забезпечують соціальні вигоди (підвищення престижу підприємства, поліпшен­ня умов праці та стану навколишнього середовища).

Залежно від напряму вкладень виділяють дві основні форми інвестицій: реальні і фінансові.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні й нематеріальні активи.

Різновидом реальних інвестицій є інноваційна форма інвес­тицій, за якої кошти вкладаються у нововведення з метою запро­вадження останніх науково-технічних розробок та успішної про­тидії конкурентам на товарних ринках. Фазами інноваційного процесу є:

· патентування ідеї;

· обґрунтування доцільності нововведень;

· експериментальне освоєння нововведень;

· доведення інноваційної ідеї до промислового виробництва;

· маркетинг нововведень;

· здійснення інноваційного проекту;

· реалізація продукції, виробленої в результаті нововведень.

Інноваційні інвестиції є дуже ризиковими. їх реалізацією зай­маються спеціалізовані венчурні (ризикові) фірми. Залежно від джерел фінансування можуть застосовуватися різні форми венчуру:

1. Венчурні, інноваційні фірми створюються у формі акціонер­ного товариства і після широкої реклами інвестиційної ідеї у за­собах масової інформації акумулюють для її реалізації кошти приватних та інституціональних інвесторів. Такий венчур інакше називається незалежним або чистим.

2. Венчурні інноваційні фірми створюються декількома підприємствами на дольових засадах і організаційно оформлюються у ви­гляді науково-дослідних консорціумів (зовнішній венчур),

3.Венчурні інноваційні фірми створюються інвестиційними компаніями і фондами, які спеціалізуються на реалізації іннова­ційних проектів.

4. Створюються внутрішні венчурні інноваційні відділи на ве­ликих підприємствах (науково-дослідницькі бюро, дослідно-кон­структорські бюро, науково-промислові об'єднання).

Остання організаційна форма інновацій найчастіше застосо­вується вітчизняними підприємствами. Але вона має низку серйозних недоліків. Так, в періоди спаду виробництва на підприємстві фінансових ресурсів на нововведення не вистачає і інноваційний процес практично призупиняється. Крім того, відсутність конку­ренції як стимулу інтенсифікації робіт не завжди забезпечує ви­соку якість інноваційних продуктів.

Фінансові інвестиції — це вкладення активів у різноманітні гро­шові та фондові інструменти. До грошових інструментів відносять цільові або спеціальні банківські вклади, депозити, паї; а до фондо­вих — цінні папери (акції, облігації, інвестиційні та ощадні сер­тифікати, векселі тощо) та їх похідні (ф'ючерси, опціони, гаранти).

Залежно від характеру участі у процесі інвестування інвес­тиції можна класифікувати так:

—прямі;

—стратегічні;

—портфельні (опосередковані, непрямі).

При прямих інвестиціях інвестор бере безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування, не звертаючись до послуг посеред­ників. Як правило, при цьому інвестор намагається заволодіти

контрольним пакетом акцій підприємства, а вже після цього ак­тивно вкладати кошти в його подальший розвиток (стратегічні

інвестиції).

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються із залучен­ням посередників — інституціональних інвесторів. В цьому випадку інвестор не має намірів щодо збільшення свого впливу на емітентів, а формує за допомогою посередників портфель цін­них паперів, диверсифікований за видами фінансових інстру­ментів.

Непряма форма управління інвестиціями доцільна у випадку, коли інвестор не має достатньої кваліфікації і інформації для вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними.

Залежно від періоду інвестування інвестиції діляться:

– на короткострокові – вкладення коштів на період, що не перевищує 1 рік (в основному, це фінансові інвестиції);

– довгострокові – вкладення капіталу на період більше одного року.

За формами власності інвестиції бувають: державні, приватні, спільні, іноземні.

За регіональною ознакою інвестиції класифікують так: внут­рішні (в межах країни) і зовнішні (закордонні).

За величиною ризику інвестиції бувають: неризикові (надійні), середньоризикові, ризикові, високоризикові (венчурні).

За цілями відтворювального процесу інвестиції поділяють та­ким чином:

—початкові або нетто-інвестиції – розмір вкладень у створення (купівлю) нового підприємства або виробництва;

—інвестиції на розширення діючого виробництва – розмір вкладень на введення додаткових складських приміщень, вироб­ничих площ, основного технологічного обладнання;

—реінвестиції – направлення вільних коштів, отриманих від попередньої інвестиційної діяльності, на заміну основних засобів, раціоналізацію, зміну асортименту продукції, диверсифікацію, підготовку кадрів, НІОКР, охорону довкілля тощо;

—брутто-інвестиції – сумарні нетто-інвестиції і реінвестиції за весь період.

Перелічені класифікаційні ознаки на цьому не обмежуються. Залежно від цілей аналізу інвестицій як об'єкта управління фінан­совий менеджер повинен враховувати їх специфіку за такими кри­теріями:

сфера інвестиційної діяльності підприємства (капітальне будівництво, екологічна сфера, інноваційна сфера, сфера обігу фінансового капіталу, сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності);

функціональна спрямованість інвестицій (у розвідку корис­них копалин, їх видобуток, виробництво, переробку, транспорту­вання, збут і маркетинг);

галузева спрямованість вкладень (енергетика, транспорт, машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, медицина, сільське господарство тощо);

необхідність здійснення інвестицій (обов'язкові, бажані, необов'язкові);

джерела фінансування інвестицій (за рахунок власних, позикових і залучених коштів);

новизна одержуваних в результаті інвестування продуктів (цілком нові, удосконалені, знайомі ринку);

відношення до ринків збуту (інвестиції на утримання існуючого ринку чи його розширення в цій країні і за кордон);

показник ефективності інвестиції (високоефективні, середньоефективні, малоефективні);

часова структура грошових потоків (з постійним рухом, зі змінним рухом) та ін.

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА. Інвестиційна діяльність підприємства — це сукупність прак­тичних дій зі здійснення інвестицій відповідно до обраної інвес­тиційної політики. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності в цьому випадку є саме підприємство, яке виступає у ролі інвес­тора і приймає рішення про вкладення власних, позикових іза­лучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвес­тування.

У більшості випадків в одній особі суміщаються ініціатор інве­стицій (генератор інвестиційної ідеї), інвестор і замовник (кори­стувач) інвестиційного об'єкту. Крім того, учасниками інвести­ційної діяльності є кредитори, інвестиційні посередники, підряд­чики та ін.

Об'єкти інвестиційної діяльності: нові підприємства або виробництва; нові технології і обладнання; нова продукція; майнові права та ноу-хау; фінансові інструменти.

При розробці інвестиційної політики підприємства необхідно враховувати правові та економічні передумови інвестування кош­тів.

До правових передумов інвестиційної діяльності слід віднести право інвестора самостійно обирати напрями, види та обсяги інве­стиційної діяльності, на свій розсуд формувати систему договір­них взаємовідносин з будь-якими учасниками інвестиційної діяль­ності. Серед економічних передумов інвестування потрібно особливо відзначити необхідність компенсації інвестору відмови від вико­ристання наявних коштів на поточне споживання, забезпечення винагороди за ризик та обов'язкове відшкодування інвестицій­них втрат.

Розробка інвестиційної політики підприємства базується на таких концепціях фінансового менеджменту:

1. Концепція грошових потоків базується на визнанні активів як джерела майбутніх грошових потоків у передбачає:

— ідентифікацію грошових потоків від інвестування в окремі активи;

—оцінювання факторів впливу на величину і структуру майбутніх грошових надходжень від інвестицій;

—вибір коефіцієнту дисконтування, що дає змогу зіставити грошові потоки, які генеруються на різних стадіях інвестиційного процесу;

—оцінювання ризиків, пов'язаних з грошовими потоками.

2. Концепція теперішньої вартості витікає з об'єктивно існую­чої нерівноцінності наявних і очікуваних грошових ресурсів у зв'язку з інфляцією, ризику упущеної вигоди, уповільнення обо­роту коштів.

3. Концепція компромісу між ризиком і дохідністю враховує, що зі збільшенням рівня очікуваної дохідності інвестицій одно­часно зростає ризик недоотримання цього доходу. Найчастіше у практиці фінансового менеджменту вирішується завдання опти­мального поєднання ризику і дохідності, хоча в окремі періоди можуть вирішуватися завдання максимізації інвестиційного до­ходу або мінімізації інвестиційних ризиків.

4. Концепція ціни капіталу передбачає необхідність врахуван­ня вартості окремих інвестиційних ресурсів з метою забезпечення їх найбільш оптимальної структури за критерієм мінімізації середньозваженої ціни капіталу.

5. Концепція ефективності ринку капіталу полягає в тому, що при своєчасному і достатньому інформаційному забезпеченні ринкові ціни фінансових інструментів відповідають їх внутрішній (реальній) вартості. Виходячи з цієї концепції, фінансові менедже­ри можуть орієнтуватися на ринкові ціни фінансових інстру­ментів, обґрунтовуючи необхідність їх включення в інвестицій­ний портфель.

6. Концепція асиметричної інформації враховує той факт, що окремі учасники інвестиційної діяльності можуть володіти конфіденціальною інформацією і використовувати її при прийнятті інвестиційних рішень.

7. Концепція альтернативних затрат виходить з необхідності враховувати розмір упущеної вигоди інвестора у випадку, коли він обирає один напрям вкладення коштів і відмовляється від альтернативних варіантів інвестування.

8. Концепція агентських угод передбачає необхідність свідомо йти на додаткові агентські витрати у випадку, коли інвестиційні посередники краще знають кон'юнктуру інвестиційного ринку і можуть більш ефективно управляти інвестиційним портфелем, ніж сам інвестор.

Основна мета інвестиційної політики полягає у забезпеченні найбільш ефективних шляхів розширення активів підприємства. Для її реалізації в рамках фінансового менеджменту вирішується таке коло завдань:

· досягнення високих темпів зростання капіталу і поточних доходів від інвестицій (на окремих стадіях інвестиційного проце­су може ставитися завдання збереження інвестованого капіталу);

· мінімізація інвестиційних ризиків за допомогою методів і прийомів ризик-менеджменту;

· забезпечення ліквідності інвестиці й шляхом зменшення строків реалізації інвестиційних проектів, вкладення інвестицій лише у високоліквідні фінансові інструменти.

Розробка інвестиційної політики починається з дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування кон'юн­ктури інвестиційного ринку. На підставі отриманих результатів та керуючись основними стратегічними завданнями економічно­го розвитку підприємства, визначають стратегічні напрямки його інвестиційної діяльності.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1025; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.013 сек.