Флейтистка Давня Греція. 470 г. до н.е. Рим. Національній музей

А. Мень История релгии Том VI. Ч. IV-VI Часть IV ИУДЕЙСТВО И ЭЛЛИНИЗМ

Глава пятнадцатая ЦЕРКОВЬ ЗАКОНА Иудея, 332—175 гг. до н. э

В образі флейтистки зображена богиня кохання Венера. Репродукція є частиною рельєфу з так званого Трона Лудовізі. У центральній частині зображена Венера, яка народжується з морської піни. На бокових частинах – дві фігури, розташовані симетрично, які уособлюють любов земну (одягнена фігура) і любов небесну (без одягу).

- Миска / глечик, порівнюється з казкою, яка має знаковий підтекст про журавля і лисицю, коли лисиця не могла їсти з „чоловічого” посуду і навпаки.

- Піч / рогач, звідси еротична семантика випікання короваю у весільних обрядах: „Наша піч регоче, короваю хоче”. Випікання короваю розуміється як народження внаслідок поступальний рухів з рогачем. Звідси метафора „рогатий чоловік” у смислі ошуканий жінкою, буквально порівнюється з рогачем.

- Відро / коромисло. „У нашого парубка на кінці зарубка (коромисло)”; „У баби блищить, а в діда талала висить (вода, цебер і колодязь)”. Наявними також мовні співвідношення відра / цебра з тілесним низом або його характеристиками:

д-р., ВЂДРО	лит. VÈDARAS – „шлунок” лтш. VÊDERS, VÊDARS – „живіт, підвищення”
нім. WASSER – „вода”
д- інд. UDAKÁM – „вода”	д.- інд. UDÁRAM – „живіт, черево”
герм. *WĒTA – „вологий”.	д.- пруськ. WEDERS – „живіт”

- Верстат / основа. Пор. з висловом „жіночий стан”.

Висновки.

Відповідна опозиція є універсальною в онтологічному сенсі. Такий поділ є провідним у творчій діяльності, оскільки є емоційно наповненим. Імпульсивний потяг до протилежної статі, який чергується періодичним відторгненням від неї, надає опозиції колосальну енергію до постійного відтворення, що дає змогу говорити про її космічність.

1. Леви-Строс К. Первобытное мышление. М., 1994.

2. Островский А.Б. Mифологическая подоснова запрета на инцест // http://anthropology.ru/ru/texts/ostrovsk/misl8_23.html

1. Опозиція гаряче / холодне

Існує два види два типи ситуацій інцесту, що позначаються одним терміном:

1. гетеросексуальні відношення меж кровними родичами чи свояками;

2. відношення, які опосередковано об’єднують родичів однієї статі, які начебто розділяють того самого партнера.

Інцест другого типу виникає, наприклад, коли виникають статеві зв’явки із сестрою своєї дружини чи з дружиною брата своєї дружини.

Однак в тому чи іншому випадку, інцест є небезпечним.

У традиційній культурі діє механізм, який створює соціальний порядок й упорядковує Космос, але за умови, що виконують певні правила. При порушенні соціального порядку в тому числі статевих відносин, виникає небезпека порушення Космічної гармонії.

Центральне місце у цьому займає опозиція гаряче / холодне або сухе / мокре. Поєднання тотожних елементів може викликати катаклізми різного характеру. Наприклад, поєднання гарячого з гарячим призводить до засухи, холодного з холодним – до виникнення природних потоків – тривалих дощів, паводків, кровотеч, різноманітних виділень з організму тощо.

Чоловік співвідноситься до поняття гарячого, йому необхідне жар для «виробництва» сперми, жар концентрується в його крові. Наприклад, коли чоловік продовжує сексуальні відносини зі своєю дружиною, вагітність якої перевершує 6 місяців, то є небезпека народження дітей-альбіносів. У них, у свою чергу, є надмірний жар, і вони пізніше можуть бути причиною засухи, зниження рівня ґрунтових вод, їх не можна буде ховати в землі (яка також відноситься до категорії гарячого).

Жінка, в цілому, віднесена до категорії холодного, як і кров (що втрачається у період регул). Вона гаряча тоді, коли її сексуальні стосунки неможливі чи заборонені: до статевої дозрівання, у період годування грудним молоком. Отже своєрідну відмітку гарячого дитина отримує як від свого батька, так і від матері (від батька лініджа зберігається протягом трьох поколінь).

Інцестні ситуації загрожують коротким замиканням, яке виникає тоді, коли зустрічаються однакові за походженням гарячі чи холодні «потоки». Наприклад, сестри і їхня мати, батько і його сини, коли в них є спільних статевий партнер, виявляються в ситуації короткого замикання. Коли це втуляється відносини мають одразу припинитися.

Для урегулювання ситуації потрібні ритуали. Відповідна ситуація властива в інших народів. Наприклад, в африканців нуер – коли син має стосунки з дружиною свого батька є небезпека зустрітися з водами своє матері.

Цікавим є дослідження опозиції «чоловіче / жіноче». Наприклад, здатність до зурочення переважно належить жінкам, лікування особливо небезпечних форм зурочення здійснюють частіше чоловіки. Така відмінність відсилає до дискусії про два види чарівництва, чоловічій, яка полягає у статусній боротьбі, і жіночій внутрішній психічній силі, яка виражається у повсякденних життєвих клопотах. Це пояснюється тим, що в чоловічому середовищ існує ширший спектр для вираження агресії і вирішення конфліктів, який проявляється у більших можливостях для вияву відкритої ворожнечі. Жінки говорять про свої проблеми на мові традиційних фольклорних образів, тобто кодують соціальну реальність.

Христофорова О.Б. Дискурс о колдовстве и локальные фольклорные традиции: семантика, прагматика, социальные функции Специальность 10.01.09 – Фольклористика Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора филологических наук Москва 2010.

Впрочем, в отношениях полов эта тенденция проявляется не так отчетливо – нельзя сказать, что женщины склонны обвинять в колдовстве исключительно мужчин и наоборот. Скорее, здесь доминирует расстановка статусов и репутаций в локальном сообществе и фольклорные стереотипы (отношения мотив–персонаж). Например, женщине приписываются одни действия («крадет» молоко), мужчине – другие («напускает» насекомых или лягушек, останавливает свадьбу), однако есть и общие мотивы («крадет дорогу», «портит» скотину и людей, трудная смерть колдуна). Тем не менее, в Верхокамье магические способности чаще приписывают мужчинам; набор мотивов, связанных с мужским колдовством, богаче и разнообразнее.

Свій / чужий. Унормовує суспільні відносини в межах соціальної групи, а також за її межами.

У східнослов’янських мовах займенник СВІЙ характеризується великою частотністю вживання. *SVOJЪ є архаїчною формою, оскільки не передбачає протиставлення колективному (я – свій, ти – свій, він / вона – свій / своя, ми – свої, вони – свої). Позиціонується не своєму, тобто чужому.

Такий підхід передбачає розуміння інших фонем *і-є. Sǚ – „рід / народжувати”. Похідними іменниками є *і-є. *SŪNU / син – „свій народжений”. Отже, *SVOJЪ є формою спорідненості. Сюди ж відносяться етимологічні:

- і-є. *SESTRA (*sụe-sr) – „своя жінка / жінка роду”;

- слов. *SVEKRY – „той, хто став своїм”;

- *SVЬSTЬ – „своячка”;

- *SVATЪ – „той, хто має стати своїм”.

Звідси – *SVOBODA – „особливість свого”/

Вірування:

- „Не можна підбирати на дорозі чужі речі” (дорога нейтральна територія, що розмежовує роди, чужорідні речі можуть бути шкідливими – досвід заражених інфекційними хворобами речей);

- „На чужу територію необхідно вступати правою ногою” (особливо стосувалось невісток, які вперше входили до чужого обійстя свекрухи).

Вогонь / вода. Упорядковує «стосунки» з природними стихіями, що «експлуатуються» людиною. В українській мові стихія вогню позначається декількома поняттями, які мають різні семантичні відтінки:

- вогонь – відганяє, знищує чуже і небезпечне;

- горіти – місце горіння – гора, свідчить про його сигнальне і ритуальне використання.

- палати – указує на матеріал, з якого «добувається» вогонь;

- багаття – споріднене з іменником Бог;

- ватра -

Вірування:

- „Вагітній не можна довго дивитись на вогонь, бо у дитини буде родима пляма” (вагітна – уособлення води / родових вод, тому не повинна „зловживати” протилежним);

- „Не плюй у вогонь, який горить у печі”. (слина – знак нечистої / внутрішньої вологи. Пор. з апокрифічним сюжетом про її походження: Бог. Створив людину з глини і поставив сушитися, підійшов сатана і наплював на неї, після чого Бог вивернув людину, тому всередині її мокроти).

- „Не плюй у криницю” (змішання чистої і нечистої вологи, оберігає чисту воду від нечистої / ураженої слини).

9. Тверде / м’яке. Упорядковуєвікові характеристики на рівні дотику. Метафорично указує на стан до і після творення світу. М’якість вказує на неоформленість, хаос, а твердість – на ущільнення світу, надання йому завершеної форми. Тверде – середина, цей світ, мке – початок / завершення – мале, старе.

У багатьох культурах відмінною рисою новонародженого вважається м’якість, на що вказує етимологія рос. слова младенец – «м’який», «слабкий», «ніжний». Зростання дитини мислилося як його ствердіння (пор. з етимологією укр. Ствердитися, рос. утвердиться).

В східнослов’янському обрядовому циклі народження і раннього виховання новонародженому надавали відповідної форми, поки він м’який. Повитуха – править йому голову, щоб надати їй потрібної форми, стискує ніздрі, щоб не були занадто широкими, випрямляє ноги і руки. На Півночі – м’якість дитини доводилася до межі, дитину розпарювали у бані, після чого начебто «ліпили» з неї людину.

Уявлення про новонародженого як про матеріал, з якого відповідно до обрядових правил можна виліпити справжню людину, виявилося в обряді допікання хворої дитини, яка начебто не допеклася в утробі матері. Хворих на сухоти клали на хлібну лопату і саджали до печі, імітуючи випічку хліба. Сюди прикладається кулінарних код – людина / хліб / каша. Показово, що на хрестини виготовлялась спеціальна кругла каша, в той час, як хліб на поминки спеціально не допікався.

В традиційній медицині м’якість асоціюється з хворобою, тому в лікувальних текстах часто згадується образ каменя. Білоруси вважали, що хлопчики народжуються «ны камишку», а дівчата – «на чаронцы» (на черепках битого посуду): коли під шлюбним ліжком знаходиться камінь – народиться хлопчик, коли черепок – дівчинка. При важких пологах вважалося корисним терти живіт каменем, знайденим у гнізді миші.

Перед тим, як вирушати до церкви для хрестин, в хату приносили точильний камінь, на який присаджувалась кума «для того, щоб дитина була здорова».

У цьому ключі можна інтерпретувати статус залізних предметів у період м’якості людини – коли ріжуться зуби біля дитини має лежати металевий предмет – ніж, ножиці, ключ. Дитину, яка довго не може ходити.

Аналогічні перестороги відносилися до рожениці, яка набувала попередньої твердості через дев’ять (іноді сорок) днів після пологів.

Ключовою ознакою м’якості вважалося відсутність здатності людини самостійно ходити. Дитину, яка довго не ходить, ведуть за руки через тік (де б’ють твердими предметами) або через каміння, яке збирають на дні пересохлого струмка. Діти, які після цього не починають ходити зараховують до числа «сиднів», які вважалися підміненими дітьми. Аномалії кінцівок – основний принцип істот демонічного походження. Тому демонічні персонажі відносяться до м’яких істот.

У зв’язку з цим не можна позбавляти дитину первинної твердості (зрізати нігті і стригти волосся) до одного року, тобто до часу, коли вона починає ходити і в неї з’являються зуби. Вторинна твердість з’являється тоді, коли дитина починає ходити, у неї з’являються зуби, що співпадає із завершенням вказаної заборони.

Появі перших зубів надавалося не менше значення, ніж набуття здатності ходити. В деяких народів лише після цього дозволялося прибрати від дитини гострі і тверді предмети (а також стригти волосся і нігті), які мали компенсувати недостатню твердість дитини. За традиційними уявленнями зуби дитині приносила миша, тому білоруси вважали, що зуби будуть краще різатися, коли на шию дитині почепити мішечок з мишачою головою, відірваної у живої тварини і перетертої на порошок.

Поява миші у контексті перетворення немовляти на людину симптоматична. Як показав аналіз мишачої теми в міфології і фольклорі образ цієї тварини виникає в сюжетах, коли мова йде про здатність (точніше нездатність) людини входити в транс уміння танцювати, співати. У свою чергу нерозривно пов’язане зі стадіями ствердіння, які стосуються не стільки тіла, скільки духа.

У поховальному і весільному обряді головний персонаж (наречена, покійник) розмягчується, що проявляється у нездатності самостійно пересуватися (наречену ведуть, покійника несуть,). Причому покійнику зв’язують ноги. На іншому етапі покійник набуває втрачені здібності. Різниця між «м’якими» і «твердими» мерцями така сама, як між недавно померлими і пращурами.

* * *

Опозиційні протиставлення утворюють чітку систему, яка власне є основою традиційної культури. Зв’язок опозицій можна також уявити у вигляді смислових ланцюжків.

- ЖІНОЧИЙ / ЛІВИЙ / НИЗ: „ Жінка створена таким чином: її лівий бік – це правий бік чоловіка, а лівий бік жінки – від чорта. Тому не бери її за ліву руку і не стій з лівого боку, тому що вона тебе зваблює ”;

- НІЧ / ЗОВНІШНІЙ / ЗАДНІЙ / ЛІВИЙ: „Коли хто-небудь вийде ввечері з дому і дивиться назад через ліве плече, то йому здається, що за ним хтось йде, і цей страх нагонить на людину нечистий, який знаходиться у неї за лівим плечем. За правим плечем у людини сидить ангел, тому, коли дивитись через праве плече, то нічого не ввижається”.

Варто зазначити, що представлена кодифікаційна сітка, також не є уніфікованою. Існують винятки з цієї схеми. Так, КОЛЬОРИ не завжди вписуються у систему бінарності. Наприклад, червоний у певних контекстах протиставляється або ототожнюється з чорним (знак світла вогню і полум’я кремації), синій може співвідноситись з чорним (пор. „посиніти”) і протиставляється жовтому, як кольору сонця або зіставлятися з небом.

Дата добавления: 2014-01-04