Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації передба­чає умови для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної еко­логічної ситуації і спрямований на запобігання людським і матеріаль­ним втратам, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а та­кож: усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації (ст. 8 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситу­ації»).

Правові норми, що забезпечують правовий режим зон надзви­чайної екологічної ситуації, містяться в більш як 200 нормативно-правових актах різного рівня та юридичної сили — в Конституції та законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах центральних органів виконавчої влади. При цьому найбільша регулююча роль і питома вага у відповідній сфері належить нормативно-правовим актам Кабінету Міністрів України.

Відповідні правові норми містяться в законах України «Про транспорт», «Про трубопро­відний транспорт», «Про пестициди і агрохімікати», «Про повод­ження з радіоактивними відходами», «Про електроенергетику», «Про захист рослин», «Про меліорацію земель», «Про перевезення небезпечних вантажів» тощо.

Характерною рисою цього правового інституту є й поширення його правового регулювання на всі органи державної влади, місце­вого самоврядування, підприємства, установи, організації, грома­дян, що мають забезпечувати організацію і реалізацію заходів що­до реагування на надзвичайні ситуації із небезпечними для довкілля та здоров'я населення наслідками. Таке правове регулю­вання забезпечується, зокрема, Конституцією України (статті 85, 106), законами України «Про міліцію», «Про Збройні Сили Ук­раїни», «Про Службу безпеки України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про ветеринарну меди­цину», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», «Про Раду національної без­пеки і оборони України», «Про війська Цивільної оборони Ук­раїни», «Про місцеві державні адміністрації», «Про участь грома­дян в охороні громадського порядку і державного кордону»; поста­нови Кабінету Міністрів України про затвердження Положення про єдину систему запобігання і реагування на надзвичайні ситу-ації техногенного та природного характеру від 3 серпня 1998 р., Положення про Державний координаційний центр реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах від 18 серпня 1999 р. та ін.

Після Чорнобильської катастрофи набуло розвитку як са­мостійний блок законодавство про ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Три основні закони, присвячені відповідним проблемам: «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи», «Про загальні засади подальшої експлуа­тації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічну без­печну систему», що неодноразово змінювалися і доповнювалися, є основою цієї галузі законодавства. Важливу роль у запобіганні над­звичайним ситуаціям в ядерній галузі відіграють також закони України «Про поводження з радіоактивними відходами» та «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».

Серед міжнародних багатосторонніх договорів у відповідній сфері важливе значення мають Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій (1992 р.), Конвенція про ядерну безпе­ку (1994 р.), Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986 р.), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації (1986 р.), Конвенція про фізич­ний захист ядерного матеріалу (1980 р.), Конвенція про запобіган­ня забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів з вне­сеними до неї поправками (1994 р.), Об'єднана конвенція про без­пеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку пово­дження з радіоактивними відходами (1997 р.)

Міжнародними документами рекомендаційного характеру у відповідній сфері регулювання є також ряд актів МАГАТЕ, зокре­ма Міжнародні основні норми безпеки для захисту від іонізуючих випромінювань та безпечного поводження з джерелами ви­промінювання (1996 р.), Принципи поводження з радіоактивними відходами (1995 р.) тощо.

Питання співробітництва у зазначеній сфері знайшли відобра­ження й у ряді двосторонніх угод України з іншими державами. До них належать, зокрема, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про співробітництво та надання взаємної допомоги в галузі попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків від 27 жовтня 1998 р.

До підстав для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації належать:

- негативні зміни, що сталися в НПС, які суттєво обмежують або унеможливлюють проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

- значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у НПС.

Відповідно до Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р., залежно від об­сягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, не­обхідних для їх ліквідації, визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

- державний;

- регіональний;

- місцевий;

- об'єктовий.

Для визначення конкретного рівня надзвичайної ситуації вста­новлюються такі критерії:

1. територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

2. кількість людей, які постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзви­чайної ситуації;

3. розмір заподіяних (очікуваних) збитків.

Надзвичайною ситуацією державного рівня визнається така ситу­ація:

- яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;

- яка поширилася на територію двох чи більше регіонів Украї­ни (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севас­тополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 % обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичай­на ситуація державного рівня за територіальним поширенням);

- яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої по­страждало понад 300 осіб (постраждалі — особи, життю або здо­ров'ю яких було заподіяно шкоду внаслідок надзвичайної ситуації), чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на три доби);

- внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності по­над 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на три доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних роз­мірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати;

- збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів за­робітної плати; - яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.

Надзвичайною ситуацією регіонального рівня визнається така си­туація:

- яка поширилася на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 % обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням);

— яка призвела до загибелі від трьох до п'яти осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на три доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

— збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів за­робітної плати.

Надзвичайною ситуацією місцевого рівня визнається ситуація:

— яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженер­ним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ре­сурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта;

— внаслідок якої загинуло одна—дві особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на три доби), а збит­ки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

— збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів за­робітної плати.

Надзвичайною ситуацією об'єктового рівня визнається така, яка не підпадає під названі вище визначення.

Відповідна територія оголошується зоною надзвичайної еко­логічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабіне­ту Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації за­тверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України (ст. 6 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації») Кабінет Міністрів України вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Се­вастопольської міських державних адміністрацій, органів місцево­го самоврядування або за власною ініціативою.

У ст. 6 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної си­туації» визначені також положення, що мають бути відбиті в Указі Президента України про оголошення окремої місцевості зоною над­звичайної екологічної ситуації. До них належать: обставини, що ста­ли причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; обгрунтування необхідності оголошення ок­ремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; межі те­риторії, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситу­ації; заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в зоні надзви­чайної екологічної ситуації; основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації; обме­ження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної си­туації; час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзви­чайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголо­шується такою зоною.

Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації має негайно доводитися до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про зону надзвичайної еко­логічної ситуації» дія правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації може бути достроково припинена Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України у разі усунення обставин, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзви­чайної екологічної ситуації, виконання заходів, які необхідно було здійснити для нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації.

Припинення дії правового режиму зони надзвичайної еко­логічної ситуації на території Автономної Республіки Крим або в окремих її місцевостях може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Подання Кабінету Міністрів України про дострокове припинен­ня дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації має готуватися з урахуванням пропозицій органів місцевого само­врядування та місцевих органів виконавчої влади.

Дострокове припинення дії правового режиму зони надзвичай­ної екологічної ситуації приводить до того, що така територія не вважається зоною надзвичайної екологічної ситуації. Встановлено також, що межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації, можуть бути змінені з дотриманням вимог, встановлених ст. 6 Закону України «Про зону надзвичайної еко­логічної ситуації».

Запровадження правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає виділення державою та/або органами місцево­го самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану та відшко­дування нанесених збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних та цільових програм громадських робіт (частина друга ст. 8 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»). Кошти на забезпечення діяльності, пов'язаної з ліквідацією наслідків надзви­чайних екологічних ситуацій, згідно зі ст. 10 зазначеного закону мають в обов'язковому порядку виділятися з державного та місце­вих бюджетів, резервного фонду Кабінету Міністрів України чи інших джерел, не заборонених законом.

Відповідно до зазначеного правового режиму можуть вживатися заходи щодо: встановлення особливого режиму виїзду і в'їзду; по­силення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечу­ють життєдіяльність населення; запровадження особливого поряд­ку розподілення продуктів харчування і предметів першої не­обхідності серед населення; відселення людей із місць, небезпеч­них для їх проживання, з обов'язковим наданням їм жилих приміщень для постійного або тимчасового проживання; прове-дення мобілізації ресурсів підприємств, установ та організацій не­залежно від форм власності, зміна режиму їх роботи та профілю виробничої діяльності в межах, необхідних для проведення аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт, тощо.

У разі виникнення потреби в терміновому виконанні в зоні надзвичайної екологічної ситуації великих обсягів аварійно-рятуваль­них та відновлювальних робіт Президент України може прийняти рішення про залучення та виконання таких робіт військовими ча­стинами Збройних Сил України та іншими утвореними відповідно до закону України військовими формуваннями.

Рішенням про встановлення правового режиму зони надзвичай­ної екологічної ситуації, з метою здійснення заходів для норма­лізації екологічного стану, можуть встановлюватися обмеження на здійснення певних видів діяльності шляхом встановлення тимчасо­вої заборони на: будівництво та функціонування об'єктів, що ста­новлять підвищену екологічну небезпеку; застосування в господар­ській та іншій діяльності особливо небезпечних речовин (хімічних, радіоактивних, токсичних, вибухових тощо), засобів захисту рос­лин, сукупність властивостей яких і/або особливостей їх стану мо­жуть погіршувати екологічну ситуацію в цій зоні, функціонування санаторно-курортних закладів; провадження будь-якої іншої діяль­ності, що становить підвищену екологічну небезпеку.

Дата добавления: 2014-01-04