Теорії розміщення господарської діяльності

Теорія сільськогосподарського штандорта Й. Тюнена. Суттю цієї фундаментальної праці було виявлення закономірностей розміщення сільськогосподарського виробництва. Він припускав наявність економіч­но ізольованої від іншого світу держави, у межах якої існує централь­не місто, що є єдиним ринком збуту сільськогосподарської продукції й джерелом забезпечення промисловими товарами. Відповідно до його теорії, ціна будь-якого продукту в довільній точці простору від­різняється від його ціни в місті на величину транспортних витрат, які прямо пропорційно дорівнюють масі вантажу й відстані перевезення. Й. Тюнен доводить, що при зроблених припущеннях оптимальна схема розміщення сільськогосподарського виробництва – це система концентричних кіл (поясів) різного діаметра навколо центрального міста, що розділяють зони розміщення різних видів сільськогоспо­дарської діяльності. Чим вища врожайність (продуктивність), тим ближче до міста повинно знаходитись виробництво. Дослідник виділяє сім поясів (кілець) розміщення сільськогоспо­дарської діяльності, ґрунтуючись на умовах ведення господарства у своєму маєтку в Мекленбурзі. Зрозуміло, що за інших умов конкретний склад поясів буде іншим, але принцип їхнього чергуван­ня збережеться.

1 – "вільне" приміське господарство, де вироб­ляється нетранспортабельна продукція рослинництва і тваринництва (овочі, картопля, молоко). Наявні значні капіталовкладення на оди­ницю площі, в землю вноситься багато добрив, інтенсивно викори­стовується кожний клаптик землі під культури, що забезпечують вищий прибуток. Можна провести аналогію цього поясу з сучасним приміським сільським господарством; 2 – лісове господарство, що постачає на центральний ринок і в господарства першого поясу пали­во, будівельну деревину, вугілля тощо. Можна провести аналогію між цим поясом та лісопарковими поясами великих міст; 3,4,5 – виро­щування зерна в коленому поясі за різними технологіями. Й. Тюнен довів, що зниження виробництва з віддаленням від міста закономір­не і показує, як встановлюють межі поширення ресурсомісткіших технологій; 6 – екстенсивне тваринництво (скотарство та вівчарство), що постачає на ринок масло, м'ясо, вовну тощо. Тварин випасають на природних пасовищах, узимку годують сіном та соломою. Землероб­ство розвивається лише для власних потреб; 7 – натуральне госпо­дарство (полювання, рибальство та інші примітивні форми екстен­сивного господарства).

Тюнен виявив один з найважливіших механізмів виробничої диференціації сільського господарства – залежність від транспортно-географічного положення.

Одночасно вчений обґрунтував основні положення теорії земельної ренти за місце розташуванням. Вона максимальна в першому кільці й знижується в міру віддалення земельної ділянки від центра. У найвіддаленішому кільці величина ренти дорівнює ну­лю. Мінімум транспортних витрат на доставку сільськогосподарської продукції відповідає максимуму земельної ренти.

Раціональний штандорт промислового підприємства В.Лаунхардта. Головні відкриття німецького вченого В. Лаунхардта – це метод знаходження пункту оптимального розміщення окремого промислового підприєм­ства щодо джерел сировини та ринку збуту продукції.

Вирішальним фактором розміщення виробництва у В. Лаунхардта, як і в Й. Тюнена, є транспортні витрати. Виробничі витрати приймають­ся однаковими для всіх точок досліджуваної території. Точка оптимального розміщення підприємства залежить від вагових співвідно­шень перевезених вантажів і відстаней. Для вирішення цього завдання В. Лаунхардт розробив метод вагового (або локаційного) трикутника.

Нехай потрібно знайти пункт розміщення нового металургійного заводу. Відомі пункт видобутку залізної руди – точка А, пункт видо­бутку вугілля – точка В і пункт споживання металу – точка С. Оптимальний пункт розташування може не збігатися з жодною з вершин трикутника, а перебувати всередині нього, в деякій точці М. Транспортні витрати при розміщенні металургійного заводу в точці М будуть мінімальні.

Теорія промислового штандорта А. Вебера. Засновником моделі розміщення промисловості є німецький економіст Альфред Вебер (1868—1958) – один з найвідоміших теоретиків, що заклав основи "штандорта", тобто вибору оптимального місця для розташування підприємства. Теорію штандорта промисловості дослідник розробив на початку XX ст., коли у європейських країнах відбулася друга тех­нічна революція (перехід на машинне виробництво).

Він зробив суттєвий крок уперед увівши в теоретичний аналіз нові фактори розміщення вироб­ництва на додаток до транспортних витрат і визначив оптимальніше завдання – мінімізацію загальних, а не лише транспортних витрат виробництва. Дослідник вважав, що основними чинниками, які впли­вають на розміщення промисловості, є транспорт, праця, агломерація. Транспортний фактор А. Вебер вважав визначальним. Йшлося, перед­усім, про затрати на транспортування промислової продукції, їх мінімізацію. Це стосується переробної промисловості, оскільки ви­добувна розміщується там, де є сировинні ресурси. Вчений вважав, що обробна промисловість розташовується біля видобувної у тому випадку, якщо в процесі переробки сировина втрачає велику частину своєї маси або якщо витрати на транспортування одиниці сировинної продукції більші від вартості виробництва одиниці готової продукції. У протилежному випадку вона тяжіє до споживача.

Найдоцільнішим місцерозташуванням нового промислового під­приємства А. Вебер вважає те, де підприємство працювало б з най­меншими витратами виробництва. Виходячи з елементів собівартості промислового продукту, він розрізняє два чинники або "орієнтації", що впливають на процес розміщення основного промислового вироб­ництва країни (регіону) – транспортну орієнтацію та орієнтацію на дешеву робочу силу.

Транспортна орієнтація передбачає, що підприємство за інших однакових умов буде збудовано там, де сукупність транспортних ви­трат на доставку сировини і вивезення готового продукту споживачу є найнижчою. Водночас капіталіст може будувати промислові підпри­ємства там, де є дешева робоча сила.

Згодом ці чинники А. Вебер доповнив третім, який назвав агломе­рацією – зосередженням в одному місці багатьох промислових під­приємств, що зменшувало б витрати виробництва, передусім при будівництві нових.

Теорія центральних місць. В основу теорії центральних місць В. Крісталлер (1893—1969) по­клав крайні умовності, необхідні для того, щоб математизувати всі побудови. Він виходив із припущення, що всі найдрібніші комірки розселення існують рівномірно й утворюють правильні трикутникові мережі. Тому так само рівномірно розподілені й зони збуту, що мають форми правильних шестикутників, які, на його думку, характеризу­ються найменшою середньою відстанню для поїздок покупців у центр, де здійснюють покупки.

В. Крісталлер вводить поняття "радіус реалізації послу г і товарів"', який буде різним для різноманітних послуг і товарів. Наприклад, хліб купують у своєму селі, для придбання цукру потрібно йти до крамниці, розташованої в селищі, для ремонту взуття доведеться їхати в майстерню у містечку, а для замовлення костюма потрібно вирушити до ательє, яке є лише в місті.

В. Крісталлер доводить, що існує нижня межа, за якою число спо­живачів є надто мале, щоб виправдати діяльність підприємства сфери послуг, тому він обґрунтовує формування різних рівнів послуг у виді­лених зонах збуту.

Теорія А. Льоша. Німецький економіст Август Льош (1906—1945) глибше розглядав теоретичні проблеми розміщення капіталістично­го господарства. Він спробував вирішити проблему оптимального розташування не одного підприємства, а їх сукупності у певній галузі. Визначальним чинником при розміщенні промислових підприємств А. Льош вважав отримання максимального прибутку. Правильно вибраним місцем для окремого підприємства в умовах вільної еконо­міки, на його думку, є точка, що забезпечує отримання максималь­ного чистого прибутку.

Досягненням А. Льоша в теорії розміщення виробництва є введення таких складових, як податкова система, міжнародна тор­гівля і науково-технічний прогрес. Також, досягненням А. Льоша є те, що він уперше розглядав умови роз­витку економічного регіону: відстані та транспортні умови, природні відмінності, національні й політичні умови, технічний прогрес, осо­бисті якості підприємців. Учений стверджував, що завдання еконо­міста полягає не тільки в тому, щоб показати, пояснити негативні явища в розміщенні господарства, а й визначити шляхи їх подолання.

Найважливішим внеском дослідника вважається розробка прин­ципових основ теорії просторової економічної рівноваги. Стан рівно­ваги, згідно з теорією А. Льоша, характеризується такими умовами:

- місце розташування кожної фірми відзначається максимально можливими перевагами для споживачів і виробників;

- фірми розміщуються з повним використанням території;

- існує рівність цін і витрат;

- усі ринкові зони мають мінімальний розмір (у вигляді шестикут­ників).

Дата добавления: 2014-01-04