Уроки мислення та логіка уроку в школі

Філософсько-логічна теорія пізнання створювалась протягом кількох тисячоліть, вдосконалюється і в наші дні. Вона побудована на принципах емпіриків-сенсуалістів та раціоналістів, показує, що в процесі пізнання беруть активну участь органи чуттів людини в поєднанні з її розумом. Ще в середині XVII ст. відомий слов’янський педагог Ян Амос Коменський процесові пізнання та його теоретичному осмисленню надавав виняткового значення. Вся дидактика та її принципи ґрунтувались на гносеологічних засадах емпіризму і раціоналізму.

Я.А. Коменський розробив оригінальну схему процесу пізнання, в якій центральне місце посідає річ/предмет/, що об’єктивно існує. Людина з річчю пов’язана завдяки трьом здібностям: мисленню /розуму/, що є віддзеркаленням речей; мовою, як перекладачем речей, викладом думки; рукою, як процесом діяльності, подразником речей. Хоч тут має місце дещо обмежений підхід /подразником речей є не лише рука, а й інші органи людського тіла/, але підкреслюється, що відображення речей дзеркалом розуму дає думку /мисль/, яка, зображуючи річ звуками, дає мову. Мова й думка в єдності переходять у дію і знову утворюється /створюється/ річ.

Відомо, що процес пізнання становить собою діалектичну єдність живого споглядання та абстрактного мислення, які ґрунтуються на суспільній практиці. Сутність живого споглядання полягає у безпосередньому зіткненні людини з дійсністю, в якому активну роль відіграють її органи чуттів. Воно має три основні форми: відчуття, сприйняття і уявлення. Органи – це ті канали, за допомогою яких людина отримує основну інформацію про навколишню дійсність, і ця інформація через аналізатори надходить до голови /мозку/ і осмислюється.

Існують слухові, зорові, смакові, дотикові та нюхові відчуття відповідно до п’яти органів чуттів – слуху. Зору. Смаку, дотику та нюху. Вони відображають лише окремі сторони чи властивості предметів під час їхнього впливу на органи чуттів і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття – це зв'язок суб’єкта /людини/ з об’єктом /предметом/, вони мають об’єктивний характер, становлять перетворення енергії зовнішнього подразнення у факт свідомості, суб’єктивний образ характерної ознаки предмета свідомості людини. Вони є найпростішою і водночас досить складною формою живого споглядання. З погляду матеріалізму вони є вторинними, виникають як результат впливу матеріальних об’єктів на людину. Матерія – невичерпане джерело відчуттів. Ідеалісти зображують первинними відчуття – невичерпане джерело відчуттів. Ідеалісти зображують первинними відчуття. Як такі, що в сукупності становлять річ. Отже, відчуття є предметом боротьби між матеріалізмом та ідеалізмом, яка охоплює філософію, логіку, інші науки.

Сприйняття виникають на основі відчуттів, становлять, відображення предметів в цілому, знання про цілісний предмет у момент його впливу на людину, її органів почуттів. Відчуття входять у сприйняття, є їх складовою частиною, а сприйняття складаються з відчуттів, ведуть до уявлень.

Уявлення – це образ явища або предмета в свідомості людини, що його вона в даний момент не сприймає. Воно виникає на основі досвіду або на основі раніше почутого, сприйнятого, прочитаного. Під час сприймання у людини створюється уявлення про предмет, подію чи явище. Воно залишається в пам’яті. За його допомогою можуть виникати інші уявлення про інші речі. Уявлення – перехідна форма між чуттєвим і абстрактним пізнанням, яке здійснюється через мислення. Відбувається стрибок від уявлення до поняття.

Ми набачимо агрегату, але чуємо шум двигуна, інші звуки матеріалізму. Це відчуття. Уявляємо, як він не лише рухається, а й працює. Побачивши, що це, наприклад, бульдозер, ми сприймаємо його. А ті, хто слухає про нього, починають уявляти бульдозер. Отже, відчуття, сприйняття і уявлення взаємопов’язані. Осмислюючись, вони асоціюються, а тому пов’язані з абстрактним мисленням.

Живе споглядання становить ту основу, на якій ґрунтується новий, більш складний процес. Наступний щабель пізнання – абстрактне мислення. Воно становить раціональну /лат. Ratio – розум/ стадію відображення дійсності і виражається у таких трьох основних формах: поняття, судження, умовиводи. Предметом науки логіки є розкриття змісту цих трьох форм, їх роль і значення. Внутрішня структура курсу вимагає того, щоб послідовно вивчити ці фундаментальні форми в єдності з логічними законами та іншими процесами логічного мислення.

Людське мислення – це творчий акт, процес відбиття, пізнання дійсності. Основою ж пізнання є практика. На ній базується і живе споглядання, і абстрактне мислення: вона їх зумовлює і пронизує. Метою пізнання є одержання істинних знань для задоволення розумних людських потреб. Характерні риси логічного мислення: а/ воно є опосередкованим відбиттям дійсності; б/ формою узагальненого відбиття; в/ має активний, дійовий і цілеспрямований характер; г/ нерозривно пов’язане з мовою.

Варто розрізняти поняття «мислення» і «свідомість». Мислення розглядають як активний процес функціонування людського мозку. Не мозок мислить, а людина мислить за допомогою мозку. Свідомість – це процес ідеального відбиття дійсності і закономірностей її розвитку. Мислить кожна людина, але свідомість різних людей різна. Вона включає мислення, знання, емоції, інтуїцію, пам'ять, волю та інші психологічні процеси.

Сучасна наука обґрунтувала, що свідомість є похідною від матерії, результатом тривалої еволюції матерії, має суспільно-історичний характер. Мислення має опосередкований характер, що виявляється в русі людської думки, відбувається в різних напрямах і формах: від конкретного до абстрактного, від окремого до загального, і навпаки. В ньому виникають поняття, відбуваються процеси міркування і узагальнення. Вивчення основних форм і закономірностей людського мислення становить предмет науки логіки.

Фахівець – важлива дійова особа перебудови. Від нього залежить багато. Логічне мислення, яке формується в школі, вивчення логіки у вузі підносять культуру мислення і мови, вдосконалюють уміння вести полеміку, утверджувати історичну правду, наукову істину. Це необхідно за сучасних умов революційного оновлення суспільства. Життя вимагає рішучого догматизму, формалізму, бюрократизму й волюнтаризму. Логіка формує діалектичне, творче мислення. Проблема підвищення якості навчально-виховного процесу в школі стосується викладання логіки, вміння її застосовувати на практиці.

Досвід показує, що коли вчитель не лише дає знання учням, а й вчить їх діалектично мислити, ґрунтовно володіє логікою і свідомо застосовує її в роботі, тоді учні мають більш глибокі й міцні знання і переконання. Вивчаючи будь-який шкільний предмет, можна дістати широкі можливості для застосування всіх положень діалектичної логіки. Всього її курсу. Це надто копітка робота, але вона дає велику віддачу. Вчитель керує формуванням діалектичного мислення учнів. Він знає внутрішню логіку свого предмету, його структуру, логічний апарат і цілеспрямовано їх використовує. Учні позитивно сприймають аргументоване логічне мислення учителя, наслідують йому. Це повною мірою стосується навчально-виховного процесу в профтехнічному училищі і спеціальних середніх закладах, практичної роботи з трудівниками.

В процесі міркування можна переключити словесно-логічне мислення на образне, а образне – на логічно-мовне. В.О. Сухомлинський у своїй багатій педагогічній практиці дуже часто застосовував ці прийоми. Вони розвивали у дітей прагнення осмислити ті чи інші екологічні чи соціальні процеси. Одного разу в полі перед дітьми відкрився чудовий краєвид. Учитель прочитав рядки Т.Г. Шевченка:

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами, над ставами

Верби зеленіють…

Діти повторили слова поета. Вони відчули живий образ і його словесне відтворення. Виникли емоційні почуття, поетичне натхнення. Багато дітей своїми словами почали висловлювати думки про красу природи, використавши вже знайомі художні звороти, мелодійні слова.

Переключення логічного на образне дає змогу уявити предмет з його властивостями, якісними і кількісними індикаторами. Збуджуємо пам'ять, і тоді легше запам’ятовується те, що осмислює. Людина з розвиненим логічним мисленням глибше аналізує, швидше запам’ятовує, легше узагальнює, а з образним мисленням – більше уявляє. В єдності це має творче значення у навчанні, науково-дослідницькій роботі, в практичній діяльності, в пошуках нового. Саме тому варто розвивати мовно-логічне та образне мислення.

Дехто з психологів вважає, що ліва півкуля нашого мозку більше здатна до примітивного логічного мислення, а права – до об’ємного, багатопланового. Виходить, варто збуджувати роботу нашого мозку, «примушувати» його працювати якнайпродуктивніше.

Слово – умовне позначення образу, воно не несе повної інформації про предмет, може бути хибним у його характеристиці. Оперуючи словами, не треба думати, що це єдиний засіб пізнання. Так само образні уявлення теж не вичерпують інформації. Осмислюючи дійсність в єдності і на високому рівні розвитку логічного, словесного і образного, ми пізнаємо матеріальну єдність світу, його багатогранність і гармонію. Адже відомо, що явище багатше, ніж закон. Воно багатше від будь-якого слова, яке його називає. Слово може бути істинним і хибним. Людині потрібні такі слова, які адекватно підтверджують предмет. Тоді образ його буде реальним. На його основі може виникнути інтуїцію. Основою її є практика, багатющий життєвий досвід.

Функціональна роль логіки – в її науковості й життєвості. Вона вчить. Як правильно мислити, і цим підвищує культуру мислення, виховує і вдосконалює розум, дисциплінує розумову діяльність, навчає виправленню хибних думок, запобіганню логічним помилкам. Той, хто вивчає логіку, готує себе до кращого засвоєння наукових знань та їх практичного застосування. Глибоке знання логіки – свідчення культури мислення, неоцінимий фактор оптимізації знань і практичної діяльності людини.

Особливе значення має логіка в процесі навчання. Про це свідчать твори Платона, Сократа, Арістотеля, інших мислителів минулого. Видатні педагоги Песталоцці, Руссо, вчені Копернік, Галілей, Ньютон високо цінили логіку як засіб оволодіння наукою, як фактор свідомого засвоєн­ня знань.

Чеський педагог Я.А. Коменський /І592-І670/ пропонував ознайомлю­вати учнів з короткими правилами умовиводів, підтверджуючи їх яскрави­ми життєвими прикладами, тим самим удосконалювати логічне мислення учнів.. Звертав увагу на аналіз дискусійних проблем тодішніх неук, ви­користання аналізу, синтезу і порівняння в праці науковця і вчителя.

М.І.Бухарін, М.І.Калінін, Н.К.Крупська, А.С.Макаренко твердили, що логіка - основа правильного мислення, підкреслювали велику роль знання законів мислення в оволодінні наукою, р розумінні проблем не­вчення і виховання.

Видатний російський педагог К.Д.Ушинський /1824-1870/ у своїй праці "Перші уроки логіки" /розділ книги "Дитячий світ"/ звертає увагу на формування правильних понять уже е учнів початкових класів. Розви­ток логічного мислення у школярів він розгорнув у цілісну систему, яка застосовується при вивченні усіх предметів, пов'язавши її з розпитком усної і писемної мори. Педагог вважав, що логіка є відображенням у на­шому розумі зв’язків предметів і явищ природи, опанування її повинне передувати осягненню кожної науки. Основою логічного мислення, подібно до Я.А. Коменського, він вважав наочність.

Відомий радянській педагог-новатор В.О.Сухомлинський є автором багатьох книг, залишив "Сто порад вчителю" та інші рекомендації щодо використання логіки в навчально-виховному процесі. Він проводив "уро­ки життя", "уроки мислення", "спостереження", вірив у силу виховання і самовиховання. Головну увагу приділяв вихованцям.

В.О.Сухомлинський писав, що він родив і водитиме дітей у навко­лишній світ, щоб вони кожного дня відкривали в ньому щось нове, щоб кожен їх крок був мандрівкою до джерел мислення і мови, до чудової краси природи. Він дбав про те, щоб кожний вихованець зростав мудрим мислителем і дослідником, щоб кожний крок пізнання облагороджував серце і гартував волю, вчитель, твердив педагог, на уроках навчає і виховує, розвиває здібності, мислення, а через них формує працелюбність, викликає інтерес, бажання вчитись, удосконалювати себе, набувати професії трудівника.

У професії учителя - дуже складній і важливій - маємо справу з найскладнішим і неоціненним, найдорожчим, що є в житті, - з людиною, її формуванням. Золоте правило нашої педагогіки - "навчаючи-виховує­мо, виховуючи - навчаємо" свідчить про нероздільну єдність навчання і виховання дітей. В цій єдності відбувається активний вплив на всі сторони духовності особи - розум, почуття, волю, переконання, свідомість, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна лише тими самим» сферами -розумом, почуттями, волею, переконаннями, свідомістю і самосвідомістю.

Об'єктом праці учителя є дитина, яка одночасно є і суб’єктом. Адже дитина в педагогічному процесі не пасивна. Вона розвивається, змінюється, виявляє активність, свою свідомість, свої прагнення, У праці вчителя виявляються його знання, професійна майстерність, покли­кання. Учитель як дбайливий наставник збуджує інтерес і прагнення до знань, учня не можна порівнювати з травою, котра хилиться туди, куди вітер віє. Він має свої інтереси і відповідно йде назустріч вихователю, прагне до знань, виховання і самовиховання. Виховання і самовиховання - єдність двох протилежностей, це взаємно зустрічні процеси у формуванні особи. "Якби у моїх руках була влада, я відрізав би язика кожному, хто каже, що людина невиправна",- говорив Абай Кунанбаев. Безмежна віра в людину, в її здібності і здатність виправлятися - важ­ливе кредо педагога. Мистецтво і майстерність учителя полягає в умінні поєднати знання, увагу, сердечність, турботу, вимогливість і милосердя з педагогічною мудрістю і майстерністю.

Логіка навчання і виховання - це праця розуму і нервів, голови і всього тіла педагога. Уміння володіти собою, "тримати себе в руках", зазначає В.О.Сухомлинський, - одна з найнеобхідніших рис учителя. Вона втілюється в процесі праці, вимагає високої філософської і логічної культури..

Дати знання учневі - це лише один бік розумового виховання, його не можна розглядати без другого - розвитку розумових сил, формування логічного мислення. Це вимагає формування образного, конкретного й аналітичного мислення, впливу на рухливість думки розумових процесів, переборення уповільненого догматичного мислення і небажання навчатись.

В.О.Сухомлинський радив проводити спеціальні "уроки мислення". Бажано елементи їх час рід часу впроваджувати і в дошкільний період. Починаючи з першого класу вони повинні ввійти в систему, весь час ускладнюватись. "Урок мислення - це і живе, безпосереднє сприймання образів, картин, явищ, предметів навколишнього світу, і логічний аналіз, добування знань, розумові вправи, відшукання причин і наслідків.

У розумових процесах важливо звертати увагу на "тугодумів", при­вести їх до такого джерела мислення, який відкрив би ланцюг явищ, щоб наслідок одного став причиною другого. В логіці це полі силогізми, сорити. Охоплюючи думкою певний ланцюг, намагаючись утримати у пам’яті кілька фактів, предметів, відношень, дитина з будь-яким, і зокрема уповільненим, мисленням проходить школу мислення, що стимулює розумову діяльність. Знання учителем логіки стає його внутрішньою потребою, і передачі думки, як зазначав С.Реріх, потрібне певне духовне єднання людини, її тіла і розуму.

Логіка уроку. Видатні педагоги світу наголошують на тому, що вчитель повинен будувати свої уроки за законами логіки. Опанування науки завжди починається з вивчення понять; наука розвиває мислення, формує судження, навчає умовиводів, їх доведення. Через вивчення наук формуються такі моральні поняття, як чесність, совість, правдивість, скромність, дружба, товаришування, вірність, героїзм, відвага, муж­ність тощо. За допомогою суджень і умовиводів розкривається зміст численних морально-етичних понять, що втілюються в красу поведінки, суспільних відносин і спілкування, як-от: чесність і гідність людини, гуманізм, патріотизм, милосердя; засуджуються пияцтво, хуліганство, злодійство, безчесність, кар’єризм тощо - все, що суперечить загально­людським цінностям. Саме в цьому полягає невичерпний арсенал логіки, її пізнавальна і виховна функції. Вона вчить мислити, за допомогою різних методів передбачати реальні позитивні й негативні наслідки, проблематичні дії, обставини та ситуації.

Весь педагогічний процес у школі ґрунтується на засадах дидакти­ки, методологічних принципів та логічних основ, органічно пов’язаних між собою, які пронизують увесь процес. До провідних логічних основ педа­гогічного процесу слід віднести:

сукупність умінь і навиків застосування логіки у вихованні та навчанні молоді;

забезпечення чіткості в побудові думок, послідовності у викладі матеріалу;

дотримання законів і вимог сучасної логіки;

не припускання будь-яких логічних помилок і перекручень.

У світлі вимог сучасності вкрай необхідно розвивати свідомість і самосвідомість особи, глибоке розуміння нею соціальної значущості людини в розв’язанні конкретних проблем регіонального і глобального ха­рактеру. Школа - організуючий центр у системі навчання і виховання. Вона покликана вирішувати поточні й перспективні завдання суспільного життя. Логіка разом з педагогікою озброює вчителя методикою об’єктивної діагностики реального, складного і суперечливого процесу станов­лення особистості, перетворення знань у внутрішні переконання. Наукові знання закладають фундамент діалектико-матеріалістичного світогляду та ідейних переконань.

К. Д. Ушинський обґрунтував думку про те, що вчитель виховує своєю особистістю, знаннями, поведінкою, мисленням, ставленням до учнів, вчитель уважно стежить, щоб його вихованці правильно будували думку і тим самим сприяли розвитку свого логічного мислення.

Незнання логіки не гарантує від помилок у мисленні. Чітке мислен­ня учителя безпосередньо сприймають учні, які наслідують свого наставника. Логічне мислення активно розвивається і формується при цілеспря­мованому використанні знань логіки на уроках, особливо в процесі напо­легливого вироблення умінь і навиків правильного мислення, строго ло­гічної побудови висловлювань, і процесі навчання виконуються окремі логічні вправи. Це зобов'язує учителя до ґрунтовного знання логіки, володіння логічною культурою. В старших класах протягом двох-трьох років, як свідчить практика, при викладанні одного предмета можна засто­сувати основні положення всього курсу логіки. Спорадичність застосу­вання логіки дає незначні результати - необхідна цілеспрямована сис­тема формування логічного мислення на кожному уроці з кожного предмета. Це є структурним чинником будь-якого уроку.

Шкільний урок як основна форма навчально-виховного процесу вико­нує ряд функцій, завдяки величезному потоку інформації справляє комп­лексний вплив на розум і почуття учнів. Пізнавальна, евристична, сві­тоглядна, ідейно-виховна та інші функції уроку невіддільні від логіч­но-конструктивної його побудови. Виходячи з основних принципів і зако­нів правильного логічного мислення сучасний урок повинен забезпечувати чіткість викладу думки, логічну послідовність, доступність сприймання, конкретність, науковість, доказовість, переконливість, принциповість, тісний зв’язок із життям, єдність теорії і практики тощо.

Слід мати на увазі, що процес мислення у здібних учнів дещо еко­номний, скорочений і рідко розгортається у певну логічну структуру. У більшості ж учнів він розгортається, швидше і ширше, а у менш здіб­них учнів - досить повільно і вужче. Здатність до узагальнень, аналі­зу, синтезу, абстрагування потрібно розвивати в усіх учнів з урахуван­ням їхніх вікових особливостей і знань. Розв'язання математичних, фізичних, хімічних задач, уміння підібрати матеріал для самостійного твору з мови і літератури чи з іншого предмета є незамінним засобом розвитку логічного мислення.

Аналіз письмових робіт і усних відповідей з будь-якого предмета дає змогу вчителеві виявити групові та індивідуальні помилки не лише в знаннях, а й у логічному мисленні. Без знання логіки тут не обійтись. Адже ці помилки свідчать про недостатню розвиненість дедуктивного, ін­дуктивного та аналітичного мислення, невміння аналізувати, узагальню­вати, виокремлювати проблеми, висувати гіпотези, робити правильні вис­новки тощо.

Навчальний процес покликаний збудити інтерес до наполегливої діяльності в оволодінні знаннями. Наукові знання - не самоціль, в по­треба і необхідність повноцінного життя. Тут потрібна чітка і продумана система. Виходячи з цього сутність логічних основ типового уроку вбачаємо в його чіткій структурній побудові, яка включає три основні частини: а/ логічно-композиційне оформлення /вступ, основна частина, завершення/; б/ методику викладу матеріалу; в/ засоби аргументації. Важливу роль відіграє доброзичливе звернення учителя до учнів у будь-якій частині заняття. Анонімного уроку немає: він адресується конкрет­ним учням. Звертання виконує функції: номінативну /для кого призначено урок/, апелятивну /збудити думку, привернути увагу/ і соціативну /під­тримувати контакт/. Яри цьому важливі інтонація і тембр голосу, багат­ство мови. Отже, логіка пронизує весь навчально-виховний процес, є цінним засобом досягнення його оптимальної результативності. Все це повною мірою стосується й інших форм роботи у ВНЗ і спеціальних середніх навчальних закладах.

Логіка уроку, сприймання лекційного та іншого теоретичного мате­ріалу вимагає врахування наявності трьох основних типів мислення: І/ логіко-аналітичного; 2/ художньо-образного; 3/ змішаного. Перший притаманний інтелектуалам-теоретикам з широким діапазоном знань і умінням логічно осмислити новий матеріал. Другий має місце у людей а уповільненим мисленням і "тугодумів". Образ, який демонструється або створюється, виконує функцію збудження думки і потреби в аналізі його, і змішаному, найбільш поширеному, притаманному "середньому" учневі або слухачеві, поєднується образне з логічним. Цим типам мислення відпові­дають типи пам’яті, які багато в чому збігаються.

Для розвитку логічного мислення враховують відмічені джерела ло­гічних помилок, визначають заходи для їх усунення. Кожне з них має відносно самостійне значення, але центральну роль відіграє перше - не сформованість логічних операцій. Якщо учень оволодів цими операціями на відповідному рівні, то решта джерел зменшують свій вплив на резуль­тати процесу мислення.

Дата добавления: 2014-01-04