Попит та пропозиція на ринку праці

У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість ав­торів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуа­льна робоча сила. Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються нею у процесі виро­бництва товарів і послуг. Робоча сила, як зазначалося, є об’єктом купівлі-продажу. Купівля товару “робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник – найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись влас­ником цього товару. Найманий працівник і підприємець юридично рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформ­люються трудовим договором або контрактом. У цьому документі вказуються взаємні права й обов’язки обох сторін щодо виконан­ня умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим Дого­вором найманий працівник повинен працювати в організації під­приємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робо­че місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підпри­ємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробі­тну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим догово­ром (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним. Сукупний попит на робочу силу – це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку. Індивідуальний попит на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

· попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необ­хідна як ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

· стану виробництва (особливостей технології; розмірів та ефективності вкладеного капіталу; методів організації виробництва й праці тощо;

· якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

· фонду заробітної плати, який роботодавець може запропо­нувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища за­робітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за до­помогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факто­рів, які впливають на нього.

Збільшення попиту можна досягти за допомогою такого:

· стимулювання створення нових постійних або тимчасових робочих місць;

· розвиток нестандартних форм за­йнятості; прямих інвестицій у створення і реконструкцію робо­чих місць;

· упровадження піль­гового оподаткування й кредитування для тих сфер економіки і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць;

· застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов’язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості населення, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт. Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспро­можних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з ма­лими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп насе­лення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо. У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку за викори­стання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів; співвід­ношення зайнятого і незайнятого населення; використання мало конкурентних груп населення; особливостей пенсійного законо­давства; особливостей кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездат­них людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфі­кації тощо.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозиці­єю характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце (за останні роки спостерігається зниження наванта­ження на одне вільне робоче місце; дисба­ланс між пропозицією робочої сили та попитом на неї зменшу­ється по всіх групах професій; найвищим був попит на професії, пов'язані з наявністю високого рівня освіти та квалі­фікації).

Кон’юнктура ринку – це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи кон’юнктури:

· трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається неста­ча пропозиції праці;

· трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

· рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції. Кожен тип ринкової кон’юнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності за­гальний ринок праці в країні.

Кон’юнктура рин­ку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили. Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку та­кої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

· підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

· утримувати сім’ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, кот­ра вибуває;

· підтримувати нормальний для свого середовища рівень куль­тури і виконувати обов’язок громадянина суспільства, що також по­требує витрат.

Отже, співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції скла­дається під впливом конкретної економічної і соціально-полі­тичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня ре­альних доходів населення (у міру зниження рівня реальної заробітної пла­ти (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати су­проводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перети­ну цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто ви­никає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча – дефіцит працівників).

Дата добавления: 2014-01-04