Моделі ринку праці

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов'язані з особливос­тями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої сис­теми підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації пра­цівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі “довічного найму”, за якої гаранту­ється зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55–60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому протягом усієї трудової діяльності працівни­ки періодично підвищують кваліфікацію у відповідних внутрішньо-фірмових службах, і переміщення їх відбувається строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов’язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи. У разі необхідності скоро­чення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці про­блеми не звільненням персоналу, а переведенням частини пра­цівників за їхньої згоди на інші підприємства або скороченням тривалості робочого часу на даному підприємстві.

Для ринку праці США характерна децентралізація законодав­ства про зайнятість і допомогу безробітним, тобто вона розробля­ється й ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними дого­ворами охоплена лише чверть усіх працівників. Внутрішньофірмової підготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Пересування працівників відбува­ється здебільшого через переведення працівника на іншу роботу. Така політика фірм веде до високої географічної і професійної мобільності працівників, а також до вищого рівня безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Шведську модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мі­німальний. Політика на ринку праці полягає в попередженні без­робіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу. Повна за­йнятість досягається за рахунок таких заходів:

· проведення відповідної фіскальної політики, спрямованої на підтримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибу­тку високодохідних фірм з метою зниження інфляційної конку­ренції між фірмами через підвищення заробітної плати;

· проведення “політики солідарності” в заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові – обмежу­вати рівень оплати нижче своїх можливостей;

· підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які мали низькі результати діяльності, проте забезпечували розв'язання соціальних завдань.

Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами. В Україні тривалий час існувала монополія державної власності, жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці. Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народного споживання, залежності економіки від кооперованих зв’язків з державами СНД.

Дата добавления: 2014-01-04