Ризик менеджмент і місце страхування в ньому

Після дослідження сутності ризику, в т.ч. страхового, важливо з’ясувати питання, пов’язані з управлінням ним. Протягом багатьох років суспільно-господарська практика виробила цілий ряд методів і форм ефективної протидії ризикам і ліквідації їх негативних наслідків, а саме:

- запобігання появі випадкових подій, які формують ризикові ситуації в суспільному житті;

- подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти;

- задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компенсація втрат, збитків).

Наведений троїстий поділ антиризикової діяльності був визнаний фахівцями і методи антиризикової боротьби згодом були трансформовані у специфічні функції страхування.

Сукупність послідовних заходів антиризикової діяльності, які мають комплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії та практиці має назву англомовного походження – ризик-менеджмент, тобто управління ризиками у його найширшому розумінні.

Система ризик-менеджменту являє собою низку послідовних етапів, які, в свою чергу, складаються з низки різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру(табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Етапи управління ризиком у страхуванні

№ з/п	Етап	Характеристика
	Андерайтинг:
Ідентифікація ризиків	Вивчення ситуації ризику (зовнішніх та внутрішніх причин ризику, спостережень, свідчень, документів, контрольних перевірок)
Аналіз і оцінка ризиків	Кількісна оцінка за допомогою актуарних розрахунків (максимальна величина збитку, який може виникнути при певному ризику; ймовірність настання події, яка може призвести до максимального збитку)
	Контроль за ризиком	— уникнення ризику; — мінімізація ризику; — локалізація ризику; — поділ ризику
	Фінансування ризику	Покриття негативних наслідків (збитків) фінансовими засобами (самофінансування чи передача ризику іншому господарському об’єкту згідно з домовленістю).

1. Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) — систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об’єкт страхування та страховий випадок.

Найбільш ускладнений процес ідентифікації ризиків у майновому страхуванні, що зумовлено значною різноманітністю об’єктів страхування та переліком ризиків, під які можуть підпадати ці об’єкти.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують

2. Аналіз ризику — комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об’єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів.

3. Контроль за ризиком – призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: усунення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події.

Контроль над ризиком здійснюється різними способами:

- уникнення ризику;

- зменшення (мінімізація) ризику;

Вибір конкретних заходів, сприяючих усуненню або мінімізації можливих негативних наслідків ризику. Цей етап включає розробку організаційних і операційних процедур попереджувального характеру. Для страховика цей етап може полягати в підготовці і видачі конкретних рекомендацій особам, що приймають або реалізовують ризикові рішення

- обмеження (локалізація) ризику;

Застосовується тільки, коли можна чітко ідентифікувати джерела ризику. Найбільш небезпечні ділянки виробничого процесу локалізуються, і над ними встановлюється контроль, знижується рівень фінансового ризику. Подібний метод використовують великі компанії для впровадження інноваційних проектів, освоєння нових видів продукції і т. д. У найпростіших випадках для локалізації ризику створюється спеціалізований підрозділ в структурі компанії, яке здійснює реалізацію проекту.

- розсіювання (поділ) ризику.

Є гнучкішими інструментами управління. Один з них пов'язаний з розподілом ризику між стратегічними партнерами. Партнерами можуть виступати як інші підприємства, так і фізичні особи. Тут можуть створюватися акціонерні товариства, фінансово-промислові групи. Підприємства можуть вступати в консорціуми, асоціації, концерни.

Усі наведені способи контролю над ризиком застосовуються одночасно. Але потрібно додержувати оптимальне співвідношення між цими способами з погляду їх неефективності.

4. Етапом процесу менеджменту ризиків є покриття негативних наслідків (збитків) фінансовими засобами (самофінансування чи передача ризику іншому господарському об’єкту згідно з домовленістю). Передання (трансфер) ризиків може здійснюватися в двох основних формах:

- ризики передаються під фінансову гарантію іншого суб’єкта;

- ризики передаються професійним страховикам на підставі договору страхування за відповідну плату.

Перша форма має обмежене застосування, оскільки вимагає надзвичайно високої довіри сторін між суб’єктами.

Найпоширенішою формою фінансування ризиків є трансфер (передача) ризиків професійним страховикам. Страховик, на відміну від поручителя, приймаючи на себе зобов’язання за ризиками, має змогу вирівнювати їх перерозподілом між багатьма суб’єктами. Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб’єктів певного середовища.

Самофінансування - означає залишення усього (чи частини) ризику за компанією і покриття можливих втрат власними засобами. Найбільш часто ці методи застосовуються, якщо ризики маловірогідні і можливий збиток невеликий. Однією з проблем в даному випадку є визначення розміру резервного фонду, призначеного для покриття ризику. По деяких рисках розміри фонду визначаються на етапі аналізу ризику.

Дата добавления: 2014-01-04