Текст лекції

План

Педагогічна неологія

1.Педагогічна неологія, її витоки. Характеристика поняттєво-термінологічного апарату педагогічної неології

2. Поняття «нове» як категорія педагогічної неології.

3. Поняття «творчість» як категорія педагогічної неології

4. Поняття «педагогічна творчість» як категорія педагогічної неології

5. Поняття «наукова творчість» («педагогічна наукова творчість») і «педагогічне новаторство» як категорії педагогічної неології

6. Поняття «творча особистість учителя» як категорія педагогічної неології

7. Основні вимоги до педагогічної творчості згідно з інноваційною концепцією творчості.

Рекомендована література

Основна:

1. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя: навчальний посібник. – К.: ІСДОУ, 1994. – 112 с.

2. Поташник М.М. В поисках оптимального варианта. – М.: Педагогика, 1988. – 192 с.

3. Пономарев Я.А. Психология творчества и педагогика. – М.: Педагогика, 1976. – 280 с.

4. Пушкин В.Н. Эвристика – наука о творческом мышлении. – М.: Политиздат, 1967. – 272 с.

5. Альтшуллер Г.С. Алгоритм изобретения. – М.: Московский рабочий, 1980. – 231 с.

Додаткова:

1. Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1988. – 228 с.

2. Кан-Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество. – М.: Педагогика, 1990. – 141 с.

3. Резерв успеха – творчество / Под ред. Г. Неймера. – М.: Педагогика, 1989. – 111 с.

1.Педагогічна неологія, її витоки. Характеристика поняттєво-термінологічного апарату педагогічної неології.

Педагогічна неологія – це одна з галузей педагогічної інноватики, предметом якої є процеси створення нового в педагогічній науці та практиці.

Вона спирається на основні положення загальної теорії творчості (А. Маковецький, В. Николко, І. Сумбаєв та ін.), психології та педагогіки творчості (Г. Альтшуллєр, В. Андрєєв, Д. Богоявленська, П. Енгельмейєр, О. Лук, Я. Пономарьов, В. Пушкін та ін.), а також теорію педагогічної творчості вчителя (В. Загвязинський, В. Кан-Калік, Н. Кічук, В. Лазарєв, О. Пєхота, М. Поташник, С. Сисоєва та ін.)

До категорій педагогічної неології належать поняття «нове», «новизна», «творчість» («педагогічна творчість»), «наукова творчість» («педагогічна наукова творчість»), «новаторство» («педагогічне новаторство»), «творча особистість» («креативна особистість», «творчий учитель»).

2. Поняття «нове» як категорія педагогічної неології

Семантичний аналіз поняття «нове» виявляє його фундаментальну властивість: незвідність нового до того, що було до нього. Тому можна погодитися із загальноприйнятим побутовим визначенням нового як того, що раніше не існувало.

У науці виокремлюються два змістові контексти нового: а) нове розглядається як синонім недавнього, того, що щойно виникло, у тому числі й того, що взагалі не існувало раніше; б) нове тлумачиться як те, що не входило до деякого реєстру, каталогу, множини. Так, у словнику російської мови С. Ожегова нове тлумачиться як: а) «уперше створене, те, що з’явилося зовсім недавно, замість попереднього»; б) «те, що належить до найближчого минулого або сучасності»; в) «недостатньо знайоме, маловідоме».

У тлумачному словнику В. Даля додатково визначено ще один змістовий відтінок нового: як «того, що ніколи ще не використовувалося або почало використовуватися недавно».

У філософських словниках нове тлумачиться з позицій діалектики як обмеження, доповнення до старого, як позитивний, більш високий етап розвитку, як така сучасність, за якою майбутнє.

У педагогічній неології нове (новація) визначається як прогресивні ідеї, підходи, методи та технології, які, використовуючись уперше, дозволяють ефективно розв’язувати завдання виховання та освіти.

Як бачимо, трактування нового в педагогічній неології має певні особливості порівняно із загальноприйнятим тлумаченням: поряд з ознакою новизни суттєвими виявляються прогресивний характер новації, а також її соціальна значущість. При цьому новизна розглядається вченими як відносна характеристика. «Те, що є новим для одного вчителя, може бути відомим для іншого... Народжуючись у конкретний час, прогресивно розв’язуючи завдання конкретно-історичного етапу, новація може швидко стати надбанням багатьох, нормою загальноприйнятої масової практики, або застаріти, стати гальмом розвитку в більш пізній час», – відзначає В. Сластьонін, обґрунтовуючи конкретно-історичний характер новизни.

Тому в педагогічній неології розрізняють абсолютну новизну (відсутність аналогів і прототипів), суб’єктивну новизну (новація має новизну лише для даного суб’єкта) і псевдоновизну (прагнення зробити не стільки краще, скільки інакше).

Розподіл педагогічних нововведень за ступенем новизни дозволяє оцінити їх за рівнем наукової, теоретичної та практичної значущості. Тому новизна в педагогічній неології розглядається як одне з ключових понять.

3. Поняття «творчість» як категорія педагогічної неології

До найважливіших категорій педагогічної неології належить і поняття «творчість». Про глибокий інтерес до цього феномена свідчить невгасаюче прагнення мислителів минулого створити теорію творчості. Ці спроби, хоч і не відрізнялися науковою логікою та завершеністю, виявились на рубежі ХІХ-ХХ ст. підґрунтям для створення нової наукової галузі – психології творчості (П. Вальден, С. Грузенберг, П. Енгельмейєр, Е. Мах, В. Освальд та ін.). Вона ґрунтувалася на переконаності в генетичній запрограмованості творчих здібностей і неможливості їх розвитку, запереченні існування об’єктивних законів творчої діяльності, які можуть бути вивчені й використані для підвищення її ефективності.

Вивчаючи фактори, що виявилися першопричиною абсолютизації розуміння творчості як «речі в собі», яка є недоступною для пізнання, Я. Пономарьов дійшов висновку про те, що «до середини нашого століття дослідженням творчості не надавалося значення: суспільство не відчувало гострої потреби в такого роду дослідженнях – стихійна поява осіб, які ставали свого часу творцями науки, техніки, мистецтва, винаходи та відкриття, що здійснювались ними стихійно, цілком відповідали темпам розвитку суспільства».

Науково-технічна революція, яка виявилась іманентною ознакою процесу розвитку людства в другій половині ХХ ст., обумовила необхідність суттєвої інтенсифікації досліджень у галузі наукової творчості та привела до появи нових галузей науки – наукознавства, психології наукової творчості, педагогіки творчості, підґрунтям яких стали результати емпіричних узагальнень. «Для виявлення психологічних закономірностей винахідництва мають здійснюватись систематичне спостереження за процесом творчої праці винахідників, узагальнення досвіду новаторів, експериментальне дослідження процесу винахідницької творчості шляхом постановки дослідів в умовах, що максимально наближені до реальних», – цим висловом відомого дослідника в галузі наукової творчості Г. Альтшуллєра можна охарактеризувати основні напрями розвитку теорії наукової творчості впродовж другої половини ХХ століття як у СРСР, так і у високорозвинених західних країнах.

Надмірне захоплення побудовою емпіричних моделей процесів і явищ наукової творчості, нехтуючи стадією фундаментального аналізу, призвело до виникнення суперечності між соціальним замовленням на раціональну організацію процесів наукової творчості та реальним станом розвитку наук даного спрямування. З нею пов’язані основні труднощі сучасного етапу розвитку знань про творчість. Подолання даної суперечності та суттєві зрушення у розробці теоретичних засад творчої діяльності особливо актуальні сьогодні, коли творчість стає однією з найсуттєвіших умов подальшого соціально-економічного прогресу людства. Тому основним завданням комплексу сучасних наук про творчість є винайдення ефективних, науково обґрунтованих способів управління нею.

Фундаментальні утруднення трактування поняття «творчість» полягають в існуванні величезної та неупорядкованої кількості його визначень. Колекція дефініцій даного терміна сягає сотні одиниць, а кількість спроб щодо визначення сутності творчості перебільшує тисячу.

Узагальнення наукових підходів до визначення сутності творчості дозволило виявити їх історичний характер, а також виокремити найбільш впливові серед них: онтологічний, діяльнісний, результативний та інноваційний.

У контексті онтологічного підходу творчість розглядається як форма оновлення матерії, особлива форма причинності. При цьому, на думку В.Николка, творчість як форма каузальності відрізняється від лапласівського детермінізму такими моментами, як відсутність однозначного зв’язку між причиною та наслідком і «виникненням із нічого» Для пояснення феномену «виникнення із нічого» в онтологічному підході використовуються терміни «стрибок змісту в творчості», «інсайт», «трансгресія» тощо.

Для діяльнісного підходу характерною є група визначень творчості, у якій остання розглядається як атрибут, якість, аспект, вид, функція людської діяльності. При цьому в даному підході існує внутрішня систематизація, підставою для якої виступають: а) орієнтація на результат творчості (так звані результативні визначення творчості); б) орієнтація на її структуру (операційні визначення творчості); в) орієнтація на психічні стани, що характерні для творчої діяльності (психологічні визначення творчості).

У першому випадку творчість розглядають як діяльність, «результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей», «яка породжує щось якісно нове, відрізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною значущістю», яка спрямовується «на створення духовних і матеріальних цінностей» тощо. В операційних визначеннях творчість розуміють як «діяльність з певною структурою», до якої входять такі елементи, як усвідомлення проблеми, її розв’язання, а також перевірка рішення. У психологічному контексті творчість визначається як «діяльність, що проходить через набір особливих психологічних станів – осяяння, натхнення, інтуїцію».

У ХХ ст. широкого розповсюдження набув результативний підхід, у якому творчістю називають будь-який процес, що приводить до нового результату. «Творчість – це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного: нового результату або оригінальних шляхів і методів його отримання. Новизна та перетворення – дві найсуттєвіші характеристики творчості».

В інноваційному підході творчість разом з нестаціонарністю та еволюційністю розглядається як основна форма інноваційних процесів.

Завдяки нестаціонарності реалізується речова розмаїтість світу; завдяки еволюційності – розмаїтість рослинного та тваринного світу; завдяки творчості – духовна та матеріальна розмаїтість. При цьому творчість визначають як прогресивні, суспільно значущі, ініційовані людиною інноваційні перетворення різноманітних форм речовини, енергії, інформації, що відбуваються в системах культури.

Здійснюючи наше дослідження в контексті інноваційного підходу, ми будемо дотримуватися саме цього визначення.

4. Поняття «педагогічна творчість» як категорія педагогічної неології

Поняття «педагогічна творчість» є одним із ключових у теорії педагогічної творчості, основні положення якої висвітлено в працях В. Загвязинського, В. Кан-Каліка, О. Киричука, Н. Кічук, М. Лазарєва, М. Нікандрова, М. Поташника, С. Сисоєвої та ін.

Аналіз наукових джерел із теми дослідження уможливив висновок про те, що вчені трактують цю категорію в двох контекстах: широкому і вузькому. У першому випадку творчість розглядають як невід’ємний атрибут педагогічної діяльності, у другому – як процеси створення педагогічних новацій.

Одну з перших спроб обґрунтувати доцільність розгляду педагогічної творчості в широкому розумінні було здійснено П. Енгельмейером ще на початку ХХ ст. «Кваліфікований вихователь тим і відрізняється від ремісника, що, тоді як останній керується тільки стереотипними прийомами, перший ураховує індивідуальні особливості учня та до них припасовує ідеал справжнього громадянина», – відзначав учений, підкреслюючи творчий характер професійної діяльності вчителя.

Сьогодні такий підхід серед освітянського співтовариства отримує все більше визнання. «Ми переконані, що справжня педагогічна праця нетворчою не буває та бути не може, оскільки неповторними є діти, обставини, особистість самого вчителя», – цими словами відомого дослідника в галузі педагогічної творчості О. Поташника можна схарактеризувати позицію переважної більшості сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців щодо визначення характеру педагогічної діяльності.

При цьому поняття «педагогічна творчість» вчені, як правило, пов’язують з професійною діяльністю вчителя, вважаючи її процесуально-результативною характеристикою останньої. «Педагогічна творчість учителя – це педагогічна діяльність, спрямована на розвиток потенційних можливостей кожного учня в навчально-виховному процесі, якій притаманні: виникнення суперечності, проблемної ситуації; наявність об’єктивних і суб’єктивних умов для творчості; об’єктивна чи суб’єктивна новизна й оригінальність процесу та результату; соціальна та особистісна вага й прогресивність; діалектична взаємообумовленість впливу на розвиток як дитини, так і самого вчителя зовнішніх факторів і внутрішнього саморуху особистості», – відзначає С. Сисоєва, наводячи визначення феномена, який аналізується.

У вузькому розумінні педагогічну творчість визначають як діяльність, результатом якої є створення нового в педагогічній науці (наукова педагогічна творчість) і практиці (педагогічне новаторство).

Зважаючи на завдання нашого дослідження, ми будемо трактувати поняття «педагогічна творчість» у вузькому контексті, розглядаючи як її складові наукову педагогічну творчість і педагогічне новаторство.

5. Поняття «наукова творчість» («педагогічна наукова творчість») і «педагогічне новаторство» як категорії педагогічної неології

Творчість здавна поділяють на наукову і художню. Незважаючи на схожість основних механізмів творчого процесу, наукова творчість як пізнавальна діяльність, що спрямована на відкриття нових знань, порівняно з творчістю в галузі літератури та мистецтва має важливі відмінності.

За І. Сумбаєвим, вони полягають у тому, що наукова творчість більшою мірою, ніж мистецтво та література, використовує абстрактні поняття і прагне до встановлення вірогідності вихідних фактичних матеріалів. Одночасно з цим у науковій творчості особливого значення набувають адекватність методів дослідження, вірогідність наукової гіпотези, знання літературних джерел тощо.

Поряд з науковою педагогічною творчістю однією з найважливіших категорій педагогічної неології є поняття «педагогічне новаторство».

У довідковій літературі новаторство визначають як «усе нове, прогресивне, що запроваджується в будь-якій галузі людської діяльності» (Великий тлумачний словник української мови); «діяльність новатора, нововведення, новація» (Словарь русского языка). Як бачимо, спостерігається ототожнювання новаторства або з нововведенням і новацією, або з новим і прогресивним.

У педагогіці під новаторством розуміють професійну діяльність учителя, спрямовану на створення нових дидактичних і виховних розробок, які дозволяють підвищити ефективність педагогічного процесу. Трапляються й дещо інші підходи до визначення досліджуваного терміну. «Якщо вчитель втілив у життя оригінальні, нові ідеї, методи, прийоми, його досвід кваліфікується як новаторство», – відзначає В. Загвязинський, розглядаючи педагогічне новаторство як різновид педагогічного досвіду. При цьому вчений застерігає від спроби ототожнювання понять «передовий педагогічний досвід» і «педагогічне новаторство»: «До передового з повним правом можна віднести і традиційні засоби реалізації навчально-виховного процесу. Разом з тим не всяке педагогічне новаторство можна кваліфікувати як передовий досвід. Цікаві, ефективні знахідки новатора можуть містити неоднозначні моменти, перебільшення, можуть виявитися неефективними в інших умовах», – підкреслює В. Загвязинський, обґрунтовуючи свою позицію. Тому російський науковець розмежовує дані поняття, розуміючи під передовим педагогічним досвідом зразок професійної діяльності, що приводить до кращих, ніж у масовій практиці, результатів, а педагогічне новаторство трактує як досвід, що має об’єктивну новизну.

Під педагогічним новаторством доцільно розуміти педагогічний досвід, що має об’єктивну новизну, а його результати є соціально значущими, оптимальними, вірогідними та відтворюваними.

6. Поняття «творча особистість учителя» як категорія педагогічної неології

Одним з найсуттєвіших аспектів проблеми творчості є проблема її суб’єктів. Тому зрозумілою стає увага науковців – філософів, психологів, педагогів до творчості як інтегративної характеристики особистості (В. Андрєєв, Д. Богоявленська, В. Загвязинський, В. Кан-Калик, Н. Кічук, А. Лук, Я. Пономарьов, С. Сисоєва та ін.). При цьому в усіх галузях знання про людину значна увага приділяється питанням визначення поняття «творча особистість». Залежно від контексту розгляду воно трактується науковцями з різних позицій.

Група дослідників (Л. Єрмолаєва-Томіна, Н. Кічук, Н. Посталюк та ін.) термін «творча особистість» пов’язують з індивідуальним стилем діяльності та творчою активністю людини. Так, констатуючи, що дане поняття як міждисциплінарна категорія комплексу наук про творчість не є усталеним, Н. Кічук пропонує визначати творчу особистість учителя таким чином: «Творча особистість учителя характеризується усвідомленням об’єктивної необхідності творчості на рівні переконань, інтелектуальною активністю, що відображується у взаємозв’язку науково-педагогічного стилю мислення та творчої уяви, які виявляються в індивідуальному стилі творчої за своїм характером професійної діяльності.

У працях Д. Богоявленської поняття «творча особистість» ототожнюється з поняттям «креативна особистість». Це спричинене тим, що в радянській педагогіці та психології креативність розглядалась як «творчоскість» – особлива властивість людини виявляти соціально значущу творчу активність.

Сьогодні в психології та педагогіці творчості спостерігається тенденція до розмежування понять «креативність» і «творчість». Креативність пов’язують із суб’єктивно зумовленими якостями творчого процесу, а творчість – з його процесуально-результативними якостями.

Відповідно до цього змінилися й підходи до трактування понять «творча» і «креативна» особистість. «Під креативною ми будемо розуміти таку особистість, яка має внутрішні передумови (особистісні якості, специфіку когнітивної сфери, нейрофізіологічні задатки), що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану ззовні пошукову та перетворювальну діяльність... Творча особистість – це креативна особистість, яка завдяки впливу зовнішніх факторів набула необхідні для актуалізації творчого потенціалу людини додаткові мотиви, особистісні якості, здібності, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності», – підкреслює С. Сисоєва, характеризуючи сучасні підходи до визначення понятійно-термінологічного апарату теорії творчості.

Безсумнівним надбанням С. Сисоєвої, що становить інтерес для всіх науковців, які досліджують проблему педагогічної творчості вчителя, є визначення нею співвідношень між поняттями «творча особистість», «педагогічна креативність особистості», «творчий учитель», «творча педагогічна діяльність», «педагогічна творчість». Схематично підхід української вченої подано на рис. 1. Саме його ми будемо дотримуватися під час нашого дослідження.

Творча особистість

+

Додаткові мотиви, характерологічні якості, уміння, які сприяють успішній творчій педагогічній діяльності

Педагогічна креативність особистості

+

Знання предмета психолого-педагогічні знання, уміння і навички, володіння формами і методами творчого розвитку учнів

Умови для творчості

Творчий учитель

Творча педагогічна діяльність

Рис.1. Співвідношення між поняттями «творча особистість», «педагогічна креативність», «творчий вчитель», «творча педагогічна діяльність» (за С. Сисоєвою)

Одним із ключових питань теорії педагогічної творчості є визначення професійно важливих рис творчого вчителя. Його розв’язання здійснювалося, зокрема, В. Бухваловим, Н. Кічук, М. Поташником, С. Сисоєвою та ін.

Узагальнення результатів пошуків науковців, що працюють над розробкою моделі творчої особистості вчителя, надало можливість віднести до її структурних компонентів такі складові: високий рівень мотивації досягнення, професійну компетентність, знання в галузі педагогічної творчості, уміння створювати оптимальні умови для прояву творчих педагогічних здібностей, володіння методиками розвитку творчих професійних здібностей, уміння застосовувати евристичні прийоми для вирішення професійних завдань, цілісність, синтетичність, самостійність і неупередженість сприйняття, асоціативність пам’яті, пошуково-перетворювальний стиль мислення, креативність професійного мислення, розвинені вольові якості, висока працездатність та оптимізм.

7. Основні вимоги до педагогічної творчості згідно з інноваційною концепцією творчості.

Інноваційна концепція творчості (концепція багатоякісності творчого результату) належить до найвпливовіших наукових підходів сучасної теорії загальної творчості. Її сутність можна виразити такими тезами:

1. В інноваційній концепції творчості як особливої форми оновлення матерії в ряду «нестаціонарність – еволюційність – творчість» творчі результати порівняно з результатами еволюційності та нестаціонарності виявляють фундаментальні якості: вони завжди містять у своєму змісті елементи культури. Тому структура і склад якостей творчого результату мають конкретно-історичний характер і визначаються умовами, місцем і часом творчого процесу. Визначити набір якостей творчого результату для всіх часів, народів, видів творчості неможливо, оскільки такого набору не існує.

2. У сучасному пакеті вимог до творчого результату новизна є необхідною, але недостатньою умовою. Під час оцінки результатів наукової творчості доцільним виявляється виокремлення чотирьох основних характеристик – новизни, прогресивності, соціальної значущості та вірогідності.

3. Фундаментальними показниками творчого результату визначаються новизна та відповідність прийнятим у певний історичний період організаційним формам творчості в окремій сфері науки та мистецтва. «Кожна епоха в науці має свою парадигму, тому вимоги творчого орієнтиру в науці можуть бути виражені у вигляді такого критерію: результат буде визнано творчим, якщо він відповідає основним вимогам панівної парадигми цієї наукової дисципліни. Доля численних так званих передчасних відкриттів підтверджує це: вони не були визнані, частково, тому що їх структура або форма не відповідала духу парадигми часу, у який вони з’явились», – підкреслює В Николко, пояснюючи свою точку зору.

Виявлення закономірностей, притаманних педагогічній творчості, специфічних особливостей її об’єкта, а також характеру протікання дозволяють конкретизувати вимоги до творчого результату науково-пізнавальної діяльності вчителя, зазначені в положеннях, наведених вище.

Серед факторів, що спричиняють своєрідність педагогічної творчості, вчені (Н. Кічук, М. Поташник, С. Сисоєва та ін.) називають її обумовленість соціально-економічними пріоритетами суспільства; іманентно властивий педагогічній творчості гуманізм, специфічність об’єкту та результатів творчої педагогічної діяльності, а також імовірнісний характер протікання останньої.

Зважаючи на сказане, до першої групи вимог, реалізація яких забезпечує соціальну значущість наукової творчості вчителя, ми віднесли вимоги щодо відповідності її результатів соціальному замовленню на рівень вихованості та освіченості молодого покоління.

До другої групи вимог, дотримання яких забезпечує прогресивність результатів наукової педагогічної творчості, належать вимоги щодо відповідності процесу її здійснення та отриманих результатів канонам гуманістичної педагогіки.

До третьої групи вимог, урахування яких дозволить зробити результати наукової педагогічної творчості вірогідними, ми віднесли вимоги щодо її здійснення як наукового педагогічного дослідження, яке на сучасному етапі розвитку педагогічної науки розглядається як основна організаційна форма обговорюваного процесу.

Що ж стосується новизни результатів наукової педагогічної творчості вчителя, то вона має бути абсолютною, відрізняючись лише за рівнями.

До найвищого рівня наукової педагогічної творчості фахівці відносять таку науково-дослідну діяльність у галузі педагогіки, результатом якої є педагогічні відкриття, що приводять до виникнення принципово нових педагогічних ідей і їх реалізації в освітній практиці.

Результатами наукової педагогічної творчості другого рівня є педагогічні винаходи, що полягають у перетворенні, конструюванні окремих елементів педагогічних систем, засобів, методів, форм навчання й виховання, а також у визначенні умов їх ефективності.

Третій рівень наукової педагогічної творчості вчителя пов’язують з педагогічними вдосконаленнями, сутність яких полягає в адаптації вже відомих методів і засобів навчання й виховання до конкретних умов або їх модернізації.

Специфічними є в інноваційному підході і якості результату новаторства, серед яких крім новизни називають соціальну значущість, науковість, вірогідність і відтворюваність.

За рівнем новизни в педагогічному новаторстві виокремлюють педагогічні відкриття, педагогічні винаходи та педагогічні вдосконалення [194].

Як правило, найрозповсюдженішими результатами новаторства вчителів є педагогічні вдосконалення, що мають місцеву та умовну новизну. Місцева новизна відображує факт використання раніше відомого в нових умовах, а умовна – виникає під час незвичайного сполучення вже відомих елементів.

На рівні педагогічних винаходів найчастіше відбувається оновлення одного з елементів системи під час поточної модернізації, що в педагогічній неології визначається як часткова новизна.

Відкриття в педагогічній практиці, що передбачають системні зміни навчально-виховного процесу, зустрічаються вкрай рідко.

За рівнем значущості розрізняють локальні нововведення (новації під час вивчення певної теми, уроку тощо), конкретно методичні нововведення (нові методичні підходи до вивчення навчального предмету) і, нарешті, загальнопедагогічні нововведення (індивідуалізація навчання учнів, формування пізнавального інтересу школярів тощо).

Оптимальний результат педагогічного новаторства вчителя забезпечується завдяки оптимізації, під якою науковці розуміють «вибір (або конструювання) системи заходів, що дозволяє вчителю отримувати найкращі результати діяльності при мінімально необхідних витратах ресурсів і часу».

Вірогідність результатів педагогічного новаторства пов’язана з теоретичним обґрунтуванням вихідних позицій учителя-новатора, а також із застосуванням ним комплексу адекватних методів розробки та впровадження новації в практику роботи.

Дата добавления: 2014-01-04