Критично-утопічний соціалізм

Паралельно із лібералізмом та на противагу йому в передових країнах Західної Європи набули подальшого розвитку соціалістичні вчення. У першій половині XIX ст. найвідомішими представниками цього напряму суспільно-політичної думки були А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є і Р. Оуен. Вони були сучасниками більш-менш розвиненого капіталістичного ладу із притаманними йому соціальними суперечностями. Стало очевидно, що Велика французька революція XVIII ст., яка проголосила гуманістичні гасла свободи, рівності та братерства всіх людей, не принесла справжньої свободи трудящим. Суперечність поміж гаслами революції та її фактичними результатами є висхідним пунктом ґрунтовної критики А. Сен-Сімоном, Ш. Фур'є та Р. Оуеном капіталізму як суспільного ладу, була найсильнішою стороною їхніх учень й дала їм відповідну назву. На противагу капіталізму критично-утопічні соціалісти розробили проекти суспільства, котре, на їхню думку, не знатиме експлуатації і гноблення й забезпечить кожному індивідові гідне існування.

Заслугою французького соціолога Клода Анрі де Рувруа (Сен-Сімона) (1760-1825) вважаються насамперед визнання ним закономірностей суспільного розвитку і віру в неперервний прогрес людства. У його працях "Листи женевського мешканця до сучасників" (1802), "Про реорганізацію європейського суспільства" (1814), "Про індустріальну систему" (1821) та інших він доводив, ніби суспільство закономірно розвивається по висхідній лінії.

А. Сен-Сімон доводив, що тогочасне суспільство ділиться на "непродуктивні класи" (феодалів та "посередницький клас" – юристів, військових, землевласників-рантьє) і " промисловий клас " (промисловців, торговців, банкірів, селян, ремісників, робітників, учених, митців). Цей поділ шляхом усунення "непродуктивних класів" буде подолано у процесі суспільного розвитку. Рухаючись уперед щодо досконалого стану – " золотого віку ", суспільство проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. На першій стадії – в античному і феодальному суспільствах – панують релігійні уявлення. Друга стадія, котра охоплює період розпаду феодалізму, який завершився Французькою революцією, характеризується переважанням абстрактних філософських ідей. Третя стадія позначається переважанням позитивної науки; тут формується справедлива суспільно-промислова система, яка забезпечить "найбільші вигоди для найбільшої кількості людей".

Вирішальним рушієм суспільного розвитку А. Сен-Сімон вважав прогрес знань, науки, техніки, а на їхній основі – виробництва. Якщо на першій стадії в суспільстві панували священики і феодали, на другій – юристи і філософи, то на третій стадії пануватимуть вчені та промисловці. У новому суспільстві керована ними держава буде прагнути, максимально скорочуючи непродуктивні витрати, зосереджувати ресурси на наданні роботи здоровим людям з метою забезпечення їхнього фізичного існування, на поширенні позитивних знань, що сприятиме розвиткові інтелекту.

Сен-Сімон заперечив революційний шлях творення суспільства. Перетворення старого ладу пропонував починати з часткових реформ, до яких відносив усунення спадкової знаті, викуп землі у власників, які її не обробляли, полегшення становища селян тощо. Після цього слід здійснити політичні перетворення: усунути від влади "непродуктивні класи" і передати керівництво державою талановитим представників "промислового класу".

Введення на позитивній стадії суспільного розвитку промислової системи не вимагатиме усуспільнення власності і руйнування традиційних державних структур. Збережуться інститут монарха, уряд, представницькі установи, проте вся повнота влади реально зосередиться в новоствореному парламенті – як Раді промисловців. Економічні та політичні зміни перетворять суспільство в єдину та централізовано керовану промислову асоціацію. Асоціація житиме відповідно із розумно складеним планом комбінованої виробничої діяльності суспільства. Планомірна координація зусиль індивідів та груп, жорсткі централізація та дисципліна дадуть можливість з максимальною ефективністю застосувати обов'язкову працю на благо суспільства.

Ці чинники зроблять зайвими забезпечення свободи та особистих прав як цілей суспільної організації. Сен-Сімон скептично ставився стосовно ідеї індивідуальної свободи. Істинна свобода же полягає в максимально широкому та безперешкодному розвиткові матеріальних і духовних здібностей, корисних асоціації. У промисловій системі відпаде необхідність у багатьох обтяжливих політичних інститутах. А така система, за А. Сен-Сімоном, до мінімуму обмежить політичне владарювання і зведе політику, діяльність державних органів до простого адміністрування – управління речами й виробничими процесами. Держава, отже, перетворюватиметься з знаряддя управління людьми у знаряддя управління речами. Політику у зв'язку із цим А. Сен-Сімон визначав як " науку про виробництво ", що встановлює найсприятливіший для всіх видів виробництва порядок.

Найсильнішою стороною вчення французького утопічного соціаліста Франсуа Марі Шарля Фур'є (1772-1837) є критика капіталістичного суспільства. У працях викривав притаманні анархію виробництва, безробіття, нестримну конкуренцію, дух наживи, ницість інтересів, гноблення та виродження бідноти, паразитизм рантьє та торговців. Ш. Фур'є показував, ніби успіхи в розвитку промисловості ведуть не до піднесення добробуту, але ж до посилення злиденності трудящих, прирікаючи їх на каторжну працю на капіталістичних фабриках. Сучасну йому державу він вважав слугою та захисником привілейованих і багатих у боротьбі проти бідних. Держава озброює невелику кількість "бідних рабів", щоб тримати в покорі маси беззбройних бідняків. Демократія в буржуазному суспільстві є наскрізь фальшива, а політичні права і свободи – ілюзорні. Вони є нічого не варті без забезпечення права людини на працю.

Різко критикуючи тогочасне капіталістичне суспільство, характеризуючи його як " тиранію індивідуальної власності над масою ", Ш. Фур'є у своїх працях "Трактат про асоціацію" (1822), "Новий господарський соціетарний світ" (1829) протиставляє йому проект суспільного устрою. Основу цього устрою він вбачав у фалангах – виробничо-споживчих товариствах, кожне з яких об'єднуватиме близько 1600 осіб: власників, робітників, селян, людей вільних професій тощо. Фаланги успадкують від останнього суспільства приватну власність, нетрудові доходи, майнову нерівність. А форми промислової і землеробської праці, розподілу, обслуговування й виховання будуть такими, що приведуть щодо примноження суспільного багатства, стирання класових антагонізмів, гармонізації інтересів індивіда та колективу, заможного, дружного та вільного життя.

Особиста свобода кожного є найголовнішою умовою задля існування фаланги. Загальнообов'язкові норми приймаються за згодою всіх членів, тому дотримуються їх свідомо та добровільно. Фаланги є автономними утвореннями. Вони не зв'язані поміж собою в єдину цілісну систему, проте координують свою діяльність. Функції координації виконує центральна влада з її апаратом, яка, проте, не наділена правом втручання у внутрішнє життя фаланг. Форма цієї влади не має істотного значення. Політику Ш. Фур'є взагалі вважав безплідним заняттям.

Як і Сен-Сімон, він заперечував революційні методи боротьби за встановлення нового суспільного ладу. Перетворення суспільства відбудеться же шляхом реформ. Вчений вірив, що великі державні діячі, до яких він звертався зі своїми проектами, ознайомившись із ними та переконавшись у перевагах його системи, використають силу державної влади для негайного втілення цієї системи в життя.

Третій представник критично-утопічного соціалізму – англієць Роберт Оуен (1771-1858). Він створював своє вчення в період промислової революції в Англії та викликаного нею загострення класових суперечностей.

Центральним у поглядах Р. Оуена є вчення про характер людини. Він виходив з того, що людський характер є продуктом навколишнього суспільного середовища. Критикуючи капіталістичне суспільство за поляризацію на багатих та масу бідних, експлуатацію, безробіття, злиденність трудівників, важкі умови їхньої праці, Р. Оуен доводив, що ці і подібні чинники зовнішнього середовища породжують невігластво мас, аморалізм, панування духу наживи й ненависті.

Щоби змінити характер індивідів та їхню поведінку, вважав Р. Оуен, необхідно створити нові, кращі та справедливі умови існування. Головну причину соціальних бід вбачав у приватній власності. Тому існуючий суспільний лад має бути замінений новим, справедливим ладом, заснованим на суспільній власності. Р. Оуен розробив проект нового суспільства, основним осередком якого є невелика трудова комуна. У ній поєднані колективна промислова, сільськогосподарська праця, виробництво й споживання. Члени комуни мають рівні права і обов'язки, між ними встановлюються відносини взаємодопомоги. Виявляється колективне піклування про непрацездатних. Вводиться раціональна та гуманна система навчання та виховання підростаючих поколінь. Самоврядні комуни об'єднуються у федерації спочатку в регіональному, а потім й у міжнародному масштабі. Центральна влада як орган насильства з часом стане зайвою, поступившись місцем вільній федерації самоврядних комун. Проект цієї комуни Р. Оуен прагнув втілити в життя. Він заснував кілька комуністичних колоній в Англії та США. Як управитель та співвласник ткацької фабрики у Нью-Ленарку створив на фабриці сприятливі умови для праці та відпочинку робітників. Заперечуючи насильницьку революцію, Р. Оуен вважав, що єдиним засобом переходу до нового ладу є сила переконання. У зв'язку з цим він звертався зі своїми проектами до багатьох європейських монархів та американського президента.

Дата добавления: 2014-01-04