Особливості формування потенціалу підприємств залежно від специфіки підприємницької діяльності

Дальші дослідження процесів формування потенціалу сучасних підприємств зосереджуватимуть увагу на ресурсному та галузевому аспектах. Вибір цих аспектів зумовлено такими міркуваннями:

1) галузевий розподіл підприємств є традиційним для нашої економіки;

2) ресурсна сегментація відображає найпоширеніший підхід до вивчення категорії «потенціал».

Обидва аспекти викладатимуться у діалектичній єдності, що даватиме змогу по-новому визначити галузі промисловості та їхнє місце в народному господарстві країни.

В основу аналізу галузевих особливостей формування потенціалу підприємств покладено специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності в характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва, а також ринків збуту тощо.

Залежно від характеру споживання сировини всі промислові підприємства підрозділяють на підприємства добувної та обробної промисловості. У свою чергу, добувну та обробну промисловість можна розділити на кілька великих галузей, що в системі створюють національну економіку. Так, наприклад, обробна про­мисловість включає машинобудування, чорну та кольорову металургію, легку, харчову промисловість тощо. Ці загальні галузі підрозділяються на низку менших підгалузей, які знову можуть бути в певний спосіб сегментовані. Наприклад, машинобудування включає верстатобудування, автомобілебудування, суднобудування і т. д. Верстатобудування включає групи підприємств, що спеціалізуються на виробництві токарних, шліфувальних верстатів тощо. Так само проводиться перегрупування підприємств відповідно до будь-якого ключового фактора, що випливає з мети аналізу (рис. 2.4, 2.5).

Підприємства добувної промисловості, як зазначалося, належать до капіталодомінаційних, що виявляється у високій фондомісткості продукції. Сьогодні фондомісткість продукції даної галузі приблизно у 2—2,5 рази перевищує середній показник по народному господарству. Для підприємств цієї сфери бізнесу колосальне значення має проблема компенсації витрат на геологорозвідувальні роботи. Наприклад, у нафтодобувній промисловості ці витрати сягають 40 % усього обсягу інвестицій, а в газодобувній перевищують 50 %.

Отже, перша особливість потенціалу підприємств добувної промисловості полягає у деформації його структури у напрямку зростання частки виробництва, що обумовлено значними вартісними показниками основних виробничих фондів (див. рис. 2.4, 2.5). Відтворюючи загальну структуру потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу на основі графоаналітичної методики, можна стверджувати, що саме вартість, технічний стан, рівень прогресивності основних фондів на 60 % обумовлюють розмір їх потенціалу.

Додатково зазначимо, що на сучасному етапі економічного розвитку підприємства добувної галузі орієнтовано на зовнішні ринки збуту. Така ситуація обумовлює поступове зростання ролі маркетингу для формування та реалізації їхнього потенціалу, розвиток якого за умов адміністративної економіки та протягом трансформаційного періоду традиційно відставав від інших складових.

Іншою особливістю процесів формування потенціалу під-
приємств видобувних галузей є визначальний вплив природних
чинників на діапазон коливань витрат у окремих підприємствах.
До них можуть бути віднесені:

· гірничо-геологічні умови розробки родовищ (розмір промислових запасів, потужність рудного покладу, глибина розробки, кут падіння вугільних шарів або рудних тіл, обводненість родовища і т. п.);

· властивості корисних копалин (у гірничорудній промисловості — вміст корисних компонентів і шкідливих домішок у добутій руді, об’ємна вага руди, міцність руди в масиві й т. п.; у вугільній, торф’яній, сланцевій і газовій промисловості — теплота горіння, зольність, вологість, вміст сірки, спікл_вість, об’ємна вага і т. п.; у нафтодобувній промисловості — маслянистість, вміст сірки і парафіну в нафті, питома вага летючих речовин і т. п.);

· географічний чинник (відстань від родовища до транспортних шляхів загального користування, до головних пунктів споживання, віддаленість від джерел енергії, освоєність і кліматичні умови району).

Машинобудування	Хімічна промисловість
Кольорова металургія	Енергетика
Чорна металургія	Вугільна промисловість
Рис. 2.5. Галузева специфіка форми квадрата потенціалу підприємств
Нафтогазова промисловість	Гірничодобувна промисловість
Промисловість будівельних матеріалів	Будівельний комплекс
Транспорт	Сільське господарство
Легка промисловість	Фінансово кредитні установи
Продовження рис. 2.5

Отже, досліджуючи елементний склад потенціалу підприємств добувної промисловості, можна спрогнозувати зростання значення земельних ресурсів. Сьогодні за браком законодавчого поля щодо комерційних угод з земельними ресурсами та у зв’язку з недостатністю досвіду оцінки навіть унікальні земельні ділянки майже не враховуються за побудови стратегій розвитку і підлягають оцінюванню тільки в окремих випадках. Брак достовірної інформації щодо цього важливого фактора значно утруднює аналіз потенціалу.

Крім того, специфіка діяльності зумовлює належність добувних підприємств до капіталодомінаційних, що дає змогу виокремити певні функціональні зв’язки елементів потенціалу. Зростання виробничого потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу відбувається через поліпшення використання виробничих потуж­ностей, а також через їхнє екстенсивне та інтенсивне нарощування. За таких умов підвищення продуктивності праці спричинятиметься до скорочення затрат живої праці на видобуток 1 тонни вугілля, руди тощо, але зовсім не вплине на обсяги видобутку. Зростання ефективності використання основних виробничих фондів зумовить підвищення продуктивності праці внаслідок випереджального збільшення обсягів видобутку проти зростання затрат живої праці.

Таким чином, формуючи потенціал підприємств добувної промисловості, слід особливу увагу приділяти діагностиці наявного фондового потенціалу, можливостей його якісного та кількісного зростання, а також основних факторів, що перешкоджають максимальній його реалізації.

Особливо важливими для національної економіки сьогодні вважають енергоносії, а саме нафту та газ, що використовуються в багатьох сферах бізнесу. Більша частина цих стратегічних ресурсів постачається в Україну з близького зарубіжжя, але поступово розробляються й вітчизняні поклади. Не спиняючись на специфічних особливостях даної сфери бізнесу, зазначимо, що через стратегічне значення цих ресурсів підприємства нині зазнають величезного тиску державних органів та кримінальних структур.

Основна проблема підприємств нафтогазової промисловості — це транспортування видобутої нафти чи газу споживачам, а також повна оплата послуг останніми. Можливості транспортування залежать від діаметра трубопроводів, вмісту в сирій нафті парафіну, потужностей нагнітальних (нафтоперекачувальних) підстанцій. Крім того, фінансова ефективність діяльності підприємств даної сфери бізнесу залежить від складності розробки родовища, а тривалість життєвого циклу — від запасів нафти чи газу у свердловині.

Таким чином, формуючи потенціал підприємств нафтогазової промисловості, слід особливу увагу приділяти таким чинникам: 1) характеристики родовища — глибина та породи залягання, тиск, супровідні продукти тощо; 2) характеристики нафти чи газу — насиченість корисними компонентами, складність виділення корисних компонентів, вміст сторонніх домішок, можливості їх використання тощо; 3) географічне розташування родовища — віддаленість від магістральних нафтогазопроводів, відс­тань до основних споживачів тощо.

Отже, потенціал підприємств нафтогазової промисловості формується під сильним впливом гірничо-геологічного чинника, що визначає тривалість життєвого циклу підприємства, рівень цін на його продукцію, розмір витрат на створення та експлуатацію родовищ. Методологію вартісної оцінки впливу цього фактора на загальну величину потенціалу нині розроблено недостатньо.

Вугільна промисловість за обсягами видобутку палива в натуральних одиницях виміру посідає провідне місце з-поміж інших добувних галузей. Тут зосереджено більшість працівників та основних фондів паливно-енергетичного комплексу, що зумовлено складністю розробки вітчизняних родовищ вугілля. Основними техніко-технологічними ланками підприємницької діяльності у сфері видобутку та продажу вугілля є: шахти (кар’єри) з комплексом підземних і надземних споруд, енергосиловий комплекс, підрозділи збагачення вугілля, водне господарство, транспортні комунікації, складське господарство та підрозділи утилізації відходів. Відповідно до цього основними факторами формування потенціалу підприємств даної сфери бізнесу можна вважати: якість, глибину залягання та потужність пластів вугілля, наявність необхідної техніки, безперебійне забезпечення виробництва енергією та водою, прогресивність технології збагачення вугілля, наявність транспортних комунікацій (здебільшого залізничних колій), розмір площ зберігання відходів і товарного вугілля. Усі основні фактори впливу є типовими для підприємств добувної промисловості, хоч існує й певна специфіка.

Ця підгалузь, як правило, не належить до трудодомінаційних, але складність використання вітчизняних родовищ підвищує роль соціально-трудової складової підприємницької діяльності. Зважаючи на погіршання соціального клімату на всіх підприємствах вугільної промисловості, що виявляється у страйках, маніфестаціях, голодуваннях, слід зосереджувати увагу на створенні ефективної кадрової політики. Зростання продуктивності праці за існуючих умов на 1 % уможливить збільшення виробничого потенціалу підприємства приблизно на 0,67 %. З огляду на таку вітчизняну специфіку усереднена форма квадрата потенціалу підприємств ву-
гільної промисловості матиме форму, показану на рис. 2.5.

Електроенергетика належить до енергодомінаційних, а також частково до машинодомінаційних галузей національної економіки, що зумовлює особливу важливість забезпечення підприємств енергоносіями та модернізації електрогенерувальних потужностей. Ця галузь впливає не тільки на розвиток усього народного господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Довгострокова ефективність діяльності підприємств даної сфери бізнесу залежить від розміщення родовищ енергоносіїв та наявності ліній електропередач (з необхідною інфраструктурою). Нині майже третина електроенергії виробляється в районах її споживання, а дві третини — в районах концентрації видобутку енергоносіїв. Фінансові результати підприємств цієї галузі сьогодні залежать від рівня оплати поставленої електроенергії. Особливого значення набуває розвиток підприємств атомної енергетики, що урядом держави визнано стратегічною.

Загальна величина потенціалу електрогенерувальних компаній формується в основному під впливом таких внутрішніх чинників: рівень забезпеченості енергоносіями (нафтою, газом, мазутом, торфом чи атомним паливом) та їхніх якісних характеристик, рівень прогресивності та технічний стан генерувальних пристроїв (тобто рівень втрат атомної, теплової, кінетичної енергії за її перетворення в електричну), рівень забезпеченості лініями електропередач (раціональність територіальної розв’язки, рівень втрат за передання електроенергії тощо).

Металургійна промисловість є основою розвитку машинобудування, металообробки і будівництва. Підприємства чорної та кольорової металургії, як правило, розташовуються поблизу рудних родовищ, що дає змогу мінімізувати транспортно-заготі­вельні витрати. Рентабельність кінцевої продукції тісно пов’язана не тільки з якісними характеристиками руд, а й з цінами на кокс та інші супровідні матеріали, які формуються під впливом вищезгаданих чинників. Підприємства чорної та кольорової металургії належать до машинодомінаційних виробництв. На підприємствах кольорової металургії особливого значення набуває фактор матеріально-технічного забезпечення. Ці підгалузі є основними споживачами палива, електроенергії та води.

До складу підприємств чорної металургії відносять підприємства: з видобутку, збагачення та агломерації залізних, марганцевих і хромітових руд; виробництва чавуну, доменних феросплавів, сталі та прокату, металів спеціальних сортів (наприклад, вогнетривких сплавів), утилізації відходів.

Досягнення стабільного розвитку та забезпечення ефективності діяльності в поточному періоді підприємств даної сфери бізнесу залежить від: вмісту корисних елементів у вихідній руді, використання енергозберігаючих технологій для виплавки, забезпечення асортиментної структури виробів, переробки супровідних мінералів тощо.

У загальній структурі чорної металургії виділяють підприємства повного циклу, підприємства переробки і «малу металургію», розміщення яких значно різниться між собою. За розміщення металургійних підприємств повного циклу визначальним фактором формування їхнього потенціалу стає сировина та паливо, що становить приблизно 65—70 % від собівартості кінцевого металу. На металургійних підприємствах переробного типу найважливіше значення для успішного господарювання має сировина — брухт, промислові відходи чорних металів. Специфіка бізнесу зумовлює орієнтацію таких підприємств на джерела вторинної сировини, а використання достатньо економічних технологій плавки дає змогу значно зменшувати вплив паливно-енергетич­ного фактора. Ефективність діяльності та стабільність розвитку підприємств «малої металургії» залежить від їхнього розташування поблизу споживачів продукції, а фактори сировини та палива не відіграють відчутної ролі.

Специфічною рисою підприємств кольорової металургії є комплексне використання вихідної сировини та їх здатність комбінуватися з підприємствами інших галузей господарства. Інакше кажучи, ключовим фактором формування потенціалу підприємств кольорової металургії слід уважати можливості створення комплексних технологічних циклів, що дає змогу знизити собі-
вар­тість основних металів за рахунок виробництва високорен-
табельної супровідної продукції (функціонально-структурна скла­дова). Як і в підприємств чорної металургії, основними факторами стабільного довгострокового розвитку та прибуткової діяльності в даній сфері бізнесу слід вважати сировину та паливо.

Зазначимо, що чорна та кольорова металургія належать до експортно орієнтованих галузей, підприємства яких мають ураховувати не тільки регіональні, галузеві та державні фактори, а й прогнозувати зміни попиту на світових ринках.

Машинобудівний комплекс охоплює близько двадцяти різних спеціалізованих галузей, яким притаманна власна специфіка діяльності. Машинобудівні підприємства створюють техніко-техно­логічну основу для розвитку підприємств усіх інших галузей промисловості, максимальної реалізації потенціалу окремих підприємств та країни в цілому. Вітчизняне машинобудування має певні риси трудодомінаційних виробництв, хоч за кордоном такі виробництва повністю автоматизовано і вони мають характер машинодомінаційних. Підприємства машинобудування глибоко включено до системи загальнодержавних кооперативних зв’язків, що зумовлює їхню залежність від низки інших підприємств. Негативною спадщиною часів командно-адміністративної економіки є надмірна концентрація підприємств машинобудівного профілю в окремих районах нашої держави, що призводить до перевантаження регіональних екосистем.

Загалом можна вважати, що підприємства машинобудівного комплексу територіально не закріплені. Але, як правило, вони розміщуються поблизу джерел сировини (підприємства металургійної промисловості) та споживача (відповідно до призначення кінцевої продукції). Проте в цій сфері бізнесу існують напрямки, які сильно залежать від природних умов, наприклад, морське та річкове суднобудування.

Залежно від специфіки діяльності підприємства машинобудівного комплексу повинні формувати власний потенціал, виходячи з таких міркувань:

· заходи з підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є пріоритетними в підгалузях важкого машинобудування, де загальна величина потенціалу формується за рахунок наявності, технічного стану, прогресивності й інтенсивності використання машин та обладнання;

· заходи з підвищення ефективності використання, поліпшення кваліфікаційних характеристик та збільшення чисельності персоналу сприятимуть збільшенню потенціалу в підгалузях точного машинобудування, де процеси мають трудодомінаційний характер;

· маркетингові заходи, спрямовані на поліпшення збуту продукції, будуть корисними для всіх галузей машинобудівного комплексу, хоч особливого значення вони набувають в автомобілебудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, верстатобудуванні, авіабудуванні, оскільки потенціал цих підгалузей найбільше залежить від ринкових факторів.

У найзагальнішому вигляді потенціал підприємств цієї сфери бізнесу має структуру, показану на рис. 2.4, 2.5. У перспективі необхідно розширити асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції й технічного переоснащення галузей промисловості високоефективними автоматизованими системами.

Хімічний комплекс включає: гірничо-хімічні підприємства, підприємства основної хімії, підприємства органічного синтезу, підприємства з виробництва складних полімерів, підприємства побутової хімії тощо. Розміщення підприємств цієї сфери бізнесу зумовлено складними міжгалузевими, внутрішньогалузевими та технологічними зв’язками. Підприємства хімічної промисловості можна віднести до машино- та матеріалодомінаційних, бо саме сировина та устаткування формують найвагомішу частину валових витрат виробництва. Для визначення місця розташування підприємств слід враховувати такі чинники: 1) корисний вихід продукції із сировини (відсоток хімічних відходів на тонну кінцевого продукту); 2) рівень енергоспоживання (витрати палива та електроенергії на тонну кінцевого продукту); 3) рівень водоспоживання (кількість витрат та якість спожитої води на тонну кінцевого продукту, кількість та рівень забруднення стічних вод); 4) наявність транспортних шляхів (можливості транспортування вогне- та вибухонебезпечних вантажів).

Ефективність роботи в цій сфері бізнесу залежить від рівня розвитку інтеграційних зв’язків: концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування. Використання тієї чи іншої форми зв’язків зумовлено специфікою технологічних процесів, характером вихідної сировини, темпами науково-технічного прогресу, екологічними чинниками, сегментацією ринку тощо.

Підприємства промисловості будівельних матеріалів належать до машинодомінаційних, хоч окремі підгалузі можна класифікувати як матеріалодомінаційні. За економічним призначенням продук­ція цієї промисловості споживається іншими галузями національної економіки та створює передумови для розширення виробничих площ, розвитку соціальної інфраструктури. На розташування підприємств впливають два основні фактори — сировина та споживач. Наприклад, цементні заводи здебільшого розташовують поблизу родовищ вапняків і глини, що зумовлено значними витратами цих мінералів на тонну цементу. Підприємства з виробництва скла, шиферу, залізобетонних конструкцій, навпаки тяжіють до споживача, через складність транспортування готових виробів.

Відповідно до рідкісності (унікальності) сировини для виробництва найбільша частка в потенціалі підприємств промисловості будівельних матеріалів належатиме земельній ділянці (вартості родовища вихідних мінералів) чи обсягу основних виробничих фондів (вартості основних фондів). Ці дві складові забезпечують приблизно 40—50 % загальної величини потенціалу. Якщо ж у підприємства нема власних джерел сировинних мінералів, то основну частку його потенціалу становитиме робочий капітал, що визначає можливості закупівлі необхідних компонентів. Можливі різновиди форми квадратів потенціалу підприємств даної сфери бізнесу див. на рис. 2.5.

Переходячи до галузей, які виробляють продукти народного споживання, зазначимо надзвичайно широку різноманітність видів їхньої діяльності: легка промисловість (що налічує понад двадцять підгалузей) машинобудування (підгалузі з виробництва радіо-, теле- і побутової техніки, точних приладів), хімічну промисловість (лаки, фарби, ґрунтовки для приватного сектору будівництва тощо) та багато інших. У найзагальнішому вигляді всі ці види можна підрозділити на виробництво товарів продовольчого та непродовольчого характеру. Така видова різноманітність не дає змоги однозначно визначити вид домінаційного фактора виробництва і зумовлює необхідність докладнішого дослідження. Ми обмежимося тільки основними сферами бізнесу.

Легка промисловість забезпечує потреби населення та промисловості у тканинах, шкіряних виробах, нитках тощо. У цілому підприємства цієї сфери бізнесу можна віднести до трудо- та матеріалодомінаційних, але в окремих випадках зі значним впливом машин та устаткування на ефективність їхньої діяльності. Промисловість тісно пов’язана з сільським господарством (на стадіях первинної обробки сировини), з машинобудуванням та хімічною промисловістю (щодо забезпечення устаткуванням та сировиною). Більшість підприємств орієнтується на споживача своєї продукції, хоч бавовняні, вовняні, шовкові, льняні та трикотажні виробництва розташовуються поблизу джерел сировини. Дина-
мічність ринкового попиту на продукцію легкої промисловості
(у частині товарів для населення) робить необхідною оцінку конкурентоспроможності потенціалу підприємств.

Найбільшу частку в загальній елементній структурі потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу мають соціально-трудова та функціонально-структурна складова, що перебувають під сильним впливом ринкових чинників. Можливі форми потенціалу підприємств легкої промисловості див. на рис. 2.5.

До сфери сільського господарства відносять власне сільське господарство та весь комплекс переробних галузей: харчову, м’ясо-молочну, борошномельно-круп’яну, комбікормову, мікробіологічну та інші види промисловості. З розвитком цієї сфери тісно пов’язаний розвиток інших галузей: одні з них отримують сировину (наприклад, легка промисловість), а інші виробляють засоби праці та інші необхідні продукти (наприклад, сільськогосподарське машинобудування, хімічна промисловість).

Діяльність сільськогосподарських підприємств продуктового комплексу характеризується сильним впливом природно-кліма­тичних умов: якістю ґрунтів, кліматом у регіоні, річною кількістю опадів, середньорічною температурою та іншими факторами. Ясна річ, що їхній потенціал безпосередньо залежить також від якості насіннєвого матеріалу чи племінного фонду, технології вирощування (садіння), догляду та збирання. Сьогодні більшість підприємств в Україні ще працює традиційним способом, не використовуючи ні нових сортів рослин чи порід худоби, ні нових технологій виробництва.

Через обмеженість земельних ресурсів потреби в продукції сільського господарства, що невпинно зростають, неможливо задовольнити, обробляючи тільки найродючіші ґрунти. Тому обробляються також і середні та найменш родючі ділянки. Потенціал кожного сільськогосподарського підприємства на 70 % формується за рахунок саме земельних ресурсів, їхньої якості, місцероз­ташування. Оцінка всіх цих чинників має відбуватися через ринок, який сьогодні не функціонує за браком законодавчого поля.

Крім того, складна демографічна ситуація в нашій державі, особливо у сільській місцевості, спричинила відплив трудових ресурсів у міста. Тому другим за силою впливу фактором формування потенціалу сучасних підприємств цієї сфери бізнесу слід вважати рівень кількісного забезпечення та якісні характеристики трудових ресурсів. Ще одним критичним фактором виробництва в сільському господарстві є його технічна база, яка в Україні вже давно фізично та техніко-економічно застаріла. Зважаючи на всі названі чинники, потенціал сучасних підприємств сільського господарства має форму, показану на рис. 2.5.

Сфера послуг займає важливе місце в розвитку національної економіки та в задоволенні різноманітних потреб населення. Відповідно до цього всю сукупність підприємств сфери послуг можна підрозділити на підприємства виробничого та невиробничого характеру. Традиційно до сфери послуг відносять: організації освіти та охорони здоров’я, торгівлю та громадське харчування, підприємства побутового обслуговування населення, житлово-комунальні організації, транспорт і зв’язок, туристичні підприємства тощо. Зазначимо, що послуги можуть мати матеріальний та нематеріальний характер. Крім того, послуги не можна виробити заздалегідь та зберігати на складі до моменту споживання, що зумовлює розміщення підприємств безпосередньо в місцях проживання, роботи чи відпочинку споживачів.

Усі види бізнесу в рамках цієї сфери мають чітко виражений трудодомінаційний характер. Відповідно до цього найбільшою складовою потенціалу підприємств сфери послуг є його соціально-трудова складова, від якості та ефективності використання якої залежить довгострокова успішність цього бізнесу. Залежно від специфіки надання та споживання послуг можна виділити ще й інший чинник, що має, на перший погляд, другорядний характер, а саме: матеріально-технічне забезпечення. Так, наприклад, матеріально-технічне забезпечення в освіті повинно досягати бодай такого мінімального рівня, без якого, навіть за наявності висококваліфікованого професорсько-викладацького складу, надавати освітні послуги неможливо.

Транспортні підприємства належать (принаймні частково) до тих, що формують інфраструктуру економіки. Основною метою таких підприємств є своєчасне переміщення людей та вантажів для забезпечення виробничих та невиробничих потреб. Крім того, транспорт є важливим фактором інтеграційних процесів, об’єд­нуючи територіально віддалені суб’єкти господарювання. Заведено виділяти такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в’ючний), водний (морський, озерний та річковий), повітряний та трубопровідний. Ураховуючи розвиток ін­формаційних технологій та сучасного рівня комп’ю­терних технологій, слід наголосити на виникненні електронного транспорту (наприклад, переміщення інформації, яка сьогодні є економічним ресурсом, банківські перекази грошових ресурсів тощо).

Потенціал транспортних підприємств та рівень його використання безпосередньо залежать від рівня розвитку транспортної інфраструктури, під якою слід розуміти економічно збалансовану сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління та зв’язку, систем технічного обслуговування. Дефіцит енергоносіїв призводить до нестачі пального різних видів, що зумовлює виняткову роль енергоносіїв за розрахунків потенціалу. Кризове становище національної економіки в цілому та транспорту зокрема підвищує значення фінансових ресурсів, обмаль яких гальмує процеси оновлення рухомого складу, зумовлює брак палива, спричиняє погіршання транспортних шляхів та всіх інших елементів. Форму загальної величини потенціалу транспортних підприємств на сучасному етапі розвитку (відповідно до графоаналітичної методики) див. на рис. 2.5.

Фінансово-кредитні установи та організації формують специфічну сферу бізнесу, яка надає послуги фізичним та юридичним особам у процесі їхньої підприємницької діяльності. Крім того, такі установи повинні працювати в спеціалізованій системі, організованій у певний спосіб. Оцінка розміру потенціалу банків повинна враховувати такі чинники: 1) розмір фінансових ресурсів та якість управління ними; 2) якість кредитного портфеля; 3) ефективність організації роботи ключових підрозділів. Очевидно, що специфічність послуг обумовлює виняткове значення фінансових ресурсів у загальній структурі потенціалу банківських установ, страхових організацій, інвестиційних компаній та фондів. Зазначимо, що нарівні з обсягом та характером розміщення фінансових активів таких організацій надзвичайно важливе значення мають організаційна структура та менеджмент. Саме ці два чинники найчастіше визначають стабільність банку, сприяють залученню додаткового капіталу, надійності організації (банку чи страхової організації), її гнучкості за динамічних змін на регіональних та світових фінансових ринках тощо (див. на рис. 25).

Проведені дослідження дають змогу висновувати про існування певних особливостей формування потенціалу підприємств залежно від сфери бізнесу. Досить часто саме ці специфічні фактори визначають успішність чи, навпаки, крах у довгостроковій перспективі. У структурі кожної соціально-економічної системи слід виокремлювати ключові точки, що зумовлюють розвиток всієї структури внаслідок комплексних зв’язків, мультиплікативних ефектів та феномену синергії.

Дата добавления: 2014-01-04