Індивідні властивості людини

Тема 3.

План.

1. Функціональна асиметрія і спеціалізація півкуль.

2. Темперамент як формальна інтеграційна основа індивідуальності.

Функціональна асиметрія і спеціалізація півкуль – характеристика розподілу психічних функцій між правою та лівою півкулями, це унікальна особливість мозку людини, що виникла в антропогенезі в зв’язку з появою мовлення і праворукості.

Та в усьому світі спостерігається асиметрія в різних проявах – тропізми, напрями закручування клітинної спіралі. Явище асиметрії в тваринному світі називається хіральність.

В наш час вклад спадковості та середовища у формуванні асиметрії не зовсім визначений.

Згідно концепції еквіпотенційності півкуль, спочатку вони ідентичні стосовно всіх функцій, у тому числі й мовленнєвої. На користь цього свідчать дані про високу пластичність мозку і взаємозамінність симетричних відділів мозку на ранніх етапах його розвитку.

Згідно ж концепції прогресивної латералізації спеціалізація півкуль існує уже з моменту народження дитини. У праворуких вона проявляється у вигляді запрограмованої здатності нервового субстрата лівої півкулі виявляти схильність до розвитку мовленнєвої функції і одночасно визначати діяльність ведучої руки. Це підтверджується відмінностями у будові майбутніх мовленнєвих зон задовго до того, як мовлення починає формуватися.

Походження ліворукості пов’язують з дією трьох груп факторів – середовищних (включаючи культурні), генетичних та патологічних.

Домінування півкуль визначає найбільш розвинену область психічного – так у правопівкульних краще розвинені емоції та інтуїція, у лівопівкульних – сприймання та мислення. У нашій культурі переважає праворукість, зрозуміло, недолік чого відчуває більшість людей.

Ліва півкуля зазвичай відповідає за оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок, права – за оперування образами, орієнтацію в просторі, розпізнавання звуків і мелодій, складних об’єктів, продукування сновидінь. Лівопівкульне мислення аналітичне, воно діє, здійснюючи ряд послідовних операцій.

Правопівкульне мислення – просторово-образне, одномоментне і синтетичне, що дає можливість одночасного охвачування різнорідної інформації. В результаті функціонування правої півкулі виникає багатозначність, яка з однієї сторони є основою творчості, а з іншої – утруднює розуміння між людьми, оскільки базується швидше на символах, ніж на словах. Таким чином, основна відмінність між право- і лівопівкульним мисленням полягає не в особливостях матеріалу, що використовується, а у способі переробки інформації. В чоловіків асиметрія виражена сильніше, ніж у жінок, що обмежує у них можливість компенсації та можливості навчання.

Темперамент являє собою одну з найбільш досліджених індивідних характеристик. Існує багато визначень цього поняття, та кожне з них зазвичай підкреслює комплексну структуру темперамента, сама назва якого походить від латинського tempero, що означає „змішую“.

Темперамент – закономірне співвідношення стійких індивідуальних особливостей особистості, що характеризує різні сторони динамка психічної діяльності.

Темперамент став предметом уваги медиків і філософів раніше інших психологічних характеристик, та вивчення його було в основному емпіричним і базувалося швидше на спостереженні, ніж на достовірному аналізі наукових даних. Томі більшість класифікацій темпераменту, при тому що вони досить виразні та корисні для життєвої психодіагностики, складені зовсім без врахування правил строгої наукової класифікації.

Історично, однією з перших типологій можна вважати вчення Гіппократа про чотири рідини і чотири темперамент людини, яка виникла в IV ст.. до н.е. В залежності від переважання тої чи іншої рідини в організмі, стверджував Гіппократ, людина має відповідний темперамент: оптимістичний, життєрадісний (сангвіні стичний) мають ті, у кого більше крові; сумні та пригнічені (меланхоліки) люди, у яких переважає чорна жовч; роздратовані та легко збуджувані ті, у кого занадто багато світлої жовчі і, нарешті, апатичні та равнодушні (флегматики) люди, в організмі яких більше мокроти. Насьогодні фізіологічні основи цієї класифікації багато разів змінювались, та назви залишились незмінними.

І.П.Павлов розумів темперамент як найбільш загальну характеристику вищої нервової діяльності, яка виражає основні природні властивості вищої нервової системи (в основному їх силу та швидкість). Вчений намагався пов’язати їх з чотирма темпераментами, та він сам вважав такі паралелі недоречними і підкреслював, що у своїх дослідах він обмежувався класифікацією типів НС собак.

І.Кант вважав, що кожен із видів темпераменту пов’язаний із збудженням чи послабленням життєвої сили і відносив їх до області відчуттів та діяльності. Так, темпераментами відчуттів є сангвіністичний (коли відчуття здійснюється сильний вплив, та проникає він неглибоко) і меланхолічний (при якому відчуття може бути не дуже яскравим, та пускає глибокі корені). Для людей з цими типами темпераменту всі основні життєві події більше переживаються емоційно, ніж усвідомлюються і належать до категорії відчуттів. Що стосується темпераментів діяльності, до них Кант відносив холеристичний, що властивий людям активно-запальним, і флегматичний, який характеризує холоднокровних людей. Для представників двох останніх типів всі основні явища постають в поведінці, через події об’єктивного а не внутрішнього світу.

У ХХ ст. також намагалися встановити зв’язок будови тіла та властивостей особистості. Основним джерелом таких спостережень служила психіатрична практика. Так, Ернст Кречмер помітив, що в залежності від типу будови тіла людина виявляє схильність до одного з психіатричних захворювань. А оскільки багато патологічних хвороб можна розглядати як надмірне, патологічне підсилення певної риси особистості (акцентуації), то можна встановити зв’язок тілесних і психологічних особливостей і у здорових людей.

Е.Кречмер виділяв основні групи психічних якостей, які, на його думку, становлять основний зміст темпераменту:

1) психастенія (надзвичайне пониження чи підвищення чутливості по відношенню до психічних подразників),

2) фон настрою (схильність до веселощів чи суму),

3) психічний темп (прискорення чи затримка психічних процесів в цілому і окремо взятих),

4) загальний руховий темп чи психомоторну сферу (рухливість, загальмованість, чіткість рухів).

З точки зору морфології Е.Кречмер виділяв три психосоматичних типи і поставив їм у відповідність три типи темпераменту.

Пікнік – „широкий і важкий“. У людини такого типу значні жирові відкладення, кругла голова на короткій шиї. Пікнік зазвичай має циклотимічний темперамент. Він дружелюбний, комунікабельний, не схильний до самоаналізу, емоції коливаються між сумом та веселощами, любить приймати швидкі рішення під впливом хвилинних емоцій. Одні циклоїди схильні до гіпоманіакальності, інші – до депресії. У випадку психічних розладів виявляється схильність до циркулярного чи маніакально-депресивного психозу.

Астенік – „худий і високий“. Має тендітну будову тіла, високий зріст, пласку грудну клітку і витягнуте лице. Астенік має шизотимічний темперамент. У нього контакт з людьми, як правило, обмежений. Холодний, самодостатній, не любить відкрито проявляти відчуття, причому замкнутість інколи доходить до аутизму. Він впертий, важко пристосовується до дійсності, нереалістичний, схильний до абстракції. При розладах психіки виявляє схильність до шизофренії.

Атлетик – міцний, високого чи середнього зросту з добре розвиненою мускулатурою, широким плечовим поясом і вузькими стегнами. Для атлетика характерний іксотомічний темперамент (тягучий). Спокійний, реалістичний, за зовнішніми ознаками маловразливий, йому притаманна стримана міміка та пантоміміка, невисока гнучкість мислення, складність пристосуванні до нової обстановки. При психічних розладах може неочікувано спалахнути, проявляюси схильність до епілепсії.

Наступна типологія психологічних властивостей людини на основі фізичних характеристик належить Вільяму Шелдону. Не відміну від Кречмера, в основу своєї класифікації він поклав переважання в організмі людини однієї з тканин ембріона – ендодерми, із якої утворюються органи травлення, мезодерми, з якої розвиваються кістки, м’язи та легені чи ектодерми, з якої утворюються шкіра, волосся, нігті, нервова система, мозок. Проаналізувавши 4000 фотографій студентів коледжу і провівши кореляційний аналіз між ознакам зовнішності і 50 поведінковими характеристиками він запропонував розрізняти три наступні типи особистості.

1) Ендоморфний – з великим животом, великою кількістю жирових відкладень на плечах та стегнах, слабкими кінцівками – виявляє схильність до вісцеротонії (лат. нутрощі). Він комунікабельний і надійний, привітний, любить комфорт. Йому легко виражати свої почуття. У важкі хвилини він прагне до людей. Не любить напруження, а в стані сп’яніння стає чутливим і м’яким.

2) Мезоморфний – відрізняється могутньою статурою, широка грудна клітка, квадратна голова, широкі долоні та ступні – схильний до соматотонії (лат. тіло). Це людина неспокійна, нерідко неспокійна, любить пригоди. Вона досить замкнута в почуттях та думках. В осанці і діях виражає впевненість, складні життєві ситуації намагається вирішувати діяльнісно, через зміну світу навколо себе. В стані сп’яніння наполегливий до нав’язливості та агресивний.

3) Ектоморфний – худий і високий, йому властивий слабкий розвиток внутрішніх органів, худе лице, вузька грудна клітка, худі, довгі кінцівки. Зазвичай відрізняється церебротонією (лат. мозок). Ця людина загальмована, інтровертована, некомунікабельна, замкнута. В її осанці відчувається скованість. У важких ситуаціях вона схильна до усамітнення. Найбільш продуктивним і щасливим для неї є пізній період життя. Під дією алкоголю практично не міняє своєї звичної поведінки та стану.

Як розглядає еволюційну суть і психологічний зміст темпераменту сучасна диференціальна психологія?

Польський дослідник Ян Стреляу, виходячи з положення І.П.Павлова про роль темпераменту в адаптації людини до навколишнього середовища і базуючись на понятті Д.Хебба про оптимальний рівень збудження розробив Регулятивну теорію темпераменту. Фундаментальними характеристиками темпераменту Я.Стреляу вважає реактивність (розуміється як величина зворотніх реакцій людського організму на вплив, чутливість і витривалість, або працездатність) і активність (інтенсивність, тривалість поведінкових актів, об’єм дій які виконуються) при певній величині стимуляції. Теорію Я Стреляу можна звести до наступних положень.

1) Існують відносно стабільні індивідуальні відмінності по відношенню до формальних характеристик поведінки – інтенсивність (енергетичний аспект) і часу (темпоральний аспект).

2) Темперамент характеризує за якостями інтенсивності і часу не тільки людей, але і ссавців в ці лому.

3) Темпераментальні характеристики є результат біологічної еволюції і тому повинні мати генетичну базу, яка визначає, одночасно із середовищ ними впливами індивідуальні прояви темпераменту.

У вітчизняній психології темперамент досліджував В.С.Мерлін. Він виділяв 9 основних параметрів темпераменту (проявів, за якими ми можемо зробити психодіагностичне спостереження, навіть за відсутності спеціальних засобів діагностики):

1) Емоційна збудливість.

2) Збудливість уваги.

3) Сила емоцій.

4) Тривожність.

5) Реактивність мимовільних рухів (імпульсивність).

6) Активність вольової цілеспрямованої діяльності.

7) Пластичність-ригідність.

8) Резистентність (опірність).

9) Суб’єктивація (пристрастність).

Та не всі перераховані характеристики можуть бути віднесені до темпераменту однозначно. Так, збудливість уваги швидше характеризує пізнавальні процеси, а вольова активність і суб’єктивація можуть бути віднесені до властивостей характеру.

В.М.Русалов вважає, що темперамент може бути визначений достатньо достовірно за розмовною поведінкою людини. Найбільш діагностичними при цьому є такі ознаки: перепади інтонації, тривалість висловлювань, частота звернень до партнера, легкість включення в бесіду, персеверації, сила голосу, плавність і легкість мовлення, швидкість відповідей, паузи, зупинки, використання вигуків, присутність граматичних порушень і новоутворень. Якщо зусиллям волі відволіктися від смислу розмови і зосередитись тільки на формальному її аспекті, можна отримати цілком надійну картину темпераменту.

Найбільш теоретично розробленою є теоретична концепція, яку розвиває школа В.М.Русалова. Згідно цієї концепції – темперамент – психобіологічна категорія, одне з незалежних базових утворень психіки, що охоплює все багатство змістових характеристик людини. Та темперамент не співпадає з індивідуальністю та особистістю в цілому, оскільки особистість містить сукупність всіх форм соціальних зв’язків та відношень людини. Він формується під впливом загальної конституції у процесі всіх конкретних діяльностей, у які людина включена із самого дитинства. Попередні теорії темпераменту базувалися або на гуморальній детермінації (теорія Гіпократа) або на соматичній (Кречмер, Шелдон, Лазурський). Сьогодні все частіше визнають психобіологічну детермінацію, оскільки темперамент задається властивостями НС і виражається у психологічному образі людини.

Від природи людина отримує норми реакцій біохімічних, біомеханічних, нейрофізіологічних та інших властивостей, в результаті чого у неї формується індивідуальний рівень обміну, м’язового розвитку та ін. ці властивості включаються у виконання різних видів діяльності – від хватальних рефлексів, до гри, навчання, трудової діяльності. в процесі дозрівання людини, завдяки генетичній стабільності, у неї формується певна властива їй узагальнена швидкість, узагальнена пластичність узагальнена емоційність та інші характеристики темпераменту. Ці показники не тільки характеризують діяльність, але і визначають межі, оберігають організм від занадто великого чи малого розходу енергії, зберігаючи його здатність виживати. Таким чином, основне завдання пристосування темпераменту полягає в енергетичному регулюванні.

Таким чином, виходячи з цього розуміння суті темпераменту, зрозуміло, що до темпера ментальних проявів можна віднести тільки ті прояви, які відповідають наступним вимогам:

1) відображає,

2) універсальний і проявляється у всіх сферах життєдіяльності,

3) може проявлятися уже в дитинстві,

4) стійкій протягом тривалого періоду життя людини,

5) високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервовою, гуморальною, тілесною та ін),

6) передається спадково.

В.М.Русалов при створенні своєї теорії про темперамент спирався на вчення П.К.Анохіна про акцептор дії – функціональній системі породження і корекції будь-якого поведінкового акту та дані нейрофізіології. Нові теоретичні уявлення дозволили трактувати темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, які відображають найбільш фундаментальні особливості різних блоків функціональних систем. Якщо розглядати людське життя у вигляді континуума поведінкових актів, то кожен з них можна уявити як структуру з чотирьох блоків: аферентного синтезу, (прийняття рішення), виконання і зворотного зв’язку. Оскільки темперамент і є результат системного узагальнення біологічних властивостей, то повинна існувати відповідність між блоками теорії функціональних систем і формальними аспектами поведінки людини, тобто складовими темпераменту.

В.М.Русалов зазначає, що взаємодія із світом предметним (суб’єкт-об’єктна) та з світом соціальним (суб’єкт-суб’єктна) має зовсім різний зміст і суть, у зв’язку з цим ці аспекти людської активності можуть мати різні формально-динамічні характеристики. Тому до чотирьох блоків П.К.Анохіна пропонується ставити відповідно не чотири, а вісім блоків, що утворюють структуру темпераменту.

Предметно-орієнтована активність	Емоційність
1.Ергічність	2. Пластичність	3. Швидкість (темп)	4. Емоційність
Аферентний синтез	Програмування	Виконання	Зворотній зв’язок
5. Соціальна ергічність	6. Соціальна пластичність	Соціальна швидкість	8. Соціальна емоційність
Суб’єктно-орієнтована активність	Емоційність

Перший блок (аферентний зв’язок) описує ступінь напруженості взаємодії організму з середовищем. Другий відображає ступінь складності переключення з одних програм поведінки на інші. Третій показує ступінь швидкості виконання певної програми поведінки. Четвертий відображає зворотній зв’язок – до можливого неспівпадання реального результату діяльності з тим, який передбачувався (акцептором).

Про що говорять відповідні шкали темпераменту? предметна ергічність характеризує бажання розумового на фізичного напруження, надлишок чи недостачу сил. Соціальна ергічність визначає відкритість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв’язків. Предметна пластичність означає гнучкість мислення, здатність переключення з одного виду діяльності на інший, прагнення до різноманітності. Соціальна пластичність – стриманість чи розгальмованість у спілкуванні, широта соціальних програм, природність взаємодій. Предметний темп – швидкість моторно-рухових операцій. Соціальний темп – мовленнєворухова активність, здатність вербалізації. Предметна емоційність – міра чутливості до відмінності реального результату і бажаного. Висока чутливість до неспівпаданні виражається у переважанні негативних емоцій, а низька чутливість – у присутності позитивних емоційних переживань. Соціальна емоційність характеризує відчуття впевненості у процесі спілкування, емоційну сенситивність, міру тривоги з приводу невдач у спілкуванні.

Пронумеровані блоки означають якості темпераменту, що проявляються у сфері предметної та комунікативної діяльності.

Дата добавления: 2014-01-04