Ідея та витоки регіональної політики ЄС

ЕВОЛЮЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Лекція № 3.

Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Правовідносини — явище динамічне, як і саме життя. Вони виникають, змінюються, припиняються. їх динаміка дій­сно дуже тісно пов'язана з реальними життєвими обставинами, проте не з усіма, а тільки з тими, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами. Хто ж вирішує, який факт слід вважати юридичним? Таке рішення приймає держа­ва, закріплюючи в правових нормах (а саме, у гіпотезах право­вих норм) ті обставини, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, із якою норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

1) За вольовою ознакою, тобто відповідно до того, залежать вони від волі учасника правовідносин або ні, серед юридичних фактів розрізняють події та діяння (дії та бездіяльність).

Подія як юридичний факт є життєвою обставиною або їх сукупністю, які виникають поза волею осіб. До юридичних подій належать народження або смерть людини, стихійні лиха, хвороба тощо.

Дії це обставини, настання яких залежить від волі особи. Дії поділяються на прав омірні (здійснюються в межах правових норм), і протиправні (здійснюються з порушенням правових норм).

Правомірні дії можуть, у свою чергу, поділятися на юри­дичні акти (дії, спрямовані на досягнення певного юридич­ного результату — одруження) та юридичні вчинки (дії, що безпосередньо не переслідують юридичної мети, але все одно породжують правові наслідки — створення літературного або музичного твору породжує відносини щодо реалізації автор­ського права).

2) Залежно від юридичних наслідків, які вони за собою тяг­нуть, розрізняють такі юридичні факти:

§ правоутворюючі (обумовлюють виникнення правовідно­син та появу прав і обов'язків, наприклад укладання до­говору);

§ правозмінюючі (змінюють зміст правовідносин, напри­клад переведення на іншу роботу);

§ правоприпиняючі (обумовлюють припинення правовідно­син, наприклад реалізація суб'єктивного права і виконан­ня юридичного обов'язку, смерть людини тощо).

3) За складом юридичні факти поділяють на прості (є один факт, якого досить для настання юридичних наслідків — укла­дання договору) і складні (необхідно кілька фактів — для при­значення пенсії: досягнення віку, наявність трудового стажу, рішення органів соціального забезпечення про призначення пенсії).

4) За тривалістю в часі розрізняютьодноактні (купівля- продаж) та тривалі (оренда приміщення) юридичні факти.

Регіональна політика в країнах Західної Європи почала формува­тися в період Великої депресії 1929-1933 рр. як інструмент держав­ного регулювання економіки. Найдовшу історію регіональної полі­тики – понад 70 років – має Велика Британія. У більшості ж країн Західної Європи така політика почала втілюватися після Другої сві­тової війни. У 50-60-х роках XX ст. регіональна політика країн Західної Європи була скерована на ство­рення нових робочих місць у регіонах з надлишком робочої сили. Насамперед це стосувалося сільськогосподарських і "старих" промис­лових регіонів.

Римський договір (1957) задекларував прагнення країн-членів забезпечити всебічний розвиток своїх економік шляхом зменшення розриву між різними регіонами. У преамбулі до Римського договору зазначалося, що країни-члени докладатимуть максимум зусиль для усунення регіональних диспропорцій. Передбачалося реалізувати спільну політику в галузі сільсько­го господарства, для чого необхідно було б створити "один або декіль­ка сільськогосподарських регулятивних та гарантійних фондів", а також Європейський соціальний фонд (ЄСФ) та Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Однак текст договору не містив конкретних положень щодо регіональної політики та діяльності відповідного фонду.

Основною метою Римського договору стало забезпечення та­ких соціально-економічних умов, які найбільше сприяли б розвитку конкуренції. Згідно з авторами Римського договору, створення спіль­ного ринку – завдяки вільному рухові товарів, послуг та факторів виробництва – сприятиме і в кінцевому результаті забезпечуватиме рівномірний розвиток регіонів на території усього Співтовариства. Задля досягнення цієї мети було прийнято рішення про заборо­ну будь-якої допомоги з боку центральної, а також регіональної вла­ди.

Єдиною спільною інституцією, скерованою на регіональний роз­виток і визначеною у Римському договорі, був Європейський інве­стиційний банк (ЄІБ), діяльність якого мала сприяти розвитку депре­сивних регіонів, створенню та модернізації підприємств, а також реалізації проектів, що мають значення для багатьох країн-членів. Банк був створений як автономна інституція кредитування за рахунок власних фондів та фінансових активів, одержаних на фондових і ва­лютних ринках. Проте відсутність для клієнтів банку гарантій щодо зростання валютного курсу грошової одиниці кредиту суттєво впли­нула на обмеження попиту використання коштів ЄІБ. Незважаючи на це, протягом 20 років ЄІБ фактично був єдиним джерелом інвести­ційного фінансування регіонального розвитку.

Наступний етап ідеї регіонального розвитку припав на 60-ті роки XX ст. і був пов'язаний з рапортами, поданими Європейським парла­ментом та Європейською комісією, що вказували на необхідність спільних дій у напрямі активізації та гармонізації регіонального розвитку.

Зважаючи на можливість виникнення негативних тенденцій у ре­гіональному розвитку, Європейська комісія також проводила свою діяльність у напрямі реформування регіональної політики Співтова­риства. 6 грудня 1961 р. Європейська комісія організувала першу конференцію, присвячену регіональним проблемам, на якій уперше було поставлено питання регіональної політики, що не розглядалися в Римському договорі через небезпеку для національного сувереніте­ту, на якій наголошували деякі країни-члени.

На підставі результатів їхньої роботи, а також врахо­вуючи рекомендації рапортів Європейського парламенту, Комісія підготувала свій перший комунікат на тему європейської регіональної політики, який 11 травня 1965 р. у формі меморандуму передали урядам країн-членів, Європейському парламенту, а також Європей­ському соціально-економічному комітету.

Однак зазначені пропозиції збіглися з глибокою політичною кри­зою всередині Співтовариства, що виникла внаслідок негативної реакції Франції на пропозицію президента Європейської комісії В. Гальштейна щодо розширення повноважень Європейського парла­менту та Європейської комісії. А оскільки загальнонаціональні полі­тичні проблеми формування ЄС домінували над регіональними, пропоновані пропозиції щодо реформування європейської регіональ­ної політики відклали на невизначений термін.

Незважаючи на повільний та суперечливий політичний процес прийняття рішень відносно регіональної політики Співтовариства, у 1968 р. було створено Генеральний директорат з питань регіональ­ної політики (ГДРП). У рамках Директорату, який поступово став основним зодчим європейської регіональної політики та відповідає за її концепцію і практичну реалізацію, було сконцентровано всі служби, що раніше займалися регіональними проблемами.

Створення ГДРП дало можливість розпочати налагодження коор­динації національної діяльності в галузі регіональної політики, що полягала в обов'язковому попередньому оголошенні національної регіональної допомоги, яка перевищувала 500 тис. екю, з подальшим одержанням згоди Комісії на її надання. Таким чином, уперше в 1971 р. було сформульовано основні принципи координації національних систем регіональної допомоги, що полягали у запобіганні недобро­совісній конкуренції на території Співтовариства. Така позиція Спів­товариства пояснювалася тим, що непродумана регіональна допомо­га спотворюватиме ринкові відносини, а позитивний ефект від неї, в кінцевому результаті, одержать найбільш розвинуті регіони – тим самим поглиблюючи регіональну нерівність та диспропорцію.

На той час практика будівництва ЄС мала вже чимало матеріалу для роздумів і критики. Виявилося, зокрема, що створення Митного союзу не забезпечує "справедливої конкуренції", оскільки країни-члени підтримують національні монополістичні підприємства й розподіляють урядові замовлення тільки серед національних ком­паній. Стало зрозумілим, що великі монополії, інвестуючи свої капі­тали лише в ті галузі й регіони, де можна одержати максимум при­бутку, поглиблюють нерівномірність розміщення продуктивних сил, збільшують розриви між розвинутими й відсталими регіонами ЄС. Інтеграція спричинила чимало структурних проблем не тільки в про­мисловості, а й у сільському господарстві та сфері послуг.

Тому на початку 70-х років XX ст. метою європейської регіональної політики стало усунення відставання і вирівнювання шансів розвитку регіонів.

У 1973 р. уперше оприлюднені результати порівняльного аналізу розвитку дев'яти регіонів країн – членів Співтовариства. На цій основі було визначено два типи регіонів, яким потрібна регіональна фінансова підтримка:

1. Регіони зі сільськогосподарськими проблемами, розташовані
в основному на периферії Співтовариства, що характеризуються:

- значним структурним безробіттям;

- низьким рівнем доходу на душу населення;

- високою залежністю від зайнятості в сільському господарстві.

2. Регіони з промисловими проблемами, що вирізняються:

- високим рівнем залежності від зайнятості в традиційних, відсталих галузях промисловості;

- довготерміновим безробіттям;

- низькими доходами на душу населення (деякі райони Вели­кої Британії, ФРН, Італії).

З метою порівняння та гармонізації різних національних систем регіональної допомоги стало необхідним запровадження спільної статистичної номенклатури європейських регіонів. Тому з ініціативи ЄК на початку 70-х років XX ст. Європейський статистичний комітет (за погодженням із країнами-членами) розробив так звану Номенк­латуру територіальних одиниць для статистики, в якій було виокремлено три рівні статистичних територіальних одиниць у кожній країні – члені Спів­товариства. Номенклатура передбачає використання загальної та недиференційованої схеми формування регіональних статистичних даних щодо різних галузей соціально-економічного життя регіону задля прове­дення соціально-економічних аналізів, ідентифікації сфер, що кори­стуються допомогою фондів ЄС, та координації регіональних політик.

Дата добавления: 2014-01-04