Функціонування Європейського фонду регіонального розвитку в період 1975-1988 рр

Найбільший Європейський фонд регіонального розвитку заснова­но 1 липня 1975 р. Ця подія започаткувала проведення активної ре­гіональної політики в ЄС. Фонд підтримує розвиток інфраструктури, інвестує у створення нових робочих місць, переважно у сфері підприємництва, та підтримує проекти, що сприяють місцевому розвит­кові.

На початку своєї діяльності ЄС дійшло до визначення трьох основ­них напрямів європейської регіональної політики, якими були:

1.) "регіональне спрямування" інших політик Співтовариства (аг­рарної, енергетичної, промислової та ін.);

2.) координація регіональних політик країн-членів;

3.) фінансова підтримка проблемних регіонів.

Чинником, який суттєво вплинув на рішення Спільноти про регіо­нальну політику, став вступ Великої Британії до ЄС у 1973 р, завдяки чому було створено ЄФРР – головний фінансовий інструмент цієї політики. Його лобіювали Велика Британія, Італія та Ірландія

Відповідно до регламенту ЄФРР, основною метою його діяльності стало коригування ключових регіональних диспропорцій у Співтова­ристві, особливо викликаних домінуванням сільського господарства, глибокими структурними змінами у промисловості та структурним безробіттям.

Використання ЄФРР ґрунтувалось на таких принципах:

- доповнюючий фінансовий характер, що полягав у субсидіюван­ні приватних інвестицій, а також суспільних інфраструктурних інве­стицій на рівні 20 % і 30 % від їхньої загальної вартості (в окремих ви­падках до 40 %);

- обмеження субсидій виключно на програми регіонального роз­витку в країнах-членах, і лише на такі, що не фінансуються з інших фондів;

- організація допомоги винятково для регіонів, що охоплені на­ціональною регіональною політикою країни – члена ЄС;

- застереження права подання заявок на участь у програмах ЄФРР винятково на рівні урядів країн-членів (а не територіальних самовря­дувань чи господарських одиниць);

- обов'язок країн-членів доводити до відома громадян розміри квот та субсидій, наданих ЄФРР.

У 1980 р. була запроваджена інновація, що дозволяла ЄК самостій­но розпоряджатися 5 % коштів ЄФРР. Це дало можливість Комісії інтервенції в регіонах, на які не розповсюджувалися національні регіональні політики країн-членів. Таке нововведення стало першим справжнім інструментом спільної регіональної політики.

Протягом перших десяти років існування ЄФРР понад 90 % його коштів надано було п'ятьом країнам: Південь Італії, всі частини Греції (за винятком Афін) та Ірландії, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія, а також Гренландія і заморські департаменти Франції. Це означало, що допомога була зосереджена на найбільш віддалених регіонах Спів­товариства, на які у 1983 р. було виділено майже 2/3 коштів ЄФРР.

Загалом, у перше десятиліття функціонування ЄФРР його частка в бюджеті ЄС зросла з 4,8 % у 1975 р. до 7,3 % у 1984 р., що сприяло зростанню інвестицій у 7 разів і, як результат, створенню понад 600 тис. робочих місць.

Оцінюючи цей період, варто зазначити, що, незважаючи на запро­ваджені модифікації, європейська регіональна політика не відпові­дала своїм принципам, оскільки в багатьох європейських країнах кошти ЄФРР розглядали лише як компенсацію внесків до бюджету ЄС. Так, Франція і Велика Британія використовувала їх у власному національному бюджеті без будь-якого регіонального спрямування. Причиною було небажання країн-членів залучати регіональні про­блеми до ідеї європейської інтеграції, оскільки це загрожувало націо­нальному суверенітету.

Дата добавления: 2014-01-04