Екомаркування та вимоги до упаковки

Процес оцінки життєвого циклу

Стадія	Кроки	Результати
1.Визначення ці­лей та розмаху	Визначення цілей. Поширеність.	Визначення цілей аналізу. Визначення системи обмежень.
2. Матеріаль­но-виробничі запаси	Реєстрація. Розміщення. Обсяги.	Відомості про запаси та їх роз­міщення. Обсяги запасів.
3. Оцінка впли­вів	Класифікація. Характеристика. Оцінка.	Категорія впливів. Еко-профіль. Еко-баланс.
4.Оцінка удо­сконалень	Тлумачення. Діяльність із запо­бігання.	Екологічні недоліки та мож­ливість їх виправлення. Удосконалення ситуації.

Аналіз життєвого никлу удосконалень: систематична оцінка потреб і можливостей в удосконаленні використання енергії, сировини та відходів протягом всього життєвого циклу продукції, процесів чи діяльності. Цей аналіз може включати і кількісні, і якісні вимірювання удосконалень, таких як зміни в проектуванні продукції, використанні сировини, промислових процесах та ін.

На сьогодні основним мотивом проводити ОЖЦ для під­приємств є еко-маркування продукції, представлення її на ринку у вигляді відповідного екологічного звіту та екосертифікація продукції. На підставі проведеної ОЖЦ та відповідного довкіль­ного звіту вітчизняні підприємства зможуть працювати на зовнішніх ринках, підвищувати свою конкурентоспроможність в екосоціальній ринковій економіці.

За статистичними даними Європейської лісівничої організації (ЕРІ) [83 ]:

• більш ніж 60% підприємств у трьох європейських країнах (Німеччині, Великобританії та Фінляндії) збираються використовувати сертифікацію деревини у своїх рекламних зверненнях;

• 25% споживачів у цих трьох країнах активно купують “екологічно чисту продукцію” і готові платити за неї на 22% більше, ніж за звичайну.

У світі постійно збільшується кількість підприємств, що сертифікували свої системи якості на основі проведеної ОЖЦ. В Україні необхідність такого процесу обумовлена багатьма причинами, насамперед:

• міжнародний сертифікат гарантує вихід вітчизняної про­дукції на зовнішні ринки;

• часто наявність сертифіката є обов’язковою умовою участі у тендерах, вимогою замовника чи підписання договору на продаж продукції.

Торгова марка (товарний знак) - зареєстроване у вста­новленому порядку і надане товару позначення, яке відрізняє цей товар від інших, та вказує на його виробника (підприємство, фірму). Він являє собою малюнок (символ, знак), назву, слово­сполучення або певне поєднання букв, чисел. Товарний знак реєструється в державних установах України, інших держав і користується правовим захистом.

З позиції маркетингу, товарний знак — це особливий символ товарної відповідності, що вказує не тільки на те, кому належить виняткове право мати в своєму розпорядженні даний товар, отримувати прибуток, але і хто несе відповідальність за поста­чання неякісного товару. Товарний знак практично не відчу­вається фізично але дає його власнику матеріальні вигоди, створюючи йому високу репутацію на ринку.

Для екологічно чистої продукції та підприємств, які засвідчи­ли свою екологічну орієнтацію, особливо важливо не загубитись на ринку, а за допомогою торгового знаку (марки) дати змогу споживачу зорієнтуватись у великій кількості продукції.

Важливим моментом екологічної товарної політики фірми є рішення щодо марочного позначення продукції. Для цих цілей існує ряд символів (табл. 3.).

Таблиця 3.2 Елементи екологічного маркування продукції

Елемент	Характеристика	Екологічне маркування
Фірмо­ве ім’я	Слово, буква, група слів (букв), які мо­жуть бути вимовлені.	Повинне відповідати екологічному іміджу; бути співзвучним екологічним мотивам та зобов’язанням.
Фірмовий знак	Символ, малюнок, відмінний колір або позначення.	Екологічна символіка – рослинні і природні мотиви; зелений, голу­бий, жовтий та інші кольори, які викликають довіру і переконують у серйозності екологічних намірів.
Тор­говий образ	Персоніфікована торгова марка.	Забезпечення ідентифікації на ринку серед іншої продукції.
Товар­на мар­ка	Фірмове ім’я (знак), образ або їх поєднан­ня, захищені юри­дично.	Для запобігання фальсифікації та юридичного захисту продукції, що відповідає екологічним вимогам.

Основні функції товарного знаку (торгової марки) екологічно орієнтованих підприємств:

• свідчити про відсутність шкідливих речовин та добро­зичливість до навколишнього середовища товару, що продається;

• викликати довір’я покупців завдяки екологічній репутації власника товарного знаку.

Товарний знак потребує реклами і є основою, на яку спи­рається реклама.

Товарний знак є складовою частиною більш широкого поняття “фірмового стилю”, займаючи в ньому провідне місце.

Екологічний фірмовий стиль — сукупність прийомів (гра­фічних, колірних, пластичних, язикових), які забезпечують єдність екологічно чистої продукції виробника-продавця і про­тиставляють екологічно орієнтованого виробника і його продукцію конкурентам і їх товарам.

Складовими елементами системи екологічного фірмового стилю є: товарний знак; логотип (спеціально розроблене, оригі­нальне зображення повного або скороченого найменування фірми чи групи її товарів); фірмовий блок (об’єднані в композицію знак і логотип, а також різного роду пояснюючі написи — країна, поштова адреса, телефон, телекс і офіційні документи, що засвідчують екологічну чистоту продукції чи екологічні зобо­в’язання підприємства); фірмовий колір (поєднання кольорів); фірмовий комплект шрифтів та ін.

Фірмовий стиль - це зовнішнє відображення екологічної своєрідності роботи фірми, її товарної, технічної, торгової політики і навіть внутрішньої організації.

Уряди ряду країн і приватні компанії розробляють екологічні марки (екомарки) для товарів. Вони є простими, легко розпізна­ються, основною метою їх є інформування про те, що даний товар серед певної категорії товарів не наносить шкоди людині і навколишньому середовищу. Екомарки повинні відігравати основну роль при прийнятті рішення про купівлю. У багатьох країнах екомаркування розглядається як добровільний еконо­мічний інструмент покращання навколишнього середовища.

На міжнародному рівні екомаркування розглядається як інструмент для вибору споживачем товарів і послуг, що спри­чиняють меншу шкоду довкіллю. Це дає впевненість у тому, що обраний товар або послуга є менш шкідливими для навко­лишнього середовища і фундаментально відрізняється від систе­ми стандартів і вимог. Справа у тому, що екомаркування вста­новлює систему вимог щодо довкілля, які не завжди враховані у стандартах.

Дослідження, проведені у Великобританії в торговій мережі супермаркетів ТЕ8С0, показали, що понад 50% споживачів бажають заплатити за товари додаткову ціну, знаючи, що вони є безпечні для навколишнього середовища. При вивченні ринків СІЛА ситуація склалась аналогічна. У цій країні така група споживачів становила понад ЗО %. Але ситуація різко змінилася, коли у продаж надійшли ці ж товари. У Великобританії і США тільки 10% споживачів звернули увагу та погодились більше заплатити за екологічно орієнтовані товари при їх придбанні [66].

Мала активність споживачів при купівлі екологічно орієнто­ваного товару пояснюється тим, що:

• кожна мережа магазинів по-різному надає інформацію про екологічність товару і тому вона не завжди або не повною мірою привертає увагу споживача;

• не всі споживачі при купівлі екологічно орієнтованого товару розуміють суть екологічної інформації і за таких умов купують альтернативний продукт, який може більше зашкодити довкіллю;

• частина споживачів скептично ставиться до проблем довкілля або не усвідомлює екологічних впливів товару, тому неспроможна відрізнити екологічно орієнтовані товари від інших.

Оскільки упаковка є невід’ємною частиною більшості сучас­них товарів та носієм інформації, більша частина екомаркування розміщується саме на ній.

Деякі маркетологи називають упаковку п’ятим “Р” елементом комплексу маркетингу, хоча більшість вважають її одним з елементів товарної стратегії [43].

Упаковка — це вмістилище або оболонка товару. Вона може бути одношаровою, двохшаровою або багатошаровою. Внутрішня упаковка — безпосереднє вмістилище товарів, що служить для естетичного оформлення товару. Зовнішня упаковка — матеріал, що служить захистом для внутрішньої упаковки і забезпечує споживача необхідною інформацією. Під транспортною упаков­кою (тарою) мають на увазі вмістилище, необхідне для збері­гання, ідентифікації або транспортування товару. Невід’ємною частиною упаковки є маркування та інформація з описом товару, нанесена на саму упаковку, або вкладена в неї.

Частиною стратегії проектування і використання упаковки є маркування товарів із застосуванням етикеток, ярликів, штрихового кодування і таких інших засобів. На етикетці екологічно чистого товару потрібно, крім марочної назви товару та інформації про нього, наголосити на його екологічних складових.

Багато країн передбачають характер інформації, яку можна наносити на виріб. Наприклад, всі пральні машини та холо­дильники, що продаються в Євросоюзі після квітня 1996, повинні мати відомості про ефективність використання енергії. У СІНА всі електролампочки повинні мати нанесену на собі інформацію не тільки про їхню потужність, але й яскравість і (можливо) довговічність. Хоча у більшості випадків, згідно з дослідженнями компанії Whirlpool, споживачі не звертають уваги на інформацію про коефіцієнт корисної дії приладу [76].

В умовах широкого застосування комп’ютерної техніки у всіх галузях діяльності різко зростає значення штрихового коду­вання у підвищенні ефективності виробництва, торгівлі, транс­порту, банківської справи. В економічно розвинутих країнах практично вся торговельна мережа використовує штрихове кодування.

Застосування штрих-кодів дає змогу швидко та ефективно стежити за будь-яким товаром на всіх етапах його просування як всередині країни, так і за її межами. Виріб стає «легальним», він входить у Світову інформаційну систему, що, крім інших переваг, різко знижує ризик піратських підробок або порушення прав промислового власника. Тому, штрих-код, поряд з іншою, пови­нен містити й екологічну інформацію.

Основні функції упаковки:

• зберегти товари від псування і пошкоджень;

• забезпечити створення раціональних одиниць вантажу для транспортування, навантаження і розвантаження товарів;

• надати змогу формування раціональних одиниць для їх складування;

• забезпечити створення оптимальних за вагою і обся­гом одиниць для продажу товару;

• бути важливим носієм реклами.

Бурхливий розвиток виробництва і застосування пакувальних матеріалів, особливо таких прогресивних й економічних, як полімерні та комбіновані, за останні десять років різко загострили екологічні проблеми. Так, в СІЛА щорічно утворюється 150—160 млн.т побутового сміття, до 40% якого становлять відходи упаковки. Ще гостріше екологічна проблема, пов’язана із нагромадженням сміття, стоїть в Японії, де щороку утворюється 50 млн.т сміття, це при тому, що 70% території Японії не придатні для проживання.

В Україні також існує гостра проблема щодо використання відходів виробництва та споживання. Нагромаджені відходи застосовуються як вторинні матеріальні ресурси лише на 10 %. На початку 90-хроків в Україні щорічно утворювалося приблизно стільки ж відходів, скільки у 12 країнах ЄС разом взятих. Території багатьох підприємств перетворилися на сховища виробничих відходів. Щорічно в містах та селищах міського типу нагромаджуються близько 11 млн.т твердих побутових відходів, з яких понад 50% припадають на таропакувальні матеріали.

Але тільки за рахунок збирання та переробки використаної тари та пакувальних матеріалів можна додатково одержати понад 8 млн.т картону, паперу, металу, скла, полімерних матеріалів. За кордоном функцію збору та ліквідації відходів покладено на органи управління штатів, регіональні та місцеві органи, спеціалізовані компанії, які сприяють зменшенню побутових відходів, шляхом їх вторинної переробки. Завдяки їх роботі обсяг побутового сміття зменшується більше, ніж на 15—25%. На споживчу упаковку, яку можна повернути і яка стає вихідним матеріалом для нових товарів, ставлять відповідні позначки — гарантії очистки та утилізації. Переважна частина тари, що поступає з-за кордону, має позначки-сертифікати утилізації, але в Україні відсутня узагальнююча інформація про технологічні процеси утилізації, що ускладнює їх вихід на зовнішній ринок. Українські виробники не перераховують кошти на утилізацію упаковки, відсутнє законодавче, податкове забезпечення, подібне чинним у європейському суспільстві. Все це свідчить про необхідність створення в Україні організації, відповідальної за координацію процесу збору та утилізації використаної тари, упаковки і твердих побутових відходів та за контроль за участю підприємств у фінансуванні процесу збору та сортування відходів, призначених для подальшої переробки.

Для вирішення цієї проблеми розроблено проект Державної програми використання відходів виробництва та споживання на період до 2005 року. Програма спрямована на використання відходів виробництва та створення системи управління відходами і включає заходи, які змогли б забезпечити формування єдиної політики щодо ставлення до відходів, а також збільшити обсяг випуску продукції з відходів та зменшити їх негативний вплив на навколишнє середовище [48;50;64].

Функції екологічної упаковки починають формуватися вже на етапі розробки і виробництва товару. Основна вимога до еколо­гічної упаковки — це її мінімізація і можливість переробки, повторного використання чи утилізації без шкоди для довкілля. Упаковка перестає виконувати свої функції в той момент, коли покупець виймає з неї товар і знищує її. Будь-яка упаковка є джерелом витрат, пов’язаних з виробництвом товарів. Величина витрат на упаковку повинна перебувати в розумній пропорції до вартості товару.

20 грудня 1994 року Європейським парламентом та Радою Європи була прийнята постанова № 94/62/ЄС про упаковку та пакувальні відходи. Перед членами Європейської співдружності було поставлене Завдання створення особливих правових та адміністративних постанов для збереження навколишнього середовища, розвитку торгівлі, забезпечення рівних умов конкуренції щодо упаковки. Передбачалось, щоб екологічні заходи, прийняті в одній державі, не перешкоджали іншим державам виконувати європейську директиву.

Директива поставила завдання протягом 5 років, після прийняття державами особистих законів, забезпечити переробку не менше 50% кожного пакувального матеріалу, що використо­вується, і не менше 25% відходів використовувати у повторній переробці.

За основу директиви взято 10 тез:

• Упаковка забезпечує соціальний та економічний розвиток суспільства.

• Зменшення пакувальних матеріалів — шлях до розвитку.

• До зменшення відходів веде їх повторне використання, повторна переробка вторинної сировини та інші форми утилізації.

• Повторна переробка вторинної сировини зменшує витрати енергії й первинної сировини.

• Необхідним є створення у країнах систем прийому, збору та переробки пакувальних відходів.

• Національні системи переробки відходів повинні бути створені так, щоб не наносити збитку імпорту, не порушувати конкуренцію і забезпечувати максимально високий рівень переробки.

• Бажано сортувати відходи біля джерел їх утворення, забезпечуючи найбільшу частину переробки і збереження безпеки і здоров ’я промислового персоналу.

• Застосування у пакуванні вторинних матеріалів не повинно суперечити правилам гігієни, захисту природи та прав споживача.

• Свідому відповідальність за відходи, пов ’язані з упаковкою, повинні нести особи, що виробляють, ввозять і розповсюджують упаковку та пакувальні вироби.

• Для підвищення ефективності збору та переробки пакувальних відходів, споживачі упаковки повинні бути повністю інформовані про основні напрямки виготовлення, використання та переробки упаковки.

У директиві були наведені основні вимоги до складу, можли­вості повторної переробки і застосування упаковки. Склад та конструкція повинні забезпечувати мінімальний об’єм упаковки, який відповідає умовам безпеки, гігієни та зручності у користу­ванні. Необхідно, щоб була змога багаторазового використання або переробки, щоб зменшити шкідливий вплив на навколишнє середовище при знищенні або утилізації відходів. У матеріалі упаковки необхідно зменшити до мінімуму шкідливі інградієнти, які можуть бути в емісіях, шлаку або стічних водах після утилізації пакувальних відходів [39; 48; 50; 64].

При повторному використанні упаковки необхідно дотри­муватись таких вимог:

• забезпечення можливості та якості повторного вико­ристання упаковки;

• забезпечення підготовки до повторного використання з дотриманням вимог безпеки й охорони здоров’я працівників;

• після закінчення терміну зберігання багаторазової упаков­ки повинні виконуватись вимоги щодо її утилізації;

Дата добавления: 2014-01-04