Контроль. Отримання постійної інформації, яка об’єктивно відобра­жає дійсний стан справ у школі.

Отримання постійної інформації, яка об’єктивно відобра­жає дійсний стан справ у школі.

4. Координація та регулювання.

Узагальнення результатів вивчення стану навчально-виховного процесу, яке дає підставу для прийняття кон­кретних заходів щодо усунення виявлених недоліків, закріплення до­сягнутих успіхів, подальшого покращення роботи колективу.

На цьому етапі управлінської діяльності керівник на основі глибокого аналізу отриманої інформації приймає конкретне управлінське рішення.

Аналіз педагогічної практики дає підставу стверджувати, що керівництво школою на сучасному етапі є по суті системою рішень, яка повинна забез­печити оптимізацію навчально-виховного процесу.

Модернізований зміст діяльності керівника школи, як наслідок, вимагає й оновлення форм управління.

При цьому пріоритетність слід надавати дорадчо-адміністративним формам управління:

· колегіальним: рішення ради школи, педагогічної ради, зборів трудового

колективу, наради при директорові, методичної ради, профспілкових

зборів тощо;

· колективним: рішення методичних об'єднань учителів, учнівських органів самоврядування, батьківської ради, творчі збори вчителів тощо;

· індивідуальним: поради під час бесіди, висновки за результатами відві­даних уроків, спостереження, анкетування тощо.

Але важливого значення слід надавати й розпоряджувально-адміністративним формам управління (основні накази, що видаються по школі), питома вага яких в різні періоди розвитку школи становить від 25 до 40 %).

3. Відвідування та аналіз уроку й виховного заходу

Якими б різноманітними не були управлінські функції керівника шко­ли, головна з них - бути організатором навчально-виховного процесу.

Тому відвідування та аналіз уроку й виховного заходу для керівника - основне джерело знань про якість навчання й виховання в школі, про можливості педагогічного колективу.

Відомо, що спостереження та аналіз уроку складає найбільш важку чистину посадових обов’язків керівника, який відвідує уроки, але незадовільно їх аналізує.

Причини такого явища криються не тільки в недостатній теоретичній чи загальнодидактичній підготовці частини керівного корпусу.

Серед об’єктивних труднощів аналізу уроку можна назвати такі:

· керівникам школи доводиться аналізувати уроки з 14 предметів інва­ріантної частини навчальних планів. Якщо до цього добавити предме­ти варіативної частини навчальних планів, предмети за вибором, фа­культативи, позакласні заходи тощо, то їх стає ще більше. Викладання кожного предмета не тільки будується на основі загальних педагогіч­них закономірностей, але й має свою специфіку в змісті й методах ви­кладання;

· складність уроку, всі елементи якого взаємопов'язані й перебувають у прямій залежності один від одного;

· кожний урок є лише відносно закінченим, його неможливо відділити, повністю ізолювати від інших уроків.

Головним завданням аналізу уроку є:

· оцінка виконання вчителем фун­кцій освіти, розвитку, виховання учнів, виявлення змін, які відбуваються в діяльності вчителя й учнів за період, що аналізується, в порівнянні з по­переднім періодом;

· використання методів і прийомів організації діяльності вчителя й учнів на уроці, які дають (чи не дають) належний позитивний ефект;

· пошуки резервів підвищення ефективності роботи всіх учасників педагогічного процесу.

Плануючи відвідування уроків, керівник повинен чітко визначити мету відвідування як системи уроків, так і кожного епізодичного відвідування, користуючись при цьому загальними завданнями навчання, виховання й розвитку учнів, принципами навчання, конкретними завданнями, поста­вленими перед школою на даному етапі, особливостями роботи конкрет­ного вчителя чи класу тощо.

Назвемо деякі приклади визначення мети відвідування уроків:

· якість і рівень виконання навчальних програм;

· перевірка якості навчальних досягнень учнів;

· використання інноваційних форм і методів навчання;

· організація самостійної роботи учнів;

· формування загальнонавчальних (специфічних) умінь та навичок учнів;

· розвиток самостійності й ініціативи учнів на уроці;

· шляхи й методи формування внутрішньої мотивації навчання;

· реалізація основних принципів розвиваючого навчання;

· форми й методи використання різноманітних засобів навчання;

· використання можливостей навчального матеріалу для цілісного роз­витку особистості школяра;

· використання міжпредметних і внутрішньопредметних зв’язків, фор­мування опорних знань;

· раціональне використання навчального часу тощо.

На практиці в багатьох школах склалися певні форми, традиції відвіду­вання уроків для отримання найбільш об’єктивної картини рівня викла­дання, якості навчальних досягнень учнів:

· відвідування всіх уроків в одного вчителя, відведених на вивчення пев­ної теми в одному класі (вивчення системи уроків);

· відвідування всіх уроків в одного вчителя протягом навчального дня в різних класах (вивчення відповідності методичних прийомів віковим особливостям учнів);

· відвідування всіх уроків в одному класі протягом двох-трьох днів (класно-узагальнюючий контроль);

· відвідування уроків у різних учителів і в різних класах з метою вивчен­ня певного питання (тематичний контроль);

· відвідування уроків в експериментальних і контрольних класах (у разі потреби) для визначення ефективності запропонованої методики ви­кладання.

Відвідуванню уроків, позакласних заходів повинна передувати ретельна підготовка, - зокрема, необхідно:

· визначити мету відвідування;

· ознайо­митися з поурочним планом учителя, результатами попереднього відвідуван­ня уроків у цьому класі;

· ознайомитися з навчаль­ною програмою;

· продивитися підручник, наявну методичну літературу;

· вияснити наявність засобів навчання, які повинні використовуватися на даному уроці;

· потрібно підготувати необхідні матеріали (тексти контрольних і самостійних робіт, тести, перелік запитань тощо), залучати для цього, в разі потреби, спе­ціалістів.

Слід відвідувати урок (виховний захід) після певної підготовки, а потім необхідно проаналізувати його з учителем.

Існують різні підходи до визначення типів аналізу уроків.

Можна виділити чотири основних типи аналізу уроку:

· повний;

· комплексний;

· короткий;

· аспектний.

Повний аналіз передбачає всебічний розгляд в єдності та взаємозв’язку ме­ти, змісту, методів, форм організації всіх аспектів уроку - змістового, дидактичного, психологічного, виховного, методичного, організацій­ного.

Комплексний аналіз за своїм характером близький до повного й використо­вується найчастіше під час аналізу декількох уроків з однієї теми.

Аспектний аналіз передбачає більш глибокий розгляд однієї сторони уроку - дидактичної, психологічної, виховної, методологічної, організаційної тощо.

Короткий аналіз уроку проводиться для загальної оцінки його науково-тео­ретичного й методичного рівнів. Він відображає тільки основні дида­ктичні категорії (чи виконано план уроку, чи досягнута мета уроку, чи вирішені пізнавальні завдання тощо).

Відвідуючи та аналізуючи урок, необхідно передусім звертати увагу на такі питання:

· відповідність змісту та ідейної спрямованості уроку вимогам програми;

· реалізація триєдиної мети уроку (навчальної, виховної, розвиваючої);

· раціональність розподілу й використання навчального часу та матеріа­лу на уроці;

· зміст уроку, його науковий рівень, зв’язок із життям;

· внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки, формування й викори­стання опорних знань;

· елементи краєзнавства й політехнізму;

· рівень засвоєння учнями матеріалу безпосередньо на уроці;

· використання основних дидактичних принципів навчання;

· використання наочних посібників, інших засобів навчання;

· раціональність і сучасність організаційних форм, методів і прийомів, що використовуються вчителем;

· активізація розумової діяльності учнів, створення проблемних ситуацій.

· розвиток самостійності й ініціативи учнів на уроці;

· здійснення індивідуального, диференційованого підходу до учнів;

· зміст, обсяг і види самостійних робіт, ступінь їх складності, відповід­ність вимогам програм;

· контроль за виконанням домашніх завдань, відповідність їх вимогам програм, систематичність контролю;

· система обліку й оцінки навчальних досягнень учнів, реалізація вимог тематичного обліку знань;

· дотримання нормативних вимог, кваліфікованість і об'єктивність оцін­ки знань, умінь та навичок учнів;

· розвиток пізнавальної активності учнів і розвиток пізнавальних проце­сів (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви);

· створення психологічної атмосфери спілкування, стосунки між учня­ми, між ними й учителем;

· застосування різних форм впливу (спонукання, схвалення, заохочення, прохань, гумору, іронії, покарань, загрози тощо);

· формування в учнів інтересу до матеріалу, що вивчається, почуття від­повідальності за навчання;

· прояв педагогічного такту, ступінь особистого впливу вчителя на учнів;

· прояв комунікативних умінь учителя (вміння встановлювати контакти з учнями, вміння розв'язувати конфлікти, вільне володіння словом, мі­мікою тощо);

· тип уроку, відповідність структури уроку його типу та меті.

Схема спостереження та аналізу позакласного заходу.

Дата добавления: 2014-01-04