Самовиховання — систематична і цілеспрямована діяльність осо­бистості, орієнтована на формування і вдосконалення її позитив­них якостей та подолання негативних

За словами В. Сухомлинського, «у вихованні особис­тості одна з провідних мелодій належить самовихован­ню». Воно «потребує дуже важливого, могутнього сти­мулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самови­ховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впли­ву — доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовихо­вання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності особистості. Педагогічне керівництво са­мовихованням — це насамперед відносини між педаго­гом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в

добрі наміри».

Формування в учнів позитивних особистісних якостей не­можливе без їхнього бажання набути цих якостей — у протилеж­ному випадку не допомагають ні примус, ні контроль, ні покаран­ня. Аби уникнути неприємностей, певна категорія вихованців на певний час змінює поведінку, але потім знову повертається до неї. Зважаючи на це, можна сказати, що справжнє виховання здійснюється через самовиховання.

Організація самовиховання є стратегічним напрямком вихов­ної роботи, а ідея самовиховання — не просто гасло і відірвана від реальності мрія, вона має фундаментальне психологічне обґрун­тування.

Згідно з однією із найвідоміших у світовій психології кла­сифікацій людських потреб А. Маслоу, всі потреби утворюють немовби піраміду, яка складається з декількох шарів або рівнів. На найнижчому рівні (хоча найнижчим він вважається досить умовно і відносно) знаходяться фізіологічні потреби, далі — по­треба у безпеці, потреби у любові і належності до певної спільно­ти, потреби у повазі, схваленні, визнанні успіхів, -потреба в само­актуалізації через реалізацію власних здібностей та розвиток осо­бистості. За умови більш-менш повного задоволення потреб ниж­чих рівнів більш «високі» потреби стають актуальнішими, такими, що мотивують поведінку людини.

Суть взаємодії процесу навчання і виховання полягає в тому, що правильно побудований процес навчання створює сприятливі умови для реалізації таких виховних завдань, як формування загально­людських ціннісних орієнтацій, гуманістичної спрямованості особис­тості, її розумних матеріальних, соціальних, духовних потреб. І на­впаки, добре побудований виховний процес створює сприятливі умови для реалізації завдань навчання.

Виховання та самовиховання - дві сторони єдиного процесу формування особистості.

Самовиховання - це свідома, цілеспрямована та самостійна діяльність особистості, що виникає в результаті її активної взаємодії з середовищем і впливає на її розвиток та вдосконалення.

Етапи самовиховання:

1. Потреба в самовихованні.

2. Усвідомлення мети самовиховання.

3. Продумування змісту самовиховання (наприклад, формування вольових та моральних якостей).

Успіх самовиховання залежить від самооцінки особистості.

Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на ви­роблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для збагачення учнів знаннями і вміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, по­чуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність само­виховання, методи і прийоми роботи над собою. Матеріал для таких бесід можна знайти в книгах «Занимательная психология» К. Платонова, «Загадки человеческого «Я» Ф.Михайлова, «В мире мисли и чувства» Ф. Гоноболіна.

Важливим аспектом самовиховання є логічне мислен­ня, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє ви­робленню вимогливості до себе як постійної риси характе­ру, без якої неможливо досягти успіху. Тому соціальні педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають уч­нів до самоаналізу.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не зане­падати духом від невдач. Тому слід залучати вихованців до видів діяльності, які передбачають зібраність, організова­ність, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, перекону­ючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне вихованець. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою за­лежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртова­ному колективі, де панує здорова громадська думка, ат­мосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи:

1) з'ясування соціальними педагогами ставлення вихованців до процесу самовиховання. З цією метою проводять анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми використовуєш у роботі над собою? У чому відчуваєш труд­нощі в цій роботі і як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш від дорослих у процесі самовиховання?

На цьому етапі формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домага­ються усвідомлення вихованцем, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовихо­вання є його особистою справою і справою суспільства;

2) поява у вихованця прагнення до самовдосконалення. Соціальний педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і сво­їм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання людина порівнює себе з ідеалом. Ос­кільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йо­му скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з вихованцями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб;

початок систематичної роботи учня над собою у про­цесі реалізації програми самовиховання. Цей процес здійс­нюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, пра­ці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Соціальний педагог допомагає контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива вихованця.

Зважаючи на особливості етапів самовиховання, соціальний педагог повинен кваліфіковано планувати свою ви­ховну роботу з учнями.

Дата добавления: 2014-01-04