Поняття „норма” у вихованні

Норма (з лат.— встановлена міра) — це щось постійно існуюче і незмінне. Нормальним вважається те, з чим погоджується більшість Те, що ще вчора вважалося ненормальним, викликало осуд, сьогодні може стати нормою, а завтра знову вийти за її межі. Норми завжди були причиною конфліктів між поколіннями. Норми — це правила загальноприйнятої і очікуваної поведінки.

Норма виховання — золота середина.

Абсолютна норма — така ж абстракція, як і „ідеальна людина”. Тому під нормою і розуміються такі характеристики, які властиві більшості людей. Основою практичної оцінки норми є її придатність, пристосованість до звичайних умов існування. Норма – це те, що визначає життя більшості в існуючих реаліях. Змінюються реалії — переглядаються норми.

Норма не може бути суб'єктивною.

При оцінці норми часто користуються власними уявленнями. Оцінюючи поведінку інших людей, частіше за все грунтуються на особистих думках про добро і зло. Схильні до цього і педагоги. Одні педагоги тяжіють до постійних загальнолюдських норм, інші керуються існуючими в житті критеріями. Те, що для одного вихователя не випадає з норми, для іншого може здатися порушенням. Для одних важливіше всього дотримання загальних правил, для інших — поведінка в конкретній ситуації. До того ж і вчинки дітей оцінюють по дорослих нормах, часто забуваючи співвіднести їх з періодом розвитку.

Загальною ознакою поведінки, що відхиляється, є неадекватне, тобто неправильне, неприродне реагування дитини на ситуацію. Поведінку дитини потрібно розглядати в нерозривному зв'язку з ситуацією, конкретними умовами. Вкрала дитина цукерку — ми її засудимо, але якщо це зробить голодний хлопчик-біженець, не кожний наважиться засуджувати його. Якщо брати в єдності поведінку і ситуацію, буде менше помилок. Звичайно вихователь бачить наслідки, тобто саму поведінку, що відхиляється, але мало або нічого не знає про умови, що її викликали. Звідси багато помилок. Кожний побував у ситуації, коли педагог не зрозумів, не розібрався, не схотів зрозуміти, чому виникла та або інша провина, покарав несправедливо. Дітей це особливо ранить.

Сказати, що поведінка дитини нормальна або ненормальна — значить ніщо не сказати. Наприклад: дитина поводиться тихо, скромно, непомітно, нікого не кривдить. Норма? Важко сказати, поки не зрозуміємо, що за цим ховається. Можливо, душевна тонкість, благородність, велика внутрішня культура, але, можливо, і надзвичайна боязкість, сором’язливість, відсутність власної думки, страх.

В сучасній педагогіці поняття „норма” часто виступає синонімом понять „середній”, „звичайний”, „нічим не примітний”. Дотепер всі педагогічні теорії створювалися для „середнього вихованця”.

Таким чином, норми виражають головні цінності, мету і задачі виховання;вони рухомі, мінливі, оскільки мета і задачі виховання не залишаються незмінними на різних етапах і в різний час суспільного розвитку; головна задача виховання — довести розвиток і виховання кожної дитини до встановленої суспільної норми.

Норму виділяють на основі теоретичних уявлень про характерні для кожного віку особливості протікання нервових процесів збудження і гальмування, про зміст і спрямованість провідної діяльності, її мету і способи їх досягнення в тому або іншому віці.

Загальним підходом до встановлення норми є стандартизація. Це процедура виділення головних ознак і зведення їх в підсумковий документ — стандарт. В його основу повинні бути закладений загальнолюдські цінності; християнські заповіді. Вихователь, який працює з особливими дітьми, за норму виховання повинен узяти формування загальнолюдських цінностей: чесності, ввічливості, пошана до старших, вірності слову, пошана прав іншого. Якщо вони істотно порушуються, то це і буде поведінка, що відхиляється від норми.

Проблема цінностей і норм привертає всю більшу увагу педагогів (Б.С. Гершунський, Н.Д. Нікандров, М.В. Богуславський, Л.І. Новікова та інші). Гранично узагальнено розглядає питання відомий педагог-практик В.А. Караковський. Його набір цінностей — людина („абсолютна цінність”), сім'я, праця, знання, культура, вітчизна, земля, мир.

Щоб відповісти на питання, ким і як створюються норми, слід виділити рівні формування вимог до виховання. Їх декілька: методологічний, політичний, адміністративний, педагогічний, соціальний, корпоративний. На методологічному рівні норми виводяться із загальнолюдських цінностей, ідеалів і мети виховання. На політичному рівні вимоги до виховання формуються в програмних документах перспективного розвитку суспільства, його економіки, соціальної сфери. Адміністративні норми конкретизують наміри політиків, втілюючи їх у соціальне замовлення — державні документи, закони і положення. На педагогічному рівні відбувається перетворення загальних положень в практичні задачі.

У психології і педагогіці існує статистичний метод встановлення норми. Він заснований на обробці значної кількості спостережень. Математики довели, що для визначення норми та її опису достатньо знати два показники: середнє арифметичне і стандартне відхилення.

В основі педагогічне розуміння норми поведінки свобода дитини. Вона від народження вільна у своїх діях і вчинках. Їй ніхто і ніщо не може заборонити. На власному досвіді вона вчиться, як потрібно поступати, з'ясовує для себе, яка поведінка буде найвигіднішою для неї. Дитина повинна вибирати сама. Норма — обгрунтованість вибору.

Японські батьки ніколи нічого не забороняють дітям. На Заході на допомогу приходить закон. Права дитини гарантують їй дуже широкий діапазон поведінки. Дитина може приходити в клас і йти, коли захоче, вона може відповідати, а може і відмовитися. Ніхто не має права обмежувати її права. І дитина це знає. Але поступати, як їй хочеться, вона може тільки теоретично. Практично дитина затиснена суспільними нормами, законом. Американці говорять: „Ваше право палити закінчується там, де починається мій ніс”. „Ваше право спізнюватися, — говорить американський вчитель, — закінчується перед дверима нашого класу. Спізнюйтеся, якщо хочете, але ми не маємо наміру через вас порушувати роботу”. Такий підхід, коли норми поведінки не нав'язуються, а підтримуються всім суспільством, всіма людьми, достатньо ефективний. В такому підході — пошані прав і свобод дитини, з одного боку, і необхідністю погоджувати свою поведінку з іншими людьми, у яких теж є права, — з іншого, і полягає головне значення нормальної поведінки. На цьому стоїть гуманістична корекційна педагогіка.

Дата добавления: 2014-01-04