Міжнародні повітряні траси представляють собою частину контрольованого повітряного простору у вигляді повітряного коридору шириною 10-15 миль

Контрольовані аеродромні зони над відкритим морем встановлюються береговими державами для забезпечення взльоту та посадки повітряних суден. Такі зони можуть мати обсяг навколо аеродромів у радіусі 50-60 миль, тобто виходить за межі територіальних вод у випадках, коли аеродром розташований на березі чи поблизу берега. Розширення аеродромної зони за межі територіальних вод берегова держава вправі здійснювати в односторонньому порядку, однак це не тягне за собою розповсюдження дії державного суверенітета на ці зони.

Небезпечна зона – це район відкритого моря, в межах якого може виникати небезпека для польотів повітряних суден.

Зона обмеженого режиму польотів – це повітряний простір над відкритим морем, в межах якого здійснення польотів тимчасово обмежене. В якості прикладу можна навести обмеження, що встановлюються різними державами для плавання та польотів в окремих районах відкритого моря під час випробування міжконтинентальних ракет.[26]

Важливе значення для регулювання польотів над відкритим морем мають документи регіональних конференцій ІКАО, в яких визначаються найбільш економічні міжнародні траси над відкритим морем, проміжні пункти посадки (міжнародні аеропорти), дани рекомендації щодо організації управління повітряним рухом по встановленим трасам, забезпеченню зв’язку, меторологічної інформації та ін.

Особливого значення в наш час набула боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації,[27] що вимагає також встановлення відповідного режиму регулювання процесу використання повітряного простору як над державною територією так і поза її межами. В міжнародному праві склались відповідні договірні норми, що визначають юрисдикцію держави та права і обов’язки командиру повітряного судна щодо підтримання безпеки та протидії терористам під час знаходження у повітряному просторі над відкритим морем.

Першим документом, який містив положення щодо піратства та правил погодження повітряного судна у відповідних ситуаціях стала Женевська конвенція 1958 року.

У статті 15 Конвенції міститься визначення піратства, до якого відносяться будь-який неправомірний акт, що здійснюється в особистих цілях екіпажем чи пасажирами приватного літального апарата, та направлений у відкритому морі проти іншого судна чи літального апарата.

До піратства відноситься також участь у використання літального апарата, якщо відомо, що він в силу певних обставин є піратським, а також підбурювання до вчиненням всих цих дій..

У статті 16 зазначено, що навіть у випадку, коли літальний апарат є державним, він вважається приватним судном, якщо піратські дії на ньому здійснюються екіпажем, що вчинив повстанські дії. Це положення є дуже важливим, оскільки таким чином державне повітряне судно втрачає свою недоторканість та особливий статус, який мають військові судна, поліцейські та інші державні повітряні судна і на нього поширюються, таким чином, всі положення Конвенції, що стосуються переслідування та затримання піратських суден у повітряному просторі над відкритим морем.

При цьому повітряне судно може зберегти свою національність, не дивлячись на те, що воно стало піратським повітряним судном. Конвенція закріплює, що збереження та втрата національності такого судна визначаються законодавством держави, якою вона була надана.

Юрисдикція щодо піратських повітряних суден у повітряному просторі над відкритим морем регламентується наступним чином. Згідно зі статтею 19 Конвенції у повітряному просторі над відкритим морем, у відкритому морі чи в будь-якому іншому місці за межами юрисдикціі будь-якої держави, будь-яка держава може захопити піратське повітряне судно, яке захоплене внаслідок піратських дій та знаходиться у владі піратів, заарештувати осіб, що знаходяться на борту такого судна, захопити майно, що на ньому знаходиться. При цьому, судові установи держави, яка здійснила таке захоплення, можуть виносити постанови щодо накладання покарань та визначати, які заходи можуть бути застосовані до таких повітряних суден та майна, не порушюючи інтересів та прав добросовісних третіх осіб.

Якщо захоплення повітряного судна по підозрі у піратстві здійснене без достатніх підстав, держава, що здійснили захоплення, несе відповідальність перед державою національності повітряного судна за будь-які збитки та шкоду, спричинені цим захопленням (стаття 20).

В конвенції зазначається також, що захоплення за піратство може здійснюватись лише військовими повітряними суднами, або іншими повітряними суднами, що знаходяться на урядовій службі та вповноважені на такі дії. Це положення обмежує можливості щодо захоплення піратського повітряного судна у повітряному просторі над відкритим морем і одночасно поширює юрисдикцію держав на цей повітряний простір у визначених випадках.

Військові повітряні судна мають право переслідування, яке закінчується в тому випадку, коли повітряне судно чи корабль потрапляють в межі територіального моря держави національності або третьої держави.

Якщо повітряне судно було затримане чи зупинене у відкритому морі на умовах, які не виправдовують здійснення права переслідування, йому повинні бути відшкодовані шкода та збитки.

Дата добавления: 2014-01-04