Державне управління в галузі цивільної авіації

1. Загальна характеристика державного управління (проф. Костицький В.В.)

2. Управління в галузі цивільної авіації у механізмі виконавчої влади

3. Історико-правовий аспект правового статусу органу державного управління в галузі цивільної авіації.

4. Державіаадміністрація: правова основа, функції та повноваження.

1. Загальна характеристика державного управління (проф. Костицький В.В.)

1. Державне управління в широкому розумінні - це регулююча діяльність держави в цілому (діяльність представницьких органів влади, прокуратури, судів та ін.). Стаття 5 Конституції України встановлює, що державна влада в Україні здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади самостійні. Отже, діяльність законодавчих, виконавчих, судових органів державної влади підпадає під одне поняття "державна влада", тобто "управління державою". Інакше кажучи, державне управління в широкому сенсі характеризує всю діяльність держави по організуючому впливу з боку спеціальних суб'єктів права на суспільні відносини.

Функції державного управління (такі як підбір, розміщення, атестація кадрів, облік і контроль, застосування примусових заходів і заохочення, дисциплінарного впливу, прогнозування, планування, фінансування тощо) тією чи іншою мірою здійснюють багато органів держави: суд, прокуратура, представницькі органи влади. Останні (наприклад, обласна рада) здійснюють контроль за діяльністю своїх утворень, комітетів і комісій, заслуховують звіт голови державної адміністрації, здійснюють підбір кадрів для роботи в апараті цих органів. Прокурор здійснює контроль за діяльністю нижчих прокурорів. Головна задача судів - відправлення правосуддя, при цьому голова суду і судді виконують і управлінські функції, такі як організація роботи з підвищення кваліфікації працівників, прийом громадян, прийом заяв тощо. Даний вид управління в зазначених державних органах можна назвати внутрішнім управлінням, тобто управлінням усередині системи органів самостійної галузі державної влади.

2. Державне управління у вузькому розумінні - це адміністративна діяльність, тобто діяльність органів виконавчої влади, виконавчо-розпорядницьких органів держави по здійсненню саме виконавчої влади. Адміністративне право розглядає державне управління лише у вузькому розумінні.

До державного управління у вузькому сенсі відноситься практична діяльність Президента та органів виконавчої влади України.

Усі ці органи спеціально створені для здійснення управлінської діяльності і є основними суб'єктами державного управління. Вони також здійснюють функції адміністративного примусу, притягнення до адміністративної відповідальності винних у здійсненні адміністративних правопорушень. У діяльності саме цих органів з найбільшою повнотою виявляються риси, властивому державному управлінню як особливому видові державної діяльності.

Ознаки та цілі державного управління.

Значний обсяг наукових розробок присвячено виявленню та характеристиці різних елементів державного управління, його функціональним проявам, аналізу його організаційної структури, форм і методів, а також принципів державного управління. Таким чином, є підстави стверджувати, що всі означені питання описані, систематизовані та проаналізовані з достатнім рівнем понятійної інтерпретації та конкретизації, що дозволяє користуватися накопиченим багажем знань і не торкатися конкретних нюансів наукової характеристики того чи того елемента державного управління, а також системної його властивості.

Тому ми зосередимося на основних ознаках державного управління.

Державне управління, що розуміється у вузькому сенсі, має такі ознаки.

1. Є особливим видом діяльності по здійсненню виконавчої влади, що відрізняється від діяльності по реалізації основних функцій органів законодавчої і судової влади за формою, методами і змістом. Державне управління — це, передусім, але не тільки, виконавчо-розпорядницька діяльність по застосуванню законів та інших (підзаконних) нормативних правових актів.

2. Поряд із правозастосуванням здійснює адміністративну правотворчість. Вона полягає в тому, що органи державного управління в межах своєї компетенції самостійно розробляють і затверджують обов'язкові для інших суб'єктів права (об'єктів управління) правила поведінки, контролюють дотримання цих правил і самостійно здійснюють адміністративну юрисдикцію.

3. Здійснюється скрізь, де виникає необхідність у забезпеченні виконання законодавчих актів, а також захисту прав і свобод громадян. Зокрема, воно здійснюється в найважливіших сферах життєдіяльності держави і суспільства, таких, як господарсько-економічне будівництво, соціально-культурна й адміністративно-політична сфери. Державне управління поширюється не тільки на приналежні державі об'єкти, але і на недержавні комерційні і некомерційні організації; в останньому випадку має місце державне регулювання за допомогою управлінських регулятивних і контрольно-наглядових процедур.

4. Це безперервна, постійна і планомірна діяльність, заснована на об'єктивних закономірностях функціонування виконавчої влади і спрямована на забезпечення державних інтересів, прав і свобод громадян, суспільного порядку і безпеки. У процесі державного управління вирішуються завдання, здійснюються функції держави і забезпечуються як інтереси держави, так і конституційні права і свободи громадян.

5. Здійснюється спеціальними органами виконавчої влади, що створюються державою. Діючи за дорученням і від імені держави та реалізуючи функції державного управління, ці органи наділяються повноваженнями державно-владного характеру і діють у межах компетенції, встановленої для них нормативними правовими актами.

6. Діяльність органів виконавчої влади ґрунтується на положеннях і вимогах Конституції і законів України. Їхня діяльність не повинна суперечити і підзаконним нормативним правовим актам, виданим самими органами державного управління. Іншими словами, управлінська діяльність здійснюється органами тільки в межах наданих їм повноважень і компетенції. Іноді державне управління визначається як "бюрократичне управління" (при цьому виключається відоме негативне значення цього терміна), тобто таке управління, що "повинне додержуватися детально розроблених правил і розпоряджень, встановлених владою вищого органу. Обов'язок бюрократа - виконувати те, що велять йому ці правила і розпорядження. Його свобода діяти відповідно до власних переконань обмежена".

7. Будується на основі вертикальних і горизонтальних зв'язків і відносин. У більшій мері поширені вертикальні відносини, тобто відносини строгого підпорядкування адміністративної та дисциплінарної влади суб'єктів управління. У останні роки з’явилися нові форми організації - горизонтальні відносини, засновані на рівності суб'єктів управління. У даному випадку можна говорити про перерозподіл повноважень між органами виконавчої влади, висновку адміністративних договорів.

8. Ґрунтується на принципі організаційності, тобто для нього характерне різноманіття організаційних форм, сукупність яких забезпечує цілеспрямоване, стійке функціонування всього управлінського механізму. Організаційна діяльність органів державного управління включає виконання як зовнішніх, так і внутрішніх адміністративних функцій. Внутріорганізаційна діяльність здійснюється також законодавчими органами, судами, прокуратурою, створюючи при цьому необхідні умови для реалізації безпосередніх функцій самих цих органів (законотворчість, правосуддя, здійснення прокурорського нагляду). Органи виконавчої влади сполучать внутрішнє управління (створення структури органа управління, підготовка кваліфікованих службовців) із зовнішнім управлінням, тобто здійсненням відповідним суб'єктом управління функцій зовнішнього характеру і впливу на об'єкти управління.

9. Реалізує повноваження юрисдикційного характеру, тобто забезпечує адміністративний (позасудовий) порядок здійснення органами виконавчої влади.

Головні ознаки державного управління обумовлюють множинність і різноспрямованість його цілей. Цілі державного управління розкривають його головні сутнісні характеристики з погляду кінцевого результату впливу на об’єкти управління. У залежності від якості цього кінцевого результату визначаються і цілі управління. Основна мета державного управління - забезпечення оптимальної організації і структурування, створення кваліфікованого персоналу управління, здійснення керівництва, координації і регулювання процесів, що протікають у відносинах суб'єкта й об'єкта управління.

Існує ряд критеріїв класифікації подібних цілей, однак головним з них є, на наш погляд, загальний і специфічний зміст управлінської діяльності. Відповідно виділяються такі цілі державного управління:

 соціально-економічні цілі, тобто упорядкування суспільного життя і задоволення публічних інтересів; досягнення економічного добробуту, побудова і підтримка системи економічних відносин;

 політичні цілі, тобто залучення до управління всіх політичних сил у країні, підтримка процесів у суспільстві і державі, що сприяють удосконаленню державних і суспільних структур, розвиткові людини;

 забезпечувальні цілі, тобто забезпечення прав і свобод громадян, законності в суспільстві, суспільного порядку і безпеки, необхідного рівня добробуту;

 організаційно-правові цілі, тобто формування правової системи, що сприяє реалізації основних функцій держави і вирішенню його завдань за допомогою демократичних інститутів і механізмів правової держави.

З урахуванням намічених цілей визначаються основні задачі державного управління.

1. Створення, підтримка і забезпечення добробуту громадян, їхніх прав і свобод, задоволення соціальних потреб та інтересів. У цьому випадку мова йде про так зване забезпечувальне, позитивне управління. Держава здійснює управління організаціями, що відіграють у житті суспільства важливу соціально-культурну роль і виконують суспільно корисні функції (наприклад, управління в сфері надання соціальної допомоги, управління в сфері охорони здоров'я й освіти); діяльність цих організацій і установ спрямована на виховання і навчання людей, задоволення їхніх інтересів, підвищення добробуту. Ця задача переважно здійснюється спеціальними органами управління в області управління соціально-культурного життя і господарського будівництва.

2. Забезпечення суспільного порядку і безпеки. Вирішення даного завдання спрямоване на захист правопорядку, самої держави і громадян від загрозливої небезпеки: це, наприклад, боротьба з епідеміями, повенями, безпорядками, порушеннями правил дорожнього руху, правил протипожежної безпеки, контроль за промисловою діяльністю, здатною заподіяти шкоду людям і довкіллю. Для вирішення цього завдання також створюються спеціальні органи державного управління, що наділяються відповідними повноваженнями.

3. Державне регулювання процесів, що відбуваються в області соціального, економічного і культурного життя, і державна підтримка деяких підприємств і організацій. У даному випадку йдеться про особливу державну підтримку деяких галузей економіки, окремих виробництв, розвитку підприємництва, народних промислів, про особливу увагу до тих регіонів країни, в яких склалася складна ситуація; сюди відноситься підтримка конкретних областей науки, культури й економіки, створення нових культурних установ. Типовими інструментами такого виду державного управління є план, субсидії, дотації.

4. Створення і забезпечення ефективної роботи механізму оподатковування. Це завдання державного управління виділяється особливо, тому що від якісного функціонування механізму збору податків залежить добробут усього суспільства. Рішення цієї задачі спрямовано на зміцнення фінансової основи держави. Тому органи державного управління в даному випадку можуть застосовувати не тільки регулюючі механізми, але і примусові заходи.

5. Створення кадрового потенціалу управління (державної служби). Це завдання особливо важливе тому, що саме державні службовці практично виконують функції державного управління, маючи для цього необхідні повноваження.

Дата добавления: 2014-01-04