Інструменти дивідендної політики

Форми виплати дивідендів

Важливим етапом формування дивідендної політики є вибір форми виплати дивідендів. Основними з таких форм є:

1. Виплати дивідендів коштами (чеками). Це найбільш проста і найпоширеніша форма здійснення дивідендних виплат.

2. Виплата дивідендів акціями. Така форма передбачає для акціонерів виплату дивідендів або грошима, або за їх згодою надання на суму належних їм дивідендів акцій нової емісії чи акцій, які раніше були викуплені самим підприємством на ринку. Виплата дивідендів акціями цікава ддя акціонерів, які очікують від продажу у майбутньому своїх додаткових акцій більшого прибутку, ніж сума поточних дивідендів.

Виплата дивідендів власними акціями за змістом є реінвестуванням дивідендів і здійснюється за згодою акціонера згідно з угодою, укладеної з самим підприємством або з уповноваженим посередником, тобто організована як автоматичне реінвестування дивідендів. Реінвестування дивідендів в акції нової емісії для інвесторів аналогічно подрібненню акцій і знизить прибутковості однієї акції. Тому така форма виплати дивідендів застосовується з метою зниження ринкової ціни акції.

3. Викуп акцій компанією за рахунок дивідендного фонду. Виплата дивідендів викупом на фондовому ринку акцій є формою реінвестування дивідендів, яка вимагає згоди акціонерів. Звичайно викуп акцій застосовується у випадках:

- підприємство має гроші для виплати дивідендів, але воліє розподілити їх викуповуючи власні акції;

- підприємство змінює структуру капіталу, зменшуючи частку власного капіталу шляхом викупу своїх акцій за позикові кошти;

- підприємству потрібні власні акції для виконання зобов'язань з фондових опціонів на акції, що випущені для власних працівників. Зменшення кількості акцій, що перебувають у вільному обігу, у
майбутньому збільшить показник прибутку на одну акцію, що приведе до зростання її ціни. Це означає, що для акціонера дивідендний дохід заміняється на капітальний прибуток.

У процесі реалізації обраного типу дивідендної політики підприємства вдаються до специфічних методів:

· збільшення статутного капіталу та виплата дивідендів акціями;

· подрібнення акцій;

· викуп акціонерним товариством акцій власної емісії (або зменшення номіналу);

· формування резервів виплати дивідендів.

1. Важливим інструментом дивідендної політики є збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників.У такому разі відповідна частина прибутку підприємства трансформується у статутний капітал. Причому до статутного капіталу може спрямовуватися як прибуток звітного року, так і залишок нерозподіленого прибутку минулих років. Вдаючись до цього прийому, підприємства можуть досягти двох цілей:

1) забезпечити певний рівень самофінансування, оскільки прибуток залишається на підприємстві;

2) збільшити базу для нарахування дивідендів.

Збільшення статутного капіталу супроводжується, як правило, виплатою дивідендів акціями, які емітуються за номінальною вартістю, тобто без ажіо. Виплата дивідендів акціями здійснюється відповідно до частки участі кожного з власників у статутному капіталі. Зазвичай така виплата не змінює пропорцій участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі підприємства-емітента. Акціонери, які бажають отримати грошові кошти, можуть реалізувати безоплатно отримані акції (Gratisaktien) на ринку. До цієї форми виплати дивідендів вдаються підприємства, які динамічно розвиваються і мають постійну потребу в капіталі.

2. Досить відомим інструментом дивідендної політики, до якого вдаються підприємства європейських країн та США, є подрібнення акцій та викуп акціонерним товариством акцій власної емісії. Механізм подрібнення акцій у рамках дивідендної політики застосовується за високого ринкового курсу акцій та високого рівня капіталізації. За рішенням загальних зборів акціонерів АТ може бути проведене подрібнення акцій (спліт): кожна з випущених товариством акцій замінюється на кілька акцій меншого номіналу. Величина статутного капіталу при цьому не змінюється. Однак, як і у випадку зі збільшенням статутного капіталу, досягається зменшення ринкової ціни акції. Провівши подрібнення акцій, наприклад у співвідношенні 1: 3, емітент може викупити у власника певну кількість акцій та анулювати їх, досягши при цьому зменшення загальної номінальної вартості акцій, які є в обігу, з одночасним зростанням їх ринкової ціни. Грошові компенсації за викуп акцій можна трактувати як дивідендні платежі, що до того ж не підлягатимуть оподаткуванню.

Як правило, на подрібнення акцій ринок реагує позитивно, оскільки до такого роду операцій вдаються великі, динамічні підприємства. Однак значним недоліком виплати дивідендів акціями та подрібнення акцій є значні накладні витрати, зокрема пов’язані з емісією акцій, їх вилученням, внесенням змін у статут тощо.

3. Резерв дивідендів. Підприємства здебільшого прагнуть забезпечити стабільний рівень дивідендних виплат, що позитивно впливає на стабілізацію курсу їх корпоративних прав. З цією метою в роки з високим обсягом чистого прибутку останній повністю не розподіляється, а спрямовується на формування резервів, у т. ч. прихованих. У роки з недостатнім рівнем прибутковості підприємство може спрямовувати на виплату дивідендів частину раніше сформованих резервів. Зазначені резерви також використовуються для забезпечення дивідендних виплат за привілейовани­ми акціями.

Ефективність дивідендної політики оцінити надзвичайно складно. Очевидно, ефективною буде така політики, за якої забезпечується мінімізація конфлікту між окремими власниками, кредиторами та менеджментом підприємства. Зрозуміло, що уникнути таких конфліктів можна за максимізації доходів власників за відсутності обмежень з боку кредиторів. Як уже зазначалося, ці доходи можуть бути у формі підвищення курсової вартості та (або) дивідендів. Висновки щодо ефективності дивідендної політики можна зробити на основі аналізу показників прибутковості корпоративних прав, від значення яких залежать обидві складові доходів власників. До таких показників можна віднести:

1. Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію: розраховується діленням суми чистого прибутку, який належить власникам простих акцій, на кількість простих акцій.

ЧПап = (ЧП / Кап) * 100%

2. Дивіденди на одну просту акцію: розраховується діленням суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.

Дап = (ФВД / Кап) * 100%

3. Коефіцієнт цінності акцій: розраховується діленням ринкової ціни однієї акції на дивіденд на одну просту акцію.

Кца = (РЦа / ПДа) * 100%

4. Рентабельність(дохідність) акції — виражений у процентах показник, який є обернено пропорційним до коефіцієнта цінності акцій.

Кра = (ПДа / РЦа) * 100%

5. Коефіцієнт дивідендних виплат: відношення маси дивіденду до суми чистого прибутку.

Квд = (ПДа / ЧПа) * 100%

Квд = (ФВД / ЧП) * 100%

6. Відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію (price earnings ratio, PER): характеризує взаємозв’язок між чистим прибутком підприємства та курсом його акцій і показує, скільки річних прибутків на одну акцію потрібно, щоб окупилися кошти, вкладені в акцію.

7. Відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію: характеризує взаємозв’язки між ринковим курсом і чистим грошовим потоком підприємства.

В інформації про фінансово-господарську діяльність АТ, що публікується емітентом у друкованих виданнях, наводяться окремі показники, які характеризують ефективність дивідендної політики, зокрема:

· частка чистого прибутку, спрямована на виплату дивідендів на привілейовані акції (тис. грн);

· чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн);

· дивіденди, нараховані на одну просту акцію (грн).

За певних обставин ефективною буде така дивідендна політика, за якої забезпечується зростання ринкової ціни корпоративних прав. У традиційному розумінні рішення власників щодо дивідендів чи реінвестування прибутку залежить від очікуваної рентабельності власного капіталу підприємства (Рв) та від ставки зовнішніх доходів (p) за альтернативних вкладень відповідного обсягу капіталу на ринку. Якщо на ринку є можливість вкласти капітал з вищою нормою дохідності, ніж у підприємство-емітент (за однакового рівня ризику), то доцільно приймати рішення щодо виплати дивідендів. Якщо ж навпаки, то найраціональнішою буде тезаврація прибутку. Отже, доти, доки Рв > p, з погляду прибутковості власникам доцільно реінвестувати весь чистий прибуток. У такому разі ринковий курс акцій зростатиме. Згідно з класичним підходом алгоритм розрахунку ринкового курсу корпоративних прав має такий вигляд:

КА = ,

де

КА — ринковий курс корпоративних прав (акцій);

П — чистий прибуток на одну акцію;

Д — дивіденди на одну акцію.

Розглянемо умовний приклад. Нехай чистий прибуток підприємства, що припадає на одну акцію, становить 10 грн, а відношення рентабельності власного капіталу до рентабельності вкладень в альтернативні інвестиції дорівнює 0,2: 0,15 (Рв > p). Підставивши відповідні значення у вищенаведену формулу, отри­маємо: за умови, що весь чистий прибуток підприємства буде спрямований на реінвестиції — курс акцій 88,8 грн; якщо весь прибуток розподілити між акціонерами, то ринковий курс акцій становитиме 75,5 грн. Отже, з погляду потенційної прибутковості за зазначених параметрів акціонерам вигідніше буде реінвестувати прибуток, тобто або відмовитися від дивідендів взагалі, або прийняти рішення щодо виплати дивідендів корпоративними правами.

Навпаки, якщо Рв < p, то для власників вигідним буде розподіл прибутку. Наприклад, якщо рентабельність зовнішніх вкладень становитиме 0,2, а внутрішніх 0,15, то за реінвестування прибутку курс акцій дорівнюватиме 37,5 грн. Якщо ж виплачуються дивіденди, то курс досягне 50 грн. У разі рівності між Рв та p, наприклад Рв = p = 0,2, за будь-якого порядку використання прибутку ринковий курс буде незмінним і становитиме 50 грн. Отже, вигіднішою для власників буде виплата дивідендів.

Оцінюючи ефективність дивідендної політики, необхідно враховувати, що класична формула (курс акцій прямо пропорційний дивіденду й обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями) застосовується на практиці далеко не в усіх випадках.

Дата добавления: 2014-01-04