Загальні умови використання ЕСТS

Визначаючи основні умови використання ЕСТS, особливу увагу слід зосередити на таких її ознаках:

1.ЕСТS базується на тому, що навчальне навантаження студента денної форми навчання за один академічний рік вимірюється 60 кредитами. Обсяг робіт студентів за повний робочий час навчальної програми в Європі становить переважно 36-40 тижнів на рік. У такому разі один кредит містить 25-30 робо­чих годин (аудиторних і позааудиторних), які має витратити студент для ви­конання необхідних вимог щодо результатів навчання (обсяг робіт — це час, за який пересічний студент отримає необхідний результат навчання).

Практично це означає, що один навчальний предмет потребує приблизно 150 год. витрат часу студента, з яких аудиторних занять — 20-30 год., а решта — самостійна робота. Таким чином, в одному академічному році студент вивчає 10-12 навчальних дисциплін.

Укрупнення навчальних предметів та інтенсифікація їх вивчення відбу­вається за рахунок надання значних навчальних та інформаційних ресурсів для студента.

Наприклад, ступінь «бакалавр» як кваліфікація вищої освіти потребує 180-240 кредитів (згідно з ЕСТS). Термін навчання для здобуття цього ступеня ста­новить 3-4 роки.

2.Кредит також підсумовує результат навчання. Результати навчання — це знання, які вказують, що студент знатиме, розумітиме або на що буде здат­ним після закінчення навчання (короткого чи тривалого). Кредити в ЕСТS можна отримати після закінчення відповідної роботи й оцінки здобутого результату.

3.Розміщення кредитів ЕСТS протягом офіційного циклу програми нав­чання. Повний обсяг робіт, необхідний для закінчення першого рівня циклу, становить 3-4 роки (тобто 180 або 240 кредитів).

4.Студентський обсяг робіт в ЕСТS містить час, проведений на лекціях, семінарах, час для самостійної роботи, підготовки до іспитів, їх складання тощо.

5. Кредити поширюються на всі компоненти навчальної програми (модулі, курси, дисертаційні роботи). Також вони відображають обсяг робіт, кожного з необхідних компонентів програми відносно всього обсягу робіт, потрібного для закінчення повного року навчання.

ЕСТS може мати успіх лише за умов добровільної участі, прозорості, гнучкості і клімату взаємної довіри та впевненості.

Основними вимогами є:

· призначення координатора ЕСТS від навчального закладу;

· призначення координаторів ЕСТS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіх факультетах, що мають намір користуватися ЕСТS;

· призначення кредитів ЕСТS для блоків курсу;

· випуск інформаційного пакета щодо усіх навчальних предметів, у яких ЕСТS використовується рідною мовою та однією з мов країн ЄС;

· використання форм заяв для студентів, перелік оцінюваних дисциплін і навчальних контрактів.

Заява студента на участь в ЕСТS. Якщо навчання має розпочатися в жовтні, то заяви на участь у ЕСТS приймаються не пізніше 31 березня. Перелік необ­хідних документів і формулярів можна отримати у факультетських коорди­наторів ЕСТS рідного вищого навчального закладу. Документи заповнюються як рідною, так і англійською мовою, до них додається завірена копія залікової книжки, рекомендації від двох викладачів та одна фотокартка.

Навчальні заклади, які користуватимуться ЕСТS, мають призначити координатора ЕСТS від закладу та від кожного задіяного факультету. Їхня роль полягатиме в тому, щоб займатися адміністративними й академічними аспектами ЕСТS і надавати консультації студентам.

Важливість ролі координатора від закладу полягає в тому, щоб гарантувати виконання зобов'язань закладу перед нормами ЕСТS і механізмами реаліза­ції. До загальних обов'язків координатора належатиме сприяння поширенню ЕСТS як на рівні закладу, так і за його межами, наприклад, у рамках між­народних програм про співпрацю, сприяння практичному втіленню ЕСТS і на­дання підтримки координаторам від факультетів.

Більш конкретними завданнями буде інформування студентів про ЕСТS та узгодження підготовки, виробництва та доставки партнерам пакетів інфор­мації з координаторами від факультетів. Координатор від закладу також буде відповідальним за договірні заходи з Європейською комісією та Державним органом присвоєння грантів.

Координатор від факультету, звісно, буде тією особою, яка підтримуватиме ділові зв'язки зі студентами та викладацьким складом кафедри чи факуль­тету та займатиметься, переважно, практичними та навчальними аспектами реалізації ЕСТS. Він детальніше інформуватиме студентів про ЕСТS, наприклад, забезпечуватиме студентів інформаційними пакетами, які надійшли від закладів-партнерів, допомагатиме студентам заповнити форму заяви, поясню­ватиме процедуру визнання освіти й оформлення документів (навчальний контракт, перелік оцінок дисциплін) тощо. Координатор від факультету спря­мовуватиме студента на розробку програми навчання, поєднуючи навчальні вимоги з індивідуальними інтересами. Зв'язок між місцевими та закордонними закладами офіційно здійснюється координаторами від факультетів, які обмінюються формами заяв і підписа­ними копіями, обговорюють програми навчання, готують перелік оцінок дис­циплін для студентів, які від'їжджають на навчання, а також для тих, хто повертається після завершення навчання у їхньому закладі. Координатори від факультетів інформуватимуть своїх колег про ЕСТS та її втілення з точки зору розподілу кредитів для всіх курсів кафедри/фа­культету. Вони готуватимуть ту частину інформаційного пакета, яка стосува­тиметься саме їхньої кафедри/факультету. Координатори також забезпечуватимуть постійний контакт зі студентами, які від'їжджають, щоб вони досягли значних успіхів у закордонних навчальних закладах.

Перелік основних документів, необхідних для вступу до ЕСТS:

1. Кожний заклад, який використовує ЕСТS, випускає інформаційні пакети (курсові каталоги) як довідники щодо до своїх курсів, навчальних програм, навчального й адміністративного устрою для потенційних партнерів, сту­дентів і викладацького складу закладів-партнерів. Призначення інформа­ційних пакетів у тому, щоб сприяти прозорості навчальної програми, допо­магати викладачам орієнтувати студентів на вибір відповідних програм і планувати їхнє навчання за кордоном, а також забезпечувати практичною інформацією.

2. Договір про навчання складається з переліку курсів, які відвідуватиме студент. Його слід узгодити зі студентом і відповідальною особою нав­чального закладу. У разі кредитного взаємозаліку договір про навчання необхідно укласти зі студентом та двома вповноваженими органами перед його від'їздом і відкоригувати в разі будь-яких змін.

3. Копії документів подає студент, він же вказує вивчені курси, отримані кредити як локальні, так і рівня ЕСТS. Під час кредитного взаємозаліку копії документів завіряють на місці до від'їзду, а потім — в інституті, де навчатиметься студент, наприкінці періоду навчання.

Ще однією важливою складовою ЕСТS є Додаток до диплома — додатковий документ, який надають разом із дипломом про вищу освіту. Це стандартний опис сутності, рівня, контексту, змісту та статусу знань здобутих і засвоєних випускником. Додаток до диплома забезпечує взаємозалік і керування академічними та професійними визнаннями кваліфікацій (дипломи, рівні, сертифі­кати тощо).

Головними функціями Додатка до диплома є:

· гарантування його власнику визнання роботодавцями набутих ним знань і вмінь;

· зазначення можливості, яку надає отримана кваліфікація щодо доступу до подальшого академічного чи професійного навчання;

· інформування щодо прав випускника вищого навчального закладу від­носно його професійного статусу.

Додаток до диплома розроблено Європейською комісією, Радою Європи та ЮНЕСКО для того, щоб установити міжнародне пересування та спростити академічне та професійне впізнавання кваліфікацій. Документ, закріплений за дипломом про вищу освіту, складають національною й англійською мовами із зазначенням сутності, рівня, змісту та статусу навчання. Додаток до дип­лома містить додаткову інформацію про національну систему вищої освіти, яка відповідає кваліфікації суттєвого контексту освіти. Інформація конкрет­ної країни про виконання Додатка до диплома поширюється у країнах, які беруть участь у програмі SOCRATES.

Практика показує, що далеко не всі види дипломів відповідають цим вимогам. Причиною цього фахівці вважають занадто малу кількість інформації, яку міс­тить диплом..

Важливе значення має класифікація ступенів і кваліфікацій, оскільки їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці в межах конкретної країни.

Кваліфікація має такі два параметри:

· рівень кваліфікації, який визначається складністю й обсягом завдань та обов'язків, які виконує робітник;

· кваліфікаційна спеціалізація, яка визначається певною галуззю необхідних знань.

При цьому доцільно підкреслити, що:

· фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію;

· незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, які характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий;

· відмінність фахівців однієї професії, але різної кваліфікації визначається значеннями параметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця.

Отже, за Болонськими домовленостями, «кваліфікація» — це документ, який засвідчує термін навчання в певному вищому навчальному закладі за певною програмою. Не фіксується кваліфікація роботи, яку ця людина виконує, чи буде виконувати

Нині визначилися два типи міжнародного визнання дипломів і кваліфікацій, які вимагають двох типів оцінювання документів: академічне й професійне визнання.

Академічне визнання стосується рішень про визнання, які дозволяють особі розпочати або продовжити курс навчання або надають право використати національне звання чи ступінь приймаючої країни на основі звання або ступеня, отриманих у рідній країні.

Професійне визнання стосується методологій і процедур оцінювання документів з метою працевлаштування. Система професійних кваліфікацій відображає як національну систему освіти, так і класифікацію професій, галузей промисловості та групування самих фахівців. У деяких країнах, таких, як Німеччина та Нідерланди, більшість академічних кваліфікацій водночас є і професійними кваліфікаціями без додаткових вимог. А, скажімо, у Великобританії, професійні кваліфікації зазвичай присуджуються по завершенні спеціальної професійної підготовки після закінчення університету, або здобутої позауніверситетською освітою.

Академічне та професійне визнання переслідують різні цілі та можуть використовувати різні підходи та механізми. Однак, їх об'єднує методологія оцінювання освітнього компонента документа або кваліфікації.

Отже, у визначенні поняття «кваліфікація» є розбіжності. «Професійна» кваліфікація більш об'ємна, ніж «академічна», за рахунок «набору обов'язків».

Однак, за рахунок цих же «обов'язків» відбувається звуження обсягу та складності завдань певної предметної галузі, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність обсягу та складності завдань зумовлюються «обов'язками», а не визначеною глибиною вивчення предметної галузі.

Дата добавления: 2014-01-04