Територія держави та її кордони

Суверенітет держави поширюється на строго визначену територію, закріплену офіційно встановленим державним кордоном.

Територія держави — визначена на основі норм міжнарод­ного права частина простору Земної кулі (суходіл, внутрішні води, повітряний простір над ними), яка перебуває під вик­лючним суверенітетом цієї держави.

Поняття "виключний суверенітет " означає, що в межах даної території не може бути проявів влади інших держав; діють тільки закони даної держави, її народ має виключне право на користу­вання всіма видами ресурсів території; дана держава визначає за­сади політичного, економічного й культурного життя в країні.

Так само як простори Земної кулі становлять необхідну ма­теріальну базу існування людства, територія кожної окремої держа­ви утворює основу буття того народу, що на ній проживає. Передусім ідеться про земельні ресурси, придатні для отримання біологічних ресурсів життєдіяльності (до цього долучаються біологічні ресурси акваторії прилеглих морів); земні надра — джерело мінеральних ре­сурсів, потрібних для створення засобів та знарядь праці; сама по­верхня землі, яка є технологічною базою для розміщення найрізно­манітніших об'єктів — житла, виробничих підприємств, транспорт­них комунікацій, місць для рекреації та туризму, військово-стра­тегічних об'єктів тощо. В межах державних кордонів територіально сполучаються всі структури господарства та управління країною, що створює сприятливі умови для цілісності територіальної ор­ганізації суспільства та його продуктивних сил.

Кожна держава щодо належної їй території має територіаль­ну повновладність (або повний і виключний суверенітет). На власній території держава володіє загальними та виключними повноваженнями, які вона здійснює в межах приписів міжнарод­ного права. Держава сама встановлює адміністративно-терито­ріальний поділ та правовий режим різних частин території, зок­рема правовий режим кордонів, повітряного простору над краї­ною та територіальними водами.

Загальноприйнятою нормою міжнародного права, на якій ґрунтується мирне співіснування народів, є принцип недоторканості й цілісності території держави. Статутом ООН заборонено війну як засіб вирішення міжнародних суперечок, у тому числі й територіальних. У разі ж порушення кордонів держава, проти якої вчине­но агресію, має право на оборону своєї території всіма наявними засобами й дістає моральну і правову підтримку світової спільноти.

Склад території. У склад державної території входить суходільний, водний і повітряний простір.

Суходільний простір охоплює не тільки земну поверхню в межах кордонів, а й острови та архіпелаги у відкритому морі, надра під суходолом та островами на технічно досяжну глибину.

Водний простір включає внутрішні води. Це річки, озера, а та­кож затоки і внутрішні протоки морів, якщо їхня ширина не пе­ревищує 24 морські милі. Внутрішніми водами є також: морські води в бік берега від прямих ліній, прийнятих при визначенні територіальних вод; акваторії морів; води заток, бухт, лиманів, які історично належать тій чи іншій країні (рис. 5.1).

Територіальні води майже всіма державами визначаються у 12 морських миль від лінії відпливу. Вони не входять у склад площі держави, але теж перебувають під її територіальним верховенством. Товща води в акваторіях внутрішніх та територіальних вод і надра під дном на технічно досяжну глибину належать державі.

Повітряний простір - розташований над суходолом і водами простір (тропосфера, стратосфера і прилегла частина ближнього космосу). Він вільно доступний для повітряних суден держави, іншим державам право прольоту над її територією дозволяється, якщо держава на основі міжнародних договорів надає "свободу повітря" цивільним літакам. Можливості держави щодо захисту свого повітряного простору визначаються технічною потужністю її протиповітряної оборони. Між державами, які виводять у космос літальні апарати, досягнуто певного консенсусу про вільні й безоплатні їх польоти над територією суверенних держав.

Територією держави вважаються також морські, річкові, повітряні та космічні судна, які несуть символи держави (емблема, прапор), а також підводні кабелі і трубопроводи та інші споруди,прокладені у відкритому морі або на його дні (включаючи води або дно виключних морських зон).

Морські простори, на яких прибережні держави здійснюють повноваження економічного характеру, — це прилегла зона, вик­лючна економічна зона та континентальний шельф.

Прилегла зона шириною 24 морські милі дає державі змогу здійснювати обмежені повноваження в акваторіях, прилеглих до територіальних вод: попередити порушення своїх митних, подат­кових, економічних та імміграційних законів.

Виключні економічні зони займають нині величезні площі акваторії Світового океану. Із двох сотень держав лише 38 не мають виходу до моря — всі інші є морськими державами, і майже всі вони мають прилеглі до їхніх територіальних вод виключні економічні зони протяжністю по 200 морських миль від базової лінії узбережжя (рис. 5.2). Згідно з конвенцією 1982 р. за державами визнаються право користування біологічними ресурсами вод, мінеральними ресурсами води, дна та надр, енергетичними ресурсами, право на встановлення пристроїв і споруд (штучні острови, бурові платформи тощо), проведення наукових досліджень, збереження та захист географічного середовища. Зазначимо, що інші держави зберігають за собою в таких зонах, як і у відкритому морі, право свободи судноплавства, польотів над морем, прокладення кабелів та підводних трубопроводів.

З господарською метою держава може використовувати і континентальний шельф. За нормами міжнародного права його межа не повинна перевищувати 350 миль від берега за умови глибин не більше за 200 м або (в разі великих глибин) не більше 100 миль від ізобати 2500 м. Держава в цій зоні може користуватися технічно доступними ресурсами, але не має суверенних прав на акваторію.

Вищезгадане має велике значення для політичної географії морських держав, тому що виключні морські економічні зони і шельфи часом набагато перевищують площу суходільної території держави і можуть багато додати до ресурсного потенціалу тієї чи іншої країни. Виключна економічна зона радіусом у 200 морських миль навколо невеличкого острівця в океані — це понад 400 км² акваторії в господарському розпорядженні держави, що володіє цим островом. Наприклад, у Японії за площі суходолу 372 тис. км² площа територіальних вод становить 310 тис. км, а площа акваторії виключної економічної зони — близько 4 млн. км², разом понад 4,5 млн. км² (рис. 5.3).

На континентальному шельфі, який становить 32,2 млн. км² — 8,6% площі Світового океану, зосереджені великі, але ще мало розвідані ресурси корисних копалин. Вважають, що там містить­ся до половини світових запасів нафти та газу, родовища вугілля, заліза, марганцю, різноманітних кольорових металів. Тому вста­новлення контролю над районами континентального шельфу є важливим елементом геостратегії багатьох держав.

Формування території держави. Кожний на­род має свою історичну батьківщину. Якщо місцевість, на якій народ проживає, є для нього основою буття, вона стає національ­ною територією. Правовий статус цієї території випливає з пра­ва народів на самовизначення. Але втілення такого права в жит­тя вимагає певних обставин часу, місця та політичних умов.

У Стародавньому світі й за часів Середньовіччя держава на національній території створювалася шляхом об'єднання народу, який проживає в країні, під скіпетром одного монарха. Відтоді протягом століть на своїх національних теренах збереглися, нап­риклад, Китай, Японія, Іран, Франція, Іспанія, Португалія, Англія (як основна частина Великої Британії), Швеція, Данія та ін. Збе­реження національної території як основи буття народу нерідко було пов'язане з драматичними подіями в його історії.

Попередниця української держави Київська Русь утвердилася в IX ст. на землях від Середнього Подніпров'я до Карпат, але в XIII ст. впала під натиском зовнішньої навали. І лише в кінці XX ст. створилися політичні умови відродження держави Україна на національній території українського народу. Національною тери­торією російського народу стали землі Верхнього Поволжя, де в боротьбі за національне визволення відбулося становлення Московської держави, яка згодом стала називатися Росією. Майже в ті ж часи племена турків-османів знищили Візантійську державу, частина її території — Анатолійський півострів — стала осередком формування їх національної території. Часи нової історії називають епохою національних держав. Боротьба за незалежність (1775—1781) на території північноамериканських колоній завершилася постанням держави Сполучені Штати Америки, революції в Європі 1848 р. прагнули до закріплення права кожної нації створити окрему державу.

Поняття державного кордону. Кордони можуть формуватися історично, а можуть бути наслідком міжнародно-правових угод після завершення воєнних дій або політичних переговорних процесів.

Процес становлення кордону держави має два етапи: делі­мітації — договірного визначення напряму й особливостей проход­ження кордону з розробкою відповідної карти; демаркації — вста­новлення кордону на місцевості.

Державний кордон — офіційно визначена лінія на поверхні Землі (суходолі та водному просторі) й уявна вертикальна площина, що проходить через неї в повітряному просторі та надрах Землі, яка встановлює межі території держави.

Таке розуміння поняття державного кордону складалося про­тягом століть. Довгий час межі держав були тим, що відповідає поняттю рубіж (frontier), і тільки згодом межі й рубежі набули вигляду сучасного кордону (boundary). Семантика слова рубіж в ук­раїнській мові містить смислові поняття межі (в тому числі при­родної), лінії оборонних укріплень, зрештою — кордону, при цьому йдеться про лінію чи смугу, де відбуваються контакти із зовнішнім середовищем і захист від його впливу. Термін же кор­дон позначає договірно затверджену межу, що розділяє території держав або земель, при цьому це межа адміністративно або нау­ково визначена.

Першим зафіксованим у писаній історії випадком політико-географічного розмежування було встановлення прикордонного стовпа між Пелопоннесом і Аттикою у II ст. до н.е. Славнозвісна "Велика Китайська стіна" (початок будівництва — III ст. до н.е.) являла собою оборонні рубежі, які захищали землеробські райо­ни Китаю від набігів кочівників з Півночі. Рубежі Римської імперії йшли по Рейну та Дунаю і в кількох місцях доповнюва­лися оборонними валами — на Півночі Англії, на Півдні Німеч­чини і на Нижньому Дунаї (на Півдні України збереглися "Троянові вали", що розмежовували землі римських колоній і причорноморські степи). З часів Київської Русі в Україні збереглися залишки "Змійових валів" — південного рубежу київської землі, а порубіжним сторожовим пунктом Києва на Дніпрі було городище Родень (пам'ять про нього пов'язана з Княжою горою в Канівському заповіднику). Зазвичай і "стіна", і "вали" виконували свою мілітарну функцію хіба що епізодично, але кожний, хто за них проходив, мав знати, що до небажаного зайти може бути застосована сила.

I в Давні, і в Середні віки рубежі кожного державного утворення були місцем контактів із сусідами, а також організації захисту від них. Скажімо, на придніпровських запорожських теренах сторожові застави пильно вглядалися в степ, аби попередити військове вторгнення, але тим же степом ішли чумацькі шляхи в Крим і далі. Зони порубіжжя і в Європі, і в Азії не були сталими: все залежало від того, потуга якої із сил, що взаємодіяли, виявлялася більшою. Так, з часом рубіж із причорноморських степів перемістився на Дунай і Кавказ; ще раніше на Сході Російської імперії першопрохідці та козацькі загони поступово пересували свої передові рубежі Сибіром аж до Тихого океану. В ті ж часи схожий рух спостерігаємо при розширенні Китайської та Османської імперій, а на африканському континенті іспанські конкістадори теж просувають рубежі європейської цивілізації, ламаючи цивілізації місцеві.

Зa доби імперіалізму політичну карту світу формувало навальне просування рубежів, у межах яких поставала вже капіталістична система господарства: на великих рівнинах і "дикому Заході" Америки, Північній і Південній Африці, в Північному Індостані, в Австралії тощо.

Договірно затверджені кордони як чіткі лінії розмежування існували в Європі і в Середні віки, але поява системи юридично оформлених кордонів уможливилася лише в період становлення національних держав, а згодом вона стала обов'язковим елементом міжнародно-правових відносин суверенних держав у всьому світі.

Чітко визначені й офіційно визнані кордони — неодмінна складова суверенітету країни. Адже незалежна територія має межі, тож світ незалежних держав — це світ, розмежований кордонами. Таким чином, система юридично оформлених кордонів становить природний елемент сучасної світосистеми.

У процесах становлення кордонів протягом XIX—XX ст. можна виокремити кілька ситуацій: відрізняються підходи при делімітації кордону між економічно сильними державами, що ведуть між собою переговори; при визначенні кордонів між державами "з обмеженими повноваженнями", коли питання кордону за них вирішують інші; а також при визнанні кордону молодих незалежних держав.

У випадку з'ясування відносин рівних партнерів ведуться складні переговори, при яких ураховуються історичні особливості належності територій, потреба етнічного розмежування народів різної мови, культури, конфесійної орієнтації, необхідність зображення наявних господарських систем (міст, іригаційних систем тощо), стратегічні проблеми оборони території та ін. Позаяк важко у світі знайти лінії розмежування, які відповідали б часом взаємовиключним вимогам, то зрештою делімітована лінія кордону стає результатом системи взаємних компромісів і поступок. Такими, наприклад, є кордони країн Європи на рубежі XX—XXI ст. Але й тут залишається багато спірних питань, що загрожують кривавими конфліктами. Принципи непорушності кордонів та територіальної цілісності країн регіону були зафіксовані в Гельсінському Заключ­ному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975 р.). Сутність зобов'язань країн, що підписали Акт, полягає в тому, що вони визнають непорушність кордонів усіх країн Європи і зо­бов'язуються утримуватися від будь-яких зазіхань на ці кордони. Україна приєдналася до цього Акта після здобуття незалежності.

Інша ситуація складається при формуванні кордонів залежних країн. Ті, хто ведуть переговори, з огляду на свої політичні або стратегічні інтереси при проведенні розмежування не зверта­ють уваги на місцеві реалії, етнічні відмінності чи навіть природні географічні рубежі. Так діяли європейські колонізатори, "нарізаючи" території колоній. Саме тому, зокрема, в Африці 44% кордонів проходять по паралелях і меридіанах, 30% являють собою геометричні лінії. І досі 1/5 площі континенту — спірні те­риторії. Як приклад візьмемо регіон Південно-Західної Африки Кордони Намібії (колишня німецька колонія, а потім підмандатна територія Великої Британії) пролягають по річках або по меридіанах і паралелях, на Північному Сході "викроєно" есклав, що дає доступ до Замбезі й відтинає болота Окаванго; така самі схема кордонів Анголи (раніше — португальської колонії); ко­лишній бельгійській колонії Конго (тепер демократична республіка) вздовж р. Конго для доступу до моря було надано коридор, який перерізав землі народу баконго, утворився анклав Кабінда, що є територією Анголи (рис. 6.1). Схожа ситуація і кордонами в інших регіонах Африки і на Аравійському п-ві. А її й у XX ст. часом застосовувався зазначений принцип — згадай горезвісно відомі 38-му паралель у Кореї або 17-ту паралель у В'єтнамі.

На жаль, частина західного кордону України теж формувала­ся під впливом зовнішніх сил. У 1920 р. після падіння українсь­кої незалежної держави під ударами зовнішніх агресорів англійський міністр закордонних справ Дж. Керзон, аби зупинити більшовицьку експансію в Європу, запропонував провести демаркаційну лінію між Польщею і Росією, яка "по-живому" розрізала землі народу Західної України. Ця "лінія Керзона" і на Тегеранській конференції 1943 р. державами — майбутніми пере­можницями у Другій світовій війні була прийнята за основу фор­мування західного кордону СРСР, а отже й України.

Стосовно кордонів новоутворених молодих незалежних дер­жав (колишніх колоній або тих, що виходять зі складу "старої"держави) вважається загальновизнаним принцип ші роввесісііь. % Він означає, що нова держава має отримати територію і кордони ^ станом на час, коли вона здобула незалежність. Тож межі ко-її лоніальних володінь з усіма їхніми недоречностями автоматично стали кордонами країн, що розвиваються. В 90-ті роки XX ст. =; після розпаду СРСР, Югославії, Чехословаччини адміністративні Ь кордони політико-територіального устрою цих країн перетвори­сь лися на кордони молодих незалежних держав. "Розлучення". Чехії і Словаччини пройшло мирно, поділ Югославії закінчився кривавою драмою. Чимало територіальних проблем виявилось і в І колишніх радянських республік. Наприклад, довжина кордонів о Росії, незважаючи на суттєве зменшення площі порівняно з те-з" риторією колишнього СРСР, майже не зменшилася (61 тис. км проти 62 тис. км), а територія набула складної конфігурації. За нової конфігурації кордонів Росії, як вважають фахівці, важко пс тільки їх захистити у військово-стратегічному плані, а й втрима­ти під ефективним контролем митний периметр держави. Тому Росія стала унікальною країною, яка в багатьох місцях винесла на рубежі колишньої імперії свої митні (Білорусь) та інші (Цент­ральна Азія) кордони. Але це не рятує країну та її сусідів від па вального зростання нелегальної транс'євразійської міграції. Про те ж, що відносно всієї протяжності новоутвореного кордону держави існують взаємні претензії з сусідами, годі й казати.

Класифікація кордонів. Відомі такі кла­сифікації кордонів:

§ морфологічна ("геометричні", "астрономічні", "звивисті" тощо);

§ природно-географічна (орографічні, гідрографічні та ін.);

§ генетична (антецедентні, "накладені", реліктові тощо);

§ функціональна;

§ за історичними умовами і послідовністю виникнення (коло­ніальні, післявоєнні і т. д.).

У класифікаціях за морфологією та природними особливостями

кордони типізують залежно від характеру конфігурації.

Астрономічні кордони проводять по паралелях і меридіанах у місцевостях, які або слабо заселені, або є залежними територіями. Так само вчиняють при розмежуванні морських кордонів острівних держав. Класичним прикладом такого кордону є кордон між США і Канадою, що йде від Великих озер на захід (рис. 6.2), кордони штатів у США в цій частині країни теж проведені за та­ким принципом. Під час освоєння Великих рівнин за законом про гомстеди в третій чверті XIX ст. рівними лініями, що йшли чітко н шпротному та меридіальному напрямках, були "нарізані" наділи і ий площею 1/4 квадратної милі), які отримували фермери.

ВІЛ гак за цією схемою сформувалися і кордони штатів. Астро­номічними є кордони в Арктиці та зони розмежування в Антарк­тиді. Після появи на Тихому океані молодих острівних незалежних її ржав для розмежування їхніх морських рубежів були викорис-і її і і в ірономічні та геометричні кордони.

Геометричні кордони, як ми вже казали, застосовуються при роз-иапні слабо освоєних або колоніальних територій (рис. 6.1).

Н. і проводяться як лінії розмежування між двома точками, аст-і>'оиімічні координати яких точно відомі, при цьому частоігно-ісяприроднітаісторичнірубежі.Геометричнікордониста-ні івпчиою справою при розмежуванні виключних морських■ і •помічних зон. Класичним є приклад розмежування шельфу в
Мі пі іншому морі. Багаторічну суперечку між приморськими дер-
і тами іа басейн, багатий на ресурси нафти і газу, було вирішено
' II під розрахованих математично точок центру акваторії моря
паріїапо" сектори, межі яких виходять на точки виходу су п.них кордонів до узбережжя (рис. 6.3).

" кивисті", або ламані, лінії кордону по суті є різновидами ні ріпних кордонів. Методика їх проведення може бути по Наприклад, у затоці, протоці або акваторії складної ' |иі \ рації кордон проводять через точки, рівновіддалені від "• км берега, що мають сталі координати (рис. 6.4).

Кордони типізують і за природно-географічною ознакою. Розме­жування по річці — поширене явище (рис. 6.5). В Україні, наприк­лад, важливі ділянки таких кордонів проходять по Дунаю в Одеській обл., по Тисі в Закарпатті, по Дністру у Вінницькій обл., по Західному Бугу — на Волині, по Дніпру — в Чернігівській обл. На озерах кордон найчастіше по прямій лінії сполучає точки ви­ходу кордону на береги водойми. В разі пересихання водойми ця пряма лінія автоматично стає суходільним кордоном (рис. 6.6). За складної конфігурації акваторії діють так, як показано на рис. 6.4.

При проведенні кордонів в горах та на рівнинах (рис. 6.7) зас­тосовують комбінації описаних методів. При цьому важливо, пий, 1.1 опорні точки кордону були вибрані орієнтири, які б не
і або не змінили своїх географічних координат. І ордони можна також класифікувати за генезою формування.

Ьтісцсдентні ("піонерні") кордони поставали на безлюдній або освоєній території. Такими були кордони між США та Ка- кордони в Сахарі, на Аравійському п-ві, в джунглях Ама-п и Росії — кордони автономних утворень Республіки Саха (Яку і і»), Чукотки, Республіки Комі тощо.

• убсеквентні ("наступні") кордони встановлювалися на тери-Нірінч і усталеним культурним і мовним розмежуванням і по

¹.... юс її враховували ці відмінності території. Більшість су-

і н них кордонів Європи є такими. Враховувалося етнічне та мов­ні розмежування і при формуванні політико-територіального ІіолІи\ н колишньому Радянському Союзі (в Російській імперії Ці II фш і'ор послідовно ігнорувався). Наприкінці XX ст. мусили

наблизити внутрішні кордони своїх держав до схем етнічною розмежування території Китай, Індія, Пакистан, Нігерія та ін.

"Накладені"кордони теж делімітувалися на вже заселених тери­торіях з усталеним етнічним розмежуванням. Але з тих чи інших причин договірні сторони ігнорували наявні реалії. Показовою у цьому відношенні є історія країн Центральної Європи. Так, Річ Посполита була поступово розшматована сильнішими сусідами, і по землях Польщі пройшли кордони Пруссії й Росії, Пруссії и Австро-Угорщини, Австро-Угорщини і Росії. Землі українського народу поділив кордон Австро-Угорщини і Росії. Після Першої світової війни Польща відновилася, але землі народу України пе­ретнули кордони між Польщею, СРСР та Чехословаччиною.

В Африці майже всі кордони були "накладені", і численні на­роди та народності опинилися в роки незалежності по різні боки кордонів новоутворених держав. Особливо це стосується Нігерії, Камеруну, Гани, Того, Беніну, Анголи та ін. Після Другої світо­вої війни такі кордони розітнули на пари самостійних держав Корею і В'єтнам. А в Європі "накладений" кордон поділив бага­томільйонне місто Берлін, перетворившись із часом на бетонну стіну. На відміну від "Великої Китайської стіни" ця виявилася недовговічною. її зруйнування в 1989 р. при об'єднанні ФРН і її її' сгало символом часу і початком сучасного етапу життя ичіюї карти світу.

Реліктові кордони успадковані від минулих історичних епох. І імно часу вони розмежовували відмінні в етнічному або еко-ІШ іічпому відношенні території, нині перестали виконувати І піч кордону, але (тепер уже віртуальний) бар'єр цей і досі н іься. Як на класичний приклад географи вказують на с в Сілезькому басейні (Польща) проходив колись кор-1011 "і Німеччиною і Росією, а згодом — Польщею. Справді,

.. и і іарих імперій давно зникли, а в містечку Бельсько-Бя-жування минулих епох — рубежі арабського впливу в Іспанії або іспанського — на Південному Заході США, наприклад.

В Україні теж є такі реліктові лінії. Перекопський "Турець­кий вал" був оборонним рубежем Кримського ханства (тепер кордони Кримської АР) за Середньовіччя. І в нові та в новітні часи він надалі виконував свою бар'єрну функцію — як військо­во-стратегічну (протягом XX ст. він тричі був лінією фронту), так і етнополітичну, щоправда в різні часи — різну.

Річка Збруч довгий час була кордоном — спочатку між Австро-Угорщиною і Росією, потім між Польщею і Радянським Союзом. Тож відмінності між землями на захід та схід від нинішньої межі Хмельницької та Тернопільської областей помітні і в конфесійній орієнтації, і в ментальності українців.

Функції кордонів. Кордони можуть виконувати бар'єрну, контактну та фільтрувальну функції. Залежно від гео-політичної ситуації, що складається на кордоні, або переважає од­на з них, або всі функції виконуються водночас. Кордон — це і не­переборний бар'єр ("кордон на замку" часів Радянського Союзу), і обопільна зона активної економічної взаємодії ("Європа регіонів" на рубежі XX—XXI ст.), і своєрідний фільтр, який пропускає ко­рисні для національної економіки комунікації із зовнішнім свій їм і затримує негативні та шкідливі. Ситуація на державних кордон.і\ зумовлюється зовнішньою і внутрішньою політикою держав-парт-нерів і, з одного боку, стає активним чинником розвитку гео-політичної ситуації в регіоні, з іншого — справляє вплив на стан господарства певної країни, передусім її прикордонних районів.

Завдяки виконанню кордоном зазначених функцій установ- і і,ся взаємозв'язок господарства певної країни з господар- і ГНОМ світосистеми (рис. 6.8).

N процесі глобалізації світового господарства акцент у _а
ф і імпонуванні кордонів зміщується від проблем локалізації дер-,§
і ціною кордону (включаючи його делімітацію і демаркацію) до,§•
|і|... ем гармонізації його дії як зони контакту..11 бар 'єрній функції кордону вирізняються дві ситуації. «

(итуація закритого кордону складається між недружніми дер- £ Капами або практикується державою, яка хоче відгородити свій н 11 іід зовнішніх впливів (кордони колишнього СРСР та країн цошабору" в Європі, нинішні кордони Ізраїлю, Китаю, КНДР і о). На кордоні залишається необхідний мінімум пропускних

н пі мв, укріплюються природні рубежі, посилюється обороно-
ііііпкм. стратегічно вразливих ділянок. Побоювання щодо
і* і 11 орі мепня частини території через територіальні претензії
. \,.... її держави або дії сепаратистських сил ще більше напру-

ні. становище (рис. 6.9).

\ ситуації розвитку добросусідських відносин кордон стає ю миру і співробітництва, тобто відкритим кордоном. Його КМцінно перетинають різноманітні комунікації, створюється || іншії доступ для спілкування етнічних груп, яких доля роз-і її по різні боки лінії розмежування. Проводяться спільне ні і" я території, будівництво іригаційних систем, видобуток

Природних ресурсів, створюються міжнародні транспортні ко-|іп юри доступу до моря або транзиту на території суміжних і¹ і' і ■ иі (рис. 6.9). Нині такими є кордони майже всіх країн і і і 111 о і і Центральної Європи, включаючи Україну, кордони Країн ІІЛФТА тощо.

(м 11 > і; 11 і і ю, навіть відкритий кордон залишається бар'єром, ІііГпо виконує фільтрувальну функцію, і покликаний захищати і її,пі інтереси держави, особливо господарські. Це завдан-IIн реалі іугться об'єднаними зусиллями прикордонної та митної ■ її (митниці можуть бути розташовані як на кордоні, так і в і тинні кржави). Кордон і митний периметр фільтрують потоки товарів, капіталовкладень та інформації.

і шітроль за потоками людей передбачає використання ' 11V і пнів віз — для туристів, урядовців, ділових людей, трудо-ііі мир,шив тощо. В ідеальних випадках можуть бути досягнуті

..... іронпі чи багатосторонні угоди про безвізовий режим пере-ірдонів. Такою, наприклад, є так звана Шенгенська угода про і коболу комунікацій між країнами ЄС, що її підписали.

Перевезення товарів через кордон регулюються шляхом уста­ве новлення розмірів мита на різні групи товарів або застосування £ ліцензій і квот. Рух капіталів через кордон має бути прозорим — її при цьому переміщення безготівкових коштів є сферою компе-< тенції міжнародних банківських систем, рух же готівки, золота та § інших цінностей може бути нормований і підлягає декларуванню. Ь Крім того, необхідні карантинні, екологічні та інші обмеження, о При виконанні кордоном контактної (комунікаційної) функції -і складається певна множина схем прикордонної взаємодії, яку ^ дослідив англійський політико-географ Дж. Гауз. Отже, є такі ти-^ пи взаємодії.

Припустимо, що А і Б — дві сусідні держави, а А1, А2.... та В1, В2... — їхні прикордонні райони. В їх взаємодії можуть ви­никати такі ситуації.

• "А—В" — відносини на рівні держав, регламентовані їхніми урядами і зумовлені національними інтересами кожної з держав;

• "А—А1, А2..." і "В—В1, В2..." — відносини прикордонних районів у кожній із держав зі своєю столицею. Вони залежать від місця кожного з районів у системі політичних та еко­номічних відносин у державі;

• "А1—В1", "А2—В2" і т.д. — прямі транскордонні зв'язки сусідніх регіонів різних держав. Вони продиктовані господарсь­кими (етнічними і т.д.) інтересами місцевих адміністрацій;

• "А1— А2 "В1—В2 —..." — відносини між прикордонними
районами в межах кожної країни, зумовлені рівнем їх
солідарності й внутрішньої взаємодії.

Всебічне врахування множини взаємодій відповідає націо­нальним інтересам держави і впливає на стан її національної без­пеки.

Наведемо приклад взаємодії суб'єктів різного рівня. Польща — незалежна держава зі сталими національними інтересами, які при­вели її із "соціалістичного табору" до ЄС і НАТО. Україна — мо­лода незалежна держава, національні інтереси якої формуються, серед них — стратегічний вибір орієнтації на євроатлантичні структури. В результаті дедалі активніше створюється поле взаємодії Україна—Польща. На регіональному рівні активізується транскордонне співробітництво (Львівщина—Мала Польща, Во­линь—Холмщина) в різних формах, логічним організаційним утіленням якого стало створення єврорегіонів "Буг" та "Карпати" з прикордонними українськими вільними зонами "Інтерпорт Ко­вель", "Яворів" та "Закарпаття".

-

Дата добавления: 2014-01-04