Політико-географічне положення держави

Географічне і політико-географічне по­ложення держави. Спершу наведемо виз-Ипчення географічного положення.

Географічне положення (ГП) — це геопросторове положен­им певного об'єкта відносно зовнішнього середовища, еле­менти якого справляють або можуть справляти на нього суттєвий вплив.

ІІрп цьому географічні об'єкти різняться за видами і масшта-

... а іеопросторові відносини формуються на мікро-, мезо- та

Ійкрорівні певної країни чи регіону. Географічними об'єктами Можуть бути населені пункти, міста, економічні райони, країни, Природні територіальні системи тощо. Мікроположення визна­ти 11іСя локальним оточенням у місці безпосереднього контакту, йми географічними об'єктами, мезоположення — відноси-

іі і m її регіоні або країні, макроположення — відносинами зі знач-НИМИ ділянками географічного середовища або й з геосистемою и цілому. При цьому в ієрархії геопросторових відносин існує їй іншії поріг — кордон території суверенної держави. За межами п і. і,інп відлік мікро-, мезо- та макрорівня безумовно йде лише і'і m шию масштабів усієї світосистеми.

і відмінність у значенні термінів "географічне положення" і сположення". Місцеположення вказує на локалізацію (location) алежність, юно незмінне, прив'язане до одних координат. Гео-
графічне положення (geographic situation) відображає відносини вмі. воно, за незмінних координат об'єкта, може модифікувати-I і h нежно від змін ситуації в навколишньому середовищі.

It in і ивостями ГП є:

іетермінованість відносин об'єкта із зовнішніми об'єктами і і поемами;

І • потенційність — ГП є водночас і результатом попереднього <: розвитку об'єкта (міста, держави тощо), і фактором його по-й дальшого функціонування і розвитку;

^ • дистанційність — ГП є тим вигіднішим, чим меншою є х відстань між об'єктами, що взаємодіють. Причому відстань я може являти собою не географічну, а віртуальну величину, що 5 утворилася завдяки наявності густих транспортних комуні-§ кацій, можливостям використання електронного зв'язку тощо. 5 Поняття "географічне положення" ємне і комплексне. Тож І для глибшого розуміння географічного матеріалу вирізняють | кілька його видів, але основною детермінантою лишається харак-т тер геопросторових відносин. Передусім варто звернути увагу на те, чи мова йде про об'єкт у межах країни (держави), чи об'єктом є сама країна. Далі визначаємо вид ГП — це природно-, еко­логічно-, економіко-, соціально- чи політико-географічне поло­ження. При цьому аналіз ситуації в кожному наступному із названих видів вимагає врахування відносин ГП попередніх видів. Найскладнішою є оцінка політико-географічного поло­ження, бо вона потребує врахування даних щонайменше стосов­но економіко-географічного положення (доступність до ринків сировини, збуту, транспортно-географічне положення і т. д.), ба­жано і природно-географічного положення (вихід до моря, гірські хребти, зони дискомфортного клімату тощо), екологічно­го становища та ін.

Політико-географічне положення (ПІП) держави — це її геопросторове положення відносно політичних даностей світо-системи, які справляють на неї суттєвий вплив.

Додамо, що мова йде про вплив не тільки на перебіг внутріполітичних процесів, а й на економіку та суспільне життя держави. Часом уживається термін геополітичне положення. Ми вважаємо, що терміни "політико-географічне положення" і "гео­політичне положення" тотожні.

Так само як і географічне положення, політико-географічне по­ложення може змінюватися, при цьому зміни можуть бути і драма­тичні, і доленосні для країни чи території. Наведемо приклад.

Венеція. За Середніх віків міста-республіки Венеція і Генуя контролювали торгівлю на Середземному морі, потіснивши (після хрестових походів) арабських купців і мореплавців. У Європі ходовими були східні товари (оксамитові та газові ткани­ни, бавовна, порцеляна, прянощі, парфуми, самоцвіти тощо), які надходили азійськими торговельними шляхами ("ШовковимШляхом") до узбережжя Чорного та Середземного морів або дос- | мінялися арабськими мореплавцями з Індії в Перську затоку і I. 1 и суходолом до Східного Середземномор'я. Венеція завдяки §■
і іиніі ключовій позиції між Заходом і Сходом на певний час ста- *
її першою морською і торговельною державою Європи. Але впа- §
и.і Візантія під натиском турків-османів, турки захопили Коне- юполь, жваві торговельні міста на шляхах східної торгівлі, | и гому числі на Чорному морі Трабзон і Кафу (тепер Судак, Ук- ^ рим.і), і занепала вся сув'язь торговельних шляхів через Централь- | м \іію. Водночас від узбережжя Західної та Північної Європи "| пі п рилися шляхи через Атлантику до Америки. Нині Венеція — | 111 пі регіонального значення, історико-архітектурна перлина,? яка пишається важливим туристичним та економічним центром, | 11111 -кине в світлі минулої слави..5 Сінгапур. За Середньовіччя Сінгапур був рибальським сели- ^ Ції і, стратегічними вигодами морської гавані якого користува- ^ т. і. \іС>а що місцеві пірати. Але вже за англійської колоніальної «і і * 1111 ісі рації гавань перетворилася на транзитний перевальний усієї Далекосхідної Азії. Виник потужний морський порт,і порена стратегічна база ВМФ Великої Британії, швидко зросла
ііПороііна промисловість, особливо суднобудівна і судноремонт-
іі.і (Нримавши незалежність, місто — молода морська держава —
піа скористалося вигодами політико-географічного положен-
ії і яке невпинно поліпшувалося. Сінгапур опинився в центрі
ір ні штих комунікацій Азійсько-Тихоокеанського регіону, що
ни и п о прогресував. Нині це вузол не тільки морських, а й мір піих шляхів, один з провідних осередків світової торгівлі,и и ому обсяги експорту на третину перевищують ВВП держави і»001 р. — 122 млрд $ проти 89 млрд $), розміри ВВП на душу м пня домірні з показниками країн Західної Європи. Водно-

II.. (ініапур став одним із провідних банківсько-фінансових
п. и і ріп світу, де розміщено понад дві сотні офісів ТНБ та сотні
і.... ір ПІК.

Країни Перської затоки. Візьмемо цей приклад для демонстрації Юні 11 ні втрачені вигоди ПГП можна відродити за нових обставин. Ні і ціннії Багдад (головне місто Месопотамії, Перської імперії, зго-iii і арабського халіфату) і важливі порти Перської затоки Басра, і і. и 1.1 Хормоз відігравали важливу роль у торгівлі між Азією іі і,і по Коли цей морський шлях торгівлі, який контролювалимі купці, занепав через те, що Близький Схід опинився підїм Османської імперії, основні шляхи, якими колись ходилиі.прн паніки Сіндбада-мореходця, стали периферійними. Навіть2 відкриття багатющих нафтових родовищ та проведення Багдадської | залізниці спершу мало змінило ПГП узбережжя Затоки. Тільки £ здобуття незалежності країнами регіону, а потім боротьба за спра-С ведливий перерозподіл прибутків від видобутку нафти змінили виг-^ ляд політичної карти в цій частині світу. Нині для ландшафтів ^ країн Затоки характерні не тільки нафтопромисли та нафто-Е термінали. Мов міражі в пустелі, постали міста сучасної архітекту-0 ри, потужні аеропорти обслуговують трансконтинентальні лінії в усі частини світу, потоки туристів наповнили багаті східні базари та

1 супермаркети, де є товари з усієї планети. Регіон знову долучився £ до "світового перехрестя", яким є Близький і Середній Схід, пос-< тупово перебираючи від Східного Середземномор'я його ключові

позиції.

Складові оцінки політико-географічного положення країни (держави). Перелік таких складових може бути великим і динамічно змінним.

Фізико-географічна складова в політико-географічному аналізі являє собою характеристику якості земельних ресурсів і можли­востей акваторії виключної економічної зони, наявності доступу до моря і зручності виходу на світові морські комунікації, мож­ливості подолання гірських перевалів і повноводних рік у при­кордонних районах, зрештою природно-географічних умов ор­ганізації оборони території.

Ресурсна та агро-географічна складова — це ситуація з доступом до стратегічно важливих ресурсів: палива, різноманітних руд, гірни­чо-хімічної сировини, а також лісопромислових районів за межами країни. Основну частину продукції агропромислового комплексу країна зазвичай виробляє на своїх землях. Але деякі країни мають потребу і в значному імпорті продовольства. Тож доступ до регіонів, що виробляють зерно, м'ясо та інші продукти, теж важливий.

Ємність, віддаленість, транспортна доступність ринків збуту товарів, вироблених у країні, — життєво важливий і економіко-географічний, і політико-географічний фактор. Основне завдан­ня вивчення цього аспекту економічної й політичної географії — віднайдення гіпотетично можливих "ніш" організації збуту як виробничих, так і споживчих товарів, аналіз позицій конку­рентів, що діють у відповідних сегментах світового ринку.

Важливими економічними факторами транспортно-гео­графічної (й політичної) ситуації на шляхах до ринків сировини і ринків збуту є пропускна здатність, швидкість і вартість транс­портування на суходільних, водних та повітряних транспортних.5 відкриття багатющих нафтових родовищ та проведення Багдадської | залізниці спершу мало змінило ПГП узбережжя Затоки. Тільки £ здобуття незалежності країнами регіону, а потім боротьба за спра-С ведливий перерозподіл прибутків від видобутку нафти змінили виг-^ ляд політичної карти в цій частині світу. Нині для ландшафтів ^ країн Затоки характерні не тільки нафтопромисли та нафто-Є термінали. Мов міражі в пустелі, постали міста сучасної архітекту-о ри, потужні аеропорти обслуговують трансконтинентальні лінії в

усі частини світу, потоки туристів наповнили багаті східні базари та $ супермаркети, де є товари з усієї планети. Регіон знову долучився р£ до "світового перехрестя", яким є Близький і Середній Схід, пос-< тупово перебираючи від Східного Середземномор'я його ключові

позиції.

Складові оцінки політико-географічного положення країни (держави). Перелік таких складових може бути великим і динамічно змінним.

Фізико-географічна складова в політико-географічному аналізі являє собою характеристику якості земельних ресурсів і можли­востей акваторії виключної економічної зони, наявності доступу до моря і зручності виходу на світові морські комунікації, мож­ливості подолання гірських перевалів і повноводних рік у при­кордонних районах, зрештою природно-географічних умов ор­ганізації оборони території.

Ресурсна та агро-географічна складова — це ситуація з доступом до стратегічно важливих ресурсів: палива, різноманітних руд, гірни­чо-хімічної сировини, а також лісопромислових районів за межами країни. Основну частину продукції агропромислового комплексу країна зазвичай виробляє на своїх землях. Але деякі країни мають потребу і в значному імпорті продовольства. Тож доступ до регіонів, що виробляють зерно, м'ясо та інші продукти, теж важливий.

Ємність, віддаленість, транспортна доступність ринків збуту товарів, вироблених у країні, — життєво важливий і економіко-географічний, і політико-географічний фактор. Основне завдан­ня вивчення цього аспекту економічної й політичної географії — віднайдення гіпотетично можливих "ніш" організації збуту як виробничих, так і споживчих товарів, аналіз позицій конку­рентів, що діють у відповідних сегментах світового ринку.

1 Важливими економічними факторами транспортно-гео­графічної (й політичної) ситуації на шляхах до ринків сировини і ринків збуту є пропускна здатність, швидкість і вартість транс­портування на суходільних, водних та повітряних транспортних коридорах. Політичні фактори — стан відкритості кордонів, полі <с тична та криміногенна обстановка на транзитних магістра п ях § Ще раз наголосимо на вагомості фактора приморського поло ЇЇ ження держави, адже 4/5 фізичних обсягів зовнішньої торгівл ^ здійснюється через Світовий океан.

Процеси глобалізації та інформаційно-технологічної револю Ь ції зробили свій внесок у набір складових політико-географічпо о го положення. Воно визначається також тим, як розміщена країн відносно світових центрів науково-технічного прогресу та світо

2 вих фінансово-банківських центрів; як розкинута мережа управлінських центрів та філій ТНК; які можливості доступу і < інформаційно-технологічних мереж планети (рис. 7.1).

Так, хоч науково-технічний прогрес вважається здобутком усьо го людства, 9/10 зареєстрованих у світі патентів зосереджено лише двох десятках країн Європи, Північної Америки та Східної Азії. Та же розташовані основні потужності зовнішньоекономічної інфра руктури — банківської мережі світового господарства, мережі офісі ТНК, провідні міжнародні товарні й фондові біржі тощо.

Головною особливістю сучасних телекомунікаційних систе "Інтернет" та ін. є просторова необмеженість їхнього функціопу вання. Однак, за підрахунками вчених, на початку XXI ст. лише I/ людей живуть у "постіндустріальному" інформаційному сус пільстві, ще 10% — в індустріальному суспільстві (Україна поки щ належить до цієї когорти країн), а 70% — усе ще в минулому, ма­ючи лише зародки промисловості й відстале сільське господарсим

Зазначені складові в поєднанні з іншими факторами неодна ковою мірою присутні на різних ієрархічних рівнях політико-гсо графічного (геополітичного) положення країн: глобальному, регіональному та сусідському.

Глобальне ПГП. Глобальне політико-ісо графічне положення країни, району чи навіть великого міста визначається передусім тим, наскільки вони пов'язані з регіопа ми сучасної високої економічної активності на планеті. Трохи ширше — це їх геопросторове відношення до всіх реалій полі і нч ної карти світу — геополітичних блоків, геополітичних осей, полів зіткнення геостратегічних інтересів тощо.

Розглядаючи політичну й економічну карти світу, можім помітити істотну особливість у розміщенні країн, що мають по казники економічного розвитку, вищі від середньосвітових, — НОШІ утворюють кілька територіально близько розташованих груп. І ці не просто географічний факт, а одна з важливих закономірнік тей сучасного світового господарства.

Формується певна багаторівнева структура світового господар- | цнш (рис. 7.2). Центральну його частину ("центр") становлять ц країни розвинутої економіки Північної Америки, Західної Євро- & ми і Японія, які контролюють науково-технічний прогрес, рух ц Цйііпалу та світові ринки. Між майже 25 країнами "центру" до- | ііпуіо високого рівня єдності виробничих, торговельних та Ісових відносин. Основна спрямованість їхнього розвитку

|И'|іс\ід до постіндустріального суспільства. Периферійна частина ("периферія") — країни, що розвива- |

..,і я, розташовані переважно в тропічних широтах. "Периферія" "f. іа рахунок експлуатації природних ресурсів, деякі з її m перенаселені, в багатьох місцях зберігаються зони ціни пічної нестабільності й конфліктів. §

ІІииівпериферію" світового господарства утворюють доволі не- pi ми групи країн перехідної економіки. До них належать: про- m. кию середньорозвинуті країни Західної Європи і Близького ^ І h.iv, а також Африки й Океанії, так звані країни нової індус- іриіііації в Азії й Латинській Америці; постсоціалістичні країни І і ир.і m, інтеграція яких у світове господарство тільки розпочалася.

Опорним каркасом" цієї системи є кілька осередків (ядер)
.... мі о господарства (науковці називають їх "тріадою"), а в кож-
ні.чу і них найбільші економічні центри — світові міста (рис. 7.2).

І І.ііімогутніше ядро світового господарства склалося в Північній І ніриці. Його основу становить економіка США, з нею тісно і uni економіки Канади і Мексики, які разом утворюють по-і m. інтеграційне угруповання НАФТА. На частку цієї трійки мри /".. населення світу припадає 22—23% національного продук-I-, її виробництва промислової продукції, 12—13% сільськогоспо-і ірі її оі продукції.

Не менш потужне ядро світового господарства сформувало-Иі 11 і кроні, країни якої мають не просто спільну географічну

...... пість, а й сталі історичні та геополітичні зв'язки.

Нищ и юк спільності низки внутрішньо- і зовнішньополітичних ім і m європейського капіталу в Західній Європі відбувся про- і щімкої економічної інтеграції. Тут сформувалося Євро-... її, 1.1-с економічне співтовариство, яке згодом трансформува-. і. Свропейський Союз (ЄС). До нього з 2005 р. входять 25

, і,... і населенням майже 500 млн. Це значне економічне угру-Ііпиаііпя, ринок якого за можливостями попиту порівнянний з|і м США. Частка ЄС становить близько 1/5 виробництва пального продукту, промислової та сільськогосподарської Продукції світу, більш як 2/5 його золотовалютних ресурсів.
....... и консолідації західноєвропейського центру особливо помітні в галузі зовнішньої торгівлі - на країни ЄС приладі понад 2/5 зовнішньоторговельного обороту світу. ЄС став гиі ядром, навколо якого йдуть процеси економічної Й ПОЛІТИЧНО інтеграції всієї Європи.

І Іаіідинамічніше економічний розвиток відбувається в Азійсько- g / приокеанському регіоні (АТР). Японія, Китай та група країн і те- ц ріиорій "далекосхідних тигрів" формують інтеграційне ядро цьо- & In регіону. На його частку припадає понад 1/5 світового еко- «помічного потенціалу, а "вага" всіх країн АТР набагато більша, g H річ іоні сформувалося інтеграційне об'єднання АСЕАН. |

Географічні та історичні особливості розвитку Японії сприя- § m \ івердженню її як одного з основних лідерів Азійсько-Тихо- ^ океанського регіону. Країна посіла помітне місце у світовому о іарстві (майже 1/10 ВВП світу), а також стала фінансовою "оі m рдержавою. Дедалі міцніші позиції в АТР займає Китай. Йо- s

.... опомічний потенціал уже можна порівнювати з показника- ай більш економічно розвинутих країн світу. |

Між зазначеними трьома "ядрами", які утворюють "тріаду" s Країн "центру" (core), склалися потужні комунікаційні напрями. § Це Європа — Північна Америка (євроатлантичний) — морські,.

.. іііряні шляхи та мережа електронних комунікацій через Ат- _я

... пку. Рівнозначний йому напрям Північна Америка — Східна g

lu І Мвденно-Східна Азія (азійсько-тихоокеанський) репрезенту-нпі. не менш потужні транспортні комунікації в північній частині Іпмію океану. Найстаріший напрям Європа — Східна Азія Євразійський) колись обслуговував "Шовковий шлях", а з його Иіііі падом — морські шляхи навколо Півдня Євразійського мате­рика. Нині знову відроджується сув'язь шляхів через внутрішні і ранні континенту від Китаю, через Центральну Азію і далі або н 11, і Росію, або через Росію чи Закавказзя — Україну в Європу. Мережа комунікацій, що сполучає ядра "тріади" з сусідніми п шериферійними і периферійними регіонами, доповнює кар- опорного каркаса" господарства світу. Для Європи це век-Гори - транспортні коридори на Африку, Східну Європу і Росію; і 'іч І Іівнічної Америки — на Південну Америку; для Японії — на Ilm іспно-Східну Азію (рис. 7.3).

І'оиляд геопросторової структури, що усталилася в останні
" ' 1111 пі тя XX ст., дає змогу помітити, що обмежена кількість
і і' im, які містяться в ядрах "центру", має відчутні переваги
.. іадьиого політико-географічного положення. Але ця ситу-
ацій не є остаточно детермінованою. Вона зазнає постійних
' ІІН і, за сприятливих обставин, навіть країни "периферії" мо-
і\ц. скористатися своїми порівняльними перевагами. Досить
о о.і її і її хоча б про дію світових інфомаційно-технологічних
H і" к, активізацію міжнародного туризму, діяльність офшор-
.. " m іпесу тощо.

Наведемо приклади.

Країна "центру". США — головний полюс економічної актив­ності світосистеми, держава, яка завдяки своєму економічному потенціалові здатна вирішувати складні геополітичні проблеми не зважаючи на позиції ані суперників, ані союзників США ма-

... багатий ринок збуту, могутні банки, трести, концерни, що не §

іпп.ки контролюють національне багатство своєї країни, а й пе- g рі-1 ворюються на транснаціональні корпорації; високий тех- 5-нічний рівень промисловості й потужний науковий потенціал; * Могутній військово-промисловий комплекс. Саме на території g < І IIA зосереджені основні вузли сучасної інформаційно-техно- §

.... пої мережі світу. Держава послідовно дотримується власних |

reo«іратегічних пріоритетів: збереження глобальної конкуренто- «І мроможності корпорацій країни; створення противаги Євро-.£ їй пеькому й Азійсько-Тихоокеанському ядрам економічної ак- "в цінності; очолення боротьби з тероризмом; закріплення світового | и N рства і (після подолання "двополюсності" світу) недопущення f Панування в Євразії будь-якої держави. У світовій мережі reo- * Просіорових зв'язків на євроатлантичному та азійсько-тихоокеансь-.§ Кому напрямах (рис. 7.3) США — стратегічний партнер, з £

... римкою якого пов'язані системи безпеки Європи та Японії. ^

Лає найбільший вплив США відчувається в Новому Світі: як ми я Нже казали, з Канадою і Мексикою країна створила інтеграційне £ Об'єднання НАФТА, поглиблюється економічна та політична и і.и модія з Латинською Америкою.

Країни "периферії". Візьмемо, наприклад, Маршаллові острови, Мікронезію та Палау, що загубилися в просторах Тихого океану, -і. пані морські шляхи проходять від них дещо осторонь, всього іі.іі.пства — коралові атоли та море. Події світової історії заторк-ііуііі цей регіон лише за Другої світової війни, коли американці іи японці вели криваві бої за кожний острівець, придатний для н родрому. Але нині на цих островах ВВП на душу населення п і ні м більший за середньосвітовий і прямі авіарейси зв'язують ■ її і рови з США та Японією. У чому справа? Туристсько-рекре-111 німа та офшорна діяльність долучили їх до світової цивілізації.

Країни "напівпериферії". Україна. Територія країни завжди пе­рі 11\ пала в центрі подій на Європейському континенті. Тут пере­мін.шися історичні шляхи й основні геополітичні осі Євразії, що і шано широку можливість контактів як із Західною та Північною «припою, так і з країнами Близького та Середнього Сходу і Цент-р і іі.ної Азії. Нагадаймо, що шлях із "варяг у греки" через Волхов, 11 п і у або Віслу виходив на Дніпро й далі прямував на Босфор, а Шовковий шлях" однією з гілок виходив до узбережжя Азовсь Чорного морів та причорноморських степів. За більш як ти• мчу років Україна на різних етапах свого історичного розвитку Пройшла багато форм політичного існування. Була вона і впливо-іюю в Європі монархією (Київська Русь), і колонією Російської,

Польської та Османської імперій, була (Козацька ржава — Запо

< рожжя XVII ст., на початку XX ст. — УНР) і є тепер республікою £ На початку XXI ст. глобальне політико-географічне (геопо-її літичне) положення України вирізняється такими рисами. По ^ перше, вона (як і багато інших держав) розташована в глобаль­ні ному геопросторовому "кільці" Північної півкулі, утвореному ТС Ь риторіями країн "тріади" та комунікаціями між ними (рис. 7.3}, о При цьому на заході територія країни безпосередньо прилягає до

європейських держав, які після розширення ЄС входять у найпо-$ тужніше інтеграційне угруповання світу. Значною мірою від са ^ мої України залежить, щоб її кордони (особливо західні) викону-

< вали контактну, а не бар'єрну функцію.

По-друге, користуючись можливостями міжнародного спів­робітництва, суверенній Україні, з одного боку, зручно активізу­вати взаємодію з євроатлантичними структурами, сподіваючися, на залучення технологій та капіталу країн Європи, США та Японії; з іншого — зберігати добросусідські відносини з країна­ми євразійських структур (передусім з Росією), які залишаються важливими ринками сировини (особливо енергоносіїв, лісу, кольорових металів тощо) і не менш важливими ринками збуту.

Нарешті, за межами "кільця" Україна має широкі перспективи контактів з країнами на південному та південно-східному напря­мах — морські шляхи ведуть у басейн Середземномор'я і далі в Ат­лантичний та Індійський океани, розвиток суходільних шляхів (че­рез Закавказзя—Центральну Азію або Росію—Казахстан) фахівці пов'язують із відродженням історичного "Шовкового шляху".

Регіональне ПГП — геопросторове положення країни відносно системи країн і регіональних організацій істори-ко-географічного регіону (або суміжних історико-географічних регіонів), де розташована країна.

Як відомо, для вивчення економічної й політичної географії світу виділяють більш-менш однорідні історико-географічіп регіони (рис. 7.4).

Найбільшими регіонами є частини світу. В межах частин світу виокремлюють менші регіони, які мають певну географічну єдність та спільність історичної долі. Так, у Європі традиційно виділяють Західну, Центральну та Східну Європу. Країни Західної Європи за післявоєнні роки сформувались у сталу політичну єдність. Центральна та Східна Європа нині — група постсоціалістичних країн з перехідною економікою, яка охоплює колишні соціалістичні країни Європи та молоді незалежні держа­ви, що були республіками у складі СРСР.

5 Азію поділяють на Північну (Сибір і Далекий Схід), Східну,

< Південно-Східну, Південну, Південно-Західну (або Середній £ Схід) та Центральну. Території Південно-Західної, Південної та її Південно-Східної Азії давно склалися, і кожна охоплює країни, ^ які тяжіють до відповідних географічних регіонів Азії. До Ц Північної Азії належить азійська частина Росії. До Східної А ні і= входять території Японії, КНДР, Республіки Корея, Китаю, о Монголії, хоча з погляду фізичної географії та історії Монголія і

Західний Китай — це Центральна Азія. Нині до Центральної А пі | входять також Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, ^ Таджикистан і Туркменістан.

< До цього треба додати як окремий історико-географічнші ^т регіон Океанію.

Слід ураховувати, що існує дві принципово відмінні ситуації регіонального ПГП у країн:

а) морських або приморських;

б) континентальних або з обмеженим виходом до моря.

Відмінності ці можна пояснити, виходячи з теоретичних по­будов деяких геополітичних концепцій. Але можна обмежитися простішим способом: визначити, які міжнародні транспортні напрями (коридори) у країни переважають: морські чи конти­нентальні. За цією схемою до "морсько-приморського" типу то­що можна віднести, наприклад, Велику Британію, Францію, Японію, США, Канаду, Австралію і т.д.; а до "континентально­го" — Росію, Німеччину, Польщу, Україну, Казахстан, Узбекис­тан тощо.

Далі в оцінці геопросторового положення маємо визначити систему сусідства країн у регіоні і в цій системі виявити сусідів І порядку, які безпосередньо межують із даною країною або її вик­лючною економічною зоною, II порядку — для контакту з якими слід подолати певний транзитний простір тощо. Потім слід визна­чити положення країни на основних геопросторових осях регіону та рівень центральності чи периферійності положення країни сто­совно основних зон економічної активності регіону і світу.

Наведемо приклади оцінки ПГП "приморської" країни і країни, що розташована в глибині континенту.

Японія. Це морська країна, для якої узбережжя — і фасад, і майстерня, і початок доріг через океан у всі кінці світу. Найближчі сусіди країни (І порядку) межують із нею або морськими кордо­нами, або виключними економічними зонами. Це Росія, Китай, обидві Кореї й Тайвань. При комунікаціях з іншими країнами до­водиться долати значний транзитний простір океаном або сухо­шляхами Євразії. Сусіди II порядку знаходяться в < кідній та Південно-Східній Азії. В радіусі 5 тис. км (рис. 7.5) мирські дороги досягають країн Південно-Східної Азії та прилег­ши частини Океанії (Маріанські о-ви, Мікронезія, Палау тощо), і \\одільні шляхи ведуть від Далекосхідного морського узбережжя в їлиб Сибіру (Росія) та Китаю (історичним "Шовковим ціля­чим"). Сусідами "далекого зарубіжжя" для Японії є країни, з якими

вона контактує як один із полюсів світової "тріади". Морські її «с повітряні дороги в північній частині Тихого океану з'єднують її зі £ США та Канадою, на півдні — з Австралією, Європи можна діє і а її тися, або подовживши шляхи від Південно-Східної Азії, або чере і

< Росію ("транссиб" авіатраси через полярні широти), або через Ки-^ тай і Центральну Азію.

~ Казахстан є континентальною країною в центральній частіші § Євразії. І хоч знаходиться вона в центрі континенту, історично - завжди перебувала в периферійному положенні щодо центрі! і цивілізації і в Європі, і на сході Азії (Китай, Японія), й на півдні І (Близький та Середній Схід, Індія). Нинішні сусіди незалежного

< Казахстану — Росія, Китай, країни Центральної Азії (Узбекис­тан, Киргизстан, Туркменістан), через Каспійське море можливі прямі контакти з Азербайджаном та Іраном. При виході на інші регіони світового ринку неодмінно доводиться долати транзиі ний простір, яким є територія сусідів. У перші роки незалежною І І ситуація з транспортно-географічним положенням була гострі шою, оскільки всі наявні комунікації Центральної Азії 11 зовнішнім світом ішли тільки через Росію. На рубежі тисячоліп. країни регіону почали освоювати транспортні коридори чере і Китай, Іран, країни Закавказзя. З'явилися нові варіант залізничного, автомобільного, авіаційного сполучення та транс­портування нафти і газу, яке раніше було детерміноване можли­востями трубопровідного транспорту Росії.

Україна. Регіональне ПГП України має риси як континен­тальної, так і приморської країни. Про переваги глобальною ПГП держави ми вже говорили. Україна розташована в цент­ральній частині Європи (географічний центр Європи знаходить­ся на території України — в Закарпатті під Раховом) і завжди пе­ребувала якщо не в центрі європейських історичних подій, то під їх постійним безпосереднім впливом ще від часів Київської Русі. Аналіз транспортно-географічного положення дає підстави для висновку про стратегічно важливе геопросторове положення те­риторії України в регіоні, оскільки вона має потенційно високий рівень транзитності в центральній частині Євразії.

Аналіз графа мережі сусідських геопросторових зв'язків Ук­раїни свідчить, що вона покриває якраз центральну частину конти­ненту на стику Європи й Азії (рис. 7.6). Звернемо увагу на таке: 1. Найважливіша геополітична вісь Євразії пролягає по лінії Росія—Чорне море—Туреччина; саме через ці території прохо­дить межа між Європою і Азією. Для України — це кордон по Азовському і Чорному морях та Керченській протоці.

важлива геополітична вісь проходить по лінії Польща— І і і міна—Туреччина. Це так звана Балто-Понтійська вісь, яку не-оімппю має перетинати левова частка транспортних коридорів, що зв'язують Північну та Центральну Азію і Західну Європу. Най вужче місце між узбережжями Балтійського та Чорного морів — пряма між гирлами Неману та Дунаю. Нагадаємо, що ця Меридіональна геополітична вісь була історичним напрямом Шляху "із варяг у греки", який ішов до Чорного моря Дніпром, а вище Києва мав виходи на Віслу, Неман, Даугаву або Волхов. Комунікації цим шляхом свого часу відіграли надзвичайно вели-і | роль у становленні культури та господарства України—Русі. \. Основні вектори сучасних геопросторових зв'язків України Мають гексагональний рисунок. Найважливіші Балтії; в) Росія — країни Центральної Азії та Далекого Сход) г) Грузія — інші країни Закавказзя та Центральної Азії; г) Туреч £ чина — країни Східного Середземномор'я; д) балканські країни ЇЇ 4. Україна має один із найвищих у Євразії показників централь і ності — якщо взяти всю множину країн регіону, то тільки Рсч II 5 та Китай мають більше сусідів. За кількістю сусідів І порядку (як ~ що враховувати сусідство з Туреччиною, Грузією та Болгари НЗ § через Чорне море) вона в одному ряду з ФРН, Туреччиною її -і Саудівською Аравією. Особливо цінні й бажані для держави дов і росусідські зв'язки з Польщею (вихід на ЄС), Росією (шляхи | 5 Азію, важливі ринки сировини та збуту) та Туреччиною (вихі через Босфор і Дарданелли у Світовий океан).

Сусідське ПГП — це геопросторове положен­ня території держави (в тому числі окремих її регіонів) та її кор­донів стосовно контактів із сусідніми державами. При цьому і держави з кожним окремим сусідом складається своя система зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних та ін. відносин, що має свою історію протистоянь і партнерства, непорозумінь і взаємодії. Кордони залежно від діалектики відносин можуть ви конувати то бар'єрні, то контактні функції, а в множині схем прикордонної взаємодії можна знайти всі варіанти ситуацій за Дж. Гаузом. Тому в даному разі ми не будемо аналізуваїн конкретні приклади, а обмежимося лише деякими загальними міркуваннями.

Ситуації сусідського ПГП можуть бути сталими і динамічними.

Як правило, сталими є ситуації зі станом кордону, оскільки вони випливають із принципу непорушності кордонів держави. И наш час лінія кордонів може змінитися в результаті або політич ного катаклізму в регіоні, або переговорного процесу між держа вами. Найбільшою сталістю вирізняються лінії кордонів по гіреі. ких хребтах, які є чіткими прикордонними рубежами.

Малодинамічними постають ситуації, пов'язані з реалізацією усталених схем використання природних ресурсів сусідньої дер жави (мінеральної сировини, палива, лісових, водних тощо), як­що від їх довозу залежить економіка держави-партнера. Пере­орієнтація таких зв'язків потребує часу і величезних затраї капіталу, а іноді технологічний розрив просто неможливий (нап­риклад, річки чи канали з міжнародним транспортним транзи­том, спільні іригаційні системи, поділені навпіл кордоном насе­лені пункти тощо). Відповідно такими ж малодинамічними і зміни в напрямах наявних міжнародних транспортних коридорів.

Ішіамічні зміни сусідського ПГП можуть статися внаслідок § ■ «ні у внутріполітичному житті тієї чи іншої держави. Рево- ^ ІНШІЙ ні події або міжетнічні чи міжконфесійні конфлікти в §■ її дів можуть різко вплинути на ситуацію на кордоні, і кордон * і і ніг "закритим". До такої ж ситуації може призвести епідемічна

.. екологічна обстановка. Але з нормалізацією обстановки і пнціленням дружніх добросусідських відносин на кордоні, а § •¹1 ке і в сусідському ПГП держав, контактні функції знову ста- * ині. переважними. | Наведемо приклади негативних і позитивних змін сусідського "І¹ ПІП | • амопроголошена Придністровська республіка, що знахо-.ея на території суверенної Молдови, проводить активну пику сепаратизму. її спроби розбудови самодостатнього є гої иодарства на території з обмеженою ресурсною базою сприя- § пі розквіту контрабанди в таких масштабах, що це викликало і ин покоєння в державах Європи. ^ Коли ж до роботи з наведення порядку на кордоні взялися ^ ми і пики України і Молдови у співпраці з колегами із Західної і ироии, "обурені громадяни" Придністров'я перекрили рух на іній залізничній магістралі, яка сполучає Україну з Мол-іоиок) га Румунією і українськими портами Рені та Ізмаїл на Імі.п Україна зазнала величезних втрат у міжнародних транс­портних перевезеннях і зовнішній торгівлі.

Кілька десятиліть країни Центральної Європи відділяла від < ироии Західної "залізна завіса". Після розвалу соціалістичного і.нмру цей геополітичний бар'єр упав. Народи Польщі, Чехії, ' іоваччини, Угорщини, балканських держав змогли скорис-і пнем вигодами від посилення зовнішньоекономічних зв'язків з розвинутими економіками держав Західної Європи, повернення і> і ультурний та інформаційний простір, у якому вони жили до Іругої світової війни. Зрештою, логіка подій дала змогу цим і рипам стати членами ЄС і взяти участь у євроатлантичних Процесах на засадах рівноправного партнерства.

Дата добавления: 2014-01-04