У довоєнний період для внутрішньореспубліканського планування територію України поділили на частини на основі об'єднання у великі групи адміністративних округів

Мережа економічних районів України

Їх територія відповідає території внутрішньообласних адміністративних районів.

- їхні межі визначаються виробничими зв'язками підприємств місцевого значення з їхнім сировинними зонами, а також

- територіальною організацією і управлінням усього господарства, яке здійснюється районними центрами.

У цих районах основними галузями виробництва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, переважно та, що переробляє сільськогосподарську сировину.

Найбільш поширеними виробничими об'єднаннями тут є локальні аграрно-промислові комплекси (завод, цех і сировинна зона). У межах цих районів можуть бути розташовані і підприємства міжрайонного значення, які впливають на формування обласних господарських комплексів і внутрішньообласних підрайонів.

Низові адміністративно-господарські райони в умовах планової системи розвитку господарства і навіть в умовах перехідного до ринкової економіки періоду використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва. Ця функція в умовах поширення приватної власності на засоби виробництва буде змінюватися.

Економічне районування України на державній організаційній основі, по суті, розпочалося з 1921 р. комісією Держплану Росії під керівництвом І. Г. Олександрова. Перша спроба виокремлення економічних районів в Україні була невдалою.

За проектом Держплану її територія була поділена на два великі райони:

Південний гірничопромисловий і

Південно-Західний — в основному сільськогосп-кий.

Однак уряд України не прийняв такого поділу, внаслідок чого пізніше Держплан СРСР виокремив Україну як єдиний економічний район.

Але у зв'язку з нестабільністю адміністративно-територіального поділу на той час таке районування було дуже короткочасним.

Тільки в післявоєнний період, коли

- в основному стабілізувався адміністративно-територіальний поділ і

- були визначені майже всі сучасні області України, а також

- завершилось об'єднання території України з її західними землями і Кримом, розпочалось науково обгрунтоване розроблення мережі економічних районів.

Початок було зроблено в 1952 р. вченими під керівництвом академіка К. Г. Воблого.

В основу виокремлених ними районів було покладено об'єднання адміністративних областей, які визначалися

- спільністю економіко-географічного положення,

- особливостями формування господарства у минулому і - сучасною його спеціалізацією.

Вони виокремили п'ять економічних районів (груп областей):

-Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Кам'янець-Подільська);

-Південно-Східний (Сталінська-донецьк, Ворошиловградська-луганськ, Дніпропетровська, Запорізька);

-Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська);

-Південно-Західний (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Ізмаїльська);

-Західний (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Рівненська, Волинська, Чернівецька, Закарпатська).

Якщо врахувати виокремлення

- Подільського району, яке відбулося пізніше з областей Центрального (Вінницька, Кам'янець-Подільська) і Західного (Тернопільська) районів, і

виокремлення Придніпровського району з областей Південно-Східного району (Дніпропетровська і Запорізька), то ця мережа довела свою життєздатність. Вона збільшена до семи районів, які тепер становлять основу мережі економічних районів України.

У 1957 p. у зв'язку з переходом від галузевого до територіального планування розвит ку народного господарства СРСР була затверджена нова мережа, яка складалася з економічних адміністративних районів. За цією мережею на території України було виокремлено 11 економічних адміністративних районів.

У 1960 р. їх кількість була збільшена до 14.

З метою збільшення економічних адміністративних районів А. Т. Діброва в 1958 р. запропонував мережу з шести основних економічних районів: Донбасу, Промислового Придніпров'я, Північно-Східного, Центрального, Західного, Причорноморського.

У зв'язку з подрібненістю території України економічними районами та значним зростанням управлінського апарату Держ-план України збільшив у 1962 р. економічні адміністративні райони і зменшив їх кількість з 14 до 7-ми.

До мережі цих районів увійшли:

- Донецький (Донецька і Луганська області);

- Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

- Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області);

- Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська області);

- Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області);

- Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська області);

- Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області).

Ця мережа економічних районів більш об'єктивно відображала реально існуючі економічні райони України. Винятком була тільки Чернівецька область, яка пізніше цілком обгрунтовано була віднесена до Карпатського економічного району. Ці райони до 1990 р. залишалися визнаними підрайонами генеральних економічних районів, виділених в Україні в 1963 p., коли процес збільшення економічних районів відбувався на всій території Радянського Союзу.

У результаті була затверджена мережа з 18 великих економічних районів і одного середнього (мезорайону) — Молдавської PCP.

За цією мережею в Україні було виокремлено три макрорайони:

- Донецько-Придніпровський (8 областей);

- Південно-Західний (13 областей) і

- Південний (4 області).

Виокремлення великих економічних районів допомагало Держплану СРСР зосереджувати свою увагу на визначенні найважливіших великорайонних загальнодержавних завдань у процесі розроблення планів перспективного розвитку і розміщення продуктивних сил як у старих районах, так і особливо в районах нового інтенсивного господарського освоєння на сході країни (утворення великих баз паливної, металургійної, хімічної промисловості, а також баз виробництва сільськогосподарської продукції: зернових і технічних культур, овочівництва, виноградарства, садівництва, ефіроолійних культур, спеціалізованого тваринництва та ін.).

Така мережа економічних районів існувала до 1990 р.

Після розпаду СРСР в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку стара мережа великих економічних районів втратила своє призначення.

Вона не могла забезпечити більш диференційованого підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням особливостей і відмінностей

природних,

історичних,

економічних умов регіонів,

існуючих на території України.

Таким чином, виникла невідкладна проблема розроблення і затвердження мережі економічних районів, яка б відповідала потребам подальшого розвитку економіки України.

У 1990-х рр. економіко-географами і економістами України було запропоновано кілька варіантів удосконалення мережі економічних районів.

Однак їх основним недоліком є недостатнє наукове обґрунтування нових економічних районів і їх реального, об'єктивного існування та вивчення реально функціонуючих економічних взаємозв'язків.

У запропонованих варіантах мережі економічних районів економічними районами України визнаються території, які раніше були названі об'єктивними підрайонами Донецько-Придніпровського і Південно-Західного макроекономічних районів у системі союзного поділу праці. Це такі як Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Столичний, Подільський, Західноукраїнський. Крім того, пропонуються уточнення складу областей в окремих економічних районах.

По суті адміністративні області виключаються із складу одного економічного району і включаються до складу іншого, нерідко необгрунтовано виокремленого. Це стосується, зокрема, виокремлення Центрально-Українського району шляхом об'єднання Черкаської і Кіровоградської областей.

Територія вказаних областей дійсно є центрально-географічною частиною України, але за системою взаємозв'язків, що склалися, вона не є економічним районом. Досить зазначити, що до 1954 р. Черкаська область перебувала у складі Київської області і досі має тісні виробничі і невиробничі зв'язки з Києвом.

Кіровоградська область не має спільного економічного ядра з Черкаською областю. Вона має тісні економічні зв'язки з Кривбасом і є складовою територіально-виробничого комплексу Дніпропетровської і Запорізької областей.

Виходячи з наукових основ економічного районування, виокремлення Поліського району у складі Волинської, Рівненської, Житомирської і Чернігівської областей не є доцільним.

Необхідно враховувати ту обставину, що Полісся — це природна зона, а природний чинник хоч і має важливе значення, не може бути основним районоутворювальним чинником в економічному районуванні.

Крім того, Київська, Житомирська, Чернігівська і Черкаська області — це нерозривні складові великого територіально-виробничого комплексу, що знаходиться в зоні інтенсивного районоутворювальним впливу Києва, мають з ним тісні багатогалузеві зв'язки (виробничі, транспортні, інфраструктурні).

Сучасна мережа економічних районів України, запропонована Кабінетом Міністрів України, має такий склад областей:

- Донецький (Донецька, Луганська області);

- Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

- Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

- Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ);

- Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

- Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

- Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);

- Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

Запропонований проект нової мережі економічних районів у цілому відповідає науковим критеріям економічного районування, але разом з тим, на нашу думку, не позбавлений певних недоліків.

Насамперед це стосується виокремлення Поліського району, про що йшлося вище.

З погляду географічного визначення, невдалою є назва Східного району.

В усіх варіантах попередніх мереж економічного районування він був названий Північно-Східним.

Подальший розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалювати мережу економічних районів України.

Дата добавления: 2014-01-04