Право власності окремих суб’єктів права

Право приватної власності фізичних осіб

1. Поняття, суб’єкти та об’єкти права приватної власності.
2. Підстави виникнення та припинення права власності фізичних осіб.
3. Зміст і здійснення фізичними особами права приватної власності.

Нормативні акти та література:

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Некрасова О. Деякі аспекти застосування цивільного законодавства при здійсненні права власності подружжя // Юридична Україна. – 2007. - № 2. – С. 38-40.
• Яворська О.С. Правове регулювання відносин власності за цивільним законодавством України. – К.: Атіка, 2008. – 256 с.

1. Поняття, суб’єкти та об’єкти права приватної власності.

Для позначення власності окремого індивіда в науці цивільного права і на законодавчому рівні застосовували різні поняття: „індивідуальна: особиста, приватно-трудова”, „приватна” власність.

ЦК УСРР 1922 р. закріплював такі форми власності: державну (націоналізовану і муніципалізовану), колективну і приватну. Приватна власність оголошується такою, що не відповідає цілям народного господарства, яке організовує робітничо-селянська держава.

Конституція УРСР 1937 р. закріпила положення про те, що економічну основу УРСР становить соціалістична власність, що утвердилася внаслідок скасування приватної власності на знаряддя та засоби виробництва (ст. 4). Для характеристики власності особи було введено термін „особиста власність”. До її об’єктів були віднесені трудові доходи і заощадження, житловий будинок і підсобне домашнє господарство, предмети домашнього господарства і вжитку, предмети особистого споживання і комфорту.

У ЦК УРСР 1963 р. знайшла відображення правова доктрина власності, яка обґрунтовувала існування єдиного типу соціалістичної власності, що поділявся на власність суспільну та індивідуальну.

Конституція УРСР 1978 р. закріплювала існування соціалістичної власності як основи економічної системи у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності (ст. 10). Одночасно Конституція 1978 р. допускала індивідуальну трудову діяльність. Відповідно до Закону СРСР від 19.11.1986 р. „Про індивідуальну трудову діяльність” індивідуальна трудова діяльність визначалась як суспільно корисна діяльність громадян, не пов’язана з їхніми трудовими відносинами з державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, установами, організаціями, громадянами, а також з внутрішньоколгоспними трудовими відносинами.

Термін „індивідуальна власність” не знайшов закріплення на законодавчому рівні, хоча досить часто використовувався в науковій літературі.

Термін „приватна власність” проголошений на законодавчому рівні з прийняттям ЗУ „Про власність”.

Відповідно до ст. 325 ЦК України суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Перелік видів майна, яке не може належати ФО на праві власності встановлений Постановою ВРУ „Про право власності на окремі види майна” від 17.06.1991 р., якою затверджено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських обєднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені у додатках № 1 і № 2.

2. Підстави виникнення та припинення права власності фізичних осіб.

Право приватної власності ФО виникає на підставі певних юридичних фактів.

1. Виникнення права власності ФО на доходи від участі у суспільному виробництві. Юридичною підставою виникнення права власності на такі доходи є факт одержання працівником матеріальних благ (у грошовому виразі або іншим майном у натурі). Саме момент видачі-одержання працівником заробітної плати є юридичною підставою поширення на неї права приватної власності.

2.Виникнення права власності на доходи громадян від індивідуальної праці та підприємницької діяльності. Громадяни на свій розсуд обирають види індивідуальної та підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економіки і соціальних результатів та одержання прибутку.

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність самостійно або шляхом утворення ЮО.

3. Виникнення у громадян права власності за договорами або іншими правочинами. Основна частина власності ФО формується саме шляхом укладення договорів: купівлі-продажу, дарування, поставки, міни, ренти, довічного утримання, спадковим, позики, кредитним.

4. Виникнення права власності внаслідок успадкування майна. Спадкування за законом і за заповітом.

5. Виникнення у громадян права приватної власності внаслідок приватизації об’єктів державної власності. Регулюється ЗУ „Про приватизацію майна державних підприємств”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, „Про приватизацію державного житлового фонду”).

6. Серед інших підстав виникнення права приватної власності ФО виділяють:

• отримання дивідендів від цінних паперів і вкладів у фінансово-кредитні установи;
• отримання пенсій, різних державних допомог, стипендій тощо;
• отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування шкоди;
• отримання коштів за аліментними зобов’язаннями;
• правомірне заволодіння дарами природи;
• отримання різних премій.

3. Зміст і здійснення фізичними особами права приватної власності.

Власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. В окремих випадках можуть встановлюватись обмеження щодо здійснення ФО свого права власності (земельні ділянки, зброя).

Власнику щодо його майна дозволяється все, що не заборонене законом. Власник може володіти майном сам або передати його у володіння іншим особам. Користування також може здійснюватись власником самостійно або спільно з іншими особами. Розпоряджатись майном може виключно власник.

Здійснюючи своє право власності, громадяни повинні дотримуватись КУ, законів, підзаконних нормативних актів, а також не порушувати права та законні інтереси інших осіб.

Дата добавления: 2014-01-04