Класифікаційна характеристика

Особистісно зорієнтованого навчання

ТЕХНОЛОГІя

Лекція 4

ЛІТЕРАТУРА

1. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике / Шалва Амонашвілі. – М.: Издательский дом Шалвы Амонашвили, 1995. – 496 с.

2. Загуменнов Ю. Особистісно зорієнтовані технології в освіті / Ю. Загуменнов, Л. Шелкович, Г. Шварц // Підручник для директора. – 2005. – № 9-10. – С. 10-24.

3. Селевко Г.К. Энциклопедия образовательных технологий: в 2 т. / Г.К. Селевко. – М.: НИИ школьных технологий, 2006. – Т. 1. – 816 с.

4. Селевко Г.К. Энциклопедия образовательных технологий: в 2 т. / Г.К. Селевко. – М.: НИИ школьных технологий, 2006. – Т. 2. – 816 с.

5. Сериков В.В. Личностно-ориентированное образование / В.В. Сериков // Педагогика. – 1994. – № 5. – С. 16-21.

6. Система педагогічної освіти та педагогічні інновації: аналітичне дослідження: [проект ПР ООН, МФ “Відродження”] / [Олійник В. (керівник проекту), Болюбаш Я., Даниленко Л., Довбищенко В., Єрмаков І., Клепко С.]; за ред. П. Згаги. – Полтава; Київ: ПОІППО, 2003. – 102 с.

7. Скаткин М.Н. Совершенствование процесса обучения: проблемы и суждения / Скаткин Михаил Николаевич. – М.: Высшая шк., 1978. – 348 с. – (Труды д. чл. и чл.-кор. АПН СССР).

8. Хуторской А.В. Современная дидактика: учеб. пособие / А.В. Хуторской. – [2-е изд., перераб.]. – М.: Высшая шк., 2007. – 639 с.

9. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. – СПб.: Питер, 2002. – 608 с.

10. Якиманская И. Личностно-ориентированный урок: планирование и технология проведения / И. Якиманская, О. Якунина // Директор школы. – 1998. – № 3. – С. 3-5.

ТОЗН – це організація навчання на засадах всебічного врахування індивідуальних потреб і можливостей учня, глибокої поваги до його особистості, ставлення до нього як до свідомого і відповідального суб'єк­та навчально-виховної взаємодії з учителем і ровесни­ками. Метою цього типу навчання є створення умов (змісту, методів, середовища) для індивідуальної самореалізації учня, розвитку і саморозвитку його особистісних якостей.

У ТОЗН особливе значення надається суб’єктному досвіду життєдіяльності, який набула дитина поза школою в конкретних умовах родини, соціокультурного оточення, у процесі сприйняття й розуміння нею світу людей і речей.

Суб'єктність особистості виявляється у вибірковості до пізнання світу (змісту, виду, формі його представлення), стійкості цієї вибірковості, способах переробки навчального матеріалу, емоційно-особистісному відношенні до об’єктів пізнання (матеріальних та ідеальних).

Рівень і характер застосування: загальнопедагогічний.

Філософська основа: прагматична.

Методологічний підхід: розвивальний, особистісно орієнтований, практико-орієнтований.

Наукова концепція засвоєння досвіду: асоціативно-рефлекторна + розвивальна.

Орієнтація на особистісні сфери і структури: інформаційно-операційна (ЗУН + СУД).

Характер змісту: навчальний, світський, загальноосвітній.

Вид соціально-педагогічної діяльності: розвивальна.

Тип управління НВП: система малих груп.

Методи, що переважають: розвивальні + саморозвивальні.

Організаційні форми: класно-урочна, індивідуально-диференційована.

Засоби, що переважають: дієво-практичні + вербальні, знакові.

Підхід до дитини і характеру виховних взаємодій: педагогіка співробітництва.

Напрямок модернізації: альтернативний.

Акценти цілепокладання:

• розвивати індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини;

• максимально виявити, ініціювати, використати, «окультурити» індивідуальний суб’єктний досвід дитини;

• допомогти дитині пізнати себе, самовизначитися й самореалізуватися, а не формувати заздалегідь завдані якості.

За ТОЗН учень не стає суб’єктом навчання, а є ним первісно як носій суб’єктного досвіду. Учіння – це не пряма похідна від навчання, а самостійне, індивідуальне, особистісно значуще, а тому дуже дієве джерело розвитку кожного. «Вектор розвитку» вибудовується від учня до визначення індивідуальних педагогічних впливів, які сприятимуть розвиткові. Учень цінний відтворенням не стільки суспільного, стільки індивідуального досвіду й розвитку на його основі.

Особливості змісту. ТОЗН ґрунтується на сполученні навчання як нормативно-співобразної діяльності суспільства й учіння як індивідуально значущої діяльності дитини. Діяльність учіння, її зміст, методи, прийоми спрямовані переважно на те, щоб розкрити й використати суб’єктний досвід кожного учня, допомогти становленню особистісно значущих способів пізнання шляхом організації цілісної навчально-пізнавальної діяльності.

Зміст суб’єктного досвіду:

1) предмети, уявлення, поняття;

2) операції, прийоми, правила виконання розумових і практичних дій;

3) емоційні коди (особистісні смисли, настанови, стереотипи) (І. Якиманська);

4) ціннісний досвід (пов’язаний із формуванням інтересів, моральних норм і переваг, ідеалів, переконань) орієнтує зусилля людини;

5) рефлексія допомагає пов’язувати орієнтування з рештою компонентів суб’єктного досвіду;

6) досвід звичної активізації орієнтує у власних можливостях і допомагає краще пристосувати свої зусилля до розв’язання значущих задач;

7) операціональний досвід поєднує конкретні засоби перетворення ситуацій і своїх можливостей;

8) досвід співробітництва сприяє об’єднанню зусиль, спільному рішенню задач і передбачає попередній розрахунок на співробітництво.

В освітньому процесі виділено основні сфери людської діяльності (наука, мистецтво, ремесло), виділений їх психологічний зміст, обґрунтовані вимоги до того, як ними оволодіти. З іншого боку, виявлено індивідуальні особливості (тип і характер інтелекту, рівень його розвитку тощо), ступінь адекватності інтелекту до певного виду діяльності. На цих підставах для кожного учня складається освітня програма, яка на відміну від навчальної має індивідуальний характер, базується на знанні особливостей учня як особистості з усіма притаманними тільки їй характеристиками. Програма має бути гнучко пристосована до можливостей учня, динаміки його розвитку під впливом навчання.

Дата добавления: 2014-01-04