Характеристика та співвідношення понять «виправлення», «ресоціалізація», «соціальна реабілітація» та «соціальна адаптація».

Вступ

Висновок

Структурні підрозділи, що здійснюють соціально-виховну роботу у виправних установах відповідно до рівня безпеки та у виховних колоніях.

Основні завдання виховної роботи із засудженими. Засоби ресоціалізації засуджених до позбавлення волі.

Характеристика та співвідношення понять «виправлення», «ресоціалізація», «соціальна реабілітація» та «соціальна адаптація».

Вступ

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

4. Соціальна робота та участь громадськості в діяльності установ і органів виконання покарань.

Література

Думка про те, що покарання має за мету пристосувати злочинця до суспільства, є, безумовно, однією з найбільш фантастичних, які можна знайти у схоластичній юриспруденції [1]

Відповідно до ст. 1 КВК України, метою кримінально-виконавчого законодавства є захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Стаття 6 КВК України визначає виправлення засудженого як «процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки».

Ресоціалізація визначається як «свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві». Кодекс вказує на те, що необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Використання законодавцем терміна «ресоціалізація» можна розцінювати як суттєвий крок вперед на шляху переосмислення ролі та місця в'язниці в українському суспільстві.

Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» (чинний до березня 2011 р.). Багато в чому він становив суперечність положенням КВК і призводив до відсутності єдності в нормативному визначенні процесу повернення засудженого до соціального середовища. Закон містив визначення терміну «соціальна адаптація».

Соціальна адаптація визначалася як комплекс правових,соціально-виховних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їхніх прав і законних інтересів.

В Законі 2003 року законодавець зробив спробу визначити поняття «соціальна адаптація» з погляду практики, у той час коли поняття, що міститься у Законі 2011 року, має, як це здається, суто науково-теоретичну спрямованість. Відповідно до КВК України, повернення засудженого до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві - це ресоціалізація. Відповідно до Закону 2011 року, процес засвоєння звільненими особами соціального досвіду з метою повернення їх до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві - це вже соціальна адаптація. Відповідно до Закону 2003 року, соціальна адаптація - це комплекс правових, економічних, організаційних, соціально-психологічних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їхніх прав і законних інтересів.

У чинному кримінально-виконавчому законі виправлення розглядається як юридичний факт, що є нонсенсом, ураховуючи, що єдиним критерієм успіху виправного впливу відповідно до чинного законодавства залишається відсутність учинення рецидивного злочину.

У наукових дослідженнях існують різні підходи щодо розуміння поняття «виправлення». На погляд В.Г. Деєва і М.П. Прокопова, виправлення як процес передбачає послідовну зміну психолого-педагогічних операцій, спрямованих на усунення в психології особистості засуджених частково деформованих рис і якостей при чітко вираженій схильності до самовиховання, викорінення причин, як були підставою здійснення злочину.[2] Виправлення в контексті психології особистості - це пошук і ефективне застосування способів: засобів впливу на ті індивідуально-психологічні особистості, які складають її суб'єктивний кримінологічний комплекс.[3]

У науковій літературі відмічається, що ресоціалізація за загальним визначенням, включає у себе виправлення, але у значенні "соціалізація", "підготовка до звільнення", "включення у суспільно-корисну діяльність", "соціальна адаптація в суспільство". Саме таким чином ресоціалізація здатна знижувати ступінь суспільної небезпеки злочинця. Мета "виправлення" ближче до процесу виконання покарання, а мета "ресоціалізація" - до процесу реалізації кримінальної відповідальності'. М.О. Стручков вважав, що ресоціалізацію можливо розглядати як таку, що складається з двох етапів - пенітенціарного (під час відбування покарання) та постпенітенціарного (після звільнення від відбування покарання). Елементами ресоціалізації, на його думку, володіє й профілактичний вплив, який здійснюється на осіб, які мають поведінку з відхиленням". М.С. Рибак представляв ресоціалізацію як єдність двох процесів: а) соціалізації, оскільки формується нова система норм, поглядів особистості; б) анти соціалізації, оскільки порушується стара система цінностей, норм, людських якостей. Усе це разом і утворює процес реструктуризації соціальних якостей - тобто, ресоціалізацію[4].

О.М. Неживець, наприклад, процес ресоціалізації особи також поділяє на допунітивний, пунітивний та постпунітивний (авторка використовує терміни "допенітенціарний", "пенітенціарний" та "постпенітенціарний"), виділяючи такі стадії ресоціалізації як: винесення вироку і визначення покарання засудженому; адаптація до умов виконання покарання; виправлення; підготовка засудженого до звільнення і соціальна адаптація до умов життя на волі[5].

На думку В.А. Льовочкіна, процес ресоціалізації має на меті виправлення засудженого, формування установку засуджених на каяття. Основною у цій концепції виконання покарання є ідея каяття, тобто визнання особою, яка вчинила злочин, своєї вини тощо", а здійснити це можна в умовах так званих "соціальних клінік". Саме тому, на думку Г.О. Радова "пенітенціарний процес, на відміну від кримінально-виконавчого або просто виховного процесу, не є проблемою суто юридичною або педагогічною, а в основі своїй перебуває в площині морально-етичного, духовного характеру. Його предметом є не злочинець, а людина, жива істота, яка має сприйматися не через юридичні, а морально-етичні, психологічні і педагогічні категорії, як носій певних соціальних відхилень і патологій, що зумовили злочинну поведінку і які необхідно усунути"[6] Виходячи з цієї посилки, вчений дійшов висновку, що пенітенціарна функція ґрунтується на об'єктивному суспільному і державному інтересі в забезпеченні каяття злочинців як єдиної гарантії їхньої майбутньої безпечної поведінки. Сподіватися на досягнення такого результату за рахунок формально-юридичного виконання покарання, зміст якого полягає в утриманні засудженого на протязі терміну, встановленого вироком суду, в умовах певних правових обмежень, просто не доводиться[7]. Отже, ґрунтуючись на такий позиції можна зробити висновок, що зміст пенітенціарної функції визначається діяльністю держави по створенню умов для каяття засуджених. [8]

О.І. Осауленко вказує, що ресоціалізація - це процес формування у особи позитивних рис та якостей, які сприяють поважному ставленню до людини, суспільства, праці, норм моралі, звичаїв, традицій та стимулюють правослухняну поведінку, тобто ресоціалізація у такому розумінні є своєрідним змістом процесу виправлення. Він зазначає, що соціальна адаптація засудженого спрямована на формування у особи таких соціальних якостей, наявність яких дозволяє їй увійти у соціальне середовище та функціонувати у ньому в якості повноправного члена суспільства.[9]

Найчастіше в юридичній літературі використовується термін «адаптація», який застосовується до характеристики всього процесу повернення засудженого до суспільства, що, мабуть, не є обґрунтованим.

Як зазначає В. Москаленко, соціалізація не є адаптацією, вона не спрощується до прямого засвоєння індивідом історичного досвіду і підкорення нормам даного середовища. Погляд на соціалізацію як на адаптацію заснований на метафізичному уявленні зв'язку особистості й суспільства, коли вони розуміються як існуючі окремо[10]. А. Сабіров також зазначає, що «не можна говорити про ресоціалізацію засуджених без згадки про категорію соціальної адаптації»[11] В. Трубніков зазначає, що «соціальна адаптація є частиною процесу ресоціалізації, особливим її різновидом». С. Лузгін вказує на те, що ресоціалізація - це поняття, яке характеризує процеси надання соціальних послуг засудженим у пенітенціарній установі, у той час як адаптація - після їх звільнення.[12]

Адаптацію слід розглядати лише як складову змістовнішого процесу соціалізації. Беручи до уваги, що префікс «ре» означає повторність дії, можна зробити висновок, що адаптація є також складовою і процесу ресоціалізації особи.

Людина, потрапивши до екстремального середовища місць позбавлення волі, одразу ж починає адаптуватися до існуючих умов. Відбувається перша стадія соціалізації особи, тобто засвоєння нових правил поведінки, норм та культурних цінностей, і водночас - переборення екстремального кризового явища. Але з погляду нормального соціального середовища, в якому ця особа перебувала раніше, беручи до уваги, що конфронтація між формальним та неформальним порядком у місцях позбавлення волі має характер культурної несумісності, можна констатувати, що відносно даної особи має місце процес десоціалізації.

Отже, нині категорії «виправлення», «ресоціалізація», «соціальна реабілітація» та «соціальна адаптація» є доволі складними та суперечливими не лише в частині теоретичного обґрунтування, а й для практичної реалізації і передусім для персоналу органів та установ виконання покарань та тих працівників, які долучаються до роботи із засудженими й звільненими особами, звільненими з місць позбавлення волі. З одного боку, такий стан справ можна трактувати як результат того, що відбувається процес становлення зазначених понять. З іншого - така ситуація, без сумніву, не може позитивно впливати на практику виконання-відбування покарання у виді позбавлення волі.

Дата добавления: 2014-01-04