Основні завдання виховної роботи із засудженими. Засоби ресоціалізації засуджених до позбавлення волі

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. Проте меншу викликає труднощі розв’язання питання щодо засобів досягнення названої цілі.

У загальному вигляді засоби забезпечення виправлення та ресоціалізації засуджених визначені у КВК України (ч. З ст. 6): "3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив ". У тлумачних словниках термін "засіб" зазвичай визначається як "прийом, спосіб дії для досягнення будь-чого, як сукупність пристосувань для здійснення тієї чи іншої діяльності". "Забезпечити" - означає зробити можливим, дійсним, реально виконуваним. Таким чином, "засоби виправлення та ресоціалізації" - це прийоми, способи, що мають зробити реально досяжними та дійсними ці самі "виправлення й ресоціалізацію".

Як бачимо одним з важливих засобів з виправлення й ресоціалізації засуджених є соціально-виховна робота. Відповідно до статті 123 КВК України: соціально-виховна робота із засудженими - цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. У процесі виправлення засудженого, соціально-виховна робота складається з двох напрямків діяльності - виховної та соціальної роботи які тісно пов'язані між собою.

Слід визнати, що єдиного визначення поняття виховної роботи із засудженими в сучасній юридичній та психолого-педагогічнії літературі не має. О.В. Лисодєд та М.П. Черненок визначають виховну роботу як засіб духовного впливу на засудженого та спробу поліпшити його особистість за час відбування покарання шляхом цілеспрямованого виправного впливу, поновлення або прищеплювання засудженим навичок правильної орієнтації в системі духовно-моральних цінностей, психологічної ті іншої підготовки до ведення морального, соціально-корисного способу життя після звільнення з місць позбавлення волі.[13] С.І. Скоков визначає виховну роботу як систему педагогічно обґрунтованих заходів, спрямованих на корекцію поведінки засуджених з метою досягнення позитивних інтелектуальних, духовних і фізичних змін у їх особистості та усунення особистісних деформацій.

Т.А. Денисова зазначає, що соціально-виховна робота - це один із основних заходів трудового, морального, правового, культурного і фізичного виховання засуджених до позбавлення волі, спрямованих на викорінювання у свідомості правопорушників асоціальних поглядів, переконань, інтересів і звичок, на виховання чесного ставлення до праці, поваги до норм моралі і моральності, на підвищення їхньої свідомості і культурного рівня. Сутність соціально-виховної роботи на думку вченої, полягає в докорінній зміні сформованих антигромадських і антиморальних поглядів, тенденцій, схильностей, звичок та в одночасному формуванні нової поведінки, що відповідає суспільним і моральним вимогам до особистості людини. [14]

Поняття соціально-виховної та психологічної роботи за своєю сутністю є поняттям соціально-правовим і психолого-педагогічним, оскільки її ознаки лежать в площині соціальних, юридичних, психологічних та педагогічних наук.

Виховний вплив на засуджених до позбавлення волі здійснюється через системи відповідних форм і методів, основні з яких визначені в статті 124 КВК України. Це індивідуальні, групові та масові форми, що побудовані на основі психолого-педагогічних принципів і методів. Під методами виховної роботи необхідно розуміти вплив на засуджених, шляхи педагогічно-цілеспрямованої організації їх життя в установах виконання покарань з метою викорінення негативних рис особистості, прищеплення їм моральних якостей, підготовки до життя в суспільстві після звільнення.

Методи виховання об'єднуються в чотири групи і складають таку систему:

1) методи формування свідомості: бесіда, лекція, дискусія, диспут, метод прикладу;

2) методи організації діяльності і формування досвіду поведінки; вправа, доручення, вимога, створення виховних ситуацій;

3) методи стимулювання поведінки: змагання, гра, заохочення, покарання;

4) методи контролю, самоконтролю і самооцінки: спостерігання, опитувальні методи (бесіди, анкетування), тестування, аналіз результатів діяльності.

С.І. Скоков методи виховної роботи визначає як сукупність засобів педагогічного впливу на мислення, почуття, волю та поведінку засуджених з метою формування і корекції їх свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей. Він виділяє такі методи:

- формування і корекції свідомості (переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух);

- додаткової мотивації та стимулювання поведінки (заохочення, примус, психолого-педагогічний вибух);

- виявлення результатів виховного процесу (спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, метод незалежних характеристик, тестування).[15]

Е.М. Данілін, С.А. Наумов та В.І. Поздняков умовно методи виховного впливу поділяють на три групи.

Перша група - це методи, спрямовані на формування свідомості засуджених. До них належать методи різностороннього впливу на свідомість і почуття засуджених (бесіда, лекції, диспути, другі мовні методи і метод прикладу).

Друга група - це методи, спрямовані на організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки (педагогічні вимоги, суспільна думка, вивчення вправи, доручення, створення виховної ситуації).

Третя група - це методи, які виконують функції регулювання, корегування стимулювання позитивної поведінки і діяльності. Вчинки і дії, які здійснюють засуджені, повинні одержувати ту чи іншу оцінку, яка закріплює або навпаки, може руйнувати, стимулювати, обмежувати форми і мотиви відповідної поведінки і діяльності (змагання, заохочення і покарання).[16]

Форми виховної роботи - це певна організація педагогічного процесу, яка відповідає змісту і цілям виховання. Залежно від об'єкта впливу форми виховної роботи поділяються на індивідуальні, групові та масові. В залежності від основних напрямків формування особистості здійснюється світоглядне, фізичне, трудове, естетичне, моральне та правове виховання.

О. Г. Колб вважає, що основною формою виховної роботи є переконання. Зміст технології «переконувального впливу», на його погляд, - це вміння персоналу установи виконання покарання завоювати довіру, прихильність, спроможність у концентрованій формі донести до засудженого необхідність додержання законів.

Індивідуальна форма виховної роботи із засудженими є одною з основних. Вона здійснюється на основі вивчення особистості кожного засудженого з врахуванням здійсненого ним злочину, віку, освіти, професії і других рис його особистості. Для досягнення мети виправлення засуджених і запобігання здійсненню нових злочинів як засудженими так і другими особами, повинні бути застосовані адекватні форми і методи індивідуальної виховної роботи.

На думку І.Г. Богатирьова в плані індивідуально-виховної роботи необхідно враховувати характер злочину, скоєного засудженим; ставлення його до скоєного злочину та вироку суду; освіту, моральний і культурний розвиток, ставлення до умов відбування покарання; ступінь особистої дисциплінованості; особливості характеру; ставлення до себе (оточення); захоплення, уподобання, корисні нахили; улюблене заняття у вільний час тощо. Діагностика особистості засуджених дає можливість одержати всебічну характеристику засуджених, особливо при прибутті в дільницю карантину, діагностики і розподілу. Начальнику відділення соціально-психологічної служби важливо зрозуміти з ким йому належить працювати. Виявити істинні причини скоєння злочину. У зв'язку з цим необхідно скласти прогноз поведінки засудженого. Іншими словами «лікувати» причину скоєння злочину, а не його наслідки. Мета такої діяльності - визначити позитивні інтелектуальні, емоціональні, вольові риси в засудженого та використати їх у виховній роботі. Важливою інформацією про засудженого є характеристика рідних, друзів, сусідів та членів колективу в якому він перебував до позбавлення волі. Всебічна характеристика дає можливість індивідуалізувати виховну роботу.

Методичні засоби впливу на засуджених В.Г. Деєв та М.П. Проколов поділяють на три взаємообумовлені типи: пізнавальні (когнітивні), перетворюючі, і контрольні. Пізнавальні методичні засоби призначені для вивчення внутрішнього світу засуджених, за допомогою ретельного аналізу його зовнішніх актів психічної діяльності або усвідомлених мотивів до діяльності (мотиви свідомих дій) і групи несвідомих. Пізнання особистості засуджених реалізується спеціальними методами, які поділяються на два типи: І) контактні передбачають дослідницьку роботу з окремими засудженими (інтерв'ю, експеримент, тестові оцінки і з групами (бесіда, експеримент, соціометрія); 2) неконтактні (анкетне опитування, спостереження, аналіз документів, узагальнення незалежних характеристик).

Пізнавальні (когнітивні) засоби ефективні лише при систематичній взаємодії працівників частин і служб установ виконання покарань в процесі комплексного підходу до вивчення психології засуджених в різних видах діяльності. Його кінцевий результат - класифікація засуджених на категорії і групи за подібними ознаками яких-небудь якостей і особливостей, а потім складання на кожного із них докладної характеристики. [17] Наявність стійкої класифікації засуджених на категорії і групи створюються умови для розробки адекватних психолого-педагогічних засобів впливу на правопорушників, які мають мету стати на шлях виправлення та ресоціалізації. В даному випадку це дозволить розглянути такі домінуючі для кожної групи засоби впливу як переконання, довіра, доручення, покарання, контроль, вправи. Все це передбачає не формальне переконання, а вміле використання впливу психолого-педагогічних засобів. Психологічні засоби впливу - це професійна діяльність психологів щодо надання засудженим психологічної допомоги у попередженні розладів психічного характеру, проведення тестової психодіагностики, з подальшою психологічною корекцією різних станів засудженого.

Існує думка, що персонал установи виконання покарань не володіє у достатній мірі достовірною інформацію про індивідуальні особливості того чи іншого засудженого, на особистість якого повинні спрямувати свій виховний вплив. Для усунення цієї прогалини С.В. Царюк пропонує у виховній роботі використовувати кримінально-виконавчу характеристику засудженого, яка б відображала не тільки кримінально-правові та соціально-демографічні ознаки особи, окремі аспекта її поведінки, а й охоплювала б весь комплекс соціально-демографічних ознак, морально-психологічні якості, сукупність прав, обов'язків та законних інтересів, умов відбування покарання, ступінь виправлення та ресоціалізації засудженого. Така характеристика покликана відігравати провідну роль у процесі виправлення і ресоціалізації.[18]

Важливою психолого-педагогічною формою цілеспрямованого впливу на засуджених являється атестація, як комплексна гласна (прилюдна) оцінка їх діяльності в УВП. Крім цього, атестування створює сприятливі умови для морального формування особистості засуджених і в значній мірі нейтралізує негативний вплив злочинного середовища на тих, хто бажає стати на шлях виправлення. На даний час, на наш погляд, атестування засуджених не виконує тієї позитивної функції, яка на початку була на її покладена. Зі сторони начальників відділень соціально-психологічної служби атестування засуджених проводиться формально і здійснюється по шаблону.

З метою підтримки і розвитку позитивної ініціативи у засуджених, використання елементів самоорганізації та само¬управління у виправних установах створюються самодіяльні організації із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно.

Групова форма виховної роботи із засудженими. Як зазначено у ст. 127 КВК, самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі створюються в колоніях з метою розвитку в засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособистісних взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв'язків. Прикладом самодіяльних організацій засуджених можуть бути ради колективів колоній і відділень соціально-психологічної служби, а також інші самодіяльні організації, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення, проте вони не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи.

Незважаючи на відносну самостійність у своїй діяльності, самодіяльні організації засуджених знаходяться під постійним контролем адміністрації і всі їх рішення набувають сили лише після того, як вони затверджуються представниками адміністрації виправної установи. Загальновідомо, що засобом виправлення є і загальноосвітнє навчання засуджених. Відповідно до законів «Про освіту» і «Про загальну середню освіту» для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи 3 ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно.

Підводячи підсумок, ми бачимо, що персонал УВП має в своєму розпорядженні різноманітний інструментарій впливу на особистість засудженого. Необхідно лише пам’ятати про те, що на виховання особистості впливати необхідно тільки особистістю, як справедливо зазначав К.Д. Ушинський.[19]

Дата добавления: 2014-01-04