Реекспорт — це продаж та вивезення до іншої країни товарів, які раніше були завезені ззовні, без їхнього перероблення

Підстави для реекспорту можуть бути різними. Найбільш типовим є замовлення кінцевого імпортера, який не може або не бажає з причин політичного, економічного характеру виходити на ринок первісного експортера. Подібні операції можуть мати місце під час здійснення великих проектів, коли іноземні фірми, що працюють у певній країні, здійснюють закупівлі в третіх країнах.

Політичними причинами, через які кінцевий імпортер не працює на ринку первісного експорту, можуть бути санкції, блокада, які застосовуються проти якоїсь країни та які можна подолати за допомогою фірми з нейтральної країни. Причини економічного характеру — це, наприклад, відсутність у первісного експортера чи кінцевого імпортера напрацьованих каналів торговельних зв’язків, які компенсуються за допомогою фірми з третьої країни.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стаття 1) трактує поняття реекспорт так: «Термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України».

Реекспортні угоди укладаються при реалізації товарів на товарних біржах та на аукціонах. Можливі також спекулятивні дії реекспортера, який прагне отримати прибуток за рахунок різниці в ціні на певний товар на різних міжнародних, національних ринках, причому в такому та в інших перелічених випадках товар може не завозитися до країни, фірма якої здійснює реекспорт.

Нарешті, причиною реекспорту може бути бажання певної фірми здійснити зарубіжний збут продукції, яку було ввезено до країни, але з тієї або іншої причини не було реалізовано на внутрішньому ринку.

Усі зазначені форми та фактори реекспорту тією або іншою мірою стосуються України — як країни і первісного експортера, і реекспортера, і кінцевого імпортера. Але потенційно головним у цьому зв’язку є те, що наша держава має статус транзитної країни, а також володіє торговельними морським, річковим флотами, потужностями для авіаперевезень.

Важливим є і те, що на етапі дезінтеграції єдиного економічного простору союзної держави та східного економічного блоку багатьма фірмами, цілими країнами було втрачено сталі ринки збуту, а нові експортні канали ще не були опановані. Тому (особливо це було помітно в перші роки незалежності) виникали ситуації, за яких ре-
експорт відігравав надмірну роль. Своєрідну «кмітливість» свого часу проявили фірми країн Балтії, для яких у 1992 р. обсяги реекспорту перевищували обсяги власного експорту приблизно вдвічі. Завдяки використанню переваг транзитного статусу Литва, яка взагалі не видобуває та не переробляє нафту, протягом різних кварталів 1992—1993 рр. забезпечувала 15—20 % загального експорту саме вивезенням нафти. Країни Балтії поставали помітними світовими експортерами рідкісноземельних та інших металів, покладів корисних копалин, яких у цьому регіоні світу немає взагалі.

Втім, країна-експортер може протидіяти реекспорту з метою забезпечення кращого контролю над міжнародними ринками та кращої кон’юнктури. У зв’язку з цим можуть установлюватися обмеження прав покупців перепродавати відповідну продукцію. Такі умови регламентуються спеціальними положеннями міждержавних та міжфірмових комерційних контрактів. Наприклад, за допомогою таких інструментів Росія протидіє перепродажам з боку України нафти, деяких інших видів ресурсів. Україна підписала та ратифікувала Угоду «Про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав», яка передбачає спе­ціальну систему дозволів на реекспорт від первісного експортера.

Дата добавления: 2014-01-04