М. Київ

Колірна модель RGB неприйнятна до друкувального обладнання. При перенесенні кольорового зображення з монітора на папір, для опису колірного зафарбування елементів, які не випромінюють, а поглинають або відбивають світло, необхідно використовувати принципово іншу колірну модель — модель CMYK.

Кольори в такому описі називаються субтрактивними (віднімальними) і створюються при відніманні з білого світла основних кольорів, їх теж 3: блакитний (білий мінус червоний), пурпуровий (білий мінус зелений), жовтий (білий мінус синій).

Змішування субтрактивних складових дає більш темний колір (поглинано більше світла, покладено більше фарби), при змішуванні всіх трьох базових кольорів за теорією утворюється чорний колір. Білий колір відповідає відсутності фарб. Але на практиці при змішуванні максимальних значень 3-х кольорів реальних фарбників ми будемо мати брудний темно-сірий колір, тому до моделі CMY і додається чорна фарба. Інтенсивний чорний пігмент можна використовувати й для друкування текстів — цим зменшується витрата дорогих кольорових чорнил та виключається розмокання паперу від нанесення занадто великої кількості фарб.

У поліграфії CMYK: C — Cyan (блакитний), M — Magenta (пурпуровий), Y — Yellow (жовтий), K — blacK (чорний) чи інший варіант перекладу: Key — ключовий чорний колір. CMYK — чотириканальна колірна модель.

Графік колірностей, або трикутник Максвелла демонструє колірність рівноенергетичного білого, який визначений точкою Е у центрі, тобто це створення білого кольору при змішуванні базових колірних променів.

У колірному крузі RGB/CMY по черзі змінюються адитивні і субтрактивні основні кольори, як і на попередній схемі.

Рис 4. Трикутник Максвелла

Рис 5. Колірний круг RGB/CMY

Новітня тенденція у настільному друкуванні — використання додаткових картриджів Light Cyan і Light Magenta. Це дозволяє отримати значно більшу кількість відтінків. Таким чином, колірних каналів 6 та позначаються вони CMYKLcLm. З’явилась і нова 8-колірна система друку пігментними чорнилами Ultra Chrome Hi-Gloss. Їх світлостійкість 100 років, що значно перевершує аналогічний фотодрук. Колірна модель розширена за рахунок нових фарбників — синього та червоного. Чорний колір тепер може бути стандартним (для глянсових паперів) та матовим чорним (для матових паперів). Кожна частинка пігменту в чорнилах міститься у полімерній оболонці. При попаданні на поверхню паперу полімер скріплює частинки пігменту між собою та папером, створюючи рівний кольоровий шар.

Означені дві моделі використовуються найчастіше, зручні при роботі з конкретним обладнанням, але модель CMYK не зовсім точно передається екраном монітора і орієнтується на принтерний друк, а кольори моделі RGB важко собі уявити на папері. Перцептивна Модель HSB вільна від цих обох недоліків і більш відповідає людському зоровому сприйняттю. Будь-який колір тут утворюється із спектрального з додаванням білого, сірого і чорного за основними характеристиками кольору — колірним тоном, тобто спектральним кольором, насиченістю та яскравістю (світлістю), яка визначає ступінь затемнення чорним. Модель HSB, як і RGB — триканальна. Вона не залежить від обладнання, але в подальшому у процесі роботи кольори все одно перетворюють на модель RGB для показу на екрані монітора або на модель CMYK — для друку на принтері.

Як вже було підкреслено, у комп’ютерних самовчителях переважно розглядаються технічні питання, а основні терміни теорії кольору і понятійний апарат відсутні. Навчання комп’ютерному кольорознавству на професійному рівні доцільно проводити після оволодіння певною частиною теоретичних основ академічного кольорознавства, де особливу увагу слід приділити усвідомленню принципів побудови гармонійних колірних сполучень.
Проте поняття теорії кольору не можуть бути механічно перенесеними до комп’ютерної галузі: потрібно переосмислення та знаходження оптимального співвідношення використання фундаментальних основ кольорознавства та нового понятійного апарату. Комп’ютерний блок кольороутворення — це не штучно поєднані слова, а погляд на художню освіту з урахуванням рівня розвитку технічного прогресу та умов виробництва сьогодення. Ця нова створена система повинна бути підсистемою загальної теорії кольору. Необхідне також формування чіткого розуміння сутності колірних моделей RGB та CMYK і принципової їхньої відзнаки внаслідок різних методів кольороутворення. Студенти повинні чітко усвідомити, що RGB — це кольори, що випромінюються, а CMYK — це кольори, що відбиваються від поверхні паперу. Особливу увагу слід приділити аналізу колірної моделі CMYK, оскільки, з одного боку, сприйняття зором відбитих від поверхні точок чорнил чотирьох базових кольорів на папері є у своїй сутності оптичним просторовим змішуванням цих кольорів в очах, а з іншого — фахівці уподібнюють це результатам механічного змішування фарб саме таких кольорів на палітрі.

Розглядаючи таку основну характеристику кольору в академічному кольорознавстві, як світлість, можна побачити, що в художній діяльності відбувається не зовсім точне застосування цього поняття — воно часто замінюється словом «яскравість». Слід чітко зазначити, що «світлість» є ознакою відбитих кольорів, а «яскравість» — тільки випромінених. Тому, в подальшому, при розгляді створення зображень для друку, єдино правильним буде використовувати поняття «світлість» кольору. Аналіз термінології багатьох самовчителів виявляє, що у цьому питанні автори допускають нерозуміння сутності і відзнаки понять «світлість — яскравість» у двох принципово різних процесах створення колірних зображень.

Якщо у зображеннях використовують вільно обрані малонасичені, світлі чи монохромні кольори, то вони ще якось сполучаються, але безсистемне, хаотичне використання яскравих кольорів приводить до дисгармонійних, різко неприємних вражень. Слід зазначити, що враження «приємності» будь-якого зображення, а професійно кажучи, гармонійності у сполученнях контрастних кольорів залежить, головним чином, від теплохолодності відтінків, які сполучаються. Математичному, кількісному вимірюванню це не підлягає. Основною оцінкою гармонійності колірної композиції виступає візуальна. Часто варто ледь змінити відтінок в теплий чи холодний бік, як загальне колірне вирішення значно змінюється. Для грамотної роботи з кольором необхідно спочатку оволодіти елементарними знаннями щодо перевірених протягом тривалого часу геометричних принципів побудови колірних гармонійних сполучень для механічного змішування фарб.

Формати файлів. Даний сайт не є посібником з комп’ютерної графіки, але, оскільки розглядаються питання відтворення колірних зображень, доцільно буде коротко розглянути характеристики основних форматів. У процесі роботи з графічними зображеннями надзвичайно важливим є правильний вибір одного з численних файлових графічних форматів, які призначені для занесення до пам’яті ЕОМ, їх зберігання та передавання каналами зв’язку найбільш компактному та цілісному вигляді, кольорового друку тощо. Різні формати реалізують різні засоби опису графічної інформації та різні технології їхнього компактного подання. Основними вимогами до них є економність та інформативність, одночасно задовольнити які неможливо. Формат зберігання файлу треба обирати залежно від його подальшого використання — неправильно обраний формат може зайняти неприпустимо великий обсяг пам’яті або призвести у процесі стискання графічної інформації до втрати якості зображення. У векторній графіці збільшення чи зменшення розмірів зображення ніяк не впливає на його якість, а ось у растровій графіці для опису зображення використовують чисельність розміщення крапок (Resolution), тобто кількість пікселів на заданому відрізку. Частіше всього чисельність задається у dpi (Dot Per Inch) — кількості крапок на дюйм. При перегляді зображень на моніторі використовують чисельність крапок від 72 до 150 dpi, для друку добру якість забезпечує 300 dpi, але для отримування високоякісних відбитків можна обирати і більш високу чисельність. Чим менше чисельність, тим гірше якість зображення; при значних коефіцієнтах масштабування (більш 1,5) та низької первинної чисельності важко очікувати високої якості. Але й наявність зайвої інформації щодо чисельності не підвищує якості, а лише катастрофічно збільшує об’єм файлу. 300 dpi вважається універсальним значенням і для сканування, і для зберігання якості оригіналу, і для поліграфічного рівня друку.

BMP (Bitmap) — старий стандартний графічний формат, в якому колірна інформація про будь-яку крапку зображення заноситься в 1, 4, 8, 16 чи 24 розряди, тобто чим більше розряд кольоровості, тим більше глибина кольору і вище якість зображення. Був одним з основних форматів подання растрових зображень у системі Windows, без проблем передається між комп`ютерами та обробляється. Фільтри імпорту всіх графічних програм виводять інформацію на екран без викривлень кольору, але поліграфічний стандарт CMYK не підтримує цей формат, тому він придатний лише для електронних публікацій.
WMF (Windows MetaFile) — внутрішній формат операційної системи Windows, який спочатку був призначений для обміну векторними даними. Але не всі програми можуть його обробляти, типові помилки при експорті зображень — викривлення кольорів, неправильне встановлення товщини контурів та властивостей колірних заливань, нерозуміння багатьох параметрів об`єктів. У професійної дизайн-діяльності WMF-файли використовуються рідко.
GIF — широко розповсюджений формат мережі Internet-графіки, підтримує лише 256 кольорів, на зміну йому приходить JPEG або PNG, котрий стискає растрове зображення для мережної передачі без втрати якості. Цей формат зберігає всю кольорову інформацію та підтримує 48-розрядну палітру TrueColor (16 млн. кольорів).
JPEG — є ефективним алгоритмом стискання зображень з частковою втратою надлишкової інформації, що не впливає на якість відображення та яку око людини майже не помічає. Можна зберегти від 50 до 70% пам’яті файлу, зменшити його об’єм до 500 разів порівняно з BMP або у 10 разів порівняно з TIFF. Одначе, застосування компресії JPEG не рекомендовано для збереження кольорових зображень високої якості. Частіше JPEG використовується для електронних публікацій та передачі в мережі Internet. JPEG зберігає всю інформацію про колір у RGB-зображеннях, але у монохромних зображеннях має місце суттєва втрата якості.
TIFF — розпізнається практично всіма програмами верстання, растровими та векторними редакторами та дозволяє зберігати кольорові зображення найвисокої якості. TIFF забезпечує максимально правильне кольоровідтворення при виході до друку.
AI — формат векторного редактора Adobe Illustrator, ідеально сумісний з PhotoShop, тобто файли PhotoShop відкриваються в Illustrator без операцій експорту та навпаки.
PSD — власний растровий формат Adobe PhotoShop, розпізнається більшістю графічних програм та програм верстання. Зображення, які зорієнтовані на друк, можна зробити в будь-якій програмі та зберігати у будь-якому форматі, але найякіснішу підготовку до друку кольорових зображень забезпечують саме редактори Adobe, тому необхідним буде експорт файлів з інших програм до Illustrator чи PhotoShop.
CDR — власний формат векторного редактора CorelDraw. Єдиним недоліком його є неможливість якісного друку елементів, в яких використовуються градієнтні заливання або прозорість. Доцільним виявилося перед друком перетворення векторних зображень на растрові, тобто bitmap з чисельністю точок 300 dpi.

CPT — растровий формат програми Corel PhotoPaint, яка не поступається можливостями з PhotoShop. Особливою зручністю є те, що у вікні попереднього перегляду Preview можна переглядати растрові формати великого об`єму TIFF, BMP, PSD, а також JREG, FPX, WMF та CDR.
EPS — PostScript — апаратно-незалежна мова опису сторінки, розроблена фірмою Adobe у 1985 році, є стандартом в галузі професійної додрукованої підготовки і цифрової поліграфії. Його підтримують багато програм верстання та підготування ілюстрацій, програми Illustrator, PhotoShop, Corel Draw та він є найбільш переважним для більшості з них.
PDF — переносний формат подання документів, єдиний формат як для електронних публікацій, так і для виходу до друку, розроблений на основі мови PostScript фірмою Adobe. Перевага PDF-файлів в тому, що вони дозволяють включати до документу мультимедійні можливості (звук, відео), створювати гіпертекстові посилання. Файли можуть бути коректно прочитаними на будь-якому комп`ютері (IBM-сумісному чи Macintosh).

Згідно з традиційними легендами, назва Києва походить від імені Кия — найстаршого з трьох братів, яких уважають за засновників міста. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі ХІІ ст. «Повість временних літ»

Дніпро поділяє місто на правобережну і лівобережну частини, площа якої становить відповідно 507 і 313 км².

Київ простягнувся на 42 км з півночі на південь і на 35 км зі сходу на захід. Він займає територію 827 км², з яких під забудову використано лише 350 км², або 42,3%. Решта зайнята водоймищами, а також, зеленими масивами і насадженнями. Зелена зона столиці це близько 70 парків (Центральний, парк Слави, Пушкінський парк, Дніпровський парк, який об'єднує ряд парків на лівому березі), понад 300 скверів, бульвари, загальною площею 43,6 тис. га. Поряд з Осло та Віднем Київ входить до числа найзеленіших столиць Європи. Місто виросло серед лісів, разом з тим починаючи з IX ст. тут набуває поширення садівництво. Перший з відомих культурних парків Києва був закладений у 1631 р. Петром Могилою в його митрополичому дворі у Голосієві (сьогодні – Центральний парк), що розкинувся на високому правому березі Дніпра, тягнеться уздовж найдавнішої частини міста і охоплює цілий ряд парків і скверів: Національний ботанічний сад, Ботанічний сад ім. Фоміна, Парк Шевченка, Хрещатий парк, Маріїнський парк, Міський парк, Володимирська гірка, Парк «Аскольдова могила», Парк Вічної Слави, Пейзажна алея, Сквер Чорновола, Гідропарк, Голосіївський парк, Голосіївський ліс, Парк партизанської слави, Парк перемоги, Пушкінський парк, Зоопарк.

Ряд парків на лівому березі об'єднано в загальноміський парковий комплекс — Дніпровський парк. Центральною його частиною є Труханів острів, де планується створити центр дозвілля з ресторанами, кафе, казино, готелями, яхт-клубами, пляжами, місцями, облаштованими для рибалки. Улюбленим місцем відпочинку киян і гостей міста є гідропарк. Ще до війни це було одне з густонаселених передмість — Передмостова, або Микільська, слобідка. Тут у Миколаївській церкві (праворуч від метро) 25 квітня 1910 року вінчались відомі поети Микола Гумільов і Анна Ахматова.

Сліди первісної людини на території Києва виявлені в північно-західній його частині (Кирилівська стоянка), південно-західній — басейн р. Либіді, поблизу урочища Протасів Яр) і в інших точках міста. Вони сягають палеоліту. В культурних шарах міської території наявні свідчення людської життєдіяльності протягом усіх попередніх епох за 20 тис. років.

Історично перший град Кия розташувався на Замковій горі. Дещо пізніше оборонні укріплення були зведені на невеликій ділянці Старокиївської гори площею в 2 га. Саме з цієї фортеці поступово виріс Київ. Лінія оборонних валів, яка з VI ст. оточувала найдавнішу частину міста, проходила, за припущенням археологів, між фундаментами Десятинної церкви і нинішнім Національним історичним музеєм. Земляні вали були оточені ровом завглибшки шість метрів. Ці вали і крутий схил гори окреслювали природні межі міста Аскольда, Ольги, Святослава.

Давній Київ був не лише фортецею, а й політико-адміністративним та релігійним центром полянських племен. У 1908 р. на території городища Кия В. Хвойкою розкопане найдавніше капище еліптичної форми з прямокутними виступами на чотири сторони світу. Споруда (VI-VII ст.), від якої зберігся лише фундамент, була виявлена на глибині 2,9-3,2 м. Сьогодні праворуч від входу до Національного історичного музею експонуються залишки стародавнього жертовника.

Головною спорудою міста Володимира була церква Успіння Богородиці (989-996), на будівництво і утримання якої князь виділяв десяту частину прибутку державного, ним зі своїх земель. Звідси назва церкви - Десятинна. Перший кам'яний храм вражав сучасників розмірами, пишністю оздоблення. Його прикрашали ікони, дорогий посуд, хрести, вивезені Володимиром із Херсонеса, а також мозаїчні фрески-картини. Церква мала також багате мармурове облицювання, тому її ще називали мармуровою. Десятинна церква була зруйнована в 1240 р. В 1635 р. Петро Могила наказав відбудувати в одному з уцілілих бокових вівтарів невелику церкву на пам'ять про давній храм. У ньому була поміщена старовинна ікона Св. Миколая, і в народі церкву стали йменувати Десятинно-Миколаївською. Протягом 1828-1842 рр. на кошти О. Анненкова побудували новий Десятинний Ми­колаївський храм Успіння Богородиці, знищений у 1935 р. При цьому останки княгині Ольги, князя Володимира, його дружини Анни були вийняті із саркофагів і викинуті на купу будівельного сміття.

Дата добавления: 2014-01-04