Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі

Лекція 5. Культура Київської Русі.

Загальні правила безпечного харчування

Якщо ви хочете залишатись здоровими і правильно харчуватись, потрібно дотримуватись таких правил:

- ніколи не їжте, якщо не відчуваєте голоду, і не пийте, не відчуваючи спраги;

- якість їжі контролюйте візуально, а в основному по запаху і на смак;

- будьте помірними в їжі, не переповнюйте шлунок. Із-за столу вставайте з відчуттям голоду. Якщо ви встали з відчуттям наповненого шлунка - ви переїли;

- не споживайте надто солону, солодку, пряну чи гостру їжу. Прянощі у великій кількості перезбуджують органи травлення, нирки і нервову систему;

- добре пережовуйте їжу. Це поліпшує її перетравлення. Прислів'я стверджує: „Добре пережоване - наполовину перетравлене";

- не можна їсти після пиття і пити після їди. Рідина розбавляє травні соки, заважає нормальному пережовуванню і змішуванню їжі зі слиною. Вживайте їжу, що не викликає спраги.

У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації Русі було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр.

Спочатку князь Володимир здійснив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави з метою об’єднання племен навколо Києва. Визначною подією в духовному житті Русі стала побудова на Старокиївській горі у 980 р. нового язичницького храму, святилища та утворення пантеону на чолі з Перуном, до якого входили: Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл, Мокош.

Проте реформація язичництва та спроба кн. Володимира поставити язичницьку релігію на службу державі не дала бажаних наслідків. Вона не сприяла державному будівництву, розвиткові писемності та культури, налагодженню зв’язків з християнськими країнами. Пантеон з шести богів не перетворив Київ на єдиний ідеологічний центр язичницької Русі.

Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії – на відміну від західноєвропейських країн – церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.

Тому князь Володимир у 988 р. провів другу релігійну реформу – остаточно хрестив Русь. Запровадження християнства було закріплене шлюбом Володимира з Анною – сестрою візантійського імператора Василія.

Прийняття християнства мало велике значення. Це дало поштовх розвиткові ремесел, особливо в архітектурі, сприяло розвиткові кам’яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески; Русь ознайомилася з античними традиціями. Було запроваджено слов’янську писемність (кирилицю). Почалося літописання, поширилися книги. Міжнародне становище Київської Русі через прийняття християнства зміцнилося, також укріпилася князівська влада. Охрестивши Русь, Володимир Великий зрівняв її з провідними європейськими державами. Таким чином, прийняття християнства сприяло створенню єдиного народу і було великим кроком уперед.

Після хрещення на Русі виникла церковна організація за зразком візантійської. При Ярославі Мудрому була створена Київська митрополія, яка аж до 1448 р. входила до складу Константинопольської церкви. Православ’я Русі мало свої особливості. Так, на зразок візантійської церкви храми не мали скульптурних композицій. Їхня наявність вважалася відгуком язичництва. В православній церкві богослужіння велося рідною, національною мовою.

Зауважимо, що у реальному житті нова релігія утверджувалася не лише через заперечення старої, а й шляхом її пристосування до традиційного язичницького світогляду. Не випадково християнство запозичило багато елементів старої релігії. Слов’янським богам дали нові імена. Річний цикл язичницьких свят також використало християнство. Новорічні свята відносили до церковних свят Різдва і Хрещення, день бога Ярила об’єднався з християнською Трійцею, день Перуна Громовержця – з днем Іллі Пророка. Цей вимушений з боку православної церкви компроміс був зумовлений її намаганням послабити протидію широких народних мас утвердженню нової віри.

Таке явище в науці було назване православно-язичницьмим синкретизом (у перекладі з гр. – поєднання) або двовір’ям. Двовір'я як форма компромісного існування протилежних світоглядних концепцій з'явилося вже в перші десятиліття після християнізації. Отже, весь понятійний апарат був використаний і перенесений до християнства з старої віри, оскільки і наука, й філософія, і мистецтво все ще залишалися язичницькими.

Запровадження християнства на Русі не слід розглядати як одноактну дію. Це був тривалий і складний процес, який розпочався задовго до князювання Володимира і тривав після нього. Існує декілька варіантів тлумачення здійснення релігійної реформи:

1) богословський: князя Володимира вело Боже провидіння;

2) примітивність “не конкурентноздатних” язичницьких звичаїв та обрядів і естетичної привабливості православної літургії.

3) невідповідність старих язичницьких поглядів інтересам панівної верстви.

Дата добавления: 2014-01-04