Ознайомлення дітей із символами України

Кожний народ має свою історію, свої історичні святині: герб, прапор, гімн.

Українська національна символіка бере свої корені з Київської Русі.

Ранньофеодальна держава Київська Русь користувалася особистою символікою князів. Проте феодальна роздрібненість країни сприяла виникненню й територіальних символів (стародавній герб Києва - архангел Михаїл; герб Львова - Лев; герб Запорізької Січі - козак з мушкетом, «лицар козак зо самопалом»).

Герб - це своєрідний ключ до історії сім'ї, міста, національного утворення держави. Це пам'ятка духовної культури. У гербі у вигляді знаків втілюються реальні події, суспільні явища, ідеологія та світосприймання.

Золотий тризуб на блакитному тлі як символ влади — Дуже давній родовий знак Рюриковичів, знак Київської держави часів Володимира Великого.

Зображення тризуба використовували українські січові Стрільці під час першої світової війни. Як державний герб Української Народної Республіки - золотий тризуб на синьому тлі - було схвалено 12 лютого 1918 р. малою радою у Коростені.

Символіку із зображенням тризуба у 20-40-х рр. нашого століття використовували різні політичні угруповання Західної України. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939 р. Сеймом Карпатської України, що проголосив самостійність цього регіону. Що ж означає тризуб? По-різному тлумачать цей знак історики. Одні вважають його зображенням церковного світильника, корогви, церковного порталу, якоря; інші - зображенням голуба, шолома, двосічної сокири або верхівки скіпетра. Як же пояснити дітям дошкільного віку значення тризуба?

Число три завжди вважалося числом казковим, чарівним. У народних казках йдеться про трьох богатирів, про три бажання, які виконують чарівники, розповіді про три дороги, що лягають перед казковими героями... Отже, у тризубі відображено триєдність життя. Це Батько - Мати - Дитя, які символізують собою Силу, Мудрість, Любов. Таке пояснення буде доступне дитині, а глибші корені історії дитина вивчить уже у школі.

Прапор - це символ державності й національної належності. Національний прапор України - синьо-жовтий. З утворенням Української Народної Республіки Центральна Рада в Києві 22 березня 1918 р. ухвалила Закон про державний прапор України - він був жовто-блакитним. У 1939 р. синьо-жовтий прапор було проголошено державним символом Карпатської України.

Що ж означають ці кольори? Жовтий - це колір пшеничної ниви, колір хліба - зерна, що дарує життя усьому сущому на землі, це колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не заколосився б життєдайний хліб. Це символ достатку.

Блакитний, синій кольори - це ясне, чисте, мирне небо. Це колір води, без якої не дозрів би хліб. І ще це колір миру.

Гімн - це урочистий, музичний твір на вірші програмного характеру. Це символ державної єдності, який виражає Ідеологічні устої держави, її принципи, історію та програмні цілі на майбутнє.

Діти дошкільного віку повинні знати державний Гімн України та її національні гімни.

В українській поезії до 1917 р. популярними віршами-гімнами були вірші Т.Г.Шевченка «Заповіт» та П.Чубинського «Ще не вмерла Україна», музику до цих віршів написав М.Вербицький. Поступово національним гімном України стає «Ще не вмерла Україна».

Національний гімн - це історія прагнення відродження української нації, утворення української державності в її суверенних формах.

З національними і державними символами України (гербом, прапором, гімном) дітей знайомлять у старшому дошкільному віці. Кожному з цих символів слід присвятити одне-два заняття. У доступній формі вихователь розповідає їх історію, знайомить з їх призначенням, ритуальними діями.

Крім державної та національної символіки, в Україні Історично склалися народні символи - вишитий рушник, вінок, червона калина, тополя, верба, мальва, чорнобривці.

Розгляньмо деякі народні символи. Український віночок - не просто краса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, волосся береже. Впліталося до віночка багато квітів: вишні, ружі, калини, безсмертника, деревію, незабудки, чорнобривців, любистку, волошок, ромашок.

Найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, в народі її називають деревцем. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насінини далеко-далеко. Та хоч би де проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому й вплели Її люди до віночка як символ нескореності.

А барвінок до людської оселі, до городу тягнеться. Взимку відвар барвінку п'ють від нежиті, влітку барвінком прикрашають святковий хліб, хату, плетуть весільні букети. Цілий рік його шанують, вважаючи символом життя.

Плести віночки - то ціла наука і дійство. Всього в українському віночку 12 квіточок, і кожна - лікар, оберіг. Тепер віночки рідко плетуть із живих квітів, добирають їх зі штучних. Але й до цих віночків треба ставитися з повагою. Дівчинку завжди по віночку впізнають: Хто вміє віночок вити - той вміє життя любити. Який вінок – такий голосок.

Наприклад, найпершу у віночку - посередині - в'яжуть світло-коричневу стрічну - символ землі-годувальниці. Пообіч неї - жовті стрічки - символ сонця; за ними світло-зелені - символ краси й молодості. Потім голубі, сині - символи неба й води, що дають силу і здоров'я; далі в'яжуть жовтогарячу - символ хліба, фіолетову – символ мудрості людини, малинову - символ душевності, щирості, рожеву - символ достатку, в'язали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, на правову - місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це символ пам'яті про померлих.

Дівчата, вплітаючи у вінок мак, одночасно прив'язували до нього червону стрічку - символ печалі й магічності. Люди вірили в силу стрічок. Стрічки - обереги волосся від чужих очей; відмірювалися вони від довжини дівочої коси і відрізалися трохи нижче коси, щоб її сховати.

Коли дівчинка росла сиротою, то в косу вона вплітала голубі стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчинку подарунками, хлібом, грошима, крамом, одежею. Бажали Їй стати щасливою та багатою. Бездітні люди просили їм за доньку стати. А дівчинка за увагу таку дарувала тим людям стрічку з візочка або вишиту хустку, в якій носила насіння любистку,

Починали носити дівчатка віночок із трьох років. Перший - для трирічної дівчинки - плела мама, змочувала в росах, коли на небі сонце зійде. І купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися болю голови, незабудки та барвінок зір розвивали, а ромашка серце заспокоювала.

У чотири роки плівсь інший віночок. Усі кінчики пелюсток були вже розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні.

А для шестирічної доньки у вінок вплітали мак, що давав сон та беріг думку, крім того, вплітали й волошку.

Для семирічної дівчинки плели вінок із семи квіточок. І вперше вплітали квіт яблуні.

То був цілий ритуал, коли тато торкався вінком голівки і промовляв: «Мати - яблуне, дядино моя...» й просив у неї здоров'я і долі дитині.

У центрі віночка - гроно калини - символ краси дівочої. далі квітки незабудки («Я прийшла до тебе, роде мій! Не забудь мене»), барвінку, любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертник.

Мак і волошки в українському віночку з'являються лише в ХУІ-ХУІІ ст. То були часи боротьби українського народу за незалежність. Кожна родина когось втратила, у тій борні і розцвіла пролита кров маковою квіткою в українському вінку... Волошка ж була символом прозріння («Де волошка росте, там верба гине»). Крім «вікових віночків», що плелися відповідно до віку дитини, в Україні існували ритуальні, звичаєві, магічні вінки. Усього їх 77 видів.

Один із них - вінок Спаса. Його плетуть навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки. Одягають вінок лише на Спаса (19 серпня). До віночка в'язалися відповідні стрічки: посередині - жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса, жовтий - колір сонця.

...Йшов Спас до Сонця-Ярила й просив у нього один промінчик весни, аби освятити ним весняні квіти з дівочого віночка. А Ярило відповідало: «Я тобі дам проміння мудрості і здоров'я, але мусиш мені принести в долонях дві краплини голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (звідси й сині), радість життя (жовті стрічки) та мудрість людську (фіолетові)».

Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю. А Сонце вручає свій промінь і освячує ним віночок. І Спас, маючи вже магічний промінь, святить дерева, торкається кожної їх гілочки, яблука, сливочки... Одягали дитині той віночок із трьох років, на Спаса, як давали їй свячене яблуко та наказували: здоровому тілу - здоровий дух!

Для ознайомлення дітей з українським символом - вінком - можна прочитати оповідання О.Волосюк «Віночок», а також провести тематичне заняття з теми «Вінок - український символ».

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян - берізка, а в нас - верба й калина. Правду каже прислів'я: «Без верби і калини нема України».

З давніх-давен наш народ опоетизував цю рослину, оспівував її у піснях. Ми вже звикли до порівнянь «дівчина, як калина», «гнучка, як верба». Здається, верба - звичайне дерево, а скільки з ним пов'язано цікавих історій і легенд. Вона стала своєрідним народним символом. Хто з вас не відчував радості від перших котиків, які зрізують на вербну неділю, після чого діти, б'ючи легенько один одного по спині, приповідали: «Не я б'ю, верба б'є, віднині за тиждень Великдень». Верба завжди символізувала рідну домівку. близьких людей.

Вихователь знайомить дітей з рослинним світом народних символів, а потім влаштовують національне свято «Червона калина».

Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові - то висока ознака гостинності українського народу. Рушник на стіні — це невід'ємний символ хатнього інтер'єру, в Україні не було жодної оселі, яку б вони не прикрашали. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжу після випікання хліба, з ним ходили доїти корову.

Рушником ушановували появу немовляти в родині, одружували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останню путь, відряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого. Не диво, що пісні П.Майбороди на слова А.Малишка «Пісня про рушник» судилося довге життя.

У різних регіонах України рушник називали по-різному, залежно від його призначення. Рушник для утирання рук і обличчя - утирач, для посуду, стола й лави - стирач, стирок, для пов'язування сватів - плечовик. Відповідно до призначення рушники виготовляли з різних ниток. Утирачі й стирачі ткали із цупких ниток. Покутники, подарункові, плечові - з тонкого білого полотна. Жінки ткали рушники в жіночі дні - середу, п'ятницю або суботу. Перший витканий рушник призначався для гостей. Він завжди висів на видному місці. Господиня у знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи в руки, брала кухлик із водою і люб'язно пропонувала вимити руки. При зведенні житла рушниками застеляли підвалини, піднімали сволоки. У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом або цілим родом. Попереду - батько з хлібом-сіллю на рушнику, мати несла в кошику різне частування. На зеленому полі стелили рушник, викладали на нього їжу, пригощалися. Обряд закінчувався дівочим хороводом, піснями. Так само робили в перший день оранки, сівби, жнив.

Традиційно в Україні в кожній сім'ї був і свій сімейний, родинний рушник, надзвичайно барвистий: тут поєднуються жовті, оранжеві, рожеві, червоно-малинові, світло темно-зелені, коричневі, чорні, голубі, ніжно-фіалкові кольори. Візерунки своєрідні. Це може бути горщик, з якого наче виростає квіткове деревце. Тут можна побачити маки, троянди, чорнобривці, мальви, калину, майори, лілеї, лісові дзвіночки, любисток, барвінок і т. ін. Або: на гілочках сидять двоє пташечок-голубків, дивляться одне одному в очі.

Рушники в кожному регіоні України специфічні, відміні від інших. У вишиваних рушниках Київщини, Чернігівщини переважає рослинний візерунок у вигляді вазона. На Поділлі - геометричні та геометризовані рушники з малюнками жіночих фігурок, пташок, тварин, вишиті гладдю, на Волині - хрестиком, геометричний орнамент. На Поліссі у вишиваних рушниках переважають червоний та чорний кольори, на Закарпатті, Буковині, Галичині - барвисті відтінки, на Полтавщині - сині, червоні, чорні.

На заняттях з ознайомлення з довкіллям дітей знайомлять спочатку з рушниками свого регіону як вишиваними, так і тканими. Звертають увагу на кольорову гаму, орнамент, візерунки, розповідають, де і з якою метою використовують рушники. Під час занять доцільно використовувати інсценізацію уривків оповідання О.Волосюк «Рушники-веселинки».

Рушнички для хлопчиків, яриків - дошколяриків, називали грайликами. На них теж стежкою посередині вишивали чорнобривці, збоку - волошки і синій барвінок, а між ними - листячко дуба. Ще вишивали листя любистку й вусики хмелю.

Поступово дітей знайомлять із рушниками інших регіонів України. Серію таких занять доцільно провести в кімнаті «Музей українського села». А в кінці року влаштувати виставку українських рушників, у якій візьмуть участь і батьки дітей. Вони можуть спеціально вишити рушники для таких виставок. Під час занять вихователі використовують записи пісень про рушник, вірші, загадки, прислів'я, наприклад, такі: «Хата без рушників - родина без дітей», «Рушник на кілочку - хата у віночку».

Отже, народна символіка - це історія життя українського народу, відображення його національної свідомості, національної психології.

Дата добавления: 2014-01-04