Стаття 21. Договір на екскурсійне обслуговування

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну туриста, визначається відповідно до цивільного зако­нодавства, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність туроператора.

Права й обов'язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Зміна ціни туристичного продукту, погодженої сторона­ми, можлива лише у випадках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин, передбачених частиною сьомою цієї статті, але не пізніше ніж за 10 днів до початку туристичної подорожі у випадку, якщо її тривалість стано­вить більше ніж 10 днів, за 5 днів до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить від 2 до 10 днів, за 48 годин до початку туристичної поїздки у випад­ку, якщо її тривалість становить один день. При цьому збіль­шення ціни туристичного продукту не може перевищувати 5 відсотків його первісної ціни. У разі перевищення ціни ту­ристичного продукту більше ніж на 5 відсотків первісної ціни турист має право відмовитися від виконання договору, а туроператор (турагент) зобов'язаний повернути йому всі раніше сплачені кошти.

Якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав ту­ристів визначаються законодавством про захист прав спо­живачів.

Туроператор або турагент вправі відмовитися від вико­нання договору лише за умови повного відшкодування за­мовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста.

Турист вправі відмовитися від виконання договору до по­чатку подорожі за умови оплати туроператору або тураген-ту фактично понесених ними витрат за послуги, надані до цього повідомлення.

Інші підстави, за домовленістю сторін.

Туроператор (турагент) може в договорі з туристом об­межити свою відповідальність розміром подвійної плати вартості туристичного продукту (туристичних послуг), якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноосо­бову відповідальність за шкоду, що виникла внаслідок дій (бездіяльності) одного з виконавців послуг, обумовлених договором.

1. Серед багатьох підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (змісту цивільних правовідносин) центральне місце займають різноманітні юридичні факти. Юридичні факти — це передбачені в законі обставини, за яких виникають (змінюють­ся, припиняються) конкретні правовідносини. В свою чергу се­ред юридичних фактів, які в більшості випадків є підставою ви­никнення цивільних прав та обов'язків, вирізняються цивільно-правові договори.

Договір, крім цього, — найбільш поширений вид правочинів. Саме тому до договорів застосовуються норми щодо форми правочинів, умов визнання їх недійсними тощо.

Договір є підставою виникнення зобов'язання (ст. 509 ЦКУ) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а креди­тор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Центральне місце серед підстав виникнення зобов'язальних правовідносин між суб'єктами туристичної діяльності та турис­тами займає договір на туристичне обслуговування.

Відповідно до коментованої статті,

за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зо­бов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторо­ни (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

Виходячи з наведеної дефініції визначимо юридичну приро­ду договору на туристичне обслуговування.

А. За розподілом прав і обов'язків між сторонами договору він належить до двосторонніх договорів.

На туроператорі (турагенті) лежить обов'язок забезпечити надання за замовленням туриста комплексу туристичних по­слуг, а на туриста покладається обов'язок оплатити туроперато-рові (турагентові) замовлений турпродукт. Необхідність опла­ти туристом туристичних послуг виражена словами «за вста­новлену договором плату».

Як відомо, в двосторонніх договорах кожна зі сторін наділе­на як правами, так і обов'язками, а тому вони одночасно висту­пають «у двох ролях» — у ролі боржника і ролі кредитора. Обов'язки одночасних боржників кореспондують правам одно­часних кредиторів.

Відповідно до ст. 510 ЦКУ, якщо кожна із сторін у зо­бов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

У туроператора (турагента), як у кредитора, є право вимага­ти від туриста сплатити визначену договором суму, а турист має право вимагати (теж як кредитор) від туроператора (турагента) забезпечення надання комплексу туристичних послуг.

Залежно від того, до якого суб'єкта туристичної діяльності звернулася особа, яке місце він займає серед інших суб'єктів, його економічного потенціалу тощо, буде визначатися і його обов'язок перед туристом. Розглянемо різні варіанти.

а) Фізична особа звернулась до туроператора, який має у своїй власності всю інфраструктуру, котра може задовольнити усі запити, визначені в замовленні.

За наявності можливості у туроператора надати комплекс замовлених туристичних послуг, укладається договір на туристичне обслуговування. В даному разі туроператор сам без посередників надає туристу замовлені туристичні послуги і са­мостійно відповідає перед туристом за їхню кількість та якість. Тут забезпечення надання послуг визначається як гарантія на­дання послуги.

б) Ситуація, наведена вище, є ідеальною і на практиці не зустрічається. Звичайно туроператор не може самостійно нада­ти усього комплексу туристичних послуг, необхідних туристові. Для формування туристичного продукту йому доводиться ук­ладати різноманітні договори з тими учасниками відносин на туристичному ринку, котрі безпосередньо надають туристичні послуги (готелі, заклади харчування, транспортні організації тощо). Практика показує, що часто туроператори укладають з надавачами послуг договори комісії.

Договір комісії — це договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за вина­городу (за плату) вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦКУ).

Крім комітента (наприклад, готель) та комісіонера (туропе­ратор), у відносинах комісії бере участь третя особа (турист), яка укладає договір на туристичне обслуговування з комісіоне­ром. Хоч турист не є стороною договору комісії, укладення з ним договору на туристичне обслуговування означає виконан­ня своїх обов'язків комісіонером (туроператором) перед комітентом (готелем).

При цьому готель та турист не пов'язані між собою зо­бов'язаннями, що виникли з договору на туристичне обслугову­вання, та не несуть один перед одним відповідальності у разі не­виконання або неналежного виконання якихось обов'язків. Відносини між готелем та туристом будуються через туроператора, і туроператор несе перед туристом відповідальність за ненадання чи неналежне надання послуг готелем. Тут теж забез­печення надання послуг визначається як гарантія надання по­слуг.

Якщо туроператор відшкодує туристові завдані збитки неви­конанням чи неналежним виконанням готельних послуг, то він має право звернутися з регресним позовом до готелю (ст. 1191 ЦКУ).

Коли туроператор виступає комерційним агентом суб'єкта, який надає туристичні послуги, то відповідальність туроператора перед туристом може наставати лише за нестворення надійних умов для здійснення туристом свого права на отри­мання замовлених послуг (наприклад, через бронювання місць в готелі, яке не відповідає замовленню туриста).

в) Дуже часто до складу туристичного продукту входять послуги з перевезення туриста до/з місця відпочинку. Багато туроператорів, які працюють у галузі міжнародного туризму, укладають з авіакомпаніями договори повітряного чартеру. Зупинимось на них більш детально, оскільки від правильного розуміння юридичної суті таких договорів залежить відпо­відальність туроператора перед туристом за ненадання чи нена­лежне надання послуги авіаперевезення.

Відповідно до ст. 61 Повітряного кодексу України чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чарте­ру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахту­вальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Повітряне судно може фрахтуватися як для власних потреб фрахтувальника (договір індивідуального чартеру), так і для перевезення інших осіб (наприклад, туристів, у такому випадку договір має назву групового чартеру).

Фрахтуватись може весь літак або частина місць у ньому («блок-чартер»).

Сторонами договору повітряного чартеру є фрахтівник (авіакомпанія) та фрахтувальник (туроператор). Туристи є учасниками чартерного перевезення, а не стороною договору. В даній ситуації можна говорити, що туроператор укладає з авіакомпанією договір на користь третьої особи (туриста) (ст. 636ЦКУ).

Оскільки в організації та виконанні чартерного перевезення беруть участь різні особи (туроператор, турист, авіаперевізник) і процесу безпосереднього перевезення передує етап укладення різних договорів між цими суб'єктами, слід детально дослідити весь процес взаємовідносин між цими особами. Лише після цьо­го можна буде визначитись з відповідальністю туроператора за ненадання чи неналежне надання послуги з авіаперевезення.

I. Між туроператором та фізичною особою укладається договір на туристичне обслуговування. Серед інших послуг до складу туристичного продукту входить послуга з авіаперевезення, яку туроператор зобов'язується організувати. Ця послуга має певні ідентифікаційні ознаки: рейс, час вильоту, клас місця тощо.

Як правило, у туроператора нема власного парку літаків, че­рез це у нього виникає необхідність у другому етапі — укладен­ня договору повітряного чартеру з авіаперевізником.

II. Для виконання замовлення туриста туроператор укладає з авіаперевізником договір повітряного чартеру.

III. Авіаперевізник безпосередньо виконує чартерне перевезення туриста.

Якщо невиконання чи неналежне виконання авіаперевезення сталося через невиконання туроператором своїх обов'язків, взя­тих на себе на першій стадії, то відповідальність несе туроператор.

Якщо невиконання чи неналежне виконання авіаперевезен­ня сталося через порушення зобов'язань авіакомпанією перед туроператором (порушення умов договору повітряного чарте­ру), відповідальність несе авіакомпанія.

Тут забезпечення надання послуг визначається як створення туроператором надійних умов надання послуги перевезення.

Як правило, договори на туристичне обслуговування фізичні особи укладають з туроператором через турагента. Оскільки турагент діє від імені туроператора, то обов'язки за договором перед туристом у турагента не виникають. Зо­бов'язаною особою є туроператор.

У такій ситуації є незрозумілою вказівка в коментованій статті на турагента як на сторону договору на туристичне об­слуговування та на його зобов'язання із забезпечення надання тур продукту.

Турагент стає зобов'язаною особою перед туристом лише в разі укладення ним договору на туристичне обслуговування без повноважень та з перевищенням повноважень, наданих туропе­ратором.

Б. Залежно від способу укладення, договір на туристичне обслуговування є консенсуальним. Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами у формі, встановленій законом.

В. Договір на туристичне обслуговування є відплатним до­говором. Адже обов'язку суб'єкта туристичної діяльності відпо­відає обов'язок замовника надати зустрічне задоволення у гро­шовій або іншій матеріальній формі.

Г. За ступенем юридичної завершеності договір на туристич­не обслуговування є остаточним договором, тобто таким, який безпосередньо породжує права та обов'язки сторін щодо надан­ня турпродукту.

Д. Договір на туристичне обслуговування є публічним дого­вором.

Визначення публічного договору дається в ст. 633 ЦКУ. На­ведемо її без скорочень.

Стаття 633. Публічний договір

1. Публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

2. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

3. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

4. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані спо­живачеві такою відмовою.

5. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

6. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

2. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Поняття послуг див. коментар ст. 1 Закону. Загальні положен­ня договору про надання послуг регламентуються у главі 63 ЦКУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦКУ сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (зміша­ний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосо­вуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у зміша­ному договорі, якщо інше не встановлено договором або не вип­ливає із суті змішаного договору.

Дане положення Цивільного кодексу України в повній мірі стосується і договорів на туристичне обслуговування. Воно є певним обмеженням застосування у всіх випадках до договору на туристичне обслуговування загальних положень договору про надання послуг.

3. Частина 3 коментованої статті висуває вимоги до форми договору на туристичне обслуговування. Цей договір має бути укладеним в письмовій (електронній) формі.

Договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох докумен­тах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, елек­тронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно мають поставити підпис на відповідному доку­менті при укладенні договору.

Договір, який вчиняє юридична особа, підписується особа­ми, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодав­ства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні договору факсимільного відтво­рення підпису за допомогою засобів механічного або іншого

копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за пись­мовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною ва­дою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст договору у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті договору на туристичне обслу­говування може бути засвідчений відповідною посадовою осо­бою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його укладає.

Закон не вимагає посвідчувати нотаріально договір на туристичне обслуговування.

Різновидом письмової форми договору на туристичне обслу­говування є договір вчинений за допомогою електронних за­собів зв'язку (електронний договір, укладений через мережу Інтернет). Такий договір є електронним документом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні доку­менти та електронний документообіг» електронним докумен­том називається документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів елек­тронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Оригіналом електронного документа вважається електрон­ний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.

У разі надсилання електронного документа кільком адреса­там або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіна­лом електронного документа.

Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та доку­мент на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні доку­менти та електронний документообіг» юридична сила елек­тронного документа не може бути заперечена лише через те, що він має електронну форму.

Допустимість електронного документа як доказу не може за­перечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Як зазначалось, електронний підпис є обов'язковим реквізи­том електронного документа, який використовується для іден­тифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу.

Накладанням електронного підпису завершується створен­ня електронного документа. Відносини, пов'язані з використан­ням електронних цифрових підписів, регулюються Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Договір на туристичне обслуговування може також уклада­тися шляхом видачі ваучера (див. коментар ст. 23 Закону).

4. Частина 4 ст. 20 вимагає від туроператора (турагента) до укладення договору на туристичне обслуговування надати споживачеві туристичного продукту певну інформацію. Дана вимога Закону повинна виконуватись в обов'язковому порядку.

Вважаємо правильною практику деяких туроператорів та турагентств, які надають вказану у Законі інформацію у вигляді Пам'яток туристу, за отримання якої турист власноручно роз­писується.

5. Формулювання ч. 5 ст. 20 вважаємо не зовсім вдалим. Зі змісту вказаної норми можна зробити висновок, що вказана інформація може бути надана споживачеві вже після укладення договору на туристичне обслуговування, але до початку безпосереднього надання туристичних послуг. Якщо прийняти таку позицію, то можна дійти висновку, що, укладаючи договір, особа може не перейматися досить важливими умовами здійснення туристичної поїздки, що, звичайно, є малоймовірним. Більш вдалим, на наш погляд, було б формулювання: «При укладенні договору на туристичне обслуговування споживачеві за його вимогою повинна бути надана інформація...».

6. Закон передбачає можливість сторін вносити зміни до до­говору на туристичне обслуговування або навіть його розірва­ти, якщо істотно змінились обставин, з яких вони виходили при укладенні договору. Перелік істотних обставин складається як з обставин, зазначених у цьому Законі, так і з тих, що визначені домовленістю сторін.

Аналогічна норма міститься в Цивільному кодексі України (ст. 652 ЦКУ). У цій же статті ЦКУ визначене поняття істотних змін обставин.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б до­говір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або що­до його розірвання, договір може бути розірваний, а за наяв­ності виняткових випадків (коли розірвання договору супере­чить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом) — змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обста­вин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розір­вання договору виходячи з необхідності справедливого розпо-ділу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з вико­нанням цього договору.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються від­повідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків вико­нання тощо.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиня­ються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змі­нюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо до­говір змінюється або розривається у судовому порядку, зо­бов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної си­ли.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, коли інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Слід також зазначити, що договір на туристичне обслугову­вання відповідно до ст. 651 ЦКУ може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших ви­падках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може ви­магати відшкодування збитків, завданих зміною або розірван­ням договору.

7. Частина 7 ст. 20 коментованого Закону дозволяє туристові відмовитись від виконання договору до початку подорожі за умови оплати суб'єкту туристичної діяльності фактично поне­сених ним витрат за послуги, надані до цього повідомлення.

Отже, право на відмову від договору може виникнути при одночасному настанні таких умов:

а) відмова має відбутися до початку подорожі;

б) турист повинен оплатити суб'єктові туристичної діяльності фактично понесені ним витрати за послуги, надані до повідомлення про відмову від договору.

Для застосування цієї норми Закону потрібно визначитися з поняттями «туристична подорож» та «відмова від договору».

Відповідно до Наказу Державного комітету України з пи­тань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності» від 17.01.2001 р. № 7/62 по­няття «туристична подорож» ототожнюється з поняттям «тур».

Тур — це туристична подорож (поїздка) за визначеним мар­шрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом турис­тичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, транс­порт, рекреація, екскурсії тощо).

Очевидно, що для реалізації туристом права на відмову від договору, в самому договорі на туристичне обслуговування ма­ють чітко зазначатись дати початку та закінчення туристичної подорожі. Як правило, суб'єкти туристичної діяльності часові межі туристичної подорожі пов'язують з розкладом руху транс­портних засобів, які здійснюють перевезення туристів.

Відмова від договору — це розірвання договору без рішення суду. Відповідно до ст. 214 ЦКУ особи, які вчинили дво- або ба­гатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитись від нього навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Договір, від якого у повному обсязі чи частково відмовилася сторона, є зміненим або розірваним (ч. З ст. 651 ЦКУ).

Відмова від договору вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено договір. Тобто відмову від договору необхідно вчиняти в письмовій (електронній) формі.

Коментовану норму Закону не слід розцінювати як заборону застосування штрафних санкцій до туриста за відмову від туру. Виходячи з принципу свободи договору, сторони у ньому мо­жуть передбачити також застосування штрафних санкцій за відмову туриста від виконання договору.

8. Закон також дає право туроператору чи турагенту відмовитись від виконання договору на туристичне обслуговування але при одній умові. Вони повинні відшкодувати у повному обсязі замовникові збитки, підтверджені у встановленому порядку та заподіяні внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це сталося з вини туриста.

Відповідно до ст. 22 ЦКУ збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для отримання відшкодування турист має навести докази, які підтверджують заподіяння збитків та визначають їхній розмір.

9. Частина 9 коментованої статті відноситься до порядку виконання договору на туристичне обслуговування і фактично дещо в скороченому вигляді відтворює положення ст. 526 ЦКУ, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства.

Крім того, в цій частині Закону міститься бланкетна норма, відповідно до якої порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав спожи­вачів.

Центральне місце у законодавстві про захист прав спожи­вачів займає Закон України «Про захист прав споживачів».

10. До складу туристичного продукту входять різноманітні послуги (перевезення, харчування, розміщення тощо), ціна яких за ринкових умов господарювання часто змінюється. Як правило, договір на туристичне обслуговування укладається не в день початку туристичної подорожі, а раніше. За таких обставин важко передбачити, як зміняться ціни на перевезення, хар­чування та інші туристичні послуги на день початку туристич­ної подорожі.

Враховуючи зазначену специфіку туристичних послуг, в ч. 10 ст. 20 коментованого Закону зазначається, що змінювати ціну туристичного продукту, зазначену в договорі на туристич­не обслуговування, можна, але при цьому слід дотримуватись певних правил.

1. Зміна ціни тур продукту можлива лише у випадках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин, передбачених частиною сьомою цієї статті.

З нашої точки зору, зазначена норма сформульована не зовсім коректно, оскільки істотна зміна обставин є теж випадком, при­чому перелік істотних обставин (випадків), відповідно до п. 5 ч. 7 ст. 20 Закону не є вичерпним. Він може розширюватися за домо­вленістю сторін. Отже, для того щоб виникло право на зміну ціни турпродукту, достатньо в договорі визначити (крім зазначених в пп. 1-4 ч. 7 ст. 20 Закону) можливі випадки та назвати їх істотни­ми змінами обставин, які дають право на зміну ціни турпродукту.

Таким чином, можна було б обмежитись вказівкою на те, що право на зміну ціни турпродукту виникає у випадках, передба­чених договором, за умови визначення сторонами цих випадків істотними.

2. Зміна ціни турпродукту можлива:

—не пізніше ніж за 10 днів до початку туристичної подорожі, якщо тривалість подорожі становить понад 10 днів; звертаємо увагу, що тут вказаний проміжок часу (не пізніше десяти днів);

—за 5 днів до початку туристичної поїздки, якщо її тривалість становить від 2 до 10 днів; звертаємо увагу, що тут вказаний конкретний момент часу (за 5 днів до початку туристичної поїздки);

—за 48 годин до початку туристичної поїздки, якщо її тривалість становить один день. Тут теж вказаний конкретний момент часу.

3. Збільшення ціни туристичного продукту не може перевищувати 5 відсотків його первісної ціни.

У разі перевищення ціни туристичного продукту більше ніж на 5 відсотків первісної ціни турист має право відмовитися від

виконання договору, а туроператор (турагент) зобов'язаний по­вернути йому всі раніше сплачені кошти.

11. Як правило, туроператор несе одноособову відповідальність перед туристом за шкоду (матеріальну та моральну), заподіяну останньому внаслідок дій (бездіяльності) одного з виконавців послуг. Це пов'язано з тим, що туроператор зазвичай в договорах з туристами виступає від власного імені, оскільки є власником турпродукту або комісіонером, який реалізує туристичні послуги комітентів.

Звичайно, така ситуація ставить туроператора в становище, яке характеризується підвищеним ризиком відповідальності за дії (бездіяльність) своїх контрагентів. Враховуючи цю обста­вину, Закон дозволяє туроператору (турагенту) в договорі з ту­ристом обмежити свою відповідальність розміром подвійної плати вартості туристичного продукту (туристичних послуг), якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноособо­ву відповідальність за шкоду, що виникла внаслідок дій (без­діяльності) одного з виконавців послуг, обумовлених догово­ром.

У випадку, коли туроператор (турагент) разом з виконавцем послуг несуть перед туристом солідарну чи субсидіарну відповідальність, вказану вище норму туроператору (тураген­ту) використовувати не можна.

12. Туроператор та турагент будують свою взаємну діяльність на підставі агентського договору (див. коментар до ст. 5 Закону).

13. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну туриста, визначається відповідно до цивільного законодавства.

Зазначена шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності її вини (за винятком випадків, визначених законодавством).

Відповідно до ст. 1195 ЦКУ, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому за­робіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодува­ти додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент заподіяння шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, при­значеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одер­жувала до цього, а також інших доходів.

Свої особливості має відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої чи не­повнолітньої особи (ст. 1199 ЦКУ).

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зо­бов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем — вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, ви­ходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути їй відшкодована виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом роз­міру мінімальної заробітної плати.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати пра­цівників його кваліфікації, але не нижче встановленого зако­ном розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після до­сягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, за­подіяного йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Цивільний кодекс України (ст.1200) визначає порядок від­шкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Наведемо її без скорочення.

Стаття 1200. Відшкодування шкоди, завданої смертю по­терпілого

1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружиш, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

3) інвалідам — на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо во ни не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п'яти років після його смерті.

2. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

3. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

4. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких

випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, брата­ми, сестрами, внуками померлого.

Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, може проводитись шляхом відшкодування її в натурі або шляхом відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За договором на екскурсійне обслуговування одна сторона (суб'єкт, що здійснює туристичну діяльність) за встановлену договором плату зобов'язується надати за за­мовленням іншої сторони (екскурсанта) обслуговування, істотною частиною якого є послуги екскурсовода (гіда-пе-рекладача) загальною тривалістю не більше 24 годин, які не включають у себе послуги з розміщенням.

Дата добавления: 2014-01-04