Облік процесу виробництва

Процес виробництва являє собою сукупність господарських операцій з виготовлення продукції, виконання робіт та надання послуг. Він здійснюється в результаті взаємодії факторів виробництва: засобів праці, предметів праці й живої праці. Це зумовлює відповідні витрати підприємства на ви­робництво продукції: витрати сировини і матеріалів на виготовлен­ня продукту, амортизації засобів праці зайнятих у виробництві, за­робітної плати, нарахованої працівникам, та інші витрати, пов'язані з організацією та управлінням процесом виробництва.

До основних завдань обліку виробництва відносять: здійснення обліку фактичних витрат мате­ріальних, трудових та фінансових ресурсів на виробництво продукції; визначення обсягів (кількості) отриманої продукції (виконаних робіт, наданих послуг); розрахунок витрат на незавершене виробництво; розрахунок вартості (со­бівартості) готової продукції та калькулювання собівартості оди­ниці продукції [1].

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капі­талу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати мо­жуть бути достовірно оцінені [7].

Основними первинними документами при відображенні витрат є: вимоги-накладні, накладні, наряди на виконання робіт, табелі, при­буткові ордери, рахунки-фактури, авансові звіти, видаткові касові ордери, довідки бухгалтерії, відомості розподілу витрат, акти прийо­му виконаних робіт та ін.

Всі витрати, пов'язані з виробництвом, у сукупності складають виробничу собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Виробнича собівартість виготовленої продукції – – це виражені в грошовій формі поточні витрати матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів на виробництво продукції [3, с. 300].

До виробничої собівартості продукції (робіт і послуг) вклю­чають такі витрати:

- прямі матеріальні витрати (вартість сировини і матеріалів
та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції,
та інші витрати);

- прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші
виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні
робіт, наданні послуг);

- інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи, амортизація, витрати від браку та інші прямі втрати);

- загальновиробничі витрати (витрати на управління та об­слуговування виробництва, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів та інші непрямі витрати).

Для правильного визначення собівартості продукції в обліку виробничі витрати прийнято групувати за певними ознаками: за цільовим призначенням, за способом віднесення витрат, видами продукції, процесами, стадіями виробництва, центрами відпові­дальності (центрами витрат і центрами прибутку). Так за цільовим призначенням витрати поділяють на основні та накладні. До основ­них відносять витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і становлять її матеріальну основу (сировина, матеріали, заробітна плата та ін.). До накладних відносять витрати, пов'язані з організацією виробництва та його управлінням (загальновиробничі витрати).

За способом віднесення витрат на конкретні об'єкти (види продук­ції, процеси, стадії тощо) їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі – це витрати, які пов'язані з виробництвом певного виду продукту; в момент здійснення їх відносять на собівартість цього продукту і відоб­ражають безпосередньо (прямо) у складі витрат з його виробництва (матеріали, комплектуючі, паливо, заробітна плата робітників). Не­прямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому прямо до собівартості тієї або іншої продукції вони не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окре­мих видів продукції за певною умовною ознакою, що дає змогу ви­значити, яка частка непрямих витрат має бути віднесена на собівартість тієї або іншої продукції (наприклад, пропорційно прямим витратам, витратам з оплати праці, використаних потужностей, обсягу діяль­ності тощо).

Непрямі витрати (загальновиробничі) за ступенем впливу на них обсягу виробництва поділяють на постійні та змінні. До змінних належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. До них належать витрати на управління виробництвом, амортизація необоротних ак­тивів, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів, витрати на удосконалення технології й організації виробництва та інші витрати. До постійних загальновиробничих витрат на­лежать витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. До них належать витрати на опалення, освітлення та інше утримання приміщень, оплата праці загальновиробничого персоналу, витрати на охорону праці тощо [1].

Синтетичний облік процесу виробництва здійснюють на таких рахунках: 23 "Виробництво", 24 "Брак у виробництві", 25 "Напівфабрикати", 26 "Готова продукція", 91 «Загальновиробничі витрати» та ін.

Аналітичний облік ведуть у розрізі синтетичних рахунків за конкретними видами продукції, виконаних робіт, наданих послуг та статтями витрат, перелік і склад яких встановлюється підприємством.

Для обліку виробничих витрат і визначення собівартості виго­товленої продукції призначений активний рахунок 23 "Виробниц­тво", основним завданням якого є накопичення виробничих витрат і визначення фактичної собівартості виготовлених виробів.

За дебетом рахунка 23 "Виробництво" відображаються прямі витрати, пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг, а за к редитом відображаються суми фактичної собівартості заверше­ної виробництвом готової продукції, виконанням робіт та наданням послуг.

Окрім прямих витрат до собівартості продукції включається частина непрямих (загальновиробничих) витрат. Для узагальнення інформації про витрати по обслуговуванню виробництва призначений рахунок 91 "Загальновиробничі витрати". Зокрема, на цьому рахунку відображаються наступні витрати, пов’язані з управлінням виробництвом: оплата службових відряджень, амортизаційні відрахування, витрати на пожежну та сторожову охорону, знос малоцінних та швидкозношуваних предметів, платежі з обов’язкового страхування, інші витрати.

Витрати, зібрані на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" наприкінці звітного періоду підлягають розподілу за об'єктами калькулювання та списуються. (Після розподілу та списання непрямих витрат на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" сальдо не залишається. Таким чином, основним призначенням рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" є накопичення та розподіл непрямих витрат. Саме тому цей рахунок називається збірно-розподільчим) [3, с. 304-305].

Залишок (сальдо) за рахунком 23 "Виробництво" може бути лише дебетовим і означатиме витрати, що відносяться до незавершеного виробництва, обсяг і вартість якого визначають за даними інвентариза­ції. Ця сума і відображається в балансі у статті "Незавершене вироб­ництво" [1].

Аналітичний облік на рахунку 23 "Виробництво" ведеться у розрізі видів основного та допоміжного виробництв, за видами продукції, робіт і послуг, а саме: по дебету аналітичний облік ведеться за видами виробництв або за статтями витрат, а по кредиту – за видами або групами продукції.

Допоміжними називають виробництва, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, ремонтно-механічний тощо [2, с. 304-306].

Зібрані по дебету рахунку 23 "Виробництво" прямі та непрямі витрати складають в загальній сумі фактичну собівартість виготовлених виробів. Фактична собівартість готової продукції визначається так [5, с. 266]:

СГП = ЗНВп + Взп – ЗНВк, (3.1)

де СГП – собівартість готової продукції;

ЗНВп – залишок незавершеного виробництва на початок звітного періоду;

Взп – витрати на виробництво звітного періоду;

ЗНВк – залишок незавершеного виробництва на кінець звітного періоду.

Порівняння одержаної суми фактичної собівартості готової про­дукції з плановою дає змогу визначити економію чи перевитрату виробничих витрат з метою контролю й економічного аналізу.

Типові проводки з відображення в обліку процесу виробництва наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Дата добавления: 2014-01-04