Самокерована групова робота

Це — метод соціальної роботи, спрямований на стимуляцію соці­альної активності особистості, реалізацію її потенційних можливос­тей шляхом впливу групової роботи, в основі якої — соціальна ак­тивність її членів. Самокерована діяльність заснована на колективній силі людей, організованих разом з метою досягнення суттєвих змін у поліпшенні становища особистостей. (Одрі Мюллендер, Дейв Уорд).

Самокерована групова робота спирається на п'ять практичних принципів.

1. Соціальні працівники повинні дотримуватися такої позиції щодо людей, з якими працюють, яка не тільки відкидає будь-які негативні "ярлики" стосовно людей, а й визнає, що всі люди володіють певни­ми навичками, вміннями, інтелектом та здібностями.

2. Люди мають право бути почутими і право контролю над своїм власним життям. Це також означає, що вони мають право самі виби­рати форму втручання у своє життя. Користувачам соціальних по­слуг повинно завжди надаватися право вирішувати самим ступінь їхньої участі в роботі самокерованої групи, визначати коло питань та діяти згідно з ними.

3. Проблеми користувачів соціальних послуг дуже складні і відповіді-реакції на них повинні це враховувати. Проблеми людей ніколи не будуть зрозумілими, якщо вони розглядатимуться тільки як резуль­тат особистої неповноцінності. Питання, пов'язані з такими явищами, як пригноблення, соціальна політика, довкілля та економіка, часто відігра­ють у житті користувачів соціальних послуг величезну роль.

4. Практика може бути ефективно побудованою на розумінні того, що люди, які діють разом, стають сильнішими. Люди, які не мають влади, можуть здобути її, працюючи у групах разом.

5. Практикуй те, що проповідуєш. Методи роботи мають відбива­ти неелітарні принципи: працівники не очолюють групу, а допомагають

- 164-

и членам самостійно приймати рішення і контролювати їх результати, незважаючи на те, що використовуються спеціальні вміння і знання, це не дає працівникам ніяких привілеїв; уся робота має бути спрямо­вана проти гноблення, націленого на расу, стать, вік, сексуальну орі­єнтацію, клас, інвалідність або будь-яку іншу форму соціальної ди­ференціації, на яких історично будувалися (і продовжують будувати­ся) фальшиві почуття переваги та неповноцінності.

Самокерована групова робота відрізняється від інших підходів у груповій роботі, які орієнтовані в основному на слабкі місця соціаль­ного становища особистості, її психологічного стану, емоційного са­мопочуття, тим, що має показати, якими сильними, здібними і мисля­чими є користувачі соціальних послуг, та чого вони можуть досягти для себе. Для клієнтів дуже важливим є "знайти" свій власний голос, відповіді на різноманітні питання, які допоможуть їм зрозуміти і усві­домити шляхи розв'язання особистих проблем, перейти на рівень суб'єкт-суб'єктних взаємовідносин, які основані на взаємодопомозі і взаємопідтримці.

Модель самокерованої групової роботи складається з кількох стадій.

Стадія А. Підготовка працівників. Ця стадія передує безпосе­реднім контактам з користувачами соціальних послуг, її метою є підготовка спеціалістів для самокерованої групової роботи, плану­вання групи. З цією метою відбувається ретельний добір команди співпрацівників, пошуки належної консультаційної підтримки, з'ясо­вують та узгоджують принципи імпаурменту (спосіб надання соціаль­них послуг чи допомоги; правильне усвідомлення особистості, її внут­рішнього світу, можливостей, потенціалу, адекватна інтерпретація поведінки тощо).

Стадія В. Створення груп. Працівники спільно з користувачами створюють групу, керуючись принципом "відкритого планування". Це стимулює стиль роботи, за якого користувачі соціальних послуг самі встановлюють групові норми, визначають та аналізують коло проблем, ухвалюють завдання та цілі.

Стадія С. Група готується до дій. На цій стадії група відповідає на запитання: Що? Чому? Яким чином? Як вирішуються та чи інша проблема, проблемна ситуація, які виходи з них? Працівники допо­магають групі виробити свій власний план — "порядок денний". Пи­тання — ЩО це за проблеми, які ми маємо вирішити? Працівники допомагають групі з'ясувати причини виникнення цих проблем. Пи­тання — ЧОМУ існують ці проблеми? Працівники допомагають групі вирішити, яких заходів слід ужити, визначити головні цілі та встано­вити завдання: Питання — ЯКИМ ЧИНОМ ми можемо досягти змін?

Стадія й. Дії групи. Учасники переходять від обговорення до дій: діють згідно з ухваленим планом. Етапи визначення проблем і дії згідно з ухваленим планом можуть повторюватись кілька разів, перш ніж зросте впевненість учасників і група перейде до дій.

Стадія £. Група діє самостійно. Група продовжує встановлюва­ти взаємозв'язки між запитаннями ЩО? ЧОМУ? ЯКИМ ЧИНОМ? Інши­ми словами, учасники приділяють увагу ширшим питанням та широ­комасштабним акціям. Тепер працівники відходять на задній план і можуть взагалі залишити групу. У процесі цієї стадії учасники вчать­ся контролювати власне життя, те, як їх сприймають інші, зростаюча самооцінка вказує їм, що вони мають на це право. На цій стадії група аналізує те, чого вона досягла; група визначає коло нових питань, які треба розглянути — з'являється нове формулювання "ЩО"? Група оцінює взаємозв'язки між різними, вже розглянутими питаннями — нове формулювання "ЧОМУ"? Група вирішує, яких за­ходів слід вживати надалі — нове формулювання "ЯКИМ ЧИНОМ"? Етапи цієї стадії повторюються впродовж усього існування групи.

Самокерована групова робота виявилася ефективним методом соціальної роботи з дітьми, молоддю, інвалідами, жінками, родича­ми клієнтів соціальних служб. Часто самокерована групова діяльність стимулювала її учасників до виходу на новий рівень взаємодопомо­ги — створення недержавної організації, об'єднання, асоціації, фон­ду з метою відстоювання своїх прав та інтересів в органах влади. В Україні метод самокерованої соціальної роботи використовується в рамках проекту Міжнародного дитячого фонду ЮНІСЕФ "Деінститу-алізація системи утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків­ського піклування", "Молодь за здоровий спосіб життя" та інш.

Мобільна соціальна робота — інноваційний метод соціальної роботи, суть якого полягає в тому, що соціальні служби не очікують звернення клієнтів, а виходять зі своїми послугами на вулиці, які стали місцем перебування значної кількості людей, що потребують допомоги. Появу мобільної соціальної роботи пов'язують із загост­ренням в молодіжному середовищі таких соціальних проблем, як бездомність, безпритульність, наркоманія, правопорушення, прояви агресивності серед представників окремих субкультур. Зародившись в середовищі ентузіастів соціальної роботи в США, вона поширила­ся в Європі, зберігаючи при цьому англійське звучання в німецькій, французькій та інших мовах — "стрітворк". В українській мові можна також зустріти вживання прямої кальки з англ. — вулич­на соціальна робота. Перший досвід мобільної соціальної роботи в Україні отримано в рамках реалізації проекту ЮНІСЕФ "Діти вулиці". Цей проект впроваджує соціальна служба для молоді Київської міської держадміністрації серед безпритульних та бездоглядних дітей сто­лиці. Окремі її елементи використовують різні соціальні установи. До завдань мобільної соціальної роботи входить: створення довірливих відносин з клієнтами, роздача їжі та одягу, перша медична допомо­га, консультування, надання ііорад, інформація про існуючі служби допомоги. Критерієм ефективності мобільної соціальної роботи є добровільне повторне звертання клієнтів за допомогою, прихід у соціальні служби, повернення з вулиці додому.

У практиці соціальної роботи з'явилася нова спеціалізація — соці­ально-культурна анімація. Аніматор — спеціаліст, який організує соціальну роботу з дітьми і молоддю у вільний від навчання час шляхом залучення до рекреаційної діяльності, організації дозвілля. Завдання аніматора — соціалізація дітей та молоді через естетичне виховання, знайомство з цінностями вітчизняної і світової культури, формування просоціальної поведінки в процесі участі в художній творчості, культурно-мистецьких заходах. Соцанімація орієнтована на групову і колективну (масову) форми соціальної роботи.

Соціальний працівник сприймається як член групи, який бере участь в її житті, а не спостерігає пасивно за її функціонуванням; відповідає за культурне і соціальне удосконалення групи. Мета його діяльності — створити умови, за яких діти виявляли б потяг до культури, пізнання культурних цінностей; допомогти встановити добросердечні взаємо­відносини в групі; стимулювати дітей до творчої діяльності. Соціальні аніматори працюють у сфері соціально-культурної анімації, у клубах, позашкільних закладах естетичного виховання і дозвілля для дітей та молоді, соціальних службах, реабілітаційних центрах та інш.

Питання і завдання до семінарського заняття:

/. У чому сутність командної соціальної роботи? Охаракте­ризуйте діяльність мультидисциплінарної і міждисциплінарної гру­пової роботи.

2. Які існують стратегії роботи з групою, принципи її діяль­ності?

3. Визначте поняття "волонтерство", охарактеризуйте мож­ливих кандидатів до добровільної допомоги.

4. Визначте основні етапи залучення кандидатів до волонтерсь­кої діяльності.

5. Яку роль відіграє мотивація у залученні до волонтерської діяльності?

6. У чому сутність телефонного консультування і основних підходів до його проведення?

Дата добавления: 2014-01-04