Чинники, які враховуються при розрахунках видатків

Розрахунок показників видатків місцевих бюджетів

Розрахункові показники обсягів видатків місцевих бюджетів визначаються:

· окремо для кожної галузі (управління, освіта, охорона здоров’я і т.д.);

· виходячи із загальних ресурсів зведеного бюджету України і місцевих бюджетів;

· враховуючи першочерговість соціальних видатків;

· на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів до них;

· з врахуванням кількості мешканців та кількості споживачів соціальних послуг.

На утримання органів управління:

¨ чисельність працівників органів управління залежно від чисельності населення області (міста);

¨ співвідношення показників обсягів видатків відповідних рівнів бюджетів на цю мету.

На охорону здоров’я:

¨ чисельність населення адміністративно-територіальної одиниці;

¨ співвідношення обсягів даних видатків між місцевими бюджетами окремих видів;

¨ коригувальні коефіцієнти до фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, які враховують співвідношення видатків на заробітну плату в загальній сумі видатків місцевмих бюджетів, вікову структуру населення, надання послуг відомчими закладами охорони здоров’я.

На освіту:

¨ загальний обсяг ресурсів бюджету на цю мету;

¨ фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на одного учня;

¨ приведений контингент учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів

На соціальний захист і соціальне забезпечення:

¨ загальний обсяг ресурсів бюджету на цю мету;

¨ фінансовий норматив бюджетної забезпеченості;

¨ контингенти отримувачів соціальних виплат.

На культуру і мистецтво:

¨ чисельність населення адміністративно-територіальної одиниці;

¨ фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на одного жителя.

На фізичну культуру і спорт:

¨ чисельність населення адміністративно-територіальної одиниці;

¨ питома вага видатків на фізичну культуру і спорт певної групи місцевих бюджетів у загальній сумі видатків на фізичну культуру і спорт всіх місцевих бюджетів.

На утримання підрозділів місцевої міліції:

¨ чисельність населення адміністративно-територіальної одиниці;

¨ фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на одного жителя.

Програмно-цільовий метод планування бюджету

Досвід ринкових країн засвідчив переваги програмно-цільового методу складання бюджету, який дає можливість спрямовувати бюджетні кошти відповідно до пріоритетів суспільного розвитку. Процес програмно-цільового планування включає наступні етапи:

	Стратегічне планування · визначення довго- та середньострокових цілей · відбір першочергових завдань виходячи з фінансових можливостей · прийняття програмних документів органів влади

І.

Формування програм · розробка, аналіз і відбір програм, визначених в програмних документах · розробка розпорядниками бюджетних коштів короткострокових і середньострокових програм і завдань, які вони повинні реалізувати

ІІ.

ІІІ.

Рис. 2. Етапи програмно-цільового планування

Завдання середньострокового бюджетного планування:

Þ поліпшення макроекономічного балансу шляхом розроблення узгоджених та реалістичних прогнозів доходів до бюджету;

Þ визначення загальних цілей бюджетної політики та забезпечення відкритості у їх досягненні впродовж багатьох років;

Þ визначення і дотримання чітких пріоритетів у сфері державних видатків;

Þ забезпечення можливості ініціювання змін у бюджетній політиці та механізмів контролю за їх реалізацією;

Þ удосконалення розподілу бюджетних коштів, спрямованих на досягнення стратегічних пріоритетів, як за функціями, так і між відповідними функціями;

Þ підвищення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за ефективне та раціональне використання бюджетних коштів;

Þ посилення загального бюджетного контролю.

Переваги програмно-цільового методу

Програмно-цільовий метод дає можливість встановити безпосередній зв’язок між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання. Запровадження програмно-цільового методу спрямоване на:

· забезпечення прозорості бюджетного процесу, чітке визначення цілей і завдань, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

· забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

· упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;

· посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

· підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

Складові елементи бюджетних програм

1. Мета бюджетної програми – це законодавчо визначені основні цілі, яких необхідно досягти у результаті виконання конкретної бюджетної програми.

2. Завдання бюджетної програми – це конкретні цілі, яких необхідно досягти у результаті виконання бюджетної програми протягом відповідного бюджетного періоду і оцінити які можна за допомогою результативних показників.

3. Напрями діяльності – це конкретні дії, спрямовані на виконання завдань бюджетної програми, з визначенням напрямів витрачання бюджетних коштів. Напрями діяльності повинні відповідати завданням і функціям головного розпорядника бюджетних коштів. Визначення напрямів діяльності забезпечує реалізацію бюджетної програми у межах коштів, виділених на дану мету.

4. Результативні показники – це кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми і підтверджуються статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю і які дають можливість здійснити оцінку використання коштів на виконання бюджетної програми.

Групи результативних показників

¨ показники затрат – визначають обсяги та структуру ресурсів, які забезпечують виконання бюджетної програми:

- державне управління: кількість підвідомчих установ, кількість штатних одиниць, кількість отриманих листів, доручень, звернень громадян;

- освіта: кількість навчальних закладів за категоріями, кількість годин навчального процесу, численність працівників навчального закладу, кількість учнів;

- охорона здоров’я: численність працівників галузі (за категоріями), кількість медичних установ (за типами), кількість хворих, що знаходяться на стаціонарному лікуванні, кількість медичних засобів, обладнання);

- житлово-комунальне господарство: загальна житлова площа, що потребує проведення капітального ремонту.

¨ показники продукту – використовуються для оцінки досягнення поставлених цілей (кількість користувачів товарами, роботами, послугами, виробленими в процесі виконання бюджетної програми):

- державне управління: кількість підготовлених та прийнятих рішень, кількість перевірок, обсяг наданих послуг та отриманих коштів (дозволи, ліцензії), кількість вирішених питань, доручень;

- освіта: кількість випускників;

- охорона здоров’я: кількість відвідувачів поліклінік. амбулаторій, кількість амбулаторних візитів, кількість пролікованих;

- житлово-комунальне господарство: площа відремонтованого житлового фонду.

¨ показники ефективності – визначаються як відношення кількості вироблених товарів (виконання робіт, надання послуг) до їх вартості у грошовому або людському вимірі (витрати ресурсів на одиницю показника продукту):

- державне управління: кількість наданих послуг на одного працівника, кількість прийнятих рішень на одного працівника, витрати на утримання одної штатної одиниці, витрати на відрядження в розрахунку на 1 особу;

- освіта: вартість навчання одного учня, витрати на один навчальний заклад, кількість навчальних годин на одного вчителя;

- охорона здоров’я: кількість пацієнтів на одного лікаря, вартість ліжко дня, показник завантаженості ліжкового фонду, середня кількість днів перебування у лікарні;

- житлово-комунальне господарство: витрати на проведення капітального ремонту 1 кв. м житлової площі.

¨ показники якості – відображають якість вироблених товарів товарів (виконаних робіт, наданих послуг):

- державне управління: відсоток вчасно виконаних рішень до їх загальної кількості, зміна обсягу податкової заборгованості (недоїмки), зміна обсягу кредиторської заборгованості, кількість позовів на неправомірні дії органів влади;

- освіта: кількість випускників, які закінчили навчальний заклад з відзнакою, покращення рівня освіти (ступінь успішності);

- охорона здоров’я: рівень виліковності хворих, рівень захворюваності (за віковою структурою), рівень смертності, прогнозована тривалість життя;

- житлово-комунальне господарство: відсоток площі житлового фонду, що потребує ремонту до загальної площі житлового фонду.

Паспорт бюджетної програми

Документ, які містить всю необхідну інформацію про бюджетну програму називається паспортом бюджетної програми. Він визначає суму коштів, затверджену в державному бюджеті для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми. На основі цього паспорту здійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, проводиться аналіз виконання бюджетної програми.

Паспорт бюджетної програми формується, виходячи з бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками коштів державного бюджету, та бюджетних призначень на відповідний бюджетний період.

Паспорти бюджетних програм складають усі головні розпорядники бюджетних коштів щороку за кожною бюджетною програмою.

Паспорти бюджетних програм затверджуються спільним наказом Мінфіну та відповідного головного розпорядника бюджетних коштів у місячний термін з дня набрання чинності законом про державний бюджет.

Одними з найважливіших і складних проблем державних фінансів в кожній країні є ефективна організація відносин всередині бюджетної системи, а саме між бюджетом центрального уряду і бюджетами органів місцевого самоврядування; проведення перерозподілу бюджетних ресурсів, зумовленого об’єктивними відмінностями в рівнях соціально-економічного розвитку окремих територій; здійснення фінансового вирівнювання з метою забезпечення конституційних гарантій населенню незалежно від місця його проживання.

Концептуальні засади побудови міжбюджетних відносин загалом залежать від економічної системи держави і мають принципові відмінності в умовах ринкової і командної економіки. В тоталітарних країнах центральне місце в бюджетній системі займає державний бюджет, за допомогою якого проходить перерозподіл значної частини створеного валового продукту; місцеві бюджети не відіграють суттєвої ролі і мають другорядне значення. В бюджетних системах демократичних країн акценти розставлені принципово по-іншому: бюджет центрального уряду і бюджети місцевої влади функціонують в межах єдиної бюджетної системи на основі розподілу повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням. Причому, відповідно до загальносвітової тенденції розвитку і зміцнення інституту місцевого самоврядування та збільшення його впливу на суспільні процеси, роль місцевих бюджетів в складі державних фінансів постійно зростає.

Бюджетний кодекс України визначає міжбюджетні відносини наступним чином:

Вихідні передумови міжбюджетних відносин:

· визначений у законодавстві держави поділ повноважень між державною виконавчою владою і органами місцевого самоврядування;

· гарантія з боку держави фінансування наданих повноважень органам місцевого самоврядування;

· діючий порядок розмежування доходів і видатків між рівнями бюджетної системи і видами місцевих бюджетів;

· фінансова підтримка місцевих бюджетів у зв¢язку із значними коливаннями рівнів податкового потенціалу окремих територій та об¢єктивними розбіжностями у розмірах видатків.

Суб'єкти міжбюджетних відносин: органи державної влади і управління, органи місцевого самоврядування до компетенції яких включені повноваження щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів.

Мета регулювання міжбюджетних відносин - це забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетими ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень, тобто перерозподіл бюджетних ресурсів.

Основні способи розмежування доходів між бюджетами:

1) розподіл податків та інших доходів між бюджетами різних рівнів;

2) розщеплення поступлень від податків шляхом закріплення за кожним рівнем бюджетної системи конкретних часток податку в межах єдиної ставки оподаткування;

3) встановлення територіальних надбавок до загальнодержавних податків на користь місцевого самоврядування

4) встановлення територіальних надбавок до місцевих податків на користь загальнодержавних органів влади.

Причини територіальних відмінностей у формуванні доходів та у складі і обсягах видатків місцевих бюджетів:

¨ різний рівень економічного розвитку господарського комплексу адміністративно-територіальних одиниць і його спеціалізація;

¨ різноманітність природно-кліматичних умов;

¨ різний екологічний стан територій;

¨ особливості розташування населених пунктів, зокрема адміністративних центрів;

¨ насиченість шляхами сполучення;

¨ кількість населення, його віковий склад;

¨ сформована протягом тривалого періоду мережа об'єктів соціальної та побутової інфраструктури, їх стан.

Збалансування бюджетів одного рівня, яке неможливо провести лише шляхом розмежування їх доходів та видатків, досягається за допомогою бюджетного регулювання, тобто перерозподільчих процесів у межах бюджетної системи, шляхом надання коштів «бідним» у фінансовому відношенні територіям або вилучення коштів у відносно «багатих» територій.

Причини регіональних відмінностей видатків місцевих бюджетів (у розрахунку на одну особу):

· нестабільність та неузгодженість законодавства з питань фінансів, бюджету, податків;

· щорічні зміни у складі доходів та видатків бюджетів;

· невизначеність цілей та пріоритетів фінансового вирівнювання;

· відсутність протягом тривалого часу (до 2001 р.) стабільного, науково-обгрунтованого і прозорого механізму бюджетного регулювання;

· нераціональне розташування мережі бюджетних установ;

· непослідовна політика щодо передачі соціально-культурних об’єктів з державної у комунальну власність;

· відсутність зацікавленості у органів місцевого самоврядування в додатковій мобілізації доходів до місцевих бюджетів, споживацькі тенденції у витрачанні бюджетних коштів.

Завдання бюджетного регулювання:

¨ досягнення відповідності між видатками і доходами місцевих бюджетів різних видів, тобто їх збалансування;

¨ забезпечення рівномірності у поступленні доходів для запобігання перебоїв у фінансуванні видатків;

¨ створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території;

¨ забезпечення самостійності у використанні додатково одержаних коштів в процесі виконання місцевих бюджетів;

¨ перерозподіл бюджетних ресурсів між “багатими” і “бідними” у фінансовому відношенні територіями;

¨ ув’язка обсягів одержаної фінансової допомоги з конкретними зусиллями по мобілізації податків і зборів, залученні додаткових доходних джерел;

¨ здійснення фінансового вирівнювання.

В межах кожної, навіть незначної за розмірами, країни завжди існують об¢єктивні розбіжності у фінансовому потенціалі окремих територій, є особливості у формуванні доходної бази бюджетів і можливостях задоволення місцевих потреб. У зв¢язку з цим видатки місцевих бюджетів у співставленні з кількістю населення можуть значно відрізнятися в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Фінансове вирівнювання спрямоване на нівелювання (в певних межах) таких відхилень, тому що їх існування створює неоднакові умови для задоволення гарантованих державою соціальних, адміністративних та інших послуг.

Вихідні постулати фінансового вирівнювання:

Þ врахування об’єктивно існуючих розбіжностей в економічному та соціальному розвитку територій, особливостей їх місцезнаходження, природно-кліматичних, екологічних, демографічних та інших умов;

Þ визначення критеріїв і переліку депресивних територій, які потребують додаткових фінансових ресурсів;

Þ вирівнювання доходів місцевих бюджетів як необхідна умова створення рівних можливостей для функціонування всіх територіальних громад, тобто для здійснення ними однакових видатків;

Þ визначення ступеня вирівнювання доходів з метою встановлення заінтересованості органів місцевого самоврядування у збільшенні доходних джерел;

Þ вирівнювання видатків бюджетів органів місцевого самоврядування для забезпечення надання суспільних послуг на єдиному рівні, гарантованому законами країни.

Дата добавления: 2014-01-05