Типи даних

Табличний процесор повинен «знати», якого типу дані зберігаються в конкретній комірці таблиці для того, щоб правильно інтерпретувати її вміст. Тип даних визначається безліччю значень, які може приймати величина і сукупністю операцій, застосованих до величин цього типу. Звідси, наприклад, випливає, що не можна застосовувати арифметичні операції до комірок таблиці, в яких зберігається текстова інформація. Основний набір типів даних в електронних таблицях: числова, символьна, логічна, дата, грошова та ін.

Структури даних. Мінімальним структурним елементом даних, представлених в електронній таблиці, є комірка. Основну роботу виконують в комірках: їх заповнюють, редагують, очищають.

Комірки поєднуються в структури даних — стовпці і рядки. Табличні процесори дозволяють оперувати з рядками або стовпцями як єдиним цілим. Наприклад, можна видаляти або вставляти рядки (стовпці), міняти їх місцями.

Базовим структурним поняттям в електронних таблицях є поняття діапазону комірок (блоку). Воно використовується в багатьох командах табличних процесорів і в деяких функціях. Діапазон — це безліч комірок, що утворюють у таблиці область прямокутної форми (матрицю). Мінімальний діапазон — це комірка, рядок і стовпець також є блоком, максимальний діапазон — вся таблиця. Деякі табличні процесори дозволяють задавати ім'я для діапазону кліток, що дає можливість працювати з блоком як єдиним цілим.

Числові константи розділяються на цілі і дійсні. Дійсні константи можна записувати двома способами: у формі з фіксованою крапкою й в експонентній формі (у формі з крапкою, що плаває).

Запис числової константи з фіксованою крапкою припускає, що число містить цілу і дробову частину, розділені десятковою крапкою. Наприклад, числова константа -3,1415 записується, як -3.1415 (у ТП Excel може вживатися кома). При записі числової константи в експонентній формі спочатку записується мантиса, потім — латинська буква Е (прописна або рядкова), після неї — порядок. Мантиса може бути записана, як ціла константа або константа з фіксованою крапкою, а порядок — тільки як ціла двозначна константа. Числова константа в експонентній формі трактується, як мантиса, помножена на 10 у ступені, рівної порядкові. Наприклад, числа 0,0001 і

1 000 000 можуть бути записані в такий спосіб: 1Е-4 або 1Е+6.

Змінні. Кожну комірку таблиці будемо інтерпретувати як комірку пам'яті табличного процесора. Кожна комірка має своє ім'я. У кожній комірці може зберігатися інформація того або іншого вигляду. Тут простежується пряма аналогія з поняттям змінної в мовах програмування. Змінна — це пойменоване місце в пам'яті (комірка), куди можна записати значення. Змінна приймає різні значення визначеного типу. Кожна змінна позначається символічним ім'ям (ідентифікатором). Комірку таблиці можна розглядати як змінну. Отже, Al, C5, G10 та ін. — імена змінних.

Вирази (формули). В електронних таблицях використовуються два види виразів: арифметичні і логічні. Вираз, що визначає спосіб обчислення деякого числового значення за математичною формулою, називають арифметичним виразом. Існують визначені правила запису арифметичних виразів. Ці правила аналогічні тим, що використовуються в мовах програмування.

Вирази складаються з констант, змінних, знаків операцій, функцій, круглих дужок. У ТП SuperCalc SQRT — функція обчислення квадратного кореня; SUM — функція підсумовування. У Excel функція квадратного кореня — КОРІНЬ, функція підсумовування — СУМ. Порядок обчислення виразів відбувається відповідно до пріоритетів виконання арифметичних операцій, з розміщенням дужок. Засвоєння учнями навичок запису формул вимагає практичних вправ.

Логічні вирази (логічні формули) будуються за допомогою операцій відношення (<, >, =, <=, >=,) і логічних операцій (логічне «І», логічне «АБО», логічне заперечення «НІ»). Результатом обчислення логічного виразу є логічні величини «істина» або «неправда». З логічними виразами учні вже зустрічалися при вивченні розділу «Програмування».

За допомогою логічних виразів, зокрема, задаються умови, перевірку яких здійснює умовна функція. Форма запису умовної функції значною мірою залежить від типу табличного процесора. Якщо в клітку заноситься умовна функція, то на екрані відображається результат її обчислення, тобто те або інше значення в залежності від умови, яка задається логічним виразом. Звичайно умовна функція має таку структуру:

ЯКЩО (умова; дія_1; дія_2).

Якщо умова істинна, то виконується дія_1, інакше — дія_2. Умовна функція може мати вкладену структуру. Використовуючи її, можна будувати найпростіші алгоритми розгалуження, наприклад, обчислення розривних функцій.

Адресація. Варто звернути увагу учнів на визначену спорідненість структури електронної таблиці й оперативної пам'яті ЕОМ. В обох випадках використовується принцип адресації для збереження і пошуку інформації. Різниця полягає в тому, що в ОЗУ найменшою одиницею, що адресується є байт, а в таблиці — клітка (комірка).

Символічні імена змінних є, у той же час, їх адресами в таблиці. В таблиці може бути встановлений режим відносної адресації або режим абсолютної адресації. У режимі відносної адресації зміни в місці розташування формули шляхом копіювання блоку, переносу блоку, вставки або видалення рядків або стовпців приводять до автоматичної зміни адрес змінних у формулах, що знаходяться в зміщених комірках. Інакше кажучи, формули модифікуються у відповідності зі своїм новим положенням.

При скасуванні режиму відносної адресації встановлюється режим абсолютної адресації. У цьому випадку при зсуві кліток модифікації формул не відбувається.

Звичайно режим відносної адресації працює в таблиці за замовчуванням. Абсолютна адресація застосовується до окремих посилань на комірки у формулах. Для цього використовується символ «заморожування» адреси — «$». За допомогою цього символу можна «заморозити» як всю адресу, наприклад $В$2, так і окремі її частини, наприклад $В2, В$2.

Рекомендації з організації практичної роботи

Головна задача для учнів на мінімальному рівні вивчення даної теми: навчитися основних методів організації розрахунків за допомогою електронних таблиць. Для цього вони повинні освоїти наступні практичні прийоми роботи в середовищі електронної таблиці:

G здійснювати переміщення табличного курсору;

G встановлювати курсор у потрібну комірку;

G вводити дані: числа, тексти, формули;

G редагувати дані в комірках;

G копіювати інформацію в комірках;

G вставляти і видаляти рядки і стовпці.

Теоретичні питання, що на першому етапі викликають найбільші труднощі — це правила запису формул і розуміння принципу відносної адресації. Їх відпрацьовування варто проводити на задачах і вправах.

Основні правила запису формул зводяться до наступного:

G усі символи у формулі записуються в один рядок;

G проставляються всі знаки операцій (на відміну від алгебри, де знак множення часто пропускається);

G використовуються круглі дужки для впливу на послідовність виконання операцій;

G враховуються пріоритети операцій, що розташовані в такому порядку: зведення в ступінь; множення і ділення; додавання і віднімання;

G пріоритет стандартних функцій вище арифметичних операцій; аргумент записується в круглих дужках після імені функції;

G послідовно записані операції однакового старшинства виконуються в порядку запису, тобто зліва на право.

Усі ці правила збігаються з правилами запису виразів у мовах програмування.

Для вправ на дану тему варто давати задачі як прямі (задано математичний вираз, записати формулу для електронної таблиці) так і зворотні (дана формула, записати математичний вираз).

Тепер про принцип відносної адресації. Як уже відзначалося, це один з базових принципів функціонування електронної таблиці. Адреси комірок, що використовуються у формулах, визначаються щодо місця розташування формули. Зміст цього принципу варто пояснити на прикладах. У даній нижче таблиці формулу в комірці С1 табличний процесор сприймає так: скласти значення, з комірки, що розташована на дві клітинки лівіше зі значенням з комірки, що розташована на одну клітинку лівіше даної формули.

	А	В	С
			=А1 +В1

При переносі цієї формули в будь-яку іншу комірку будь-яким способом (копіюванням, внаслідок вставки або видалення фрагментів), збережеться сформульований вище зміст формули. Внаслідок цього зміняться посилання на комірки. Наприклад, при копіюванні формули з комірки С1 в комірку С2 формула прийме вигляд: А2 + В2. При копіюванні в комірку F6 прийме вид: F4 + F5.

Для закріплення розуміння принципу відносної адресації варто виконати кілька завдань. Умови пропонованих задач повинні бути наступного типу: даний фрагмент електронної таблиці (наприклад такий, як приведений вище). Які формули запишуться до комірок блоку D1:F1, якщо в них скопіювати формулу з комірці С2? Результат виконання цього завдання в режимі відображення формул і в режимі відображення значень буде наступним:

	А	В	С	D	Е	F
1			=А1 + В1	=В1+С1	=C1+D1	=D1+E1
	А	В	С	D	Е	F
1	5

Тут заливкою відзначені комірки, у які зроблене копіювання.

Найбільш ефективною буде така постановка завдання: спочатку вирішити задачу теоретично, а потім перевірити отримане рішення на комп'ютері. У цьому випадку відбувається як закріплення розуміння теоретичного питання, так і відпрацьовування навичок копіювання даних в електронній таблиці.

При знайомстві з прийомом «заморожування» адрес комірок у формулах, корисно виконати аналогічні вправи. Наприклад, у тій же таблиці в комірку С1 записана формула: А$1 + $В$1. Який вигляд прийме формула, якщо її скопіювати в блок D1: F1 і в блок C2: F2? Результати рішення цієї задачі будуть наступними:

	А	В	С	D	Е	F
1	5		=А$1+$В$1	=В$1+$В$1	=С$1+$В$1	=D$1+$B$1
2			=А$1+$В$1	=В$1+$В$1	=С$1+$В$1	=D$1+$B$1
	А	В	С	D	Е	F
1
2

Основні типи розрахункових задач, що учні повинні навчитися вирішувати на електронних таблицях:

1) одержання нескладних розрахункових відомостей;

2) статистична обробка числових таблиць;

3) побудова діаграм по табличним даним;

4) сортування таблиці за значеннями параметра (стовпця);

5) табулювання функцій.

Прикладом рішення задачі першого типу є побудова таблиці обліку продажу молочних продуктів. Інша задача цього ж типу: побудувати таблицю розрахунку щомісячної оплати за витрату електроенергії за даними показаннями лічильника і вартості 1 квт.ч. Обговоримо хід рішення цієї задачі.

Почати рішення задачі варто з проектування таблиці. Це найбільш складний етап для учнів. По-перше, необхідно пояснити алгоритм підрахунку оплати за електрику (не всім дітям це очевидно). Показання лічильника знімаються наприкінці кожного місяця. Витрата електроенергії за місяць визначається як різниця показання лічильника в даному місяці й у попередньому. Потім оплата підраховується як добуток витрати на ціну 1 квт.ч. Для розрахунку плати за січень необхідно знати показання лічильника в грудні минулого року. З усього сказаного потрібно зробити висновки: які величини є вхідними даними, які — обчислюються за формулами. Вхідні дані — показання лічильника кожен місяць і вартість 1 квт.ч, а що обчислюються — щомісячна витрата електроенергії і сума оплати.

Тепер можна переходити до побудови таблиці. Варто відразу ж сформулювати учням деякі правила оформлення таблиці. По-перше, у таблиці обов'язково повинен бути заголовок. Рядки і стовпці таблиці повинні бути пойменовані. Поступово вчитель повинен познайомити учнів з основними засобами форматування таблиці для одержання оформленого документа. Початкова частина таблиці буде виглядати так (передбачається, що ціна 1квт.ч дорівнює 20 коп., а плата підраховується в гривнях):

	А	В	С	D
1	Відомість оплати електроенергії
2	місяць	Лічильник	Витрата в квт.ч	Оплата в грн.
3	Груденьь
4	Січень		=В4- ВЗ	=С4 * 0,2
5	Лютий		=В5 - В4	=С5 * 0,2
6	Березень		=B6 - В5	=С6 * 0,2

Під час роботи з табличним процесором обов'язково потрібно використовувати прийом копіювання формул. Формули в комірках С4, D4 є вхідними. Усі формули, розташовані нижче них, отримані шляхом копіювання. З цього приклада учням стане зрозумілим практичний зміст принципу відносної адресації: він дозволяє швидко створювати великі таблиці без переписування формул.

Розбір цієї задачі приводить до ідеї використання абсолютної (замороженої) адреси. Зручно ціну 1 квт.ч зберігати в окремій комірці (наприклад, в В16), а в комірці D4 записати формулу С4 * $В$16. При копіюванні формули абсолютна адреса мінятися не буде. Тепер, якщо відбудеться зміна ціни 1 квт.ч, то буде достатньо внести зміни лише в одну комірку В16.

Дуже часто в числових таблицях підраховуються різні підсумкові дані: суми, середні значення, найбільші і найменші значення. Одержання таких даних називається статистичною обробкою таблиці. В усіх табличних процесорах є для цього відповідні функції. У задачах того ж типу, що розглянуто вище, варто додати завдання на подібну статистичну обробку даних. Наприклад, до таблиці оплати електроенергії додати обчислення загальної суми грошей, виплачених за рік, середньомісячної витрати електроенергії, найбільшої і найменшої місячної плати.

Представлення табличних даних у графічній формі часто використовується на практиці. Графічна обробка додає наочність, видимість результатам розрахунків. Табличні процесори надають користувачеві на вибір безліч типів діаграм (гістограм, графіків). Такі графічні засоби прийнято називати діловою графікою.

Для побудови діаграми користувач повинен вказати її тип і повідомити табличному процесорові, з яких блоків таблиці потрібно вибирати всю необхідну інформацію.

Великі можливості дає використання в електронній таблиці умовної і логічної функцій. Таблиця без використання умовної функції реалізує в собі лінійний обчислювальний алгоритм. Використання умовної функції вносить до таблиці структуру розгалуження. Потреба в розгалуженні з'являється при ускладненні умови задачі. Наприклад, якби правило оплати за електроенергію звучало так: за перші 100 квт.ч потрібно платити по 20 копійок; за кожен квт.ч, витрачений вище цього, потрібно платити по 30 копійок. Тоді розрахункова формула в комірці D4 виглядала б так:

ЯКЩО (C4<=100; С4*0.2; 20+(С4-100)*0.3).

Можливість сортування даних у таблиці існує в табличних процесорів завдяки наявності режиму бази даних. Звичайно сортування організується у виділеному блоці таблиці. Як і в базах даних, вказується стовпець, по якому виконується сортування, і порядок сортування: по зростанню або по спаданню значень у стовпці. Наприклад, у розглянутій таблиці можна відсортувати рядки, починаючи з четвертого, по спаданню розміру оплати. Тоді спочатку розташується самий «дорогий» місяць, далі — по спаданню.

Табулювання функції — одна з часто розв'язуваних прикладних задач математики. Табулювання означає побудову таблиці значень функції для значень аргументу, що змінюються у визначеному інтервалі з даним кроком. Табулювання дозволяє дослідити функцію: простежити характер зміни, виділити області коренів, визначити екстремальні значення. Застосовуючи прийом копіювання, в електронній таблиці можна швидко побудувати таблицю значень функції великого розміру. Для цього досить ввести два початкові рядки таблиці і потім скопіювати їх униз на потрібне число рядків. Наприклад, таблиця функції

F(x)=х²+0,5*х,

обчисленої з кроком 0,2 починаючи від значення х = 0, будується в такий спосіб

	А	В
1	Крок =	0,2
2	X	F(X)
3		=A3*A3+0.5*A3
4	=А3+$В$1	=A4*A4+0.5*A4
5	=А4+$В$1	=A5*A5+0.5*A5

Якщо потрібно змінити початкове значення х у таблиці, то досить виправити комірку A3, а для зміни кроку потрібно змінити вміст комірки В1. Формули записуються за правилами, що прийняті у використовуваному табличному процесорі.

Застосування електронної таблиці як інструменту для математичного моделювання розглядається в поглибленому варіанті вивчення базового курсу.

Що ж таке математична модель! Це опис стану або поводження деякої реальної системи (об'єкта, процесу) мовою математики, тобто за допомогою формул, рівнянь та ін. математичних співвідношень.

Реалізація математичної моделі — це застосування визначеного методу розрахунків значень вихідних параметрів за значеннями вхідних параметрів. Технологія електронних таблиць — один з можливих методів реалізації математичної моделі. Іншими методами реалізації математичної моделі може бути складання програм на мовах програмування, застосування математичних пакетів (MathCad, Математика й ін.), застосування спеціалізованих програмних систем для моделювання. Реалізовані такими засобами математичні моделі будемо називати комп'ютерними математичними моделями.

Мета створення комп'ютерної математичної моделі — проведення чисельного експерименту, що дозволяє досліджувати систему, що моделюється, спрогнозувати її поводження, підібрати оптимальні параметри та ін.

Отже, характерні ознаки комп'ютерної математичної моделі наступні:

G наявність реального об'єкта моделювання;

G наявність кількісних характеристик: вхідних і вихідних параметрів;

G наявність математичного зв'язку між вхідними і вихідними параметрами;

G реалізація моделі за допомогою визначених комп'ютерних засобів.

Методика вивчення розділу «Бази даних. Системи управління базами даних. Експертні системи»

Основні цілі.

Дати представлення про призначення інформаційних систем і баз даних. Познайомити з основами реляційних баз даних. Навчити основним прийомам роботи з однієї з реляційних СУБД. Навчити організації пошуку, сортування, редагування даних. У заглибленому варіанті: дати представлення про проблеми проектування реляційних баз даних.

Досліджувані питання.

1. Призначення інформаційних систем і баз даних (БД).

2. Класифікація БД.

3. Структура реляційної бази даних (РБД).

4. Елементи РБД: головний ключ; ім'я, значення і тип поля.

5. Призначення СУБД; режими роботи СУБД.

6. Пошук інформації в базі даних.

7. Логічні вираження в умовах пошуку і видалення записів.

8. Сортування; ключі сортування.

9. Елементи проектування РБД; нормалізація даних.

Методичні рекомендації з викладу теоретичного матеріалу

Згідно з шкільною програмою з інформатики в 9-12 класах відводиться годин на вивчення данної теми:
11 кл. – 11 год.

1. Призначення інформаційних систем і баз даних (БД).

Вивчення баз даних варто почати з обґрунтування актуальності даного додатка комп'ютерної техніки. Задачу можна сформулювати в такий спосіб: мається великий обсяг даних про якусь реальну систему об'єктів або подій. Наприклад, про книги в бібліотеці, про працівників підприємства, про товари на складі, про дорожньо-транспортні випадки за тривалий період часу.

Необхідно організувати збереження цієї інформації таким чином, щоб її було зручно переглядати, поповнювати, змінювати, шукати потрібні зведення, робити будь-які вибірки здійснювати сортування в будь-якому порядку. Такою роботою працівники були змушені займатися і задовго до появи комп'ютерів. Основним засобом збереження даних був папір, дані зберігалися у вигляді списків у товстих журналах, папках, на картонних картках. Останній спосіб використовується, наприклад, у бібліотечних каталогах. Подібні систематизовані картотеки використовуються у відділах кадрів підприємств. Вони зручні тим, що легко можна витягти потрібну картку, замінити, додати нові картки, зберігаючи встановлений порядок. Проте, якщо така картотека містить тисячі карток, то, як би досконала ні була її організація, обробка даних у ній — справа тривала і трудомістка.

Інший приклад — архіви різних документів. Наприклад, існують історичні архіви, архіви судових справ, архіви патентів на винаходи. Часом такі архіви займають цілі будинки. Пошук у них потрібних документів вимагає значних зусиль. Крім того, існують кіноархіви, фотоархіви, архіви звукових записів.

У наш час у рішенні таких проблем допомагають комп'ютери. Комп'ютерні інформаційні системи дозволяють зберігати великі обсяги даних, здійснювати в них швидкий пошук, вносити зміни, виконувати всілякі маніпуляції з даними.

Варто привести приклади таких інформаційних систем. Наприклад, система продажу залізничних і авіаційних квитків, інший знайомий учням приклад: під час телерепортажів з великих міжнародних змагань, олімпійських ігор на екран миттєво виводиться досьє будь-якого спортсмена, про яке говорить коментатор — це працює комп'ютерна інформаційна система.

Основою всякої інформаційної системи є база даних — організована сукупність даних на магнітних дисках. Учні вже добре знають, що інформація на дисках зберігається у виді файлів Тому перший висновок, який можна зробити щодо організації великих баз даних це те, що вони вимагають великих обсягів дискової пам'яті.

2. Класифікація баз даних.

Бази даних класифікують за різними ознаками:

• За характером збереженої інформації БД поділяються на фактографічні і документальні. Якщо проводити аналогію з описаними вище прикладами інформаційних сховищ, то фактографічні БД — це картотеки, а документальні — це архіви. У фактографічних БД зберігається коротка інформація в строго визначеному форматі. У документальних БД — усілякі документи. Причому це можуть бути не тільки текстові документи, але і графіка, відео і звук (мультимедіа).

• Класифікація за способом збереження даних поділяє БД на централізовані і розподілені. Вся інформація в централізованій БД зберігається на одному комп'ютері. Це може бути автономний ПК або сервер мережі, до якої мають доступ користувачі-клієнти. Розподілені БД використовуються в локальній і глобальній комп'ютерних мережах. У такому випадку різні частини бази зберігаються на різних комп'ютерах.

• Третя ознака класифікації баз даних — за структурою організації даних. Якщо до цього учні не мали справу з поняттям структури організації даних, учитель повинен зупинитися на цьому питанні, або повторити знайомий учням матеріал. Вчитель повинен розповісти про три способи організації даних: табличний, ієрархічний і мережний. Бази даних, що використовують відповідний спосіб організації інформації, називаються реляційними (табличні БД), ієрархічними і мережними БД.

3. Структура реляційної бази даних.

У базовому курсі інформатики розглядаються лише фактографічні реляційні бази даних. Це зв'язано не тільки з обмеженістю шкільного курсу, але і з тим фактом, що реляційний вид використовується сьогодні найбільш часто і є універсальним. Теоретично доведено, що будь-яка система даних може бути відбита за допомогою таблиць. Найпростіша реляційна БД містить одну таблицю, більш складна може складатися з безлічі взаємозалежних таблиць.

Структура таблиці обговорювалася в попередній темі (Табличні процесори) і тому учням уже знайома: у різних рядках утримується інформація про різні об'єкти описуваної системи, а стовпці відповідають різним атрибутам цих об'єктів. У термінології реляційних баз дані рядки таблиці називаються записами, стовпці — полями. Сама назва реляційна БД походить від англійського слова „relation" що переводиться як «відношення». Тут термін «відношення» розуміється як взаємозв'язок між полями таблиці. У реляційному підході таблиця називається відношенням.

Пояснення даного матеріалу варто проводити на конкретних прикладах, учитель повинен заздалегідь підготувати будь-яку БД. Наприклад, домашня бібліотека, погода, успішність, факультативи.

Варто підкреслити, що в базах даних кожна таблиця повинна мати своє ім'я. Вчителеві буде зручно працювати, якщо ці таблиці вивести на демонстраційний монітор або, у крайньому випадку, винести на плакати.

Основні представлення, що повинні бути закріплені учнями:

• всяка таблиця містить у собі інформацію про деяку реальну систему (процес) і, отже, є її інформаційною моделлю;

• всякий запис у таблиці — інформація про конкретний об'єкт (події) даної системи;

• значення поля і кожного запису — це визначена характеристика (властивість, атрибут) об'єкта.

4. Елементи РБД: головний ключ; ім'я, значення і тип поля.

Основні поняття, зв'язані з записами і полями: головний ключ запису, ім'я поля, значення поля, тип поля.

Головний ключ — це поле або сукупність полів, що однозначно визначає запис у таблиці. Можна ще сказати так: головний ключ — це ідентифікатор запису. У базах даних слово ключ має кілька вживань: ключ пошуку — поле, за значенням якого шукається запис у БД, ключ сортування — поле, за значенням якого відбувається упорядкування записів. Тому ідентифікатор записів треба називати головним ключем.

Вчителеві важливо розуміти, що тема Бази даних містить у собі ряд вузлових питань, що мають фундаментальне значення для курсу інформатики в цілому. В цій темі учні зустрічаються з поняттям величини. У розділі «Основи алгоритмізації і програмування» і «Табличні процесори» це поняття теж зустрічається. Величина — це окремий інформаційний об'єкт, що має власне ім'я і займає місце в пам'яті комп'ютера. З цього погляду поля є величинами. Кожне поле в таблиці має ім'я, для кожного поля визначений тип. Поняття типу величини зв'язано з її властивостями:

• безліччю значень, що може приймати величина;

• безліччю операцій, які можна виконувати з цією величиною;

• безліччю функцій, визначених над величинами даного типу;

• безліччю відносин над даними;

• формою внутрішнього представлення в пам'яті ЕОМ.

У найпростіших базах даних використовуються 4 основних типи величини: текстова, числова, дата і логічна. Поле текстового типу може зберігати послідовність символів (до 255); числові поля можуть містити цілі або дробові десяткові числа; дата — день/місяць/рік; логічні поля — значення логічних величин (так - ні, істина - лож).

Необхідно звернути увагу учнів на наступну обставину: текстове поле може складатися з цифр. З цієї причини іноді виникає плутанина з текстовим і числовим типом (потрібно на це звернути увагу учнів).

Значення числових полів можуть бути використані в обчисленнях. Іноді в умовах пошуку інформації присутні арифметичні вираження, операндами в яких можуть бути тільки значення числових полів. До текстових полів можна застосовувати операції відношення (менше, більше, дорівнює й ін.). Оскільки цифри в кодовій таблиці розташовані в порядку зростання, то відношення між рядками збережуть математичний зміст.

Необхідно такі поняття як «головний ключ», «тип поля», «ім'я поля» закріплювати за допомогою серії практичних завдань.

Наприклад,

Завдання 1: дано ім'я таблиці і перелік полів, потрібно вказати головний ключ і визначити типи всіх полів.

Завдання 2: визначена предметна область бази даних; потрібно озаглавити таблицю, визначити імена полів і їхні типи, призначити головний ключ. Звичайно, ця задача має відношення до області проектування БД і вже з цієї причини складна. Тому вимагати від учнів повноти її рішення не обов’язково.

Дата добавления: 2014-01-05