КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Система приголосних фонем сучасної української мови. Дискусійні питання щодо складу приголосних фонем. Класифікація
Для приголосних фонем сильною є позиція їх перед будь-яким голосним заднього ряду або в кінці слова. Слабкою є позиція перед іншим приголосним. Диференційні ознаки приголосних в українській мові – це всі не зумовлені позиційно й сусідством інших фонем артикуляційні ознаки приголосної фонеми: шумність і сонорність, глухість і дзвінкість, місце творення (активний мовний орган і пасивний мовний орган), спосіб творення, твердість і м’якість. В українській мові протиставляються, тобто розрізняють слова та їх форми, 32 приголосні фонеми. Цієї думки дотримується більшість дослідників. Фонематичність твердих губних приголосних /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, а також твердих передньоязикових приголосних /д/, /т/, /н/, /л/, /з/, /с/, /ц/, /ж/, /ч/, /ш/, /р/ встановлюється доволі легко. Вони протиставляються за диференційними ознаками в однакових або подібних фонетичних умовах. Наприклад: /б/ув – /д/ув, /п/ут – /т/ут – /к/ут, /д/им – /т/им – /з/им – /ц/им – /н/им – /ч/им – /к/им – /р/им. Так само переконливо доводиться фонематичність задньоязикових приголосних /к/, /х/ та глоткового /г/: /к/ору – /ж/ору – /г/ору. Таблиця 3. Кількісна характеристика системи фонем сучасної української мови
Примітка. Кількість фонем в інших слов'янських мовах: - російська – 39, - білоруська – 38, - болгарська – 44, - польська – 41, - словацька – 39. У решти слов'янських мов – по 31-35 фонем. Самостійними є й м’які приголосні /д'/, /т'/, /н'/, /з'/, /с'/, /ц'/, /дз'/, /л'/, /р'/ /й/, оскільки всі вони, крім /й/, протиставляються твердим приголосним /д/, /т/, /н/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/ та /р/. Наприклад: /л/ак – /л'/як, лі/з/ — лі/з'/. Небагато протиставлень мають фонеми /дж/ і /ґ/, але вони є самостійними фонемами. Переконливими є протиставлення: во/дж/у – во/ж/у, ка/дж/у – ка/ж/у, хоча є чимало випадків, коли замість /дж/ у просторіччі вживається /ж/ без зміни значення: хо/дж/у – хо/ж/у, бро/дж/у – бро/ж/у, са/дж/у – са/ж/у. Приголосна /ґ/ виступає в порівняно невеликій кількості питомих, запозичених, а також звуконаслідувальних слів: /ґ/анок, /ґ/удзик та ін. Протиставлення /ґ/ іншим фонемам обмежене, але можливе: /ґ/рати – /д/рати – /б/рати (за місцем творення); /ґ/ава – /к/ава, /ґ/уля – /к/уля (за глухістю/дзвінкістю); /ґ/рати – /г/рати, /ґ/уля – /г/уля, /ґ/ніт – /г/ніт (за місцем і способом творення). Деякі приголосні фонеми мають ще меншу кількість протиставлень, однак їхня фонематичність є доведеною, оскільки вони виконують основні функції фонеми – конститутивну, ідентифікаційну та розрізнювальну. Це стосується насамперед фонем /дз/ та /дз'/, /ц/ та /ц'/ для яких немає квазіомонімів. Відкритим залишається питання про фонематичність так званих напівпом’якшених приголосних [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], [г’], [к’], [х’], [ґ’], [дж’], [ч’], [ш’], [ж’], оскільки всі вони вживаються насамперед у запозичених словах і, виконуючи ідентифікаційну та конститутивну функцію, не виконують диференційної функції (за незначними винятками). М.Жовтобрюх, а слідом за ним і Н.Тоцька, схильні вважати їх фонемами периферійної підсистеми. Тим часом побудова фонологічної опозиції на основі українських і запозичених слів (порівняймо, наприклад, ревю – реву, бюро – буро) не має достатніх підстав, оскільки тверда чи м’яка вимова приголосних у таких іншомовних словах зумовлена насамперед чинною орфографією, яка, як відомо, може з часом змінюватися (порівняймо, наприклад, сучасне написання іншомовних слів журі, парфумерія, парашут). Тому не можна не погодитися з думкою П. Коструби про те, що “розв’язувати питання про фонологічну систему української мови, спираючись на факти поза її системою, взагалі неправомірно; а такими фактами є запозичені слова, що не піддалися ще фонетичному освоєнню, не повністю пристосувалися до її фонетичних норм”. Питання про фонематичність подовжених приголосних (твердих і м’яких) також є дискусійним. Довгі приголосні звуки виникають в українській мові або в процесі словотворення (префіксація, суфіксація, словоскладання), або в результаті асимілятивних змін, що відбулися в минулому або відбуваються нині. Протиставлення довгих приголосних коротким не на межі морфем українській мові не властиве, тому з фонологічного (функціонального) погляду у кожному довгому звукові реалізуються дві фонеми. Відтак аргументи, що заперечують фонематичність подовжених приголосних, зокрема подовження приголосних на межі морфем, а також як наслідок історичних і сучасних асиміляцій, є більш переконливими.
Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 1126; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |