Система голосних фонем сучасної української мови. Дискусійні питання щодо складу голосних фонем. Класифікація

Найбільш протиставленими у фонологічній системі української мови є група голосних і група приголосних фонем. Усередині кожної з груп є свої протиставлення, сила яких залежить від позиції, в якій перебуває фонема: у сильній позиції фонеми максимально розрізняються; у слабкій – вживання фонем обмежене.

Для голосних фонем в українській мові сильною вважається позиція під наголосом, на початку слова та між твердими приголосними. Ще більш незалежним є ізольоване вживання голосних (у ролі самостійного слова: сполучника, прийменника).

Найпоширенішим прийомом фонемних протиставлень, використовуваним у фонології, є метод добору мінімальних пар (квазіомонімів). На випадок відсутності квазіомонімів щодо якоїсь опозиції використовується протиставлення фонем у складі різних значущих одиниць (слів) з дотриманням тотожності чи подібності фонетичних умов.

Диференційними ознаками українських голосних є чотири ступені підняття (високий, високо-середній, середній та низький), два ряди (передній і задній) і лабіалізація.

З використанням зазначеного механізму протиставлень в українській мові чітко доведеною є фонематичність 4 голосних: /а/, /е/, /о/ та /у/. Що ж до фонематичності [і] та [и] існують різні погляди, зокрема висловлюються думки про те, що звук [и] є алофоном фонеми /і/.

На наш погляд, переконливими у цій дискусії є докази фонематичності /и/, висунуті Н.Тоцькою в її монографії “Голосні фонеми української літературної мови”.

З метою встановлення фонематичності /и/ Н.Тоцька скористалася, за її словами, методикою, запропонованою Л.Щербою та Л.Зіндером. Те, що звуки [и] та [і] перебувають у відношенні додаткової дистрибуції, тобто не протиставляються самостійно, а тільки одночасно з м’якістю (перед [і]) чи твердістю (перед [и]) попереднього приголосного, ще не може служити запереченням їхньої фонематичності. Остаточним критерієм, вважає Н.Тоцька, повинен бути тільки функціональний критерій. Саме за цим критерієм /и/ та /і/ є двома самостійними фонемами. Одним із аргументів на користь фонематичності /и/ є наявність в українській мові так званих морфологізованих чергувань /и/ з /і/ у дієслівних видових формах типу сидіти – сісти та розрізнення перехідних / неперехідних дієслів за суфіксами -і-/-и-: біліти – білити, чорніти – чорнити тощо.

Отже, в українській мові функціонує б голосних фонем: /а/, /о/, /у/, /е/, /и/, /і/.

Як доводить Н.Тоцька, “у положенні найбільшого розрізнення перебувають фонеми /у/ – /е/; /у/ – /и/; /и/ – /о/; /і/ – /о/, що зовсім не мають спільних диференційних ознак. Найбільш спорідненими виступають фонеми /о/ – /у/; /е/ – /и/; /е/ – /і/; /і/ – /и/, що мають по дві спільні диференційні ознаки. Фонема /а/ не перебуває у відношенні максимального розрізнення з жодною голосною фонемою.

Таблиця 1. Голосні фонеми сучасної української літературної мови

Ознаки Фонеми	Передній ряд	Непередній ряд	Верхнє підняття	Верхнє обнижене підняття	Середнє підняття	Нижнє підняття	Лабіалізованість	Нелабіалізованість
а		+				+		+
о		+			+		+
у		+	+				+
е	+				+			+
и	+			+				+
і	+		+					+

Дата добавления: 2014-01-05