Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі “Охорона праці”.

Законодавство про охорону праці та відповідні їм нормативно – правові акти.

Основні завдання охорони праці.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Сфера дії Закону “Про охорону праці”. Визначення понять: „Охорона праці“, “Роботодавець” та “Працівник”. Структура предмету „Охорона праці“.

Стаття 1. Визначення понять і тер­мінів

Охорона праці — це система право­вих, соціально-економічних, організацій­но-технічних, санітарно-гігієнічних і ліку­вально-профілактичних заходів та засо­бів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у про­цесі трудової діяльності

Роботодавець — власник підприємс­тва, установи, організації або уповнова­жений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарю­вання, і фізична особа, яка використо­вує найману працю.

Працівник — особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які від­повідно до законодавства використову­ють найману працю, та на всіх працю­ючих.

Структура предмету „Охорона праці“:

· Законодавчі та нормативні акти з охорони праці;

· Техніка безпеки в галузі виробництва;

· Виробнича санітарія в галузі виробництва;

· Пожежна безпека в галузі виробництва.

· Навчання, інструктажі та перевірка знань з питань охорони праці всіх працівників підприємства;

· Забезпечення безпеки будівель та споруд;

· Забезпечення безпеки технологічного обладнання, машин та механізмів;

· Забезпечення безпеки технологічних процесів;

Законодавство про охорону праці складається із Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про пожежну безпеку», Закону України «Про санітарне та епідемічне благополуччя населення», Закону України «Про охорону здоров’я», а також прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти з охорони праці — це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Консти­туції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запо­бігання нещасним випадкам та профе­сійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

· пріоритету життя і здоров я працівни­ків, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

· підвищення рівня промислової безпе­ки шляхом забезпечення суцільного тех­нічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприян­ня підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

· комплексного розв’язання завдань охорони праці на осно­ві загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цьо­го питання та з урахуванням інших напрямів економічної і со­ціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охоро­ни довкілля;

· соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань;

· встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підпри­ємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

· адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

· використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

· інформування населення, проведення навчання, професій­ної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

· забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язу­ють проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а та­кож співробітництва і проведення консультацій між роботодав­цями та працівниками (їх представниками), між усіма соціаль­ними групами під час прийняття рішень з охорони праці на міс­цевому та державному рівнях;

· використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжна­родного співробітництва.

Дата добавления: 2014-01-05