Загальні особливості тактики бойових дій

У Північно-Кавказькому регіоні російським федеральним військам протистоїть добре підготовлений в оперативно-тактичному плані, оснащений новітніми зразками стрілецького озброєння, жорстокий і безкомпромісний противник, що використовує для досягнення своєї мети комплекс диверсійно-терористичних методів та елементів тактики загальновійськового бою.

Крім того, запеклість збройного протиборства показала, що вторгненню збройних формувань у Дагестан передувала тривала і ретельна їх підготовка, що здійснювалася за активною допомогою й участю як спеціальних служб, екстремістських міжнародних ісламських організацій, так і самих формувань, що напівлегально діють на території Чечні.

Невід’ємним компонентом тактики збройних формувань залишається тероризм, що включає застосування вибухових пристроїв, вбивства, викрадення людей, нанесення тілесних ушкоджень, катування, шантаж і погрози.

Операції збройних формувань і місцевих сепаратистів можна умовно розподілити на чотири етапи:

а) розвідка маршрутів виходу і захоплення підступів до населених пунктів;

б) вихід передових загонів, роззброювання працівників міліції та інженерне обладнання району;

в) вихід і зайняття району основним угрупованням;

г) ведення бойових дій проти федеральних військ і відхід.

Розвідка маршрутів виходу і захоплення підступів до населених пунктів проводилося в нічний час головними дозорами по 5-8 чоловік (кулеметники – 1-2, гранатометники – 2-3).

Після підходу до населених пунктів і зайняття крайніх будинків або господарських будівель головними дозорами організовувалося спостереження, в подальшому, віддавалася команда на дії передових загонів.

Передові загони, як правило, захоплювали населений пункт із двох напрямків. Після роззброєння працівників міліції проводилася ідеологічна обробка населення, спрямована на переконання жителів, що бойовики тільки ведуть боротьбу за віру серед “невірних”. Одночасно проводилися заходи щодо організації системи спостереження і зв’язку.

При цьому для обладнання бліндажів, укриттів для бойовиків і техніки, складів боєприпасів використовувалися місцеві жителі.

Після повного захоплення населених пунктів і часткового їх інженерного обладнання, у нічний час, на автотранспорті (КАМАЗ, УАЗ, “УРАЛ”, легкові автомобілі) з використанням засобів світломаскування, здійснювався підхід основних сил збройних формувань.

Для розміщення основних сил збройні формування займали придатні будинки місцевих жителів, лікарні, школи, підприємства (вигідні у відношенні розташування).

Жителі зайнятих будинків виселялися під погрозою авіаударів і нальотів артилерії з боку федеральних сил.

На початковому етапі, прикриваючись “законами шаріату”, у деяких жителів забирали продукти, худобу, майно. Пізніше, з початком бойових дій, бойовики відкрито займалися мародерством, пограбуваннями, викраденням автотранспорту для пересування, інженерної техніки (трактори, бульдозери тощо.) для відновлення доріг і обладнання окопів.

З початком бойових дій проти федеральних військ збройні формування у своїй тактиці використовували класичні прийоми дій у горах і населених пунктах: захоплення панівних висот, перевалів, вигідних маршрутів і розміщення там вогневих засобів.

Для ведення вогню широко використовувалися закриті вогневі позиції, печери і підвали будинків у населених пунктах.

Зенітні установки, як правило, розташовувалися на панівних висотах, однак вогонь на ураження відкривався після підходу цілі на мінімальну відстань.

Широко застосовувалося мінування місцевості.

До особливості бойових дій слід віднести застосування невеликих груп, що складалися з мінометного розрахунку, гранатометника і пари снайперів.

Вогонь снайперів вівся під прикриттям звуку мінометних і гранатометних пострілів із печер або інших укриттів.

Після захоплення району з декількох населених пунктів здійснювалося проникнення бойовиків у тил федеральних військ, для організації вогнищ опору в глибині, з метою відволікання частини їх сил від виконання основного завдання. Висилалися також диверсійні групи з метою перекрити шляхи підвозу засобів постачання військ.

Організована строга ротація бойовиків. Заміна тих, що воювали, на свіжих здійснювалася з резервного угруповання, відхід проводився за командою на автомобілях на заздалегідь підготовлені бази відпочинку.

Для здійснення відходу бойовики використовували невеликі групи прикриття (1-2 мінометних розрахунку, 2 розрахунки великокаліберних кулеметів, 2 снайпера, 2 гранатометника, 1-2 розрахунки АГС-17).

До початку бойових дій, в якості одного із способів доставки озброєння, використовували завезення великовантажним автотранспортом гною для весняно-польових робіт. Зброя і боєприпаси, як правило, у герметичній упаковці засипалися гноєм, що запобігало огляду машин на КПП і блок-постах.

Керівництво формуваннями прийняло на озброєння тактику осередкової оборони, створення засідок, “пасток”, стрімких рейдів і нальотів мобільних загонів, особливо в нічний час.

З цією метою деякі населені пункти були перетворені у вузли оборони. Бойовики, як і в першому чеченському конфлікті 1994 року, застосовували методи партизанської війни, що засновані на постійному веденні розвідки, швидкоплинності і військовій хитрощі.

Не вступаючи в безпосереднє протистояння з федеральними військами, бойовики воліють діяти малими групами (3-5 чол.), що включають гранатометника, снайпера, кулеметника і 1-2 стрільців. На результат із нанесенням значних втрат не розраховують, задовольняються короткими обстрілами, але часто та ефективно, без втрат зі своєї сторони.

Найбільш ефективні дії здійснюються з мобільних вогневих засобів. На автомобілях типу УАЗ, “джип” встановлюються міномети, ЗУ, КПВТ, ДШК, АГС, секції реактивних установок. Уночі пересуваються з використанням на автомобілях “квакерів”, не включаючи фар. Вогонь ведеться з тимчасових вогневих позицій (5-6 пострілів), потім місце розташування швидке міняється.

Широко використовуються традиційні для тактики проведення спецоперацій засадні дії, напади на блокпости, підрозділи на марші, об’єкти забезпечення і комунікації.

Засідки влаштовувалися в ущелинах, звуженнях доріг із широким застосуванням мінно-вибухових засобів. Місця проведення засідок готували заздалегідь. Обладналися вогневі позиції, установлювалися міни і фугаси.

У залежності від цілей нападу, засідки в ряді випадків діяли вибірково: пропускали розвідку й охорону, здійснювали раптовий вогневий напад на основні сили федеральних військ, головним чином, на пункти управління на марші, тилові підрозділи, відкриваючи вогонь із тилу і флангів.

При цьому в ході боїв у гірському Дагестані перейшли в основному до нічних дій і дій в умовах обмеженої видимості, особливо активно – у нельотну погоду.

Новим елементом тактики дій бойовиків стала організація вогневих засідок на панівних висотах з метою ураження вертольотів федеральних військ на злітно-посадкових майданчиках.

Привертає до себе увагу тактика дій групами, які включають в себе снайпера, гранатометника і стрільця.

Діючи розосереджено, група вогнем стрільця навмисно викликала вогневу реакцію військ.

Снайпер, виявивши вогневі засоби, вражав їх, а при висуванні техніки її знищував гранатометник. Снайпер при цьому розташовувався на відстані 400-600 метрів від передбачуваних цілей.

Стрільці, як і снайпери, прагнули діяти напевно і в першу чергу вражали військовослужбовців без бронежилетів.

По своїй суті тактика дій бойовиків при проведенні засадних дій складалася з короткого вогневого нальоту із засідки та відходу в безпечне місце (“ударив-втік”).

З початком операцій із зачищення населених пунктів бойовики широко застосовували мінування будинків, окремих предметів, зразків озброєння і навіть трупів.

Продовжуються систематичні напади на пости. На думку польових командирів, існує два способи нападу на пост. Перший спосіб – група поділяється на три частини. Гранатометник і кулеметник займають постійну позицію в 50 метрах від поста, стрільці потай підходять якнайближче до об’єкта. Бій починає гранатометник, а потім кулеметник і гранатометник ведуть безперервний прицільний вогонь по посту. У цей час інші групи починають висуватися до поста. Дві флангові групи займають позиції в найближчих укриттях і відкривають вогонь, а центральна група перебіжками висувається вперед них на 15-20 м, залягає і відкриває вогонь.

У подальшому флангові групи висуваються вперед, поки вони не досягнуть поста.

Другий спосіб нападу схожий на перший, але при цьому стрільці пересуваються через одного (один пересувається – інший прикриває).

Під час оборони ділянки застосовуються наступні способи: безпосередньо перед початком артпідготовки бойовики роблять стрімкий кидок вперед у безпечну зону і ховаються на місцевості. Після переходу мотострілків в атаку розстрілюють їх в упор із відстані 100-150 метрів.

Мали місце випадки, коли бойовики встигали підійти на відстань кидка гранати. На шляху висування федеральних військ позначають наявність опорних пунктів, де на позиції знаходяться 2-3 чоловіки.

Поступово відступаючи, виманюють підрозділ федеральних сил у вигідному для себе напрямку, після чого роблять напад у фланг. У перші хвилини бою снайпери вибивають командний склад і найбільш активних солдатів і сержантів, намагаючись посіяти паніку.

Спокійно і зухвало використовують безтурботність військовослужбовців, користуючись тим, що в розташуваннях підрозділів федеральних військ не налагоджена безпосередня охорона.

За дрібну винагороду (сигарети, пиво) можна зібрати потрібну інформацію. Полонених намагаються завербувати, а тих, хто погодився, обмінюють, і вони починають надавати необхідну інформацію.

Особливості широкомасштабних наступальних і оборонних дій із захоплення й утримання стратегічно важливих об'єктів

У сучасних умовах поряд із традиційними формами повстанської діяльності бойовиками застосовуються і широкомасштабні наступальні й оборонні дії із захоплення й утримання стратегічно важливих об’єктів, вони характеризується широким спектром заходів: від терористичних акцій – до відкритих збройних виступів дрібними (15-20 чол.) і великими (до 500 і більш чол.) групами. Разом з тим, як і раніше, основними принципами тактики дій залишається раптовість, рішучість, зухвалість і короткочасність нальотів.

Важливим фактором, що визначає сучасну специфіку дій збройних формувань, є проведення систематичних „турбуючих” дій, що змушують війська переходити до оборонної тактики і лише встигати реагувати на операції збройних формувань.

“Турбуючі” дії виснажують урядові ресурси і порушують комунікації. Більш того, вони створюють враження про здатність бойовиків наносити удари в будь-якому місці, часом зовсім несподіваному. “Турбуючі” і “вимотуючі” операції складають основу тактики бойовиків, що прагнуть, як правило, ухилитися від прямого зіткнення з великими силами федеральних військ.

В основі їх дій лежить випередження у відкритті вогню, який ведеться влучно і переважно з коротких дистанцій. Після короткочасного бою бойовики, як правило, виносять трупи своїх спільників, забираючи їхню зброю і документи.

У той же час з Чеченської кампанії стало традиційним здійснення наруги над тілами вбитих військовослужбовців федеральних військ.

Разом з тим, як показав досвід Чеченської компанії та особливо події в Дагестані, бойовики в окремих випадках при досягненні тактичної переваги роблять спроби захоплення і тривалого утримання важливого в тактичному плані або в плані життєзабезпечення об’єкта.

Оборона в населених пунктах організовувалася із залученням значних сил і засобів (до 300 і більш чол.). Так, на Ботлисько-Цумадинському і Новолакському напрямках у населених пунктах бойовиками були влаштовані могутні укріплені опорні пункти, підходи до опорних пунктів, як правило, мінувалися, вся місцевість перед ними прострілювалася.

Для ведення вогню і корегування його в нічний час бойовиками широко застосовувалися світлові ракети. Для відбиття ударів армійської авіації використовувалися всі види зброї, включаючи гранатомети. Це свідчить про новий етап розвитку тактики збройного протиборства сепаратистів із федеральними військами і ставки керівників бойовиків на довгостроковий і запеклий опір.

Особливістю бойових дій збройних формувань у Дагестані стало застосування наступальних дій, що носили переважно об’єктовий або зональний (у визначеному районі) характер і велися з метою захоплення адміністративних центрів або важливих у тактичному відношенні об’єктів (панівних висот, перевалів).

При цьому в першу чергу використовувалася можливість нанесення несподіваного стрімкого удару по противнику.

При організації наступу особлива увага приділялася досягненню раптовості, вибору місця і напрямку атаки, максимально використовувався рельєф місцевості. Так, входження бойовиків із Чечні в Дагестан здійснювалося по відносно пологому підйому, у той час як федеральні війська були змушені відбивати в бойовиків важкодоступні ділянки місцевості в горах.

У ході збройної протидії федеральним військам бойовики вели також і активні оборонні дії, що мали за мету утримання баз і базових районів у гірському Дагестані.

Особлива увага при цьому приділялася обороні гірських перевалів, панівних висот, проходів, вузлів доріг (стежок), населених пунктів.

Характерною рисою дій бойовиків є те, що підготовка до ведення оборонних дій у Дагестані почалася завчасно.

Основні зусилля бойовиків були зосереджені на обладнанні опорних пунктів і вузлів опору, на підступах до яких виставлялися засідки й охорона, пости спостереження розташовувалися переважно на панівних висотах.

Опорні пункти обладналися в інженерному відношенні і готувалися до тривалої оборони.

Активно проводилося мінування доріг, ділянок місцевості, підходів до населених пунктів.

Завчасно створювалася мережа пунктів управління, баз (складів) збереження озброєння, боєприпасів, медикаментів і продовольства.

Безпосередньо на позиціях знаходилася невелика кількість бойовиків, що здійснювали безпосередню охорону населених пунктів і вели розвідку.

З початком атаки підрозділів федеральних військ, використовуючи приховані підступи і ходи сполучень, на вогневі позиції висувалися основні сили бойовиків, що знаходилися в укриттях (печерах, підвалах тощо).

Під час наступу переважаючих сил бойовики після короткочасного обстрілу підрозділів федеральних військ відходили, як правило, дрібними групами до нового рубежу, використовуючи проходи, лощини і стежки.

Відхід здійснювався під прикриттям вогню із заздалегідь підготовлених позицій і засідок, а також мінно-вибухових загороджень. Добре орієнтуючись на місцевості, групи бойовиків уміло використовували цей вид маневру.

Після виходу з-під ударів федеральних військ бойовики прагнули зайняти нові вигідні позиції. Іноді, по можливості, вони заходили в тил військам, що наступають.

У цьому плані досить ефективно бойовиками застосовувалася тактика “просочування” з наступним об’єднанням невеликих груп у районі об’єкта нападу.

Цей тактичний прийом активно використовувався бойовиками і при їх переслідуванні федеральними військами, у процесі якого ці групи, якщо їм не вдавалося відірватися від військ, займали кругову оборону і вели завзятий бій до наступу темряви. Потім, використовуючи знання місцевості, вони дрібними групами просочувалися через бойові порядки федеральних підрозділів, що їх оточили.

Під час операцій федеральних військ із зачищення населених пунктів бойовики, не входячи в безпосередній контакт з підрозділами, обстрілювали їх і швидко відходили в безпечні райони.

Якщо війська не закріплювалися на досягнутих рубежах, з наступом темного часу доби бойовики поверталися в старі райони і знову переходили до активних дій.

У подальшому змінювали тактику дій, здійснювали відхід з окраїн у глиб населених пунктів на заздалегідь підготовлені в інженерному відношенні позиції.

Особливості розвідувальної, диверсійно-терористичної діяльності, створення баз і підготовки бойовиків

Особливе місце в тактиці збройних формувань займає розвідка. Для її ведення використовувалося переважно місцеве населення (в основному жінки, старі люди, діти), які практично безперешкодно проходили до колон, позицій і районів зосередження військ, вступали в розмови з військовослужбовцями, підраховували чисельність військ, техніки, озброєння, а потім передавали добуті дані бойовикам. Розвідку вели і спеціальні розвідувально-диверсійні групи, а також групи розвідників із засобами зв’язку, що діяли на легковому автотранспорті.

Дозорні при веденні розвідки використовували коней, що значно збільшувало їхню маневреність. Розвідники при виконанні завдань часто маскувалися під біженців або пастухів, діючи по 1-2 чоловіки.

Одною з основних вимог до групи є ретельність розвідки. Ретельно вивчаються дороги, місця розташування військових об’єктів, заміновані ділянки. З’ясовуються розташування федеральних сил (сконцентровані в одному місці, розосереджені по території групами), в якому стані знаходиться ворог (напад, оборона, очікування переїзду тощо), маршрути висування до місць розташування противника.

Особливу увагу розвідка бойовиків приділяла визначенню місць розташування командних пунктів військ.

Керівництво бойовиків веде активну роботу з підготовки баз бойовиків у південних гірсько-лісистих районах Чеченської Республіки, налагоджує централізовану мережу керування ними. З цією метою створювалися перевалочні бази і готувалися маршрути руху для перекидання на територію Чечні найманців з території Грузії й Азербайджану.

У гірських районах Республіки Дагестан була обладнана велика кількість баз і складів із запасами зброї, боєприпасів, медикаментів і продовольства. В інтересах забезпечення дій бойовиків була створена також розгалужена мережа схованок із матеріальними і фінансовими засобами.

Утративши контроль за гірською частиною республіки Дагестан і зазнавши значних втрати у відкритих зіткненнях з федеральними військами, бойовики стали робити ставку на організацію і проведення диверсій і терористичних актів. Серед інших найбільш характерних проявів тактики бойовиків доцільно виділити наступні:

1. Планомірна організація диверсій, нальотів, рейдів. При цьому відхід у райони базування великих сил бойовиків здійснюється, як правило, під прикриттям захоплених заручників.

2. Для ведення бойових дій, здійснення диверсій і терористичних актів створювалися групи (5-10 чоловік) і формування чисельністю до 300 чоловік і більше, у залежності від поставлених завдань.

3. Проникнення до об’єктів груп і формувань бойовиків здійснювалося, як правило, в умовах обмеженої видимості або в нічний час, часто під виглядом місцевих жителів, біженців, працівників міліції.

4. Об’єкти для нападу вибиралися як у тактичній, так і в оперативній глибині у відповідності з стратегією бойовиків “перенесення війни на територію Росії”, що підтвердилося терористичними актами в Буйнакську, Волгодонську, Москві й інших населених пунктах.

5. Бойовики вміло маскують свої терористичні дії. Негативну роль у цьому плані серед федеральних сил та інших силових структур зіграв синдром “звикання до постійної небезпеки”.

У зв’язку із специфікою ведення бойових дій бойовиками особлива увага приділяється їх індивідуальній підготовці. Вибір виду пересування залежить від характеру дій федеральних військ, погодних умов і рельєфу місцевості.

Оптимальна чисельність групи бойовиків, що пересувається, – від 8 до 11 чоловік. Пересування колоною – рух друг за другом на відстані від 5 до 10 метрів. У голові колони висувається командир, а його заступник – у хвості колони. Як недолік такого пересування – велика протяжність колони, слабке управління й уразливе при нападі з фронту, але сильне при нападі з флангів. Пересування у двох колонах здійснюється у вузькому місці або там, де з однієї сторони гори. Командир очолює першу колону, а заступник – другу. При нападі з фронту і з тилу колони сильні, із флангу – слабкі. Пересування в шеренгу використовується при нападі на федеральні сили або на місцевості, де, імовірно, може бути противник. Командир знаходиться в центрі, заступник – на одному з флангів.

Аналіз тактики бойовиків не може бути об’єктивним без врахування їхньої якісної характеристики, що визначає сильні і слабкі сторони. Особливу увагу доцільно звернути на сильні сторони, до яких варто віднести:

1. Організацію розвідки.

Вона забезпечує надходження безперервної інформації про дислокацію і переміщення федеральних військ, їхньої чисельності, склад, боєздатність та уразливі місця. Як правило, бойовики мають широко розгорнуту мережу агентів серед місцевого населення.

2. Місцеві умови.

Бойовики часто змішуються з місцевим населенням, що збільшує можливість діяти раптово. Для виявлення їх серед місцевого населення ефективним є введення режимно-пропускного контролю за переміщенням населення.

3. Поінформованість.

Знання бойовиками місцевих особливостей дає їм можливість здійснювати ефективний психологічний тиск на місцеве населення. Цю сильну сторону варто нейтралізувати налагодженням тісних взаємовідносин між органами управління федеральними військами (силами) з органами влади на місцях і населенням. Суттєвою допомогою в цьому є організована участь у проведенні операцій місцевих протипартизанських загонів ополчення.

4. Рішучість, дисципліна і фізична підготовка бойовиків.

Польові командири, як правило, добре підготовлені, навчені, мають високу рішучість до кінця відстоювати інтереси своєї справи, свої дії забезпечують впровадженням твердої, часом навіть жорстокої дисципліни. У той же час не всі рядові бойовики мають ці якості і набагато легше панікують, особливо в умовах несприятливої обстановки.

Слабкими сторонами збройних формувань є нестача особового складу і ресурсів.

Найбільш уразливим для дій бойовиків є знищення їх баз постачання, блокування маршрутів доставки підкріплень, зброї і продовольства. Це на певний час нейтралізує активну діяльність. Уразливою стороною є також залежність від місцевого населення. Зниження або повна відсутність підтримки з їх боку значно знижує ефективність дій.

Крім того, завжди мають місце політичні, релігійні й етнічні розбіжності серед бойовиків.

У тісній взаємодії з антидержавними збройними формуваннями в сучасних збройних конфліктах широко застосовуються ДРГ.

Проникнувши на територію держави, ДРГ зосереджуються в районі операційних баз, де здійснюється збір та уточнення розвідувальних даних і завершується безпосередня підготовка особового складу до диверсій, визначаються способи дій по конкретних об’єктах.

Операційна база розраховується на обслуговування, як правило, 8-12 ДРГ і розташовується в місцях, що забезпечують найкращі умови для маскування, скритного розташування ДРГ та їх застосування.

Окрім операційних баз підготовляються опорні пункти. Вони позділяються на основні та допоміжні і вибираються на відстані 30-40 км від операційної бази та один від одного.

Основні опорні пункти призначаються для збору, відпочинку і поповнення засобів ДРГ після проведення диверсій, допоміжні – для прийому та зберігання озброєння та майна ДРГ. Опорні пункти займаються на період не більше доби.

Місця висадки особового складу ДРГ вибираються на віддаленні 40-50 км від операційної бази.

Розвідувальні завдання виконуються спостереженням, підслуховуванням, опитуванням місцевих жителів, використанням даних агентурної розвідки, проникненням у розташування частин та об’єкти під виглядом військовослужбовців.

Щодо вирішення розвідувальних завдань планується широке використання засобів технічної розвідки, включаючи автономні автома­тичні засоби радіо і радіотехнічної розвідки, які встановлюються на визначений термін (строк) поблизу об’єктів, які необхідно розвідати, а також засоби, які забезпечують підслуховування переговорів, що ведуться по дротяних (проводових) каналах зв’язку без вмикання в них і розмов у приміщеннях без проникнення в них.

Враховуючи, що стаціонарні об’єкти бойових порядків частин та з’єднань будуть розкриті космічними системами розвідки вже в мирний час, завдання з виявлення заданого об’єкта диверсій для кожної ДРГ буде полягати в тому, щоб чітко зорієнтуватися на місцях і скрито підійти до об’єкта диверсії.

Пошук об’єктів буде здійснюватись з використанням технічних засобів розвідки як пішим порядком, так і на транспортних засобах.

Дорозвідка об’єкта проводиться із найближчих підступів до них різними способами з метою уточнення сил і засобів охорони та оборони, вибору напрямку нападу (нальоту), визначення можливих маршрутів підходу підрозділів посилення охорони об’єктів.

Вирішення розвідувальних завдань і виконання підготовчих заходів здійснюється за 3-5 діб до початку дій основних сил диверсійних формувань.

До завдань з підготовки до безпосередньої дії на об’єкти можуть також входити: установка систем датчиків для сигналізації про пересування військової техніки і розгортання інших засобів цілевказівок; установка дистанційно керованих мінно-вибухових пристроїв (фугасів) поблизу або на самих об’єктах, які потрібно зруйнувати; зосередження і підготовка до застосування засобів мінування і руйнування кабельних ліній зв’язку та бойового управління; ліній електропередач, підстанцій, доріг, мостів; виконання заходів з підготовки блокування рухомих засобів шляхом організації транспортних заторів, створення зон пожеж, зон затоплення і т.п.

Вирішення цих завдань планується здійснювати протягом першої та другої доби після висадки основних диверсійно-розвідувальних сил.

З метою реалізації принципу раптовості не виключається можливість застосування диверсійно-розвідувальних сил без проведен­ня або з обмеженим проведенням підготовчих заходів.

Основу тактики ДРГ будуть складати скриті і відкриті дії. До скритих дій відносяться: ведення розвідки та шпіонаж; розповсюдження ворожої пропаганди та наклепів; перехоплення та затримка наказів та доповідей; застосування біологічних і хімічних речовин; викрадення окремих осіб, шантаж і т.п. Відкриті дії можуть носити наступальний або оборонний характер.

Оборонні дії ДРГ будуть вестись тільки у випадках крайньої необхідності, приймаючи до уваги малочисельність груп і відсутність в них важкого озброєння. Ведення таких дій доцільне з метою виграшу часу і створення умов головним силам для виконання основного бойового завдання; в оточенні – як вимушеної форми бойових дій.

До наступальних дій відносяться: нальоти, рейди, засідки, диверсійні та терористичні акти, збройне пограбування, підпали і т.п.

Характерними рисами наступальних дій будуть раптові (несподівані) короткочасні удари з використанням маневру і швидким вихо­дом із бою. Наступальні дії планується проводити, як правило, вночі або в умовах обмеженої видимості, але вони можуть проводитись і вдень.

Наліт – найбільш розповсюджений спосіб бойових дій диверсійно-розвідувальних підрозділів. Наліт передбачає раптовий напад на об’єкт із метою руйнування споруд, знищення особового складу і техніки. Такий напад включає: скритний вихід у намічений район; стрімке нанесення удару; швидкий вихід із бою і відхід.

Для здійснення нальоту зі складу ДРГ формуються, як правило, три групи: штурмова, вогневої підтримки і бойового забезпечення (запобігання підходу підкріплення). Може виділятись група розгородження в кількості 3-5 чоловік.

Завданнями груп є:

штурмової групи – проникнення на об’єкт і його знищення з використанням підривних пристроїв, ПТРК, гранатометів і стрілецької зброї;

вогневої підтримки – знищення вогневих засобів та особового складу, який охороняє об’єкт; встановлення мінно-вибухових загороджень на шляхах відходу ДРГ;

групи бойового забезпечення – організація засідок на вірогідних шляхах висування сил підсилення охорони об’єкта з метою їх знищення або сковування вогнем на час проведення нальоту та відходу інших груп;

групи розгородження – пророблення проходів в системі охоронних загороджень і знищення вартових.

Під час нальотів диверсійно-розвідувальних підрозділів можуть проводитись:

дистанційний підрив мінно-вибухових пристроїв;

ведення прицільного вогню із різноманітних видів зброї.

Додатково до вказаних способів дій можуть застосовуватись:

удари у взаємодії з тактичною авіацією, удари авіаційними боєприпасами по цілевказівках, які здійснює ДРГ;

удари силами та засобами ДРГ після нанесення удару авіацією.

Дистанційний підрив мінно-вибухових пристроїв може застосовуватись: через вогнепровідні, електропровідні, радіо-лазерні канали управління; із застосуванням програмно-годинникових пристроїв; імітуванням вибуху різноманітними діями з боку об’єктів нападу (вібрація, випромінювання і т.п.).

Усі ці варіанти припускають завчасне та ретельне маскування засобів висадження. Засоби висадження в повітря (підриву) планується встановлювати таким чином, щоб привести до сковування дії протидиверсійних підрозділів. Досягнення цієї мети можливо здійснити встановленням оманних (штучних) засобів або грубою імітацією маскування засобів підриву, порушення дерну, насипання горбиків, розтягнутий дріт і т.п.).

Рейд являє собою швидке пересування по визначеному маршруту з одним або декількома нальотами на важливі військові об’єкти з метою їх знищення або виведення з ладу. Для проведення рейду із складу ДРГ, як правило, формується дві групи: штурмова і прикриття.

Для забезпечення швидкого пересування можуть використовуватись викрадені транспортні засоби.

Засідка організується, як правило, на маршрутах висування в райони виконання бойових завдань із метою знищення сил і засобів, які виводяться.

Спеціальні засідки організовуються для ураження раніше наміченого об’єкта, періодичні – коли об’єкт заздалегідь не вибирався і рішення про напад приймається на місці, з появою об’єкта.

Для засідки вибираються місця, де транспортні засоби вимушені зменшувати швидкість руху або робити зупинку (круті підйоми, повороти, ділянки з поганим станом дороги, вузькі проходи в гірській та лісній місцевості, заболочені місця і т.п.). Щодо організації засідок на маршрутах руху із складу ДРГ виділяються спеціальні команди для знищення охорони, знищення (пошкодження) об’єкта диверсії, перешкоджання відходу військ і підходу резервів.

У випадку неможливості повного знищення противника бій за сигналом припиняється, і ДРГ відходить на пункти збору.

Для відриву від переслідування потрібно очікувати широкого використання оманного маневру.

Видозміненням дій із засідок є заманювання і пастки.

Диверсії, терористичні акти проводяться з метою знищення окремих особливо важливих об’єктів, засобів бойового управління і зв’язку.

Суть диверсії полягає в знищенні цього об’єкта або найбільш важливої частини його, без якої він не може функціонувати.

Диверсійні операції проводяться шляхом безпосереднього проникнення на об’єкт або шляхом знищення того об’єкта з деякої відстані, для чого можуть використовуватись мінно-вибухові пристрої та інші вогневі засоби.

Широке застосування знайдуть міни-сюрпризи, замасковані під різноманітні предмети: чемодани, валізи, авторучки, консервні банки і т.п., будуть використовуватись безшумні гвинтівки та пістолети. За допомогою портативних приладів радіоперешкод можуть бути створені серйозні перешкоди в роботі засобів зв’язку.

Висновок: Склад незаконних збройних формувань може бути різноманітним. Незаконні збройні формування створюються, як правило, за територіальним принципом і діють в основному розрізнено. Зведення окремих збройних формувань у великі загони можливо у разі виникнення необхідності оборони значних населених пунктів у лідерів різних рухів щодо об’єднання зусиль проти спільного “ворога”, а також за закликом певних політичних сил, які проголошують себе законним урядом. Незаконні збройні формування застосовують весь арсенал партизанських способів ведення бою, широко застосовують диверсійні дії, інколи вдаюься до террору.

Висновок до заняття: Щоб успішно виконувати бойові завдання, загальновійськові командири повинні твердо знати організацію і тактику дій підрозділів противника, а також антидержавних збройних формувань.

Дата добавления: 2014-01-05