Легальне

Харизматичне;

План

План.

Столяренко Л. Д. Основы психологии. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – 672 с.

Дополнительная литература

25. Алдер Х. НЛП: современные психотехнологии. - СПб: Питер, 2000.- 160 с.

26. Бойко В.В. Правила эмоционального поведения. СПб: «Сударыня», 1998.- 88с.

27. Борисов А.Ю. Роскошь человеческого общения. - М.: RISC, 1998.- 184 с.

28. Годфруа Ж. Что такое психология. В 2-х т. Пер. с фр. - М.: Мир, 1966.

29. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. - СПб.: Свет, 1997. - 608 с.

30. Григорьева Т.Г. и др. Основы конструктивного общения. Методическое пособие для

педагогов-психологов.- Новосибирск: НГУ, 1999. - 175 с.

31. Егидес А. П. Лабиринты общения.

32. Карвасарский Б.Д. (общая редакция) Психотерапевтическая энциклопедия. - СПб: Питер Ком, 1998.- 752 с.

33. Краткий психологический словарь / Ред.-составитель Л.А. Карпенко; Под общ.ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - Ростов н/Д: «Феникс», 1998. - 512 с.

34. Лук А.Н. Эмоции и личность. М.: Знание, 1982.- 176 с.

35. Маслоу А.Г. Дальние пределы человеческой психики. - СПб: «Евразия», 1997.- 430 с.

36. Немов Р.С. Практическая психология: Уч. пос. - М.: ВЛАДОС, 1997. - 320 с.

37. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: Уч. пос. / В.Д. Балин и др. - СПб.: Питер, 2000.- 560 с.

38. Практическая психология. Учебник. Под ред. М.К. Тутушкинй. - СПб: «Дидактика Плюс», 1998.- 336 с.

39. Психология эмоций. Тесты/ Под ред. В.К. Вилюнаса, Ю.Б. Гиппенрейтер. - М.: МГУ, 1984. - 288 с.

40. Райгородский Д.Я. (редактор - составитель). Психология и психоанализ характера. Хрестоматия. Самара: «БАХРАХ», 1997.- 640 с.

41. Райгородский Д.Я. (редактор-составитель) Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учеб. пос. - Самара: «БАХРАХ», 1998.- 672с.

42. Райгородский Д.Я. Психология личности. Хрестоматия. В 2-х т. Самара: «БАХРАХ», 1999.

43. Самыгин С. И., Столяренко Л. Д. психология управления: Учебное пособие. – Ростов н/Д: Феникс, 1997. – 512 с.

44. Селье Г. Стресс без дистресса. - М.: Прогресс, 1979.- 128 с.

45. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1997. – 800с.

46. Холл К.С., Линдсей Г. Теории личности. - М.: ЭКСМО - Пресс, 1999.- 592с.

47. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб.: Питер Пресс, 1997.- 608с.

48. Чалдини Р. Психология влияния - СПб: Питер Ком, 1999.-272 с.

49. Экономическая психология / Под ред. И. В. Андреевой. – СПб.: Питер, 2000. – 512 с.

[1] Атватер И. Я вас слушаю. – М.: Экономика, 1984.

[2] Компендиум – сокращенное изложение основных положений какой-либо науки, исследования.

[3] Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. Л.: Лениздат, 1992.

[4] Самыгин С. И., Столяренко Л. Д. Психология управления: учеб. пособие. – Ростов-н/Д.: Изд-во «Феникс», 1997. – 512 с.

1. Поняття політичного в політології. Політика як інструмент оптимізації управління соціальними процесами.

2. Політологія як наука про політику.Предмет, методи,функції. Головні категорії.Структура курсу.

3. Людина як об'єкт і суб'єкт політики.

Політика – це ситуаційна діяльність людей, класів, соціальних груп, що обстоюють свої прагматичні (меркантильні) цілі та інтереси. Це інструмент оптимізації управління соціальними процесами.

Політика – організаційна та регулятивно – контрольна сфера суспільства, головна в системі інших сфер, таких як економічна, ідеологічна, правова, культурна, релігійна. До кінця Х1Х ст. політика традиційно розглядалася як вчення про державу, тобто владу інституціонального, державного рівня. Разом з тим, вже в епоху Нового часу розвиток політичної думки та уявлень про державу привело до виділення наук про державу та їх відокремлення від політичної філософії та політичної науки. Політика не тільки відбиває економічний базис,а й відіграє активну роль щодо нього, а саме: охороняє його за допомогою політико-правових інститутів.Політика узгоджує багатоманітні індивідуальні та приватні інтереси у суспільстві, забезпечує їхню єдність. В державі ці інтереси набувають форми загальних інтересів. Це спосіб певної субординації цих інтнресів, підпорядкування їх началу, яке є найбільш значущим, а отже, і обов”язковим для усього загалу. Таким чином, політика – це рух соціальних груп, спільнот, які намагаються здійснити свої інтереси у загальній формі, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства.

В політології як науці поєднуються інституціональний та функціональний підходи до вивчення політичного процесу, при цьому її цікавлять переважно питання, пов”язані з технологією досягнення, організації та здійснення політичної влади. Предметом політології є дослідження тенденцій та законів функціонування і розвитку політичного життя соціальних спільнот, що відображають реальний процес включення їх у діяльність по реалізаціхї політичної влади і політичних інтересів. Предметом політології виступає міра, оптимальне співвідношення та взаємозумовленість “виробництва” і “споживання” політики.

Об’єктом політології виступає політична сфера суспільства з усіма явищами та процесами, що відбуваються в ній.

Центральними категоріями політології є: влада, управління, авторитет, демократія, свобода та ряд інших.

Що стосується методів політології, то слід віділити насамперед такі як: діалектика (а саме, її закони), системного, логічного,історичного, порівняльного аналізу. Особливе значення мають психоаналіз, органіцизм, біхевіоризм та інш.

Політології властиві такі функції: теоретико-пізнавальна,методологічна, світоглядна, прикладна, прогностична (І.С.Дзюбко). Ряд вчених називають такі групи функції, як політико-формуюча, політико- організуюча та політико-експериментальна.

Головними категоріями політології є політика, влада, держава, демократія, політична система, політичний процес, політичні агрегації, політичні інституції та ін.

Структура дисципліни “Політологія” передбачає такі головні блоки як 1) історія політичних вчень, 2) загальна теорія політики, 3) прикладна політологія.

Людина в суспільстві завжди є об”єктом політики. В демократичному суспільстві, в правовій державі людина є суб”єктом, активним учасником, творцем політики. Але суб”єкта політики немає без правосвідомості. Оскільки право завжди несе у собі певні повноваження й обмеження, що вимагають до себе уваги і поваги, то суб”єкт правосвідомості, визнаючи чужі права, ставить собі за обов”язок дотримуватися їх, тобто зв”язує свою волю певними мірками і дисципліною. “Твоя свобода розмахувати руками закінчується біля кінчика мого носа” (А.Лінкольн).

Література:

1. Андреев С.С. Политика как социальное явление / Социально-политические науки. 1991, №4.-с. 93.

2. Андреев С.С. Политическое доверие и политическая ответственность / Социально-политические науки. 1992, №10.-с. 29.

3. Беляев А.А. Политика и её роль в развитии общества / Социально-политические науки. 1991, №9.-с. 38.

4. Государство и право. 1993. №5, с. 120.

5. Пискотин М., Смирнов В.В. Политическая реформа и политическая наука / Советское государство и право. 1990. №1.

6. Поздняков Э.А. Политическая наука сегодня / Социально-политический журнал. 1992, №10.-с. 14.

7. Федосеев А.А. Современная американская буржуазная политология: истоки, традиции, новации. Л.: ЛГУ. – 1989.

8. Фред И. Гристайн. Личность и политика / Социально-политические науки. 1991, №10.-с. 67.

9. Потульницький В.А. Теорія української політології. Курс лекцій. К.: Либідь, 1993.

10. Панарин А.С. Введение в политологию. М.: 1994.

11. Мурадян А. А. Двуликий Янус. Введение в политологию. М.: 1994.

12. Хартанович К.В., Андреев С. Введение в политическую науку. М.: 1992.

13. Политология – студенту. М.: МГУ. – 1992.

14. Халипов В.Ф. Политика как наука и искусство / Социально-политические науки. - 1990, №7.

15. Рябов С.Г. Политика как социальное явление/ Политика и время. – 1991. - №2.

16. Лузан А.О.Політика і суспільство //Політологічні читання,1993,№4.

17. Пойченко А.М. Політика: теорія і технологія діяльності.К.,1994.

18. Рікер Я. Навколо політики. К.,1995.

19. Рогачев С.Я. Предмет политологии и ее место в системе социальных наук//Государство и право,1993..№5.

20. Хеккер Е.Що є політична теорія// політологічні читання.-1993,№1.

21. Рудич Ф. Політологія в Україні:Теоретичний та прикладний контекст//Віче,1997,№7.

Тема 2. Становлення і розвиток сучасної політології.

Ціль: Визначити закономірність виникнення політичної науки. Дати характеристику класичних політичних теорій.Проаналізувати стан сучасної політичної науки в Україні. Сформувати у студентів чітке уявлення про діалектику політичних вчень.

1. Історія виникнення політології.

2.Основніполітичні теорії Заходу.

3. Політична наука в Україні початку ХХ1 в.

Батьківщиною сучасної політології є США. В 1857 р. при Колумбійському університеті була заснована перша школа, а в 1889 р. – перша академія політичної і соціологічної науки.

В 1903 г створюється асоціація політології США. Цим була визнана політологія як самостійна наука.

В 1913 р. створюється асоціація політологів у Франції, в 1915 - у Канаді. Сильні політологічні школи склалися в Великій Британії, Італії, Німеччині, Бельгії, Австралії, Данії. В 1970 р. створений Європейський консорціум політичних досліджень.

Початок становленню політичної науки в Україні поклали засновники Кирило-Мефодіївського братства М. Костомаров і М. Драгоманов в 1846 р.

У ХХ ст. свій внесок у розвиток української політичної науки внесли М. Грушевський, Г.Альтузський, С.Шелухін, Р. Лащенко, В.Липинський, С.Дністрянський, В.Старосольський, О.Бочковський, М.Сциборський і ряд інших.

Історія сучасної української політології починається з кінця 1980-х рр. В цей час у всіх вузах країни були створені кафедри політичних наук. Політологія міцно завоювала позиції як наукова і навчальна дисципліна.

Протягом 1990-х рр. в Україні створено Інститут національних відносин і політології НАНУ, Інститут політики, центри політичних досліджень і ряд ін. Видаються журнали: «Політична думка», «Політологічні читання», «Політика і культура» і ряд інших.

Імперативи сучасної політичної науки в післявоєнний час уперше були визначені в 1946 р., на міжнародному колоквіумі політологів:

· Політична теорія (політична теорія і історія ідей);

· Політичні інститути;

· Партії, групи, асоціації, суспільна думка;

· Міжнародні відносини (міжнародна політика).

Основні політичні теорії Заходу.

Макс Вебер у роботі “Три чистих типи панування” висунув теорію трьох чистих типів панування:

1.традиційне;

В рамках цього М.Вебер особливу увагу приділив апарату влади – бюрократії, яку він називав найбільш раціональною формою влади. Велике значення в політологічній спадщині М.Вебера займає теорія плебісцитарної демократії.

Однією з ранніх теорій еліт стала теорія правлячих еліт В. Парето і Г. Моска (Італія).

Вони вважали, що будь-яка еліта править завдяки використанню сили і поширенню в суспільстві своєї ідеології.

Між елітою і суспільством створюється сильне напружене поле, де В.Парето і Г.Моска розміщують ще один шар – неправлячу еліту або контреліту, під тиском якої еліта змушена зійти з політичного Олімпу, а її місце займає контреліта. Таким чином, відбувається циркуляція еліт як альтернатива революції.

Теорія неоелітизму.

Головні тези:

1. У сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт.

2. Між елітами - вільна конкуренція, монополії на владу не має жодна.

3. Еліти контролюються народними масами за допомогою виборчого права.

4. Доступ в еліту відкритий для кожного.

Таким чином, сучасна демократія – це не влада народу, а демократичне правління еліт.

Групова теорія політики (А. Бентлі, Д.Трумен).

Основою теорії є поняття інтересу, яке наближене до ідеї плюралізму інтересів.

Дослідження груп показало, що між державою і партіями, з одного боку, і суспільством - з іншого функціонують неурядові, неофіційні, а часто неформальні співтовариства, які створюють розгалужену структуру зв'язків і відносин, мають широкі можливості. Головне їхнє завдання - перетворити один вид влади або впливу в іншій - політичний.

Глобалістика (Глобалізм).

Політика трактується як сфера регулювання різноманітних конфліктів, які впливають на життя всього людства і які треба використовувати (а в деяких випадках і створювати), виділяючи в них відносини “суперництва і співробітництва”, тобто негативні і позитивні сторони.

Популяризаторами глобалістики на Заході є такі відомі вчені як О.Тоффлер, В. Ласло, С. Мендловіц.

Теорія інформаційного суспільства.

За характером своєї дії сучасні інформаційні технології мають всесвітній характер. Інформація формує суспільну думку, впливає на результати виборів, має здатність маніпулювати масами людей і, таким чином, формуючи пріоритети політики, володіє ситуацією в усьому світі.

Джерелом влади будуть не заслуги перед народом, а широкі можливості використання інформації.

Теорія масового суспільства. (Х. Ортега-І-Гассет “Повстання мас”, Корнхаузер).

Масовою є така структура, в якій людина втрачає індивідуальні риси, нівелюється, стає елементом соціального механізму.

Масове суспільство розглядається як фатальний наслідок індустріалізації і урбанізації, інформатизації, які відірвали суспільство від “передіндустріальних структур”, порушили “проміжні відносини” (громада, цех).

Теорія постіндустріального суспільства. (Д.Белл, США).

Суспільство пройшло три стадії:

а) передіндустріального суспільства, у якому вирішальну роль грали сільське

господарство і військо;

б) індустріального суспільства, у якому вирішальну роль грали фірми, корпорації,

синдикати, розширення ринку;

в) постіндустріального суспільства, яке характеризується високим ступенем

споживання; університети стають головними центрами; робоча сила

перетікає зі сфери виробництва у сферу обслуговування.

Теорія (концепція) технотронної ери. (З.Бжезинський, США).

Після 11-ой світової війни відбулася третя американська революція. Цей час характеризувався масовим припливом у коледжі і університети колишніх солдатів.

Поєднання економічної могутності з досягненнями сучасної науки закінчилося прирученням ядерної енергії. За короткий час виникли засоби швидкого і транснаціонального зв'язку.

Під впливом техніки і електроніки третя американська революція змінює основні цінності американського суспільства.

Теорія «зсуву влади» (О.Тоффлер).

Історія цивілізації пройшла такі етапи:

1. аграрна революція, яка започаткувала аграрну цивілізацію;

2. промислова революція, яка започаткувала промислову цивілізацію;

3. технологічна революція, (почалась в сер. 50-х рр ХХ ст., яка започаткувала сьогодні

технологічну цивілізацію.

Джерелами влади в них є насильство, багатство, знання. Зсув влади відбувається в бік знань.

Теорія мотивів участі особи в політиці (Г.Лассуел).

Висунув п'ять мотивів участі особи в політиці: 1. прагматичну; 2. “геростратову; 3. безкорисливу; 4. групову; 5. корисливу;

Теорія соціально-політичних конфліктів (Л’юіс Козер («Функція соціального конфлікту»), Ральф Дарендорф, Кеннет Боулдінг («Конфлікт і захист»).

Стан і характер сучасної політичної науки в Україні детермінується особливостями перехідного етапу від тоталітаризму до свободи і демократії.

Найбільш відомі політологи: М.Погребинський, В.Бебик, М. Томенко, Б. Гаєвський, В. Потульницький, В.Полохало, В.Фесенко, В.Малинкович і ін.

Сьогодні можна виділити такі головні напрямки і загальну проблематику політичних досліджень в Україні:

· Чи повинна Україна розвиватися, спираючись на досвід і допомогу західних країн (Євроспільноти), розвиватися як сателіт Російської Федерації або розвиватися власним шляхом?;

· Ефективна етнополітика в Україні, рішення проблем співіснування етнічних меншостей;

· Ефективна економічна політика і надійний соціальний захист громадян;

· Необхідність зміни адміністративно - територіального розподілу території України шляхом зменшення кількості областей і надання їм більшої самостійності (проблема місцевого самоврядування, відносин влади: центр - місцеві органи);

· Проблема створення двопалатного парламенту, у якому в одній палаті будуть представлені депутати від земель (областей, воєводств, губерній, штатів), в іншій - депутати від головних політичних сил країни (партій, рухів, громадських організацій, і т.п.);

· Проблема політичної і ідеологічної соборності країни. Мінімізація наявних ідеологічних розбіжностей насамперед між двома історичними політичними центрами - західною і Наддніпрянською частинами України;

· Проблема ефективної законодавчої діяльності парламенту, злагодженості його роботи з урядом і Президентом.

Література:

1. Ашин Г. Правовая элита и общество // Свободная мысль. 1993, №7.

2. Власть. Очерки современной политической философии Запада. – М., 1989.

3. Вопросы философии. 1989. №5. – с. 66; №6.

4. Вопросы философии. 1991. №3. – с. 17.

5. Гелбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. – М., 1969.

6. Давыдов Ю. Вебер и Ленин: кто прав? // Диалог. – 1991, - №15.

7. Мир политики. Суждения и оценки западных политологов. – М., 1992.

8. Новая технократическая волна на Западе.- М., 1986.

9. Патрушев А.И. Расколдованый мир Макса Вебера. - М.: МГУ, 1992.

10. Патрушев А.И. Ренессанс Макса Вебера: истоки, дискуссии, тенденции.- М.: Наука, 1993.

11. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції.- К., 1993.

12. Скакун О.Ф. Политическая и правовая мысль на Украине – (1886 – 1917).-

К., 1987.

13. Современная западная социология. Словарь. - М., 1990.

14. Социологические исследования. 1988. - №5. – с. 134, 139.

15. Социологические исследования. 1990. - №9. – с. 138.

16. Сумерки богов.- М.: Политиздат, 1990.

17. Федосеев А.А. Современная американская буржуазная политология: истоки,

традиции, новации.- Л.: ЛГУ, 1989.

18. Философия и политика в современном мире. - М.: Наука, 1989.

19. Шмачкова Т.В. Из основ политологии Запада // Полис. – 1991. - №2.

20. Камінський Б.,Бассам А. Глобалізація, бідність і лівизна в сучасній західній

політології// Політична думка, 2000, №3.- с.89-101.

Тема 3. Політична влада

Ціль: Визначити зміст категорії “політична влада”. Ознайомити студентів з джерелами політичної влади. Дати чітку характеристику універсальних рис та функцій влади. Допомогти студентам оволодіти категоріальним апаратом проблеми. На широкому фактичному матеріалі показати процес формування та функціонування політичної влади в Україні.

Дата добавления: 2014-01-05