Марксизм

Існує три визначальних властивості марксистської доктрини:

· Бачення історії, в якій головну роль грають ідеї класової боротьби і примата економіки;

· Це теорія суспільства і політичний проект соціалізму;

· Переконання в тому, що марксистська теорія і політичний проект мають науковий зміст, на відміну від конкуруючих модифікацій соціалізму.

В «Маніфесті Комуністичної партії» Маркс і Енгельс стверджували, що вся попередня історія - це історія класової боротьби, яка є головним джерелом всіх соціальних змін.

Ортодоксальні марксисти стверджують, що розвиток економіки неминуче приведе до комунізму. Комунізм - це суспільство асоційованих виробників.

Крім того, в комунізмі не існує класових розходжень. Звідси випливає постулат про відмирання держави.

Сьогодні існують три модифікації марксизму:

· Критична теорія суспільства;

· Марксистський структуралізм;

· Аналітичний марксизм.

Найбільш відомими представниками критичної теорії є Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермас, К.Оффе, Е.Велмер.

Вони вважають, що розвиток культурної індустрії і масове поширення її товарів привели до того, що маніпуляція стала елементом соціального життя, тобто держава за допомогою масової культури втручається у вільний час людей.

Засновником структуралізму є Л.Альтюсер («Про Маркса» і «Ідеологія і ідеологічні інститути держави»).

Суть інтенції Л.Альтюсера - обґрунтування добровільного підпорядкування ідеології всіх людських індивідів. Саме ідеологія робить з індивідів суб`єктів, які самі себе вважають вільними.

Автори аналітичного марксизму («Аналітичний марксизм» Д.Ремер, Г.Коен, А.Пшеворські – 1986 р.) стверджують, що перехідний період на шляху до соціалізму вимагає зниження рівня життя. Про це свідчить досвід всіх країн, що намагаються побудувати соціалізм. Сьогодні ймовірні компроміси робітничого класу з пануючим. При цьому робітники відмовляються від боротьби за свої права в обмін на високий рівень капіталістичних інвестицій. Така ситуація була характерна для країн Заходу в ХХ ст.

Для неомарксизму є характерним:

· Він трактується ідеологами з ліворадикальних позицій;

· Політика повинна ґрунтуватися на принципі радикальної зміни суспільства і політичних структур радикальними засобами і методами;

· Проявляє нігілізм у культурі: заперечення загальноприйнятих цінностей, ідеалів, моральних норм;

· Характеризується фаталізмом відносно капіталістичної цивілізації, в якій, на їхню думку, все розподілено і не існує вільного вибору.

Соціалізм.

Соціалізм розвивався в боротьбі з капіталізмом подібно тому, як лібералізм виникав у боротьбі з феодалізмом.

Історія соціалізму нараховує біля двохсот років. Відношення ранніх соціалістів до розвитку промислового капіталізму був двоїстим: страх перед убогістю змішувався з надією на досягнення загального добробуту на основі суспільної власності на засоби виробництва і розподілу. (Сен-Симон, Оуен, Фур'є).

Величезний вплив на соціалізм здійснив марксизм. Конкретними інститутами були 1 і 2-й Інтернаціонали - міжнародні організації робітників.

Для вираження інтересів створювалися соціалістичні і соціал-демократичні партії. Найбільш впливові з них існували в Німеччині і Франції. Було створено Соціалістичний Інтернаціонал (Соцінтерн).

Поряд з рівністю соціалісти відстоюють пріоритет співробітництва над суперництвом. Держава повинна боротися з будь-якою економічною владою і збільшувати сферу можливостей індивідів. Усувати безробіття, створювати нові робочі місця.

Братерство - ще одна цінність соціалізму, під яким розуміється добровільно взяте на себе зобов'язання взаємної турботи.

Комунітаризм.

У політичній філософії 1990-х рр. склалалася ціла школа соціальної і політичної думки під назвою комунітаризм. Її головними представниками є М.Сандел, М.Уолцер, А.Макінтайр, Ч.Тейлор.

Суть комунітаризму - в обговоренні різних аспектів братерства як стану суспільства і соціального ідеалу.

Серцевиною комунітаристської концепції є акцент на дослідженні маніпулятивних відносин у суспільстві, яке використовує демократичні інститути.

Націоналізм.

Це ідеологія і політична практика підпорядкування одних націй іншим, проповідь національної винятковості і переваги, розпалення ворожнечі, недовіри і конфліктів.

Ряд українських політологів (Г.Щокін, О.Бабкіна, В.Бебик, М.Головатий і ін.), продовжуючи традицію вчених національно-державницького напрямку, визначають націоналізм як «патріотизм, активна життєва позиція кожного громадянина України».

Спочатку націоналізм був спрямований на консолідацію націй, національне звільнення. Націоналізм є багатоликим і різноманітним за змістом, розв'язуваним завданням, формам прояву.

М.Бердяєв поділяв націоналізм на:

· Агресивний;

· Руйнівний;

· Зоологічний;

· Творчий;

Центральне поняття націоналізму - «нація». Окремі дослідники (В.Макаренко, Росія) визначають її як «уявну (вигадану) спільність людей, яка представляється їм як неминуче обмежена і суверенна».

Дослідники (В.Макаренко) виділяють три основних протиріччя націоналізму:

· Між об’єктивно недавнім (за історичним даними) формуванням націй і їх суб’єктивною давниною (як думають націоналісти);

· Між формальною універсальністю націй як соціокультурного поняття і неминучої партикулярністю її конкретних проявів;

· Між політичною силою і теоретичною безплідністю націоналізму.

Установки націоналізму серйозно впливають на національні почуття людей і груп зі слабкою національною самосвідомістю, низьким рівнем політичної культури і національної толерантності.

Погіршення соціально-економічного стану і умов, ріст соціальної напруженості в суспільстві є соціальними детермінантами росту націоналізму.

Політичний спектр.

Розподіл на «лівих» і «правих» політиків датується Французькою революцією 1789 – 1794 р., коли депутати Генеральних штатів поділилися на прихильників короля (праворуч в залі засідань) і його супротивників (ліворуч). При цьому ще раніше малася на увазі символіка правоти, права і лівости, близькості до диявольських сил.

Лівацтво (Лівий радикалізм) – крайній прояв лівих сил в політиці, часто екстремістське, деструктивне і хуліганське за характером, який охоплює нестабільні соціальні верстви – студентство, люмпенізовані, маргінальні шари (у т.ч. безробітну молодь, частину інтелігенції).

Сьогодні цією «хворобою» заражені крайні крила фемінізму, антивоєнних рухів, антиглобалісти, «надзелені» і т.ін.

Учасники Всесвітнього економічного форуму в Давосі (2001 р.) визнали справедливими деякі доводи антиглобалістів, зокрема, про більшу орієнтацію країн, що розвиваються, на розвиток внутрішнього ринку і справедливий розподіл.

Література:

1. Алексеев С.В., Каламанов В.А. Идеологические ориентиры России. Т.1- 2./

Под ред. Степашина С.В.- М., 1998.

2. Бжезинский З. Большая шахматная доска.- М., 1998.

3. Макаренко В.П. Марксизм: идея и власть.-Р.\ на Дону, 1992.

4. Макаренко В.П. Вера, власть и бюрократия: критика социологии М. Вебера.-

Ростов-на-Дону, 1988.

5. Макаренко В.П. Русская власть: теоретико-социологические проблемы-

Ростов-на-Дону, 1998.

6. Макаренко В.П. Технократические мамелюки: социологические аспекты

концепции А. Макинтайра.- Ростов-на-Дону, 2000.

7. Макаренко В.П. Главные идеологии современности.- Ростов-на-Дону,

«Феникс»,- 2000.- 480 с.

8. Политология. Энциклопедический словарь.- М.:Московский Коммерч. Ун-т, 1993.

Тема 8. Групи інтересів і групи тиску в політичному

процесі.

Дата добавления: 2014-01-05