Спілкування та соціальна перцепція

Перцептивная сторона спілкування

Інтерактивна сторона спілкування

Це характеристика тих компонентів спілкування, що зв'язані з взаємодією людей, з безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності. Є два типи взаємодій – кооперація і конкуренція. Кооперативна взаємодія означає Координацію сил учасників. Кооперація є необхідним елементом спільної діяльності, пораждается самою її природою.

Конкуренція – однієї з найбільш яскравих її форм є конфлікт.

– це процес сприйняття і розуміння людьми один одного.

Усі три сторони спілкування тісно переплітаються між собою, органічно доповнюють один одного і складають процес спілкування вцілому.

Спілкування - взаємодія два або більш за людей, що полягає в обміні між ними інформацією пізнавального або афектно-оцінного характеру. При спілкуванні відбувається вплив і дія на поведінку, стан, установки партнера. Це дія завжди взаємна, хоча може бути не рівномірною, тобто один з партнерів може впливати на іншого відносно сильніше.

Звичайне спілкування включено в практичну спільну діяльність людей - сумісні праця, учення, гра і тому подібне Проте процес спілкування може відокремитися в окрему діяльність тоді, коли він задовольняє особливу людську потребу в контакті і взаєморозумінні з іншими людьми.

Прагнення до спілкування - один з провідних мотивів, спонукаючих людину до діяльності. Спілкування, як всяка діяльність, включає специфічну мотивацію і конкретну мету даного акту спілкування, зміст, операционально-технические засоби (усна і письмова мова, жести, спеціальні знаки, зображення і тому подібне), а також контроль. Здатність і навики спілкування розвиваються у людини в онтогенезі починаючи з 4-го тижня життя. Одночасне спілкування з дорослими є одним з головних чинників розвитку дитини у всіх вікових періодах.

Процес спілкування тісно пов'язаний із структурою особи як в онтогенезі, так і в процесі функціонування зрілої особи. Порушення спілкування викликає зміни в особі, а патологія особи обов'язково виявляється в змінах спілкування. Цей зв'язок використовують в психодіагностиці і психотерапії - спостерігаючи спілкування, можна судити про особливості осіб, а впливаючи на процес спілкування (наприклад, в спеціальних терапевтичних групах, в стійкому колективі або в сім'ї), можна позитивно вплинути на особу, сприяти особовому зростанню.

В процесі спілкування людина сприймає іншу людину і, одночасно, прагне справити на партнера певне враження. Сприйняття і побудова образу самого себе і партнера в процесі спілкування утворюють систему соціальної перцепції, яка визначає, багато в чому, протікання спілкування. Кожен з учасників спілкування вважає себе унікальною особистістю, що відрізняється від всіх, але все-таки постійно звіряє своє і чужа поведінка з соціальною нормою. Тому найважливіші умови успішності міжособового спілкування – схоже уявлення про соціальні норми.

Під механізмами соціальної перцепції розуміють процес пояснення дії міжособистісного сприймання як чинника діяльності. Міжособистісна соціальна перцепція забезпечується механізмами пізнання і розуміння одне одного. Це ідентифікація, емпатія, атракція, проекція; самопізнання в процесі взаємодії – рефлексія; інтерпретація і прогнозування вчинків і почуттів партнера: децентрація, каузальна атрибуція, стереотипізація.

Міжособистісні механізми соціальної перцепції:

· пізнання і розуміння одне одного (ідентифікація, емпатія, атракція, проекція);

· пізнання самого себе в процесі взаємодії (рефлексія);

· інтерпретація і прогнозування вчинків і почуттів партнера по взаємодії (децентрація, каузальна атрибуція, стереотипізація).

Існує тісний зв’язок між ідентифікацією та емпатією, яка є одним із засобів розуміння іншого, хоча й досить специфічним. Йдеться про здатності людини емоційно відгукуватися на проблеми іншої людини. Ці механізми схожі, бо і там і там має бути уміння поставити себе на місце іншого, поглянути на речі його очима, хоча це й не означає ототожнювати себе з іншим. Ототожнення буває тоді, коли поведінка індивіда будується так, як її будує інший. Прояв емпатії означає, що лінія поведінки іншого береться до уваги, але власна стратегія поведінки будується зовсім по-іншому. Отже, емпатія є особливим засобом розуміння іншої людини, коли домінує не раціональне, а емоційне сприйняття її внутрішнього світу. Емоційна природа емпатії саме і виявляється в тому, що ситуація іншої людини не стільки „продумується”, скільки „відчувається”.

Емпатичні переживання можуть бути адекватними і неадекватними переживанням об’єкта емпатії. Найтиповішими формами емпатії є співпереживання і співчуття. Співпереживання передбачає переживання індивідом тих почуттів, які відчуває інший, але це переживання звернене на себе. Індивід переживає або те, що може статися з ним в майбутньому, або те, що він пережив у минулому. Співчуття – це переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану.

Емпатія – це уявне перенесення себе в думки і почуття, а також дії іншого, структурування світу іншого як своє відображення. Часто емпатія розглядається як властивість особистості, що тісно пов’язана з легкістю соціальних контактів, зацікавленістю в іншій людині особистісно, емоційним оптимізмом. Такі якості, як ригідність, егоцентричність, стриманість є причиною низького рівня емпатії. Керівники шкіл з низьким рівнем емпатії не здатні відповісти на прихильність, хоча від інших її вимагають, а відтак є професійно непридатними. Тому слід розвивати емпатію як професійну якість керівника та навчати його еталонам емпатійної поведінки.

Емпатія тісно пов’язана з атракцією – ставленням до іншої людини. Атракція є соціально психологічним явищем формування сприймання однієї людини іншою як привабливої; виникнення симпатії до іншого. В результаті в суб’єкта сприймання формується своєрідне соціальне настановлення на іншу людину, в якій виокремлюють компоненти:

· когнітивний, до якого входить очікування альтруїстичних дій з боку об’єкта атракції, оцінка взаємин з цією людиною;

· афективний, який включає в себе позитивну емоційну оцінку партнера;

· конативний, що характеризується схильністю до альтруїстичної діяльності стосовно об’єкта перцепції.

Дослідники виявили залежність прояву цих компонентів від часу спілкування суб’єктів. Зокрема, на перших етапах спілкування переважає когнітивний компонент атракції, при тривалішому спілкуванні основного значення набуває афективний спосіб стосунків. Емпатія і атракція сприяють знанню людини про внутрішній світ партнера з спілкування. Так, керівник, який відчуває симпатію, прихильність до підлеглих, зможе краще їх розуміти, оскільки їх особистість набуває суб’єктивної значущості для нього. В цьому випадку інтерес до особистості підлеглого буде стійким і тривалим. При цьому можливе зменшення ефекту проекції, коли приємному для керівника підлеглому він приписує власні позитивні риси, а неприємному – свої вади, тобто, виявляє у підлеглих риси, притаманні йому самому.

Важливе значення в процесі соціальної перцепції керівника відіграє механізм селекції, завдяки якому на різних етапах сприймання можна вирішувати різні завдання. Спочатку управлінець-перцептор обирає об’єкт сприймання (селекціонує). Після цього відбувається новий вибір (селекція) особистісно значущих для акту сприймання фактів – на незначущих суб’єкт сприймання увагу не акцентує. У зв’язку з цим У. Найссер зауважує, що люди не відкидають нерелевантних стимулів, а просто нічого з ними не роблять.

Обумовлює напрям селекції перспектива, тобто – з якою метою керівник взаємодіятиме з підлеглим – об’єктом сприймання. Доведено, що, залежно від мети, перцептор обирає найважливіші характеристики об’єкта; при цьому, якщо партнер обирається на короткий час ділових стосунків, керівника цікавлять інтелектуальні, професійні (фахові) та ділові якості. Якщо ж стосунки мають бути тривалими, то важливого значення набувають також особистісні цінності, характер, спрямованість об’єкта перцепції і ступінь їх збігу з відповідними характеристиками керівника — перцептора.

Важливим механізмом соціальної перцепції є рефлексія – усвідомлення кожним із учасників взаємодії того, як він сприймається іншим. В результаті відбувається, як зауважує І. Кон, подвійне дзеркальне відображення внутрішнього світу партнерів із взаємодії. Рефлексія здійснюється на основі встановлення зворотного зв’язку, тобто – отримання від оточення інформації про себе і свою поведінку, про те, яким індивід сприймається в діяльності і спілкуванні.

Дієвість цього механізму в процесі соціальної перцепції керівника середньої загальноосвітньої школи значною мірою пов’язана з його орієнтацією на самопізнання і саморозвиток. В той же час дослідженнями Л. Карамушки і О. Бондарчук виявлено, що мотиви самопізнання і самовдосконалення, як правило, посідають незначні позиції в структурі мотивації управлінської діяльності керівників закладів середньої освіти.

Це часто обумовлює утруднення і в дії механізму децентрації – механізму подолання егоцентризму особистості. Механізм децентрації означає подолання зосередженості індивіда тільки на власних інтересах та переживаннях, розвиток здатності суб’єкта (керівника) розуміти іншу людину (підлеглого) як суб’єкта і особистість, що відрізняється від нього. Це важливо ще й тому, що людина в ситуаціях взаємодії ніколи не має повної інформації про причини поведінки іншої людини, а тому орієнтується на суб’єктивне уявлення про неї. Це здійснюється на підставі подібності поведінки суб’єкта до певного зразка, який мав місце у попередньому досвіді суб’єкта сприймання, або на підставі аналізу власних мотивів, які могли б мати місце в аналогічній ситуації.

Отже, в процесі соціальної перцепції відбувається включення причин інтерпретації однією людиною поведінки іншої. В численних дослідженнях було встановлено, що, по-перше, інша людина сприймається інакше, ніж неживий предмет: людина виступає і як виконавець вчинку, і як його автор. Мотив, мета, прагнення сприймаються в єдності із спрямованістю і можливостями його дії; по-друге, причинні стосунки сприймаються як безпосередній сенсорний факт, а не результат умовисновків; по-третє, спостерігач може віднести причину вчинку до однієї з двох груп факторів: особистим можливостям спостерігача або оточенню. Якщо сприймається поведінка іншого, то спостерігач має очевидну тенденцію бачити в цьому причини особистісного характеру. Якщо ж пояснюється своя поведінка, то ті чи інші вчинки розглядаються як ситуаційно необхідні. На цьому пошук причин закінчується. Тоді, як правило, не беруться до уваги інші можливі дії, від яких індивід відмовився, і не враховується думка інших спостерігачів.

Така своєрідна інтерпретація та оцінка людиною причин і мотивів поведінки інших на грунті буденного досвіду є механізмом каузальної атрибуції, який є центральним, оскільки, на думку багатьохдослідників, визначає специфіку саме соціальної перцепції.

В процесі каузальної атрибуції звичайна схема дій (коли вчинок кожної людини спрямовується певною диспозицією і призводить до певних наслідків) сприймається в зворотному порядку (коли спостерігач йде від наслідків до диспозиції) і саме таким чином робить висновки. В різних ланках цього ланцюжка є різні можливості приписування як причин, так і інших характеристик.

Стереотип — це стійкий, спрощений образ певного явища або людини, який використовується як відомче „скорочення” під час взаємодії з певною людиною. Стереотипи з’являються, як правило, внаслідок прагнення зробити висновок на підставі обмеженої інформації. Отже, ефект стереотипізації як класифікація і оцінка соціальних об’єктів на основі вироблених стереотипів є відносно стійким, спрощеним, схематичним, характерним для пересічної свідомості уявленням про певний соціальний об’єкт, що склалося в умовах дефіциту інформації як результат узагальнення особистого досвіду індивіда і настанов, характерних для певного суспільства. Той, хто сприймає, не просто пасивно одержує інформацію про оточуючих, а активно сприймає її, сам вибирає, на що звернути увагу, а іноді й сам створює додаткову інформацію.

Стереотип має складну структуру, в якій можна виокремити три компоненти: пізнавальний, образний, емоційний. В кожному акті сприймання може домінувати будь-який з цих компонентів залежно від віку суб’єкта сприймання, рівня його інтелекту, ступеня інформованості про об’єкт сприймання, способу набуття стереотипу, індивідуального стилю попередніх зустрічей з ним.

Дата добавления: 2014-01-05