Службові слова та інші граматичні засоби

Крім афіксів, граматичними засобами є також:

§ службові слова,

§ чергування звуків,

§ смислове зближення слів і основ при суплетивізмі й

§ редуплікації,

§ порядок слів,

§ інтонація.

Всі ці засоби функціонально близькі до афіксів.

Службові слова, на відміну від афіксів,

Ø не є частиною іншого слова,

Ø однак вони позначають граматичне значення

Ø і обслуговують повнозначні слова: частка би у сполученні сказав би оформлює умовно-бажаний спосіб дієслова сказати, створює його форму і тим самим виражає значення.

Ступінь перетворення службового слова в простий граматичний показник, ступінь його граматизації може бути різним.

Службові слова можуть наближатися то до повнозначних слів, то до афіксів.

З цієї точки зору всі службові слова можна поділити на три групи:

§ службові слова, що не втратили зв’язку з повнозначними словами – їхніми омонімами;

§ службові слова, що виокремилися у функції показників граматичних значень і втратили зв’язок з повнозначними словами, від яких вони утворилися;

§ службові слова, що наближаються до афіксів.

За роллю в граматичній будові мови службові слова розпадаються на дві основні групи:

· службові слова, що виражають граматичне значення окремих

слів (артиклі, допоміжні дієслова, деякі частки, слова

ступенів порівняння – вони вказують на граматичне значення

слів, властиве їм поза реченням);

· службові слова, що виражають синтаксичні значення речень і

словосполучень (сполучники, сполучні слова, частки, дієслова-

зв’язки - вони використовуються для побудови речень і

виражають синтаксичні значення).

Прийменники і післялоги – один з поширених видів граматичних засобів, що обслуговують іменники, виражаючи їхня граматичні значення і сприяючи їхньому входженню в словосполучення і речення.

Прийменники - це службові слова, що передують іменникам чи словам, які їх заміняють.

Прийменники утворюють прийменникові або прийменниково-відмінкові сполучення:

Ø прийменники виконують таку ж формально-організуючу роль, як флексії у складі відмінкової форми.

Прийменники не тільки підпорядковують іменник іншому слову, але й виражають типові, такі, що часто повторюються, відношення між предметами:

§ просторові,

§ часові,

§ причинові,

§ цільові,

§ об’єктні та ін.

Ці значення є значеннями прийменника.

Хоча прийменники й флексії можуть виражати однакові граматичні значення і прийменник, не маючи самостійного наголосу, фонетично об’єднується з іменником, між прийменником і флексією (або відмінковим суфіксом) є суттєва граматична різниця:

· флексія є частиною слова, вона змінює його форму і морфологічні значення;

· прийменник не є частиною слова.

У мовознавстві є термін післялоги, яким позначають службові слова, що вживаються після іменника (тобто, постпозитивно) і виражають його відношення до інших слів. Напр., в латинській мові це прийменник cum – me cum, te cum, сполучник que - senatus populus que.

В індоєвропейських мовах роль післялогів незначна, хоча в інших мовах – це один із найважливіших граматичних показників (тюркські мови, фінно-угорські, монгольська, японська та ін.).

Артиклі обслуговують іменники (у романських, германських мовах, перській, арабській, угорській, македонській, болгарській та ін.).

Артикль є показником іменника, він відрізняє його від дієслова та інших частин мови.

Артикль може стояти перед або після іменника, тобто бути препозитивним або постпозитивним.

У різних мовах він може:

· об’єднуватися з іменником або прийменником в одне слово;

· вказувати на граматичні категорії, властиві іменникові;

· називати число, рід, відмінок тощо.

Частками називають групу службових слів, різну за походженням, семантикою і граматичними функціями:

§ частки використовуються для утворення форм слова (напр., в українській мові частка би утворює форму умовного способу, в болгарській мові частка ще - форму майбутнього часу дієслова);

§ частки, як і сполучники, є засобом побудови речень (напр., в українській мові частка чи може бути використана для побудови непрямих питань підрядних речень: Я запитав його, чи зможе він прийти).

Основною відмінністю частки від інших службових слів є те,

Ø що вони не тільки пов’язують слова і речення у зв’язному

мовленні,

Ø але і надають їм різні додаткові смислові відтінки.

За роллю частки можуть бути:

Формотворчі частки використовуються в мові для побудови аналітичних форм слова.

Наприклад, в англійській мові показником інфінітива дієслова є частка to; в німецькій – zu; у французькій частка еп утворює герундій (en traversant – проходячи, en voyant – бачачи); частка il - безособові дієслова (il gele - морозить, il faut - треба).

Однак у мовах частіше зустрічаються частки, що виражають різні синтаксичні і модальні значення. Такі частки не утворюють форми слова: вони використовуються при побудові речень, виражаючи різні смислові відтінки речення.

За своїм значенням частки досить різноманітні, але найчастіше вони використовуються для зв’язку слів і речень та модальні частки.

Чергування звуків і переміщення наголосу використовується як для розмежування слів, так і форм слів.

Наприклад, чергування г – з – ж в друг – друзі – друже розрізнює різні основи. Чергування з – ж зустрічається в дієслівних формах возити – вожу – возиш, де звук [ж] позначає (разом з флексією –у) 1-у особу теперішнього часу.

Для вираження граматичних значень може бути використане чергування голосних і приголосних (напр., нуль звука - голосні о, е: сон – сну, день – дня, сестра – сестер, земля – земель; чергування приголосних зустрічається при утворенні форм теперішнього часу: носити – ношу, любити – люблю, пускати - пущу).

В деяких мовах чергування звуків використовується набагато частіше і більш закономірно. В таких випадках форма слова утворюється шляхом зміни основи, чергування звуків.

На відміну від зовнішньої флексії, коли змінюється афікс, що виражає граматичне значення, зміна звуків всередині кореня чи основи при вираженні граматичних значень називають флексією основи або внутрішньою флексією.

Внутрішня флексія використовується, наприклад, при утворенні форм числа і часу в англійській мові: foot [fut] – ступня і feet – [fi:t] – ступні (ноги).

Зміна місця наголосу в слові чи постановка його на одному зі слів у реченні використовуєтьсяпри

Ø словотворенні,

Ø словозміні

Ø таактуальному членуванні речення.

Суплетивні форми і повтори.

Граматичні засоби можуть виникати не тільки шляхом фонетичної словозміни коренів і основ, переходу повнозначних слів у службові, але й шляхом зближення різних основ і коренів, а також їхнім повторенням.

Наприклад, форми він і його (йому і т.д.) відрізняються не тільки флексіями, але й основою, зміна якої виникла в результаті зближення двох займенникових коренів.

Форми слова, які утворюються граматичним зближенням різних коренів чи основ, називаються суплетивними, а такий засіб вираження граматичних значень - суплетивізмом. У всіх мовах суплетивізм сполучається з іншими засобами утворення форм слів.

Суплетивні форми (суплетиви) зустрічаються порівняно рідко. Наприклад, в латинській мові це форми ступенів порівняння: melior - краще від bonus – хороший, найвищий ступінь – optimus. В українській: хороший – кращий, великий – більший тощо.

Повтор основ для вираження множини імені використовується головним чином в індонезійських, палеоафриканських, австронезійських, а також у китайській, японській, корейській мовах.

Наприклад, в індонезійській мові: orang - людина, а orang- orang - люди, kuda - кінь, а kuda-kuda - коні тощо.

Повтор може бути неповним: подвоюється лише перший або кінцевий склад кореня.

Наприклад, в полінезійських мовах є форми: tele - дерево, а tetele - дерева, pai – рибина, а papai - рибини, gusu - бізон, а gususu - бізони.

Утворення множини шляхом повторення основ чи їхніх частин виражає особливу семантику множинності – значення колективності і узагальнення.

Напр., китайське жень-жень означає “кожна людина”, “всі люди”, корейське сарам-сарам - означає “кожна людина”, “люди” тощо.

Повторення основ для вираження найвищого ступеня порівняння зустрічається також не у всіх мовах, але є більш поширеним, ніж утворення форм числа.

Напр., у гавайській мові: lii – маленький, а lii-lii - дуже маленький, у китайській: сяо – маленький, а сяо-сяо-ди - дуже маленький, хао - хороший, а хао-хао-ди - дуже хороший.

У тюркських мовах повторюється перший склад і до нього додається губний приголосний,

напр., чуваські форми: сара – жовтий і сап-сара - жовтий-прежовтий, шура – білий і шап-шура - білий-пребілий, хура - чорний і хуп-хура - абсолютно чорний.

Розгляд граматичних форм показує, що вони досить різноманітні і виражають різні граматичні значення.

Отже, граматичні засоби в той же час не існують самі по собі:

· вони використовуються як компоненти граматичних форм,

· при утворенні форм слова і самих слів,

· при оформленні словосполучень і речень,

· при вираженні граматичних категорій, властивих тій чи іншій частині мови.

Тому своєрідність граматичної будови різних мов полягає не тільки в граматичних засобах, а й у їхньому використанні при утворенні основних граматичних одиниць, до складу яких входять граматичні засоби.

Питання для самоконтролю:

- Що таке граматика?

- Що таке словоформа і граматичне значення?

- Розкрийте зміст поняття „Граматична будова мови”.

- Розкрийте зміст поняття „Основні розділи граматики”.

- Що таке словотвір?

- Що таке морфема?

- Розкрийте зміст поняття „Морфемний склад мови”.

- Розкрийте зміст поняття „Службові слова та інші граматичні засоби”.

Література: Основна 1 – 18.

Дата добавления: 2014-01-05